Рішення

від 20.06.2019 по справі 354/270/17

ЯРЕМЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

Справа № 354/270/17

Провадження по справі № 2/354/175/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

20 червня 2019 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Польської М.В.,

секретаря Калинчук І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Яремчанського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ Автотехнікс Україна про визнання договору фінансового лізингу №170346 від 12.04.2017р. недійсним, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди, стягнення судових витрат, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в травні 2017 р. до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ТОВ Автотехнікс Україна про визнання договору фінансового лізингу №170346 від 12.04.2017 р. недійсним, стягнення коштів в сумі 18440грн., відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн. та стягнення судових витрат.

В позові зазначено, що між сторонами було укладено договір фінансового лізингу №170346 від 12.04.2017 р. Оспорюючи даний договір позивач зазначає, що у договорі і у специфікації предметом лізингу зазначено трактор Білорус 320.4М, вартістю 184 400 грн., хоча домовленість була на міні-трактор Zoomlion RF-244, але представник відповідача зазначила, що модель іншого бажаного ТЗ буде зазначено після оплати першого внеску в розмірі 10% від вартості - додатковою угодою і пришвидшила підписання нібито стандартного договору. Того ж дня позивач сплатив 18440 грн., про що свідчить квитанція. Після чого, представник відповідача вказала на очікування її позивачем біля офісу, що нібито їде на склад, близько години часу. Однак, в зазначений час вона не повернулась, на дзвінки телефонні не відповідала, а позивач уважно прочитавши договір зрозумів щодо шахрайських обманних дій відповідача, а оплачений внесок вказано комісійною винагородою за послуги організації, а не лізинговим платежем, яка і не намагалась виконувати умови договору. Умови договору порушує права позивача як споживача, а тому такий договір є несправедливим до позивача, в т.ч. п.5.6, 5.7, 10.8, 12.1-12.13 договору. Договір не посвідчений нотаріально.

Шляхом проведення автоматизованого розподілу судової справи, 03.04.2019 р. визначено головуючого суддю - Польську М.В.

Позивач та його представник в судові засідання не з`явилися, але подали заяву про підтримання позову в повному обсязі, просили його задовольнити, судові засідання провести за їх відсутності.

Представник відповідача в судові засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, всі конверти повертались до суду з відміткою невручення. За письмової згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ЦПК України. Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі в судовому засіданні, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в

судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12.04.2017 р. між ОСОБА_1 як лізингоодержувачем та ТОВ Автотехнікс Україна як лізингодавцем, укладено договір фінансового лізингу №170346 (а.с.8-14).

Предметом лізингу є міні-трактор Zoomlion RF-244 згідно п.1 договору та додатку №1,2 вартістю 184 400грн.

Умовами договору сторонами визначено, що лізингодавець бере зобов`язання придбати предмет лізингу та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та умовах визначених договором (п.1.3, 3.1.1), предмет лізингу передається протягом не більше 120 робочих днів з моменту сплати (п.4.1, додаток 1): адміністративного платежу (10%), авансового платежу (50%), комісії про передачу автомобіля (3%). Решта суми коштів згідно ст.9.

Позивач оплатив 12.04.2017 р. лізингодавцю 18440 грн. без визначення виду платежу яких просить стягнути з відповідача (а.с.15). однак, зважаючи на умови договору та додатків - це мав би зазначатись як адміністративний платіж.

Вимагаючи визнати недійсним даний договір позивач зазначає, що Умови договору порушують права позивача як споживача, а тому такий договір є несправедливим до позивача, в т.ч. п.5.6, 5.7, 10.8, 12.1-12.13 договору. Договір не посвідчений нотаріально. Відсутня умова щодо індивідуальної визначеності предмета лізингу в порушення ст.203 ЦК України, включення відповідачем до платежів - адміністративний платіж, який сплачено позивачем, який не є лізинговим, суперечить поняттям лізингових платежів за Законом України Про фінансовий лізинг , що призвело до порушення прав позивача як споживача, а тому такий договір є несправедливим щодо позивача.

Щодо цього слід зазначити наступне.

У оспорюваному договорі визначено поняття адміністративного платежу - як першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу. А згідно додатку №1, адміністративний платіж складає 3 111.11 доларів США що еквівалентно 70 000 грн. (10% від вартості предмета лізингу).

При цьому суд звертає увагу на те, що згідно п.1.2, , 8.2 договору вартість предмета лізингу зазначається у даному договорі та в додатку №1, і лізингодавцем у справедливу вартість предмета лізингу (п.8.1) включено розмір адміністративного платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору. А адміністративний платіж при розірванні договору зі сторони лізингоодержувача, не підлягає поверненню (п.12.1).

Отже, як вбачається з договору визначений адміністративний платіж оплачується лізингоотримувачем лише за організаційні заходи, пов`язані з підготовкою та укладанням даного договору і входить у вартість автомобіля - 10% від загальної суми.

ЦК України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов

договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст.ст. 642 - 643 ЦК України.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). Даний договір є змішаним договором як лізинг автомобіля та купівля-продаж його.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до ч.3 ст.6 та ст.627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Спеціальним законом, що регулює лізингові відносини в Україні є Закон України Про фінансовий лізинг , який визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу, як виду цивільно-правових відносин.

За ст.1, 2 цього Закону фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За ст.6 цього закону, договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Поняття договору лізингу регулюється і нормами Цивільного кодексу, а саме ст.806 ЦК України в якій вказується, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Отже, факт укладення такого правочину - договору фінансового лізингу між сторонами є наявним.

При цьому, доводи з тих підстав - а саме несправедливих умов до позивача, яких достатньо на думку позивача для визнання такого договору недійсним, є доведеними суду у даному спорі виходячи з такого.

Відповідно до статей 203, 204 ЦК України, підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте, положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК України. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК, зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, прийнятих відповідно до Конституції.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 04 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Доповнюючи положення про те, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, у ст.16 ЦК України міститься досить широкий перелік засобів захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема одним із них є визнання правочину недійсним.

Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Позивач вказував на недійсність правочину на підставі вимог ст.1,15,18 Закону України Про захист прав споживачів , ст.807 ЦК України.

Як вже зазначалось вище, умови договору передбачали сплату значної суми саме за укладення договору, що не було роз`яснено позивачу представником відповідача.

Окрім того, за ст.16 Закону України Про фінансовий лізинг лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

З огляду на зазначене, адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що пов`язані з виконанням договору лізингу. Призначення адміністративного платежу не було роз`яснено представником відповідача позивачу, а навпаки запевнено, як авансовий платіж за ТЗ.

Майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоотримувача у можливості користуватися обраним ним предметом лізингу та придбати його у власність шляхом викупу з зарахуванням до купівельної ціни сплачених лізингових платежів. Аналогічно до вимог купівлі-продажу, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, а договором може передбачатися розстрочення платежу за ст.692 ЦК України. А тому, слід дійти висновку що юридична природа договору лізингу та можливість викупу товару, містить право споживача знати обсяг фінансових зобов`язань а ціну ТЗ, який передається в користування за плату з правом викупу.

Окрім того, обумовлений договором додаток №3, що обумовлює графік сплати лізингових платежів, планових (п.4.3, р.10, р.12) не укладався сторонами договору.

Відповідно до ч.1,2,3 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими, тобто якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Більше того, стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п`ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України Про захист прав споживачів Верховний суд України 18.01.2017 р, розглядаючи справу № 6-648цс16 дійшов висновку, що для кваліфікації

умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Отже, несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За наведених обставин, суд досліджуючи договір вцілому прийшов до висновку, що положення договору є несправедливими, оскільки встановлюють жорстку відповідальність за порушення умов договору споживача чи його наміри на розірвання договору. При цьому слід визнати весь договір фінансового лізингу з додатками недійсним, оскільки його значна частина умов є несправедливими відносно споживача.

Згідно п. 22 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів , споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до пунктів 3, 18 ч. 1 ст. 1 Закону, виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари, або пропонує їх до реалізації.

Тобто Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ).

Отже, відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Наявність ліцензії у відповідача не доведено жодним доказом, посилання в договорі на таку - відсутнє.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Договір лізингу є змішаним договором і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу.

Згідно зі статтею 799 ЦК України: 1) договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; 2) договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Нікчемний договір не породжує прав і обов`язків, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Отже, даний договір є нікчемний, попри це позивач доводив і недійсність договору як оспорюваного і з підстав ст.216 ЦК України.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Підсумовуючи зазначене вбачається наступне. По-перше: 1) договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; 2) договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню; По-друге: договір фінансового лізингу із споживачем повинен виключати несправедливими умови і не допускати істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу; По-третє: договір фінансового лізингу зі споживачем, мають право укладати лише фінансові установи і лише після отримання відповідної ліцензії. За недотримання вищевказаних умов - договір фінансового лізингу є нікчемним або може бути визнаний судом недійсним.

П. 1 ст. 6 цієї Конвенції визнає право людини на доступ до правосуддя. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру пору шення, яке мало місце. Способи захисту обираються самим позивачем.

Позивач визначив спосіб захисту, як визнання недійсним договір фінансового лізингу із застосуванням наслідків недійсності правочину - повернення коштів. Що є доведеним та підлягає до задоволення.

Що стосується стягнення моральної шкоди, то слід зазначити таке.

Згідно з ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою. Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України ( п.3, 9) N 4 від 31.03.95 р. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивачем не надано жодного доказу факту заподіяння страждань через наміри купівлі ТЗ, як і обґрунтування визначеного ним розміру моральної шкоди.

За вимогами ст.12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України судовий збір в розмірі 1280 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн., підтверджені позивачем (а.с.1, 18-21, 91-93) покладаються на відповідача.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. 6, 16, 203, 204, 215, 216, 627, 799, 806 ЦК України, ст.1, 2, 6, 7 Закону України Про фінансовий лізинг , ст.18 Закону України Про захист прав споживачів , керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 141, 264, 265, 268-279, 280-289 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ТзОВ Автотехнікс Україна про визнання

договору фінансового лізингу №170346 від 12.04.2017р. недійсним, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди, стягнення судових витрат - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №170346 від 12.04.2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Автотехнікс Україна та ОСОБА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Автотехнікс Україна (01133, м.Київ, вул.Німанська, 10 А , офіс 29, код ЄДРПОУ 40085011) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 - НОМЕР_2 (вісімнадцять тисяч чотириста сорок) гривень, сплачених за договором фінансового лізингу №170346 від 12.04.2017 року, коштів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Автотехнікс Україна (01133, м.Київ, вул.Німанська, 10 А , офіс 29, код ЄДРПОУ 40085011) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень та 5000 (п`ять тисяч) гривень витрат на правову допомогу.

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Яремчанським міським судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Івано-Франківського апеляційного суду через Яремчанський міський суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (а після чого, безпосередньо до апеляційного суду).

Повний текст рішення виготовлено 24.06.2019 року.

Головуючий суддя: М. В. Польська