Рішення

від 26.06.2019 по справі 225/939/19

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 225/939/19

Номер провадження № 2/225/442/2019

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне)

26 червня 2019 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Мигалевича В.В.,

за участю

секретаря судового засідання Петрової С.О.,

представника позивача Бойко М.Г.,

представника КП "Бюро технічної інвентаризації м.Торецька" Торецької міської ради ОСОБА_1 Є.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м.Торецька" Торецької міської ради, Військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області про визнання приватизації недійсною , -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Бойко М.Г., який діє в інтересах ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м.Торецька" Торецької міської ради, Військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області про визнання приватизації недійсною.

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Дзержинської міської ради Донецької області № 30 від 15 лютого 1991 року його батько - ОСОБА_6 з родиною отримав в користування трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Оформивши всі необхідні документи родина позивача оселилась у спірній житловій квартирі. Разом з відповідальним квартиронаймачем - ОСОБА_6 , право на проживання в спірній житловій квартирі отримали: мати позивача - ОСОБА_4 , сам позивач - ОСОБА_3 , та сестра позивача - ОСОБА_7 , які також були зареєстровані в спірній житловій квартирі.

30.12.1995 року позивач одружився та разом із дружиною ОСОБА_8 , а у подальшому - з дитиною ОСОБА_9 , продовжив мешкати у спірній житловій квартирі.

У 2000 році позивач разом із матір`ю ОСОБА_4 знявся з реєстрації у спірній житловій квартирі та, у подальшому, вони зареєструвалися за адресою: АДРЕСА_2 . Зміна реєстрації позивача була формальною та була викликана економією грошових коштів щодо оплати комунальних платежів, які нараховувалися за кількістю мешканців, яких в спірній житловій квартирі на той час нараховувалося 6 осіб.

Отже, не зважаючи на зняття позивача з реєстрації в спірній житловій квартирі, разом із іншими членами своєї сім`ї він все одно продовжував безперервно мешкати в цій житловій квартирі. Спільними зусиллями сім`я позивача піклувалася про спірну житлову квартиру.

Разом з тим, у 2002 році, батько позивача, без повідомлення інших членів своєї сім`ї, приватизував спірну житлову квартиру на себе та на сестру позивача - ОСОБА_10 , про що отримав свідоцтво про право власності на житло, видане Бюро технічної інвентаризації міста Дзержинська Донецької області (на теперішній час - Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації міста Торецька Торецької міської ради) від 08.10.2002 року. Згідно цього свідоцтва спірна житлова квартира була приватизована у спільну сумісну власність на ОСОБА_6 та ОСОБА_11 . Зазначене свідоцтво було видане згідно з розпорядженням (наказом) від 08.10.2002 року.

Надалі, 14.10.2002 року зазначене вище БТІ здійснило державну реєстрацію права власності спірної житлової квартири, що підтверджується реєстраційним посвідченням.

Як виявилось, приватизація спірної житлової квартири відбулася не на всіх членів сім`ї основного квартиронаймача, а лише на тих осіб, які були зареєстровані у спірній житловій квартирі, тобто батько позивача - ОСОБА_6 , та сестру позивача - ОСОБА_10

На теперішній час власниками спірної житлової квартири в рівних частинах, тобто по 1/2 частині, є ОСОБА_7 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08.10.2002 року, та ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.12.2008 року, успадкувавши 1/2 частину у праві власності на нерухоме майно після ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дзержинську Донецької області.

Приватизацію спірної житлової квартири позивач вважає незаконною, а видане свідоцтво про право власності на житло від 08 жовтня 2002 року та державну реєстрацію права власності спірної житлової квартири від 14.10.2002 року - недійсними та такими, що підлягають скасуванню.

26.03.2019 року відповідач ОСОБА_4 надала до суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначила, що заявлені вимоги ОСОБА_3 вона визнає у повному обсязі та підтверджує викладені в позовній заві доводи позивача.

26.03.2019 року представник відповідача Військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області надав до суду відзив, в обґрунтування якого зазначив, що з наведеними представником позивача, у позовній заяві, обставинами та правовими підставами позову, ВЦА м.Торецьк не погоджується з таких підстав. Дійсно, згідно свідоцтва про право власності на житло від 08.10.2002 року видане Бюро технічної інвентаризації м.Дзержинськ Донецької області, спірна житлова квартира за адресою: АДРЕСА_3 була приватизована у спільну сумісну власність на ОСОБА_6 та ОСОБА_11 . Документальне підтвердження відомостей щодо постійного мешкання інших осіб - членів сім`ї основного квартиронаймача відсутні.

У 2000 році позивач разом з матір`ю ОСОБА_4 знявся з реєстрації у спірній житловій квартирі та були зареєстровані за іншою адресою. Проживання в вищевказаній спірній квартирі на час приватизації позивача разом з матір`ю не підтверджується жодним доказом.

Тому вважає, що приватизація спірної квартири була здійсненна законно, а твердження позивача щодо його позбавлення гарантованого права є надуманими та безпідставними.

Щодо обізнаності позивача про порушення його прав при приватизації спірної житлової квартири представник відповідача Військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області зазначає наступне. Позивач вказує на те, що про приватизацію він дізнався лише у 2018 році. Водночас, у разі спільного проживання навіть після зняття з реєстрації у спірній квартирі, ОСОБА_3 не був позбавлений спілкування з іншими членами сім`ї, а тому мав змогу дізнатись про її приватизацію у 2002 році. Доказів про те, що від позивача приховували проведену приватизацію до позовної заяви не надано.

Наведе свідчить про те, що позивач разом зі своєю матір`ю добровільно, ще до початку процесу приватизації виїхали зі спірної квартири та зареєстрували своє місце проживання за іншою адресою, а відтак права позивача порушені не були.

Жодного доказу в обґрунтування своїх заявлених позовних вимог позивачем не надано. З огляду на вищевказане, вважає позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , КП "Бюро технічної інвентаризації м.Торецька" Торецької міської ради, Військово-цивільної адміністрації м.Торецьк необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню в повному обсязі, оскільки вони є недоведеними.

Таким чином представник відповідача ВЦА м.Торецька просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 "Про визнання приватизації недійсною" до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м.Торецька" Торецької міської ради, Військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області в повному обсязі.

01.04.2019 року відповідач ОСОБА_5 надала до суду відзив на позов ОСОБА_3 про визнання приватизації недійсною, в обґрунтування якого зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_3 визнає повністю та просить їх задовольнити.

Позивач в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, дав пояснення, які відповідають змісту позовної заяви, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з`явились, у відзивах на позов просили розглянути справу у їх відсутність, також зазначили, що позовні вимоги визнають та не заперечують проти їх задоволення.

Представник відповідача КП "Бюро технічної інвентаризації м.Торецька" Торецької міської ради в судовому засіданні просила ухвалити рішення на розсуд суду.

У судовому засіданні 12.06.2019 представник відповідача Військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області позов не визнав, дав пояснення, які відповідають змісту відзиву. Просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача Військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області в судове засідання 26.06.2019 не з`явився, надав суду клопотання в якому просив розглянути справу без його участі та ухвалити рішення відповідно до чинного законодавства України.

Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з таких підстав :

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що на підставі ордеру на житлове приміщення №274 від 16.02.1991 року ОСОБА_6 та членам його сім`ї: дружині - ОСОБА_4 , сину - ОСОБА_3 , донці - ОСОБА_11 , було надано право на постійне проживання в житловій квартирі за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.19).

Відповідно до ст. 5 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду у редакції, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Згідно реєстраційного посвідчення за №4 від 14.10.2002 року у квартирі були зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_11 (а.с.20).

Оскільки на той час в квартирі були зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , то лише їх допустили до приватизації житлової квартири. Інших фактично мешкаючих членів сім`ї, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , його дружину та сина до приватизації квартири не допустили.

Отже приватизована квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , що підтверджено свідоцтвом про право власності від 08.10.2002 року (а.с.21).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 13 червня 2008 року (а.с.24).

Після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири, яку прийняла його дружина ОСОБА_4 . Як убачається з довідки КП БТІ м.Торецька №1146/0213 від 07.09.2018 року окрім ОСОБА_4 спадкоємців більше немає, с заявою про прийняття спадщини або відмову від спадщини на протязі шести місяців після смерті спадкодавця ніхто не звертався (а.с.30).

Відповідно до Довідки №74 від 29.03.2018 року, наданої КП БТІ м.Торецька , квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 належить 1/2 частка ОСОБА_11 на підставі Свідоцтва про право власності від 08.10.2002 року №64, 1/2 частка ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 23.12.2008 року (а.с. 31).

Таким чином, суд доходить висновку, що власниками квартири АДРЕСА_1 власниками є ОСОБА_4 та ОСОБА_11 (а.с.22-23).

За змістом ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду (в редакції закону станом на червень 1995 р.) передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

За змістом ч. 3 ст. ст. 48 ЖК України, громадяни, які одержали житло у державному фонді, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

За змістом ст. 65, 65-1 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

Верховним Судом України у Постанові по справі № 6-125цс12 від 30 січня 2013 року висловлено такий правовий висновок: виходячи з аналізу змісту Закону України Про приватизацію державного житлового фонду у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61, 65, 65-1 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Вищим Спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 12.01.2017 р. № 9-48/0/4-17 узагальнено судову практику розгляду справ про приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків. Розділ 5 узагальнення містить такий правовий висновок: умовою для здійснення приватизації житла є обов`язкова письмова згода всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, яка оформляється спільною заявою, а тимчасово відсутні дають письмове підтвердження. У випадку коли хтось з членів сім`ї, який має право користування жилим приміщенням не дає письмової згоди на приватизацію житла, яке підлягає передачі у спільну сумісну власність, а також за наявності розбіжностей між повнолітніми членами сім`ї щодо уповноваженої особи (уповноваженого наймача), таке жиле приміщення не може бути приватизовано. Наслідком порушення вимог ч. 2 ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду може бути визнання приватизації недійсною.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ч. 11 ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та кімнат (гуртожитків) державного житлового фонду, вирішуються судом.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Як передбачено ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З досліджених у судовому засіданні відзивів відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було встановлено, що у 2002 році, коли померлий батько позивача ОСОБА_6 ініціював питання приватизації спірної квартири, у ній проживав також і позивач, попри те, що не мав відповідної реєстрації.

У відповідності до ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню лише ті обставини, які визнаються учасниками справи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач на час приватизації проживав в спірній квартирі у якості члена сім`ї наймача, тому приватизацію проведено з порушенням законодавства, оскільки згоди на передачу квартири у власність інших членів сім`ї позивач не надавав та заяву про приватизацію квартири не підписував. При приватизації вказаної квартири було порушено право позивача на приватизацію житла. Тому, заявлені вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 08 жовтня 2002 року підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка здійснена 14 жовтня 2002 року Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації м.Торецька" суд зазначає таке:

Відповідно до пунктів 1.4, 1.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 р. N 7/5, реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, за рахунок коштів особи, що звернулася до БТІ. Обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

Як раніше встановлено судом, відповідачем Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації м.Торецька" було оформлено реєстраційне посвідчення №4 від 14.10.2002 року, що підтверджує факт реєстрації права власності ОСОБА_6 та ОСОБА_11 на квартиру АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_4 назва - АДРЕСА_5 області.

Таким чином суд доходить до висновку що ця вимога є похідною від першої позовної вимоги, а відтак також підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В матеріалах справи наявна квитанція про сплату позивачем судового збору у розмірі 768,40 грн. (а.с. 1).

Позивач у позові не наполягає на стягненні з відповідачів зазначеної суми судового збору. Раніше суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі, однак, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), суд не стягує з відповідачів на користь позивача понесені ним витрати на сплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263, 265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 (місце знаходження: АДРЕСА_6 ) який діє в інтересах ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 (місце реєстрації: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_4 ), Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м.Торецька" Торецької міської ради (місце знаходження: 85200, Донецька область, м.Торецьк, вул.Героїв праці, 3, ЄДРПОУ 22029346), Військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області (місце знаходження: 85200, Донецька область, м.Торецьк, вул.Маяковського, 24А, ЄДРПОУ 41552929) про визнання приватизації недійсною задовольнити повністю.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 08 жовтня 2002 року, яке посвідчує передачу квартири АДРЕСА_1 у спільну сумісну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_12 .

Визнати недійсною з моменту її вчинення та скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка здійснена 14 жовтня 2002 року Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації м.Торецька".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 26.06.2019.

Суддя: