Рішення

від 25.06.2019 по справі 918/364/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/364/19

Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В. , розглянувши матеріали справи

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівне Трафік"

до відповідача Приватне акціонерне товариство "Дубенський завод гумово-технічних виробів"

про стягнення боргу в сумі 7 996,64 грн.

Секретар судового засідання Лиманський А.Ю.

представники:

від позивача : Філатова А.В.

від відповідача : Ліщинська Т.І.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівне Трафік" звернулося до господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Приватного акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів" про стягнення заборгованості 7 996,64 грн., з яких 7800,00 грн. - основний борг, 181,64 грн. - пеня, 15,00 грн. - 3% річних. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив умови Договору-заявки №15-04/19 від 15.04.2019 р. на перевезення вантажу, а саме не розрахувався своєчасно та у повному обсязі за послуги перевезення. Тому покликаючись на ст.625 ЦК України, та умови Договору позивач нарахував відповідачу пеню та 3% річних. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, які понесені ним у виді судового збору 1 921,00 грн. та 1 500,00 грн. витрат на оплату правової допомоги. Одночасно із поданням даного позову позивач надав попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які у загальному складають 3 421,00 грн. (1 921,00 грн. судовий збір + 1 500,00 грн. оплата правової допомоги адвоката).

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 31.05.2019 р. відкрито провадження у справі № 918/364/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, судове засідання призначено на 25.06.2019 р.

21.06.2019 р. через канцелярію суду відповідач подав відзив на позов, у якому вказує, що позов не визнає. Пояснює, що 03.06.2019 р. відповідачем було оплачено для ТзОВ "Рівне Трафік" за транспортні послуги згідно рахунку №80 від 16.04.2019 р. 7 800,00 грн. У якості доказу цього подав платіжне доручення №10051 від 03.06.2019 р. Тому основний борг за даним позовом перед позивачем відсутній. Також відповідач вважає необгрунтованою заявлену позивачем до відшкодування суму витрат на правову допомогу. За наведеного відповідач просить у позові відмовити.

У судовому засіданні 25.06.2019 р. представник позивача надав пояснення, згідно яких підтвердив погашення основної заборгованості відповідачем у сумі 7 800,00 грн. Тому у цій частині позовних вимог вважає, що слід закрити провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору. Одночасно підтримав позовні вимоги у частині стягнення з відповідача 181,64 грн. - пені та 15,00 грн. - 3% річних. Також просить покласти на ПрАТ "Дубенський завод гумово-технічних виробів" судові витрати по справі.

Відповідач у свою чергу надав пояснення, які співпадають із доводами, що висвітлені у відзиві.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, давши правову оцінку доказам, які мають значення для вирішення справи, господарський суд встановив наступне.

15 квітня 2019 року між Приватним акціонерним товариством "Дубенський завод гумово-технічних виробів" (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівне Трафік" (Перевізник) укладено Договір-заявку № 15-04/19 на перевезення вантажу (арк.с. 10).

За умовами останнього Перевізник взяв на себе зобов`язання здійснити перевезення вантажу по маршруту: м.Біла Церква (Київська область) - м.Дубно (Рівненська область). Вартість послуги перевезення згідно заявки складає 7 800,00 грн. Оплата коштів за послугу перевезення здійснюється на вивантаженні.

Перевізник виконав договірні зобов`язання належним чином. Здійснив перевезення вантажу за маршрутом м.Біла Церква (Київська область) - м.Дубно (Рівненська область).

Вказане підтверджується наявною матеріалах справи копією товарно- транспортної накладної №0094 від 15.04.2019 р. (арк.с. 11).

Автомобіль вивантажено 16 квітня 2019 року.

Таким чином, позивач виконав належним чином умови договору щодо перевезення вантажу. При цьому у справі відсутні відомості щодо зауважень та претензій зі сторони відповідача щодо здійсненої послуги перевезення.

У свою чергу відповідач не виконав вчасно умову Договору щодо оплати позивачу вартості послуг перевезення, не оплатив кошти у розмірі 7 800,00 грн. на вивантаженні.

Позивач на адресу відповідача надсилав претензію-вимогу від 10.05.2019 р. №1, у якій висловив прохання погасити наявний борг 7 800,00 грн. (арк.с. 12-13). Відповідь на претензію у справі відсутня.

Покликаючись на ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 15,00 грн. - 3% річних.

Керуючись ст.549 ЦК України позивач нарахував відповідачу 181,64 грн. пені.

Станом на час звернення до суду із даним позовом відповідачем не було оплачено вартість перевезення, тому позивач просив стягнути у судовому порядку борг відповідача та нараховані 3% річних та пеню.

Після відкриття провадження у справі Приватним акціонерним товариством "Дубенський завод гумово-технічних виробів" здійснено оплату коштів у сумі 7 800,00 грн. за надані позивачем послуги перевезення вантажу. Вказане підтверджується платіжним дорученням №10051 від 03.06.2019 р., копія якого міститься у матеріалах справи.

Керуючись ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", з огляду на прострочення Замовником оплати послуги перевезення позивач нарахував відповідачу 181,64 грн. пені за період з 16.04.2019 р. по 10.05.2019 р. (розрахунок на арк.с. 14).

Керуючись ст.625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу 15,00 грн. - 3% річних (розрахунок на арк.с. 14).

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку (ч.1, ч. 2 ст.916 ЦК України).

Згідно ст.920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

З огляду на викладені норми законодавства, укладений між сторонами договір є належною підставою для виникнення зобов`язань, визначених його умовами, з оплати вартості перевезення.

Матеріалами справи підтверджено, що після відкриття провадження у даній справі відповідач здійснив оплату вартості послуги перевезення у сумі 7 800,00 грн.

Таким чином станом на 25.06.2019 р. відсутній предмет спору у цій частині позовних вимог.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до частини 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Враховуючи наведене та зважаючи на відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення 7 800,00 грн. провадження у справі №918/364/19 у цій частині підлягає закриттю.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Позивачем на суму боргу в розмірі 7 800,00 грн. за період з 16.04.2019 року по 10.05.2019 року нараховано пеню в розмірі 181 грн. 64 коп.

Відповідно до положень ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Положеннями ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Всупереч вищевказаному сторонами не дотримано вимоги щодо письмової форми забезпечення виконання зобов`язання у вигляді неустойки, а саме пені. У договорі-заявці №15-04/19 від 15.04.2019 р. сторони не виклали та не погодили умов, які стосуються стягнення пені за порушення договірних зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати коштів за виконане перевезення вантажу. Вказане також визнає позивач і відповідач у своїх поясненнях.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення з винної особи пені сторони повинні були викласти письмово у договорі відповідні положення (пункти) про порядок нарахування та розміри даної санкції, чого у даному випадку зроблено не було.

Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 181 грн. 64 коп. задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач покликаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України за прострочення грошового зобов`язання нарахував відповідачу 15,00 грн. 3% річних.

Розрахунок, що наданий позивачем, 3% річних судом перевірено, визнано законним та обґрунтованим. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Отже, враховуючи усе викладене вище у сукупності, суд прийшов до висновку що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне Трафік" до відповідача Приватного акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів" підлягає задоволенню частково, в частині стягнення 15,00 грн. 3% річних. В частині стягнення 181,64 грн. пені у задоволенні позову необхідно відмовити. В частині позовних вимог про стягнення 7 800,00 грн. боргу провадження у справі №918/364/19 підлягає закриттю.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог. Розмір пропорції задоволених вимог проти заявлених складає 0,19%. Відтак, на відповідача покладається відшкодування позивачу судового збору у сумі 3,65 грн.

Крім того, пунктом 5 статтею 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила за ухвалою суду, у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом). Тому позивачу підлягає поверненню із державного бюджету (за умови подання відповідного клопотання до суду) судовий збір у розмірі 1 873,74 грн.

Що стосується витрат на правову допомогу, то суд при ухваленні рішення керувався таким.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача у цьому судовому провадженні представляв адвокат Філатова Алла Валеріївна, що підтверджено договором-доручення про надання юридичних послуг від 17.05.2019 р. (арк.с. 17), ордером на надання правової допомоги серія РН-892 №14 від 17.05.2019 р. Також суду було надано для огляду у засіданні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №764 від 04.03.2011 р. Відповідно до пункту 1 Договору-доручення Виконавець (адвокатське бюро) здійснює розроблення правових документів та представлення інтересів Замовника (ТзОВ "Рівне Трафік") у судових засіданнях по справі стягнення заборгованості з Приватного акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів". Для виконання умов вказаного договору Виконавець представляє інтереси Замовника перед установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, органами влади та управління, перед фізичними особами та контролюючими органами всіх рівнів, розроблення документів та інше.

За правову допомогу Замовник (ТзОВ "Рівне Трафік") зобов`язується сплатити адвокату (виконавцю) 1 500,00 грн. (п.6 договору).

Зазначені кошти були сплачені адвокату, про що представлено банківську виписку про надходження цих коштів виконавцю юридичних послуг 23.05.2019 р. (арк.с. 19).

В силу частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи, а відтак до судових витрат. Порядок відшкодування витрат на правничу допомогу врегульовано статтею 126 Господарського процесуального кодексу України. Так, частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Як встановлено судом, адвокат Філатова А.В. здійснювала підготовку позову, збір доказів, необхідність у яких виникала в ході розгляду справи в суді, представництво інтересів позивача в судовому засіданні.

Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У даному випадку суд приймає до уваги, ті обставини, що справа є малозначимою та не є складною, не має публічого інтересу, сума боргу, яка була заявлена до стягнення становить 7996,64 грн. Крім того, під час її розгляду відбулося лише одне судове засідання, у якому адвокат позивача брала участь.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За наведеного у сукупності, суд контатує, що витрати на правничу допомогу у даній справі є співмірними із ціною позову, та відповідають категорію та складності справи. Заявлена позивачем вимога, відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню в розмірі 1 500,00 грн.

Керуючись статтями 129, 231, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дубенський завод гумово-технічних виробів" (35600, Рівненська область, м.Дубно, вул.Млинівська, буд.69, код ЄДРПОУ 02971506) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівне Трафік" (35705, Рівненська область, м.Здолбунів, вул.Цегельна, буд.5 кв.4, ЄДРПОУ 40360406) - 15 (п`ятнадцять) грн. 00 коп. - 3% річних, 3 (три) грн. 65 коп. витрат по сплаті судового збору, 1 500 (одну тисячу п`ятсот) грн. 00 коп. - відшкодування витрат на правову допомогу адвоката. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 181,64 грн. пені.

4. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 7800,00 грн. основного боргу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано "27" червня 2019 року.

Суддя Бережнюк В.В.