Рішення

від 18.06.2019 по справі 500/705/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/705/19

18 червня 2019 року м.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Хрущ В.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання - Порплиці Т.В.;

представника позивача - Стасишина М ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Лучанко Н. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1574-53У від 12.11.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (надалі позивач, ОСОБА_4 ) звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Бучацької об`єднаної державної ДФС у Тернопільській області (надалі, відповідач), в якому просила визнати протиправними дії щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1574-53У від 12.11.2018 року та скасувати її.

Позов обґрунтований тим, що позивачем отримано від Головного управління ДФС у Тернопільській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1574-53У від 12.11.2018 року зі сплати єдиного внеску, яка становить 15819,54 грн. Позивач зазначає, що постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.10.2009 року у справі №2-а-2686/09/1970 припинено її підприємницьку діяльність, однак у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформація щодо припинення підприємницької діяльності позивача відсутня. Вважає, що оскаржувана вимога порушує її права та законні інтереси, оскільки, винесена без попередньої перевірки, що підтверджується відсутністю акта.

Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.04.2019 року дану позовну заяву залишено без руху.

Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді від 20.04.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 14.05.2019 року, а також залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління ДФС у Тернопільській області.

У судовому засіданні 14.05.2019 року, судом на розгляд поставлено питання про заміну неналежного відповідача Теребовлянського відділення Бучацької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області на Головне управління ДФС у Тернопільській області.

Представник Головного управління ДФС у Тернопільській області у судовому засіданні заявлене підтримала.

Представник позивача проти заміни заперечив та просив залучити Головне управління ДФС у Тернопільській області - у якості співвідповідача.

Суд, без виходу до нарадчої кімнати, на місці ухвалив залучити у якості співвідповідача Головне управління ДФС у Тернопільській області. Розгляд справи відкладено на 29.05.2019 року.

23.05.2019 року від Головного управління ДФС у Тернопільській області до суду надійшло клопотання про визнання Головного управління ДФС у Тернопільській області єдиним належним відповідачем, на підтвердження чого надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1005357754 від 21.05.2019 року, згідно якого станом на 14.05.2019 року внесено запис про припинення Бучацької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області за рішенням засновників. Зокрема, правонаступником в даному випадку є - Головне управління ДФС у Тернопільській області. Крім того, зазначено, що зважаючи на те, що податкова вимога винесена саме Головним управлінням ДФС у Тернопільській області, відповідно Бучацькою об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Тернопільській області не порушено жодних прав позивача. З огляду на зазначене вважати належним відповідачем слід Головне управління ДФС у Тернопільській області.

У судовому засіданні 29.05.2019 року, представник позивача погодився з необхідністю заміни складу учасників справи, у зв`язку з чим клопотання Головного управління ДФС у Тернопільській області - задоволено, та визначено його як єдиного відповідача у справі. Розгляд справи відкладено на 10.06.2019 року.

10.06.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач посилається на те, що відповідно до ідентифікаційних даних щодо ОСОБА_4 згідно ІС "Податковий Блок" позивач зареєстрована як фізична особа - підприємець (вид діяльності - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого сортименту) з 15.10.2004 року за №533 в Теребовлянській ДПІ. Платником єдиного внеску ФОП ОСОБА_4 зареєстрована з 12.10.2004 року за реєстраційним номером 19148266. Також зазначено, що згідно з частиною 1 статті 46 Закону України від 15 травня 2003 року №755-ІV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у редакції, що діяла на момент набрання чинності постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2009 року по справі №2-а-2686/09/1970, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі, зокрема, постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Проте, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 на момент винесення оскаржуваної вимоги були відсутні дані про таку реєстраційну дію як внесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з її банкрутством. Також, відповідно до підпункту 4 та підпункту 9 пункту 8 Порядку №80 (в редакції, що діяла на момент набрання чинності постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2009 року по справі №2-а- 2686/09/1970, підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки. Таким чином, відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

В судовому засіданні, яке відбулось 10.06.2019 року оголошено перерву до 18.06.2019 року.

В судовому засіданні 18.06.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити, надаючи пояснення аналогічні викладеному в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, підтримуючи викладене у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників обох сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) 12.10.2004 року була зареєстрована як фізична особа - підприємець та перебувала на обліку в Теребовлянській державні податкові інспекції Тернопільської області.

Судом також встановлено, що постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.10.2009 року у справі №2-а-2686/09/1970 задоволено позов Державної податкової інспекції у Теребовлянському районі до ФОП ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Державний реєстратор Теребовлянської районної державної адміністрації. Згідно даної постанови припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (а.с.11).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1005321165 від 10.05.2019 року, встановлено, що дані щодо перебування фізичної особи - підприємця в процесі припинення підприємницької діяльності або припинення підприємницької діяльності фізичною особо - підприємцем станом на 10.05.2019 року- відсутні (а.с.44-46).

12.11.2018 року відповідачем винесено вимогу №Ф-1574-53У про сплату боргу (недоїмки) за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 15819,54 грн. (а.с.15).

12.03.2019 року старшим державним виконавцем Теребовлянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №58587574 про примусове виконання вимоги про стягнення боргу (недоїмки) №Ф-1574-53У від 12.11.2018 року.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2464).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464).

Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою підприємцем (частина 4 статті 6 Закону №2464-VI).

В частині 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується, зокрема: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт другий даної статті); для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 даної статті).

Згідно з нормами частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22% до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Статтею 9 Закону № 2464-VI, передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 та 5 частини 1 статті 4 цього Закону (в т. ч. фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування особи), зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з пунктом 4 статті 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, а його стягнення відповідно до статті 25 Закону № 2464 здійснюють органи Державної виконавчої служби України.

Відповідно до пункту 65.1 статті 65 ПК України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Як вже було зазначено вище, судом встановлено, що 12.11.2019 року ОСОБА_4 Головним управлінням ДФС у Тернопільській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) у сумі 15819,54 грн.

Разом з цим, з матеріалів справи видно, що з 2004 року по 2005 рік позивач займалась підприємницькою діяльністю та була зареєстрована як фізична особа - підприємець.

Водночас, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.10.2009 року у справі №2-а-2686/09/1970 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 .

Дане рішення набрало законної сили у встановленому законом порядку.

Частиною 2 статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили є обов`язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з статтею 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Тому, щодо припинення підприємницької діяльності позивача за рішенням суду, - суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 46 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у редакції, що діяла на момент набрання чинності постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.10.2009 року по справі №2-а-2686/09/1970 (далі - Закон №755), державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі, зокрема, постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Частиною 1 статті 49 Закону №755 визначено, що суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця.

Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.

Відповідно до частини 3 статті 49 Закону №755 державний реєстратор зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем заповнити реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з постановленням судового рішення, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у зв`язку з постановленням судового рішення та в той же день видати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) їй повідомлення про внесення такого запису.

Як видно із постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.10.2009 року у справі №2-а-2686/09/1970, позивачем по справі щодо припинення підприємницької діяльності ОСОБА_4 - визначена Державна податкова інспекція у Теребовлянському районі, третьою особою без самостійних вимог на стороні позивача - визначено Державного реєстратора Теребовлянської районної державної адміністрації.

Тобто про те, що підприємницька діяльність фізичної особи - підприємця Бенев`ят ОСОБА_6 . припинена за рішенням суду, Державна податкова інспекція у Теребовлянському районі знала, як сторона судового процесу: як заявник позову щодо припинення такої підприємницької діяльності (позивач). Також, про припинення підприємницької діяльності - обізнаний був Державний реєстратор Теребовлянського районної державної адміністрації, оскільки виступав у справі як третя особа без самостійних вимог на стороні позивача.

Проте, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005321165 від 10.05.2019 року по фізичній особі - підприємцю Бенев`ят Б.Р. передбачені законом дані про реєстраційну дію - внесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з її банкрутством, - на даний час відсутні. (а. с. 44-46).

Суд зазначає, що державний реєстратор зобов`язаний був внести відомості щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у невиконанні постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.10.2009 року державним реєстратором - немає вини позивача, оскільки чинним законодавством, яке покладає осіб, які беруть участь у справі відповідні обов`язки, не передбачено обов`язку щодо вчинення дій фізичною особою-підприємцем - після винесення судом рішення про припинення його підприємницької діяльності. Натомість такий обов`язок - покладений на суб`єктів владних повноважень.

Зокрема слід зазначити й про те, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, будучи правонаступником відповідного органу державної податкової служби не лише в частині прав, але й обов`язків, - при прийнятті відповідного рішення: оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 року №Ф-1574-53У, - зобов`язаний був врахувати всі наявні/відсутні відомості, в даному випадку рішення суду про припинення підприємницької діяльності, щодо фізичних осіб - платників податків, які, відповідно, є не лише підставою для здійснення відповідних нарахувань зі сплати єдиного внеску, але й - є підставою для здійснення податковим органом належного висновку про відсутність правових підстав для його нарахування.

У відповідності до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 5 статті 78 КАС України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів та достовірних відомостей про те, що позивач займалась підприємницькою діяльністю після постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності, чи отримувала доходи, тобто, обставини, які підставою для нарахування та сплати єдиного соціального внеску, - суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для винесення оскаржуваної вимоги №Ф-1574-53У від 12.11.2018 року щодо позивача, оскільки судовим рішенням у справі №2-а-2686/09/1970 (яке набрало законної сили) підприємницьку діяльність позивача було припинено.

Суд також погоджується із твердженням представника позивача, про порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача - не направлялись тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску зростала. Вказане свідчить про порушення процедури, яка передувала прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Водночас, слід зазначити, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.4.1.4 пп. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України).

Відповідно абзацу 3 пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Із системного аналізу норм Закону №2464-VI вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Також, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.200, «Булвес»АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, « East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний» , «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного» , «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції» ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі «Трегубенко проти України» ).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» .

При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного» , «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду» , за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В даному випадку, враховуючи досліджені матеріали справи, - відповідач не довів суду належними та допустимими доказами того, що до прийняття оскаржуваного рішення ним було вжито всіх залежних від нього заходів для з`ясування обставин наявності чи відсутності у позивача обов`язку здійснювати сплату єдиного внеску після припинення її підприємницької діяльності у 2009 році.

Отже, з огляду вищезазначені положення чинного процесуального законодавства та на практику ЄСПЛ, - суд приходить до висновку, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «справедливої рівноваги» та «пропорційності» , адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача.

В свою чергу, помилкове трактування відповідачем законодавства без дотримання основної мети сплати єдиного внеску - страхування особи, яка здійснює підприємницьку діяльність, призведе до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем, за умови відсутності обов`язку сплачувати такий внесок.

Тому, беручи до уваги, зазначене, суд вважає вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області № Ф-1574-53У від 12.11.2018 року протиправною, та такою що підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача - такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області підлягає поверненню судовий збір у розмірі 768,40 грн., сплачений при зверненні до суду із даним позовом.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_2 - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1574-53У від 12.11.2018 року.

3. Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області документально підтверджений судовий збір, сплачений в розмірі 768,40 гривень (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок), - згідно квитанції від 09.04.2019 року.

Реквізити сторін:

- ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

- Головне управління ДФС у Тернопільській області (адреса: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ: 39403535).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 червня 2019 року.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В.Л.