Постанова

від 27.06.2019 по справі 136/1072/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/1072/18

Провадження № 22-ц/801/1077/2019

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2019 рокуСправа № 136/1072/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С.К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Богацької О. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Концерн Сімекс -Агро ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 136/1072/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 19 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Кривенка Д. Т. у залі суду, повний текст судового рішення складено 27 березня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Концерн Сімекс - Агро (надалі - ТОВ Концерн Сімекс- Агро ) про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною.

Позов обґрунтовано тим, що їм на праві власності по Ѕ кожній, відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 17 лютого 2018 року після смерті ОСОБА_3 , належить земельна ділянка площею 2,7356 га, кадастровий номер НОМЕР_1 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Козинецької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

У лютому 2018 року їм стало відомо про наявність договору оренди указаної земельної ділянки, укладеного спадкодавцем з відповідачем строком на 10 років, тобто до 2015 року, а також про наявність додаткової угоди від 27 травня 2007 року, відповідно до якої термін оренди земельної ділянки збільшився до 20 років.

Посилаючись на те, що у додатковій угоді не зазначено дати її укладення, вона суперечить вимогам законодавства, не відповідає волевиявленню спадкодавця, оскільки вона її не укладала та не підписувала, а державна реєстрація угоди здійснена лише 05 серпня 2010 року, тобто після смерті спадкодавця, просили визнати додаткову угоду до договору оренди землі, укладену між ОСОБА_3 та ТОВ Концерн Сімекс - Агро недійсною.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 19 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив з того, що позивачами не доведено відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на укладення оспорюваної угоди, а не зазначення в угоді дати її укладення не свідчить про відсутність волевиявлення сторін правочину на його укладення та може бути лише перешкодою для державної реєстрації такого правочину.

Державна реєстрація правочину після смерті особи, яка є його стороною, не є підставою для визнання такого правочину недійсним, оскільки при вирішенні спору про визнання договору недійсним з підстав відсутності у сторони волі на його укладення, правове значення має наявність такої волі на момент досягнення сторонами договору згоди в належній формі з усіх істотних його умов, а не на момент його державної реєстрації.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким їхні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справ між суддями Вінницького апеляційного суду від 22 квітня 2019 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без руху та надано заявникам строк для сплати судового збору.

На виконання вимог зазначеної ухвали, заявниками подано до суду квитанцію про сплату судового збору у визначеному законом розмірі.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подання відповідачем відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2019 року справу призначено до розгляду у судовому засідання з повідомленням (викликом) учасників справи.

Аргументи учасників справи

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову та не надав належної правової оцінки тому, що орендодавець ОСОБА_3 померла у 2009 році, тоді як оспорюваний правочин є укладеним з моменту його державної реєстрації, а саме з 2010 року, тобто після її смерті.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Концерн Сімекс Агро посилаючись на безпідставність аргументів апеляційної скарги, указувало на те, що рішення суду є законним і обґрунтованим, а підстави для його скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом, які видані державним нотаріусом Липовецької державної нотаріальної контори 17 лютого 2018 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме земельної ділянки площею 2,7356 га з кадастровим номером НОМЕР_1 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Козинецької сільської ради Липовецького району Вінницької області по Ѕ частки кожна (а. с. 11, 12).

05 січня 2005 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Концерн Сімекс-Агро (орендар) укладено договір оренди землі за умовами якого орендодавець надала, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території с. Коханівка, загальною площею 2,7356 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Договір оренди землі зареєстровано у Вінницькій філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру , про що у державному реєстрі земель вчинено запис за №040782600292 від 27 травня 2007 року.

Відповідно до додаткової угоди, укладеної між ОСОБА_3 та ТОВ Концерн Сімекс-Агро до вищевказаного договору оренди землі, сторонами були внесені зміни до п. 4. договору оренди, яким визначено, що договір оренди землі укладено на 20 років та збільшено оренду плату до 3 % від нормативної вартості земельної ділянки.

Додаткова угода зареєстрована 05 серпня 2010 року у Вінницькій філії ДП Центр ДЗК , про що у державному реєстрі земель вчинено запис за №041004400124.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивачі, з посиланням на норми ст. ст. 203, 215 ЦК України, просили визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, в тому числі через відсутність волевиявлення спадкодавця, оскільки остання його не підписувала та намірів щодо її укладення не мала.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом положень частини першої статті 626 ЦК України та частини першої статті 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Про наявність волевиявлення особи та ознайомлення її зі змістом укладеного договору оренди землі свідчить підписання нею тексту такого договору.

Отже, згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, а відтак, основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів) який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Обов`язок суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними передбачених законом прав також закріплено пунктом 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Цивільним процесуальним законодавством збирання доказів судом, за власної ініціативи, не передбачено і визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

При цьому, частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Перевірка належності підпису особі не може підтверджуватись будь-якими засобами доказування, а встановлення зазначеної обставини потребує спеціальних знань.

З матеріалів справи слідує, що ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2018 року за клопотанням позивачів у справі призначено судово - почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Відповідно до заяви від 08 січня 2019 року позивачі відмовилися від проведення судово - почеркознавчої експертизи з посиланням на важкий майновий стан (а. с. 149), у зв?язку з чим матеріали справи, відповідно до повідомлення експерта про неможливість проведення експертизи, були повернуті на адресу суду без виконання.

Згідно з частиною 1 статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, колегія суддів вважає, що позивачами не доведено, що оспорюваний правочин не підписувався спадкодавцем і волевиявлення на його укладення у останньої було відсутнє.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції за відсутності належних та допустимих доказів в обґрунтування позову, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність заявлених позовних вимог та їх недоведеність.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна угода була укладена після смерті ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, оскільки 05 серпня 2010 року є датою державної реєстрації спірної угоди, тому при вирішенні судом спору про визнання договору недійсним з підстав відсутності у сторони волі на його укладення, правове значення має наявність такої волі на момент досягнення сторонами договору згоди в належній формі з усіх істотних його умов, а не на момент його державної реєстрації.

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності фактично зводяться до переоцінки доказів, власного тлумачення характеру спірних правовідносин, та висновків суду першої інстанції не спростовують.

При вирішенні цієї справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок позивачів.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 19 березня 2019 року без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести за рахунок позивачів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий /підпис/ С. К. Медвецький

Судді: /підпис/ С. Г. Копаничук

/підпис/ В. В. Оніщук

Згідно із оригіналом:

Головуючий С. К. Медвецький