Рішення

від 27.06.2019 по справі 400/1097/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2019 р. № 400/1097/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув у спрощеному письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Атомремонт", пр-т. Незалежности, 22, оф. 12/2, м.Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002

до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м.Миколаїв,54001

про:визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.03.2019 № 00019971407,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Атомремонт" (надалі -позивач, ТОВ Атомремонт ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (надалі - відповідач, Управління) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 27.03.2019 року № 00019971407.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте відповідачем з порушенням приписів діючого законодавства України, а саме: норм Податкового Кодексу України (надалі - ПК України), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, Конституції України, а тому вказане рішення підлягає скасуванню, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою від 17.04.2019 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/1097/19 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з тих підстав, що позивач не мав права на податковий кредит за операціями з придбання товарів та їх подальшої реалізації (виконання робіт), які не мали реального характеру. Перевіркою ТОВ Атомремонт встановлено порушення вимог: п.198.1, п.198.3, ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 154 766 грн.

Представники сторін надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження за їх відсутності.

Відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі -КАС України), суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, встановив наступне.

З 18.02.19 р. по 22.02.19 р. службовими особами Головного управління ДФС у Миколаївській області була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ Атомремонт питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ ІТЦ ЕСМ за серпень 2018 року та контрагентами-покупцями, яким у подальшому були реалізовані товари (послуги), придбані у вищенаведеного контрагента-постачальника.

За результатом вказаної перевірки 01.03.2019 року Управлінням складено Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки за № 331/14-29-14-07/41380664 (надалі - Акт перевірки).

На підставі акту перевірки відповідачем 27.03.2019 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 00019971407, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивача з податку на додану вартість на загальну суму 38 694, 00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням - рішенням від 27.03.2019 року позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 27.03.2019 року, суд виходить з наступного.

Податкове повідомлення-рішення № 00019971407 від 27.03.2019 року базується на викладених в акті перевірки висновках відповідача щодо наступних порушень: п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 154 776 грн.

Відповідачем зазначено, що позивач не підтвердив придбання товарів у ТОВ ІТЦ ЕСМ у серпні 2018 року на загальну суму 154 766 грн.

Судом встановлено, що позивачем до перевірки надано договір поставки від 17.08.2018 року № 170818/1, укладений в м. Южноукраїнськ з ТОВ ІТЦ ЕСМ , відповідно до якого між позивачем та ТОВ ІТЦ ЕСМ укладено договір поставки, згідно з п. 1.1. якого Продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупцю, а Покупець прийняти й оплатити Товару повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим Договором.

Відповідач зазначив, що позивачем до перевірки надано податкові накладні, виписані ТОВ ІТЦ ЕСМ на адресу ТОВ Атомремонт , а саме: від 21.03=8.2018 року № 4643, № 4644, № 4645, № 4646, № 4647, від 23.08.2018 року № 4681.

Також позивачем до перевірки надано видаткові накладні, виписані ТОВ ІТЦ ЕСМ на адресу ТОВ Атомремонт , а саме: від 22.08.2018 року № 44, № 43, № 48, № 49, № 47, № 45, № 46, від 23.08.2018 року № 53.

При цьому, у вищезазначених видаткових накладних з боку ТОВ ІТЦ ЕСМ та ТОВ Атомремонт не зазначено посадових осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення, проставлено лише підпис, що не дає змоги ідентифікувати учасників даних господарських операцій. Отже, надані до перевірки видаткові накладні мають істотний недолік, який перешкоджає ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Також, відповідач зазначив, що надана товарно-транспортна накладна № 71 від 22.08.2018 року товарно-транспортна накладна оформлена з порушенням встановленого порядку, а саме не зазначено номер посвідчення водія, не зазначено прізвище та ініціали осіб які отримували товар, відсутні довіреності на отримання ТМЦ, не зазначено повну адресу пункту розвантаження та навантаження, що не дає можливість ідентифікувати напрямок перевезення ТМЦ.

З акту перевірки вбачається, що відповідач на підставі аналізу наявних в ГУ ДФС у Миколаївській області баз даних та вхідної інформації, отриманої й опрацьованої відповідно до ст. ст. 72, 73 і 74 ПК України по контрагенту ТОВ ІТЦ ЕСМ встановлено, що ТОВ ІТЦ ЕСМ до ДПІ обліку не надано фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва за 2018 рік, що свідчить про відсутність у підприємства об`єктів оподаткування або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням, через які проводиться діяльність.

Тобто, висновки акту перевірки базуються на тому, що надані документи документи, хоча і відповідають зовнішнім формальним ознакам, проте не відображають реального руху товарів, робіт (послуг) від ТОВ ІТЦ ЕСМ та зазначені в них відомості суперечать податковій інформації, яка наявна в базах даних контролюючого органу, тобто є недостовірними. В ході перевірки було проаналізовано ланцюги постачання товарів, робіт (послуг). За результатами аналізу не встановлено реального виробника (постачальника, імпортера) таких товарів, робіт (послуг) що свідчить про недостовірність інформації, зазначеної в податкових накладних, зареєстрованих в єдиному реєстрі податкових накладних. Надані до перевірки документи, з урахуванням проведеного аналізу наявної податкової інформації, не підтверджують фактичне отримання (придбання) товарів, робіт (послуг) позивачем та їх подальшу реалізацію.

Таким чином, позивач не мав права на податковий кредит за операціями з придбання товарів та їх подальшої реалізації (виконання робіт), які не мали реального характеру.

Суд не може погодитись з такими твердженнями Управління, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, та досліджуючи фактичність проведених господарських операцій, їх зв`язок з господарською діяльністю позивача, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд зазначає, що правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються ПК України, ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України від 16.07.1999р. № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами і доповненнями) (надалі - Закон про бухгалтерський облік).

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов`язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Згідно пп. "а", пп. "б" п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно приписів норми п. 187.1 ст. 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів;

Згідно п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Порядок формування податкового кредиту визначений ст. 198 ПК України.

Відповідно до п.п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений Податковим Кодексом термін.

Згідно п.201.7 ст.207 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст.201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Водночас, суд зазначає, що нормами ПК України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з акту перевірки та відзиву на позов, не зважаючи на повноту наданих до перевірки первинних документів, обґрунтування відповідачем щодо порушення позивачем норм п.198.1, п.198.3, ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України.

Суд дійшов висновку, що доводи відповідача є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно пункту 44.6 статті 44 ПК України , у разі якщо до закінчення пе ревірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Зміст даної норми не обмежує платника часом проведення податкової перевірки для подання необхідних первинних документів, оскільки документи вилучались правоохоронними органами, тому Позивач має право доводити в процесі судового розгляду обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, відповідно до вимог КАС України, а саме надавати докази до позову, до відповіді на відзив на позов.

Така правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2018р. в справі № 813/3209/15, згідно якої «суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про те, що ненадання позивачем первинних документів під час проведення податкової перевірки, а також на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів, є законною підставою для відмови у позові...» .

Як вбачається з матеріалів справи та акту перевірки, позивачем надано всі первинні документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 44, статті 201 ПК України, містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Вищезазначені факти контролюючий орган не спростував у своєму відзиві на позовну заяву.

Що стосується проваджень у кримінальних справах стосовно контрагента постачальника позивача, на які здійснено посилання в акті перевірки, та у відзиві на позовну заяву, суд вважає, що наявність кримінального провадження не свідчить про відсутність реальності здійснення господарських операцій, адже причетність ТОВ ІТЦ ЕСМ до злочинів щодо яких здійснюються кримінальні провадження, повинно бути доведено податковим органом.

Аналогічний висновок містяться у постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі №813/1766/17, від 27 лютого 2018 року у справі №802/1853/16-а, від 05 червня 2018 року по справі №2а-1570/6063/12 та від 12 червня 2018 року по справі №822/2198/17.

Крім того, відповідно до п. 4 ст. 87 Цивільного кодексу України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Статтею 91 ЦКУ визначено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. У цей же час виникає і цивільна дієздатність юридичної особи.

Відповідно до п.1 ст.7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» , якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Таким чином, визнання особи винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст. 205 КК України з огляду на презумпцію невинуватості та індивідуальний характер юридичної відповідальності не призведе автоматично до встановлення фактів незаконності формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств контрагентами.

При цьому, вказані доводи підтверджуються усталеною практикою Європейського суду з прав людини, згідно якої Європейський суд з прав людини чітко констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків та наголошує, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом: рішення Європейського суду з прав людини від 09,01.2007 (заява № 803/02) у справі «Інтерсплав проти України» ; рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 (заява № 3991/03) «Справа БУЛВЕС проти Болгарії» ; рішення Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 року (заява № 6689/03) у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» .

Дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановленні або нереальності операції, або відсутності в ній ділової мети.

Таким чином, якщо контрагент здійснював фіктивну діяльність, то відповідальність за таке порушення має нести саме це підприємство та фізичні особи які мали на це умисел, а не позивач, оскільки останній не має відношення до незаконної діяльності останнього та не був обізнаний про її здійснення та не вчиняв незаконних дій щодо такої діяльності.

Крім того, відповідно до отриманих в ході розгляду справи доказів вироки в справах на які посилається Відповідач не винесено.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Це ж підтверджено Міністерством доходів і зборів України у листі від 27.05.2013 р. №3642/6/99-99-19-04-01-15, у якому, зокрема, відзначено, що суб`єкт господарювання не несе відповідальності за зобов`язаннями контрагента. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність, що узгоджується з нормами ч. 2 ст. 61 Конституції щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності.

Жодна норма Податкового кодексу України, жоден законодавчий акт не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Платник податків (покупець товарів) не має обов`язку, повноважень та можливості здійснювати контроль за дотриманням продавцем вимог законодавства щодо створення підприємства, ведення його господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені продавцем або його посадовими особами порушення.

Єдиним передбаченим законом (ч. 1 ст. 55-1 ГК України) наслідком фіктивності суб`єкта господарювання є припинення юридичної особи та визнання недійсними її установчих документів. Питання про недійсність інших юридичних дій, учинених таким суб`єктом господарювання, в законі не ставиться. Так само законом не передбачено, що діяльність суб`єкта господарювання з ознаками фіктивності, не породжує будь-яких наслідків його діяльності, а всі вчинені від імені такого суб`єкта юридичні дії є нікчемними.

Отже, допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) ПДВ та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику ПДВ.

Більше того, «Презумпція добросовісності платника податків» означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

Законодавство України зобов`язує платників податків вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи.

Чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

За таких обставин, будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов`язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Водночас, суд зазначає, що нормами податкового законодавства визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні були зареєстровані на користь позивача в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Податкове законодавство не ставить право платника податків на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт чи надання послуг контрагентами та не надає йому повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (послуг) у ланцюгу постачання, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, та не позбавляє права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників у ланцюгу постачання.

Що ж стосується оформлення товарно-транспортної накладної № 71 від 22.08.2018 року з деякими недоліками суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.01.2015 р. у справі № 826/15167/13-а за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару.

Крім того, відсутність окремих реквізитів у первинних документах є лише окремим недоліком та не може спростовувати наявності у підприємства відповідних господарських операцій. Податкове законодавство не пов`язує відсутність деяких реквізитів з правом платника податків на податкові відрахування з податку на додану вартість або формування валових витрат. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також, Верховний Суд у Постанові від 27.02.2018 у справі № 813/1974/17 зазначив, що наявність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей за наслідками Формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення.

Разом з цим, з боку відповідача не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що у контрагентів позивача на час здійснення господарських операцій із позивачем були відсутні необхідні умови для її проведення.

Відповідачем також не надано до суду будь-яких доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності (реальності) господарських операцій або порушення публічного порядку з боку позивача.

Слід зазначити, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, надані позивачем, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред`являються до первинних документів, належні та допустимі докази недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Таким чином, з досліджених судом доказів, встановлено рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, та зв`язок між фактом придбання позивачем послуг, понесенням витрат і господарською діяльністю позивача.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення скасуванню.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Атомремонт (вул. Пр-т Незалежності, 22, оф. 12/2, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002, Код 41380664) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, Код 39394277) задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 27.03.2019 року № 00019971407.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, Код 39394277) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Атомремонт (вул. Пр-т Незалежності, 22, оф. 12/2, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002, Код 41380664) судові витрати в розмірі 2902, 06 грн.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Мельник