Рішення

від 21.06.2019 по справі 523/14800/16-ц

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/14800/16-ц

Провадження №2/523/1441/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2019 р. м.Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого - судді Малиновського О.М.,

за участю секретаря - Шевчук М.Є.,

представника позивача ОСОБА_2.

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №15, в м. Одеса, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ГЛОБУС ОДЕСА , за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. - про визнання недійсним акту приймання-передачі, скасування рішення про державну реєстрацію, -

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1. звернувся до суду з позовними вимогами, які під час розгляду справи уточнив, та в остаточній редакції яких просить:

визнати недійсним акт приймання-передачі від 20.07.2013р. нежитлового приміщення кафе-бару, загальною площею 73,2 кв.м., що розташоване на території гідропарку Лузанівка в АДРЕСА_1;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав власності ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА на вказане вище нежитлове приміщення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1. випадково дізнався, що нежитлове приміщення кафе-бару, загальною площею 73,2 кв.м., що розташоване на території гідропарку Лузанівка в АДРЕСА_1 , яке належить йому на праві власності, за актом приймання-передачі від 20.07.2013р., який він не підписував, було передано у власність відповідача, як частка його внеску в уставний капітал ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА під час його виходу з товариства. Позивач зазначає, що він ніколи не був учасником вказаного товариства, та не міг передавати належне йому майно у власність юридичної особи. Видана довіреність на ім'я ОСОБА_3., яким і були вчинені дії щодо утворення ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА від його імені, не можна вважати законними, так як видана довіреність є нікчемною, оскільки посвідчена секретарем сільради, а після її посвідчення не реєструвалась в Єдиному реєстрі довіреностей. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить задовольнити його вимоги.

Позивач у судове засідання не з'явився. Його представник ОСОБА_2. в судовому засіданні пред'явлені позовні вимоги підтримав, просить задовольнити.

Представник ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА в особі керівника ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, посилаючись на наступне. На думку представника позивачем був пропущений строк позовної давності, який слід відраховувати від дати підписання акту приймання передачі, тобто від 20.07.2013р. Заявлені позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, крім того представник зазначає, що між сторонами виник корпоративний спір, який слід розглядати за правилами господарського судочинства.

Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. направила заяву про розгляд справи за її відсутності.

Суд, заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16.05.2011р., яке набуло законної сили 27.05.2011р. (справа №2-3202/2011) та на час розгляду даної справи є чинним, за ОСОБА_1. було визнано право власності на нежитлове приміщення кафе-бару, загальною площею 73,2 кв.м., що розташоване на території гідропарку Лузанівка в АДРЕСА_1 (а.с.11-13 том1). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису 31217787 від 07.09.2011р. за ОСОБА_1. було зареєстроване право власності на вказане вище нежитлове приміщення (а.с.56 том1).

Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частина 1 ст. 182 ЦК України визначає, що право власності на інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. За змістом ч.ч.3,4 ст.334 ЦК України, право власності у набувача на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ч.1 ст. 316, ч.1 ст. 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона, як власник, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, має право на володіння, користування та розпорядження.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_3. діючи від імені ОСОБА_1. на підставі довіреності від 26.06.2013р., посвідченою секретарем Семенівської сільської ради, Глухівського району, Сумської області, та на підставі протоколу ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА №1 від 03.07.2013р. здійснив реєстрацію юридичної особи ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА з визначенням учасника товариства - ОСОБА_1., з внесенням в якості статутного фонду в розмірі 100 000,00 грн. у вигляді майна, - нежитлового приміщення кафе-бару, загальною площею 73,2 кв.м., що розташоване на території гідропарку Лузанівка в АДРЕСА_1 (а.с.182,199 том1).

За змістом статті 334 ЦК України у разі передання нерухомого майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу юридичної особи право власності на таке майно виникає з моменту державної реєстрації права за такою юридичною особою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Втім, перехід права власності на спірне нежитлове приміщення від фізичної особи до юридичної під час утворення останньої не здійснювався, а право власності залишалось за ОСОБА_1., як за фізичною особою.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Абзац 4 частини 3 статті 245 ЦК України визначає, що довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами. Тобто, законом прямо передбачено нотаріальна форма посвідчення довіреності у випадку уповноваження представника на право розпорядження нерухомим майном та корпоративними правами довірителя.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.219 ЦК України, у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

За своєю правовою природою довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Оскільки довіреність є одностороннім правочином, її чинність не залежить від волевиявлення особи, якій її видано.

Отже, слід дійти висновку, що довіреність від 26.06.2013р., яка була видана ОСОБА_1. на ім'я ОСОБА_3. не відповідає встановленій законом формі її посвідчення в частині уповноваження останнього представляти інтереси ОСОБА_1. щодо розпорядження нерухомим майном та корпоративними правами, а відтак в силу ч. 1 ст.219 ЦК України є нікчемною.

Згідно ч.ч.1,5 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Втім, позивачем не пред'являлись будь-які вимоги з приводу застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (довіреності).

11.07.2013р. протоколом №2 загальних зборів засновників ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА , проведеного за участю ОСОБА_3., який виступав в інтересах ОСОБА_1. за довіреністю від 26.06.2013р., було вирішено: включити ОСОБА_4 до складу учасників Товариства; виключити ОСОБА_1. зі складу учасників Товариства на підставі нотаріально засвідченої заяви; ОСОБА_3. було звільнено з посади директора Товариства та призначено на посаду директора Товариства ОСОБА_4 (а.с.218,220 том1).

17 лютого 2016р. державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Васильковською Є.В., на підставі заяви ОСОБА_4, як керівника ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА було проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА на нежитлове приміщення кафе-бару, загальною площею 73,2 кв.м., що розташоване на території гідропарку Лузанівка в АДРЕСА_1. (а.с.164,172 том1). Правовою підставою для проведення державної реєстрації права власності став акт приймання-передачі нерухомого майна від 20.07.2013р. Такий акт був складений між ОСОБА_1. та директором ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА ОСОБА_3 (а.с.69 том2).

Суд вважає, що виникнення права власності у ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА на нежитлове приміщення є незаконним, відбулось не у спосіб встановлений законом, а рішення про його реєстрацію безпідставним, з наступних підстав.

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Пунктом 5 Постанови Пленуму ВСУ від 07.02.2014 № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Статтею 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, передбачені підстави для державної реєстрації права власності та інших речових прав, пунктом 14 якого передбачена така, - на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно п. 40 Постанови КМУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , від 25 грудня 2015 р. № 1127, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та цим Порядком.

Пункт 48 Постанови КМУ №1127 передбачає, що для державної реєстрації права власності у зв'язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо) подаються:

1) документ, що посвідчує право власності особи на майно, що передається у власність юридичної особи (крім випадку, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

2) акт приймання-передачі майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна;

3) рішення органу або особи, уповноважених установчими документами юридичної особи або законом (у разі, коли передача майна здійснюється іншою юридичною особою);

4) письмова згода всіх співвласників (у разі, коли передача здійснюється щодо майна, що перебуває у спільній власності).

Необхідність прийняття рішення загальними зборами Товариства при передачі майна в якості внеску в статутний фонд також передбачено статутом ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА .

Як встановлено судом, підтверджено реєстраційною справою та самим представником ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА , рішення (протокол загальних зборів) про передачу нежитлового приміщення до уставного фонду Товариства не приймалось. Тобто, на час проведення державної реєстрації був відсутній правовий документ, встановлений законом, переходу права власності від ОСОБА_1. до Товариства.

Слід зазначити, що пунктом 48 Постанови встановлена передача майна у власність юридичної особи, як внесок учасника товариства . В той же час перехід права власності від ОСОБА_1. до Товариства відбувся після його виходу, що по-перше є нелогічним, а по-друге, при таких обставинах, такий внесок законом не передбачений. Навпаки, після виходу із засновників, він мав право вимагати вартість своєї частки.

З вказаного вище акту приймання-передачі нежитлового приміщення убачається, що такий було укладено 20.07.2013р., тобто в той час коли ОСОБА_3. був звільнений з посади директора (11.07.2013р.), а ОСОБА_1. був виключений зі складу засновників Товариства (11.07.2013р.). Тобто, на момент передачі спірного майна, ані ОСОБА_3., ані ОСОБА_1, не мали жодного юридичного відношення до Товариства, а останній залишався власником нежитлового приміщення, як фізична особа, який до теперішнього часу вважає себе власником майна. Дана обставина спростовує доводи відповідача про наявність між сторонами корпоративного спору, розгляд якого слід провадити в господарському судочинстві. Оспорений позивачем акт приймання-передачі за своєю правовою природою не є правовстановлюючим документом та не створює для сторін, що його підписали, будь-яких правових наслідків, пов'язаних з припиненням права власності у її власника, та виникненням права власності у її набувача. Такий акт міг би підтверджувати фактичну передачу майна, за наявності правової підстави для переходу, яким слід вважати рішення органу або особи, уповноваженої установчими документами юридичної особи або законом. За таких обставин, правових підстав для визнання його недійсним на підставі ст.215 ЦК України суд не вбачає, в зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині позивачу слід відмовити.

Оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування рішення №28282001 від 17 лютого 2016р. (номер запису про право власності №13299100 від 15 лютого 2016р.) про державну реєстрацію права власності є обґрунтовані та підлягають задоволенню. В такий спосіб, ОСОБА_1. в силу ст. 16 ЦК України, відновлює своє порушене право власності на спірний об'єкт, так як об'єкт нерухомості не вибув з його фактичного володіння.

Позивач ОСОБА_1. в позовній заяві стверджує, що він не підписував акт від 20.07.2013р.

На доведеність даного посилання судом, за клопотанням позивача, була призначена судово-почеркознавча експертиза, на дослідження якої була надана фотокопія, витребувана судом з реєстраційної служби. Провести таке дослідження не представилось можливим, так як суду не був представлений оригінал такого акту, а дослідження копії в силу п. 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом МЮУ від 08.10.1998р. №53/5. не передбачено.

Суд критично ставиться до непредставлення оригіналу акту з боку представника ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА , з посилання про його відсутність та надання такого до державного реєстратора, так як оригінали документів на підставі яких реєстратором була проведена державна реєстрація права власності на нежитлове приміщення за ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА були отримані 20.02.2016р. директором Товариства, що підтверджується відповідною заявою (а.с.164 оборот). Не представлення оригіналу акту унеможливило доведеність факту його не підписання позивачем. Проте, за обставинами встановлених судом, правового значення для розгляду справи такі обставини не мають.

Крім того, суд критично ставиться до проведення реєстрації права власності за Товариством на підставі акту, майже через три роки після його укладання.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Приймаючи до уваги, що спір виник між фізичною особою та юридичною особою з приводу нерухомого майна, тобто оспорюється правомірність такого набуття останнім, що вказує на наявність спору про право цивільне, та відсутність спору корпоративного, такий спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Відтак, заперечення представника відповідача в цій частині є помилковими.

Щодо пропущення строку позовної давності з боку позивача, про наслідки якого було заявлено представником відповідача, то слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як встановлено судом реєстрація права власності за Товариством на спірний об'єкт нерухомості була здійсненна 17.02.2016р., саме з вказаної дати об'єктивно були порушені права ОСОБА_1., як власника майна, а як наслідок право на звернення до суду. З позовними вимогами ОСОБА_1. звернувся 19.10.2016р., тобто у встановлений законом трирічний строк. Твердження представника відповідача, що строк позовної давності слід відраховувати з часу підписання акту приймання-передачі від 20.07.2013р. є безпідставні, так як такий акт, як встановлено судом, не породжував виникнення права власності у відповідача, а як наслідок і не порушував права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1.

Згідно ст.141 ЦПК України з ТОВ ГЛОБУС ОДЕСА на користь позивача слід стягнути судові витрати в розмірі 551,20 грн.

Керуючись ст. ст. 12,13,76,82,141,259, 263-265,268 ЦПК України, -

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Скасувати рішення №28282001 від 17 лютого 2016р. про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю ГЛОБУС ОДЕСА (ЄДРПОУ 38786820) на нежитлове приміщення кафе-бару, загальною площею 73,2 кв.м., що розташоване на території гідропарку Лузанівка в м. Одесі, по вулиці Миколаївська дорога, 172-а, номер запису про право власності №13299100 від 15 лютого 2016р.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ГЛОБУС ОДЕСА (ЄДРПОУ 38786820) на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 551,20 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.

Повне рішення суду складено 27 червня 2019р.

Суддя