Постанова від 24.06.2019 по справі 215/3135/15-ц

Постанова

Іменем України

24 червня 2019 року

м. Київ

справа № 215/3135/15-ц

провадження № 61-30835св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого РогуДніпропетровської областівід 19 грудня 2016 рокуу складі судді Мельника Ю. П. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 31 січня 2014 року і його частка включає 1/4 частини житлового будинку А-1 із господарчими будівлями, а саме: 1/4 частини сараю Б , 1/4 частини погребу П/Д , 1/4 частини вбиральні В , посвідченого приватним нотаріусом зареєстрованого в нотаріальному реєстрі за № 186, зареєстрованого в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 17155217. Власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 , яка отримала цю квартиру як спадщину. ОСОБА_3 також належить частина земельної ділянки для обслуговування та будівництва житлового будинку. Щоб потрапити в належну йому частину домоволодіння, необхідно пройти через ту частину двору, яка належить відповідачу.Сам прохід передбачений сервітутом правовстановлюючою документацією із землеустрою ПП ОСОБА_8 від 15 квітня 1998 року на підставі рішення Виконавчого комітету Криворізької міської ради.Починаючи з липня 2014 року відповідачі за взаємною згодою стали перешкоджати йому в користуванні приватною власністю належної йому частини спірного домоволодіння, а саме: під час проведення будівельних робіт відповідач постійно знаходився поруч, за всім слідкував та при цьому повторював, що він держить весь двір у руках, як господар. Відповідач забороняв проводити будівельні роботи, злословив, нецензурно ображав його та його дружину, виганяв будівельників. Погрожував розправою, йому та його дружині, повісив замки на хвіртку воріт. Крім того, на території належної йому земельної ділянки в спірному домоволодінні відповідачі помістили під його вікнами собаку та наскладували дерев`яні та залізобетонні шпали приблизно 15-20 штук, що перешкоджає йому повноцінно користуватись належною йому частиною земельної ділянки.Оскільки вирішити спір на добровільних засадах із відповідачами не вдалось, він змушений звернутись до суду із цим позовом.

Посилаючись на викладене, позивачпросивусунути йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку зі сторони відповідачів, а саме: зобов`язати їх перемістити собаку, яка їм належить, на безпечну відстань; звільнити земельну ділянку загального користування від особистих речей та зняти навісний замок із хвіртки вхідних воріт на земельну ділянку загального користування.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської областівід 19 грудня 2016 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 10 лютого 2017 року про виправлення описки,позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку зі сторони ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а саме: зобов`язавши їх перемістити собаку, яка їм належить, на безпечну відстань; звільнити земельну ділянку загального користування від особистих речей та зняти навісний замок із хвіртки вхідних воріт на земельну ділянку загального користування. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що перебування собаки відповідачів на спільній земельній ділянці, зайняття належної позивачеві частини спільної земельної ділянки особистими речами та розміщення навісного замка з хвіртки вхідних воріт на земельну ділянку загального користування перешкоджають ОСОБА_1 , у розумінні статті 319 ЦК України, користуватися належною йому на праві приватної власності, та на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_3 , земельною ділянкою.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання розподілу судових витрат змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у рівних частинах по 396,80 грн судового збору з кожного, а всього 793,60 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 . Враховуючи, що чинним законодавством не передбачено сплату судового збору у солідарному порядку, суд змінив рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скаргта позиції інших учасників

У червні2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Тернівського районного суду м. Кривого РогуДніпропетровської областівід 19 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017року, в якій просила скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказує на те, що землевпорядна справа не є правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності на земельну ділянку та встановлення земельного сервітуту. Вона з позивачем договір про встановлення земельного сервітуту не укладала, відсутнє і будь-яке рішення суду щодо встановлення для позивача земельного сервітуту. Вона не заперечувала того факту, що закриває хвіртку на заборі, яка веде до належної їй земельної ділянки, на замок, оскільки в Тернівському районі дуже часто наркомани та інші злодії входять на подвір`я приватних будинків та викрадають металовироби, які потім здають в пункти прийому металобрухту. Судом не вказано конкретно, на яку саме безпечну відстань та від чого: квартири чи земельної ділянки вона повинна перемістити собаку.

У червні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Тернівського районного суду м. Кривого РогуДніпропетровської областівід 19 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року, в якій просив скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказує на те, щовисновок суду про встановлення земельного сервітуту, який нібито порушує він та його дружина, судом зроблений на підставі припущення, що не відповідає приписам статті 60 ЦПК України 2004 року. Позивач не надав ніяких доказів того, на якій відстані від належній йому квартири та земельної ділянки знаходиться вольєр із собакою.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу згідно з якими знаходячись на цепу собака пересувається як по належній ОСОБА_3 земельній ділянці так і по його земельній ділянці, що є порушенням його прав.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справзазначену справу передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Позиція Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в незміненійчастині та рішення апеляційного суду - без змін.

Судом установлено, щозгідно з договором купівлі-продажу від 31 січня 2014 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 і його частка включає 1/4 частини житлового будинку А-1 із господарськимибудівлями, а саме: 1/4 частини сараю Б , 1/4 частини погреба П/Д , 1/4 частини вбиральні В .

Власником квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 , яка отримала квартиру у спадщину після померлої ОСОБА_6 .

Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_6 , розмір земельної ділянки, що належить їй на праві приватної власності, за адресою: АДРЕСА_2 , становить 849 кв.м та позначена на плані зовнішніх меж земельної ділянки під літ. 1 .

Під літ. 2 у вказаному Державному акті на право приватної власності на землю в плані зовнішніх меж земельної ділянки, позначено земельну ділянку, яка знаходиться у спільній сумісній власності померлої ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яка згодом продала належну їй квартиру по АДРЕСА_2 та земельну ділянку ОСОБА_1 .

Таким чином, земельна ділянка, яка позначена літ. 2 у Державному акті на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_6 , є спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Нормативно-правове обґрунтування

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною другою статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Установивши , що відповідачі порушують право позивача на користування земельною ділянкою, а саме:їхня собакаперебуває на спільній земельній ділянці, зайняття належної ОСОБА_1 частини спільної земельної ділянки особистими речами та розміщення навісного замка з хвіртки вхідних воріт до земельної ділянки загального користування, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про усунення позивачу перешкод у користуванні належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 та земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку зі сторони ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , оскільки наданими позивачем доказами підтверджується порушення його прав, які у розумінні статті 319 ЦК України, підлягають судовому захисту.

Доводи касаційних скарг про те, що у ОСОБА_1 є можливість користуватися двома окремими входами на належну йому земельну ділянку, є необґрунтованими, оскільки можливість користуватися двома іншими входами на належну йому земельну ділянку не є підставою позбавляти його права користуватися входом, що розташований на спільній з ОСОБА_3 земельній ділянці, який нею зачиняється на замок.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками судів щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначаютьу касаційних скаргах заявники.

Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого РогуДніпропетровської областівід 19 грудня 2016 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик