Рішення

від 02.07.2019 по справі 910/5685/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.07.2019Справа № 910/5685/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка до товариства з обмеженою відповідальністю "Вендер Україна" про стягнення 291 854,08 грн.,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2019 року державне підприємство "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору на поставку продукції № ВУ1207/17-1/334, укладеного 12 липня 2017 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Вендер Україна" (далі - Товариство), позивач здійснив попередню оплату передбаченої цим правочином продукції загальною вартістю 210 365,37 грн. Оскільки Товариство взяте на себе за цією угодою зобов`язання по поставці товару у встановлений строк виконало неналежним чином, поставивши позивачу неякісну продукцію на суму 197 978,04 грн., яка була повернута Підприємством постачальнику, позивач, посилаючись на статті 525, 526, 599, 625, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача суму вартості зазначеної неякісної продукції у розмірі 197 978,04 грн., а також 36 427,96 грн. пені за прострочення виконання зобов`язання по поставці продукції, 39 595,61 грн. штрафу за поставку неякісної продукції, три проценти річних у розмірі 4 458,57 грн. та 13 393,90 грн. інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 8 травня 2019 року вищенаведену позовну заяву Підприємства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5685/19 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

24 травня 2019 року на адресу суду надійшла заява Підприємства від 22 травня 2019 року № 01-12/3676, в якій останнє зменшило розмір позовних вимог та просило суд стягнути з Товариства 131 978,04 грн. основного боргу, 33 490,96 грн. пені за прострочення виконання зобов`язання по поставці продукції, 39 595,61 грн. штрафу за поставку неякісної продукції, три проценти річних у розмірі 4 249,64 грн. та 13 700,48 грн. інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з несвоєчасним проведенням розрахунків. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Слід також зазначити, що ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 8 травня 2019 року відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подання заперечень на відповідь на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Проте Товариство у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В силу положень статті 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, копія ухвали суду від 8 травня 2019 року про відкриття провадження у справі № 910/5685/19 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02192, місто Київ, вулиця Миропільська, будинок 19.

Відповідно до частини 3 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами пункту 1 частини 6 статті 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення під розписку.

Копія вищенаведеної ухвали Господарського суду міста Києва від 8 травня 2019 року була отримана уповноваженим представником відповідач 13 травня 2019 року, про що свідчить наявне у матеріалах справи відповідне повідомлення про вручення цього судового відправлення.

Однак Товариство у встановлений строк відзив на позов не подало та не скористалося наданими йому процесуальними правами.

Положеннями частини 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги те, що Товариство належним чином було повідомлене про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12 липня 2017 року між Підприємством та Товариством був укладений договір на поставку продукції № ВУ1207/17-1/334, за умовами якого останнє взяло на себе обов`язок поставити позивачу металопродукцію в асортименті, а покупець, у свою чергу, - прийняти та оплатити наведений товар.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

За умовами пунктів 1.2, 1.3 укладеного договору на кожну поставку продукції складається специфікація, в якій вказується номенклатура (асортимент, сортамент), одиниця вимірювання кількості продукції, ціна продукції, загальна кількість, що поставляється у конкретній партії. Специфікації погоджуються сторонами і являються невід`ємними частинами цього договору.

Згідно з пунктом 2.1 зазначеної угоди поставка продукції здійснюється партіями на підставі зареєстрованих заявок покупця. У заявці покупець вказує номенклатуру (асортимент), кількість і умови поставки продукції.

Відповідно до пункту 2.4 договору постачальник відвантажує (передає) продукцію покупцю на умовах DDP, місто Запоріжжя, вулиця Іванова, 2 (згідно Правил Інкотермс - 2010 року).

Разом із продукцією постачальник надає оригінал накладної на відпуск товару; оригінал рахунку на дану партію продукції; товарно-транспортну накладну; сертифікат (паспорт) відповідності на продукцію від виробника (або засвідчену копію), що підтверджує якість продукції (у сертифікаті обов`язково повинен міститися штамп ВТК виробника та підпис уповноваженої особи); етикетку на продукцію (пункт 2.5 цього правочину).

Пунктом 2.6 договору встановлено, що продукція повинна бути поставлена постачальником не пізніше 14-ти днів з моменту (дати) укладення договору.

За умовами пункту 4.1 наведеної угоди вартість продукції, що поставляється за даним договором, вказується у специфікаціях, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 4.2 цього правочину розрахунки проводяться у безготівковому порядку в гривнях шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника у формі 50% передоплати партії продукції на підставі отриманого покупцем від постачальника рахунку і решта 50% - по факту поставки кожної партії продукції та після проведення вхідного контролю.

Датою оплати продукції вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця на користь постачальника (пункт 4.3 договору).

Згідно з пунктом 10.1 зазначеної угоди остання вступає в силу з моменту підписання її сторонами і діє до 31 грудня 2017 року, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань по договору - до повного їх виконання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виставив Товариству рахунок від 29 серпня 2017 року № 4547 на оплату передбаченої вищенаведеним договором продукції.

Згідно платіжного доручення від 17 жовтня 2017 року № 10304 Підприємство перерахувало на розрахунковий рахунок відповідача попередню оплату продукції в розмірі 50% від її вартості на суму 104 141,28 грн. Решта суми вартості передбаченої цією угодою продукції у розмірі 106 224,09 грн. була перерахована позивачем на розрахунковий рахунок Товариства платіжними дорученнями від 4 грудня 2017 року № 12581 на суму 52 837,99 грн. та від 11 грудня 2017 року № 13042 на суму 53 386,10 грн. Наведені обставини додатково підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями виписок з банківського рахунку позивача.

Про належне виконання Підприємством своїх зобов`язань в частині оплати товару за договором на поставку продукції від 12 липня 2017 року № ВУ1207/17-1/334 також свідчить відсутність з боку постачальника претензій та повідомлень про порушення покупцем умов даної угоди.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору відповідач поставив Підприємству металопродукцію в асортименті згідно видаткової накладної від 6 листопада 2017 року № 611-06 та прибуткового касового ордера від 8 листопада 2017 року № 278 на суму 156 979,27 грн., а також згідно видаткової накладної від 30 листопада 2017 року № 3011-04 та прибуткового касового ордера від 30 листопада 2017 року № 309 на суму 53 386,10 грн. Загальна сума вартості продукції, поставленої відповідачем Підприємству згідно вищенаведених товаророзпорядчих документів, підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених печатками цих юридичних осіб, склала 210 365,37 грн.

За умовами пункту 6.1.3 наведеної угоди постачальник зобов`язаний надати сертифікати (або засвідчені копії) на продукцію, що постачається. У сертифікаті обов`язково повинен міститися штамп ВТК виробника та підпис уповноваженої особи.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що передбачена вищезазначеною угодою металопродукція була поставлена Товариством без відповідних документів, які підтверджують її якість.

У зв`язку із зазначеними обставинами листом від 13 листопада 2017 року № 01.03.01.01/7719 Підприємство звернулося до Товариства з проханням надати належним чином оформлені документи, які підтверджують якість поставленої позивачу продукції.

Крім того, листом від 14 листопада 2017 року № 01.03.01.01/7826 позивач повідомив Товариство про відсутність бирок та таврування на продукції, оскільки остання не містила будь-яких розпізнавальних знаків та не відповідала ГСТ1-90173-75.

З матеріалів справи вбачається, що під час проведення позивачем вхідного контролю продукції Підприємством було встановлено, що пруток титановий, марка ВТЗ-1, Ш22 мм у кількості 11,3 кг, поставлений відповідно до видаткової накладної від 6 листопада 2017 року № 611-06 та прибуткового касового ордера від 8 листопада 2017 року № 278, відповідає вимогам ГСТ1-90173-75.

Водночас під час проведення цього вхідного контролю продукції також було виявлено невідповідність поставленого товару ГСТ1-90173-75 у кількості: пруток титановий, марка ВТЗ-1, Ш25мм - 81,2 кг; пруток титановий, марка ВТЗ-1, Ш22мм - 48,7 кг; пруток титановий, марка ВТЗ-1, Ш20мм - 50,7 кг. Загальна вартість поставленої Товариством позивачу неякісної продукції склала 197 978,04 грн.

У зв`язку з наведеними обставинами Підприємство листами від 20 лютого 2018 року № 01.03.01.01/1260, від 14 березня 2018 року № 01.03.01.01/1811, від 2 квітня 2018 року 01.03.01.01/2335, від 11 квітня 2018 року № 01.03.01.01/2570, від 17 квітня 2018 року № 01.03.01.01/2743, від 18 квітня 2018 року № 01.03.01.01/2842, від 19 квітня 2018 року № 01.03.01.01/2872 зверталося до відповідача з проханням замінити неякісну продукцію, поставлену позивачу за вищенаведеними товаророзпорядчими документами.

Крім того, листом від 25 квітня 2018 року № 01.03.01.01/3033 позивач звернувся до Товариства з проханням повідомити про готовність Товариства прийняти всю партію неякісної продукції.

Відповідно до пунктів 3.1-3.4 укладеної між сторонами угоди якість продукції, що постачається, повинна повністю відповідати діючим в Україні державним стандартам, галузевим стандартам, технічним умовам, встановленим на даний вид продукції, і підтверджується відповідними документами, передбаченими діючим законодавством України.

Якість кожної партії продукції, що постачається, повинна відповідати вимогам, зазначеним у специфікації, і підтверджуватися сертифікатом (паспортом) і етикеткою виробника. Копія сертифіката (паспорта) і етикетки, засвідчена підписом та печаткою постачальника, надається разом із продукцією.

Приймання продукції по якості й кількості здійснюється уповноваженими представниками сторін у відповідності до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю (№ П-7).

Якщо в ході проведення приймання буде виявлена продукція неналежної якості, вона замінюється постачальником на якісну протягом 20-ти днів з моменту отримання повідомлення (рекламаційного акту).

Згідно з пунктом 5.1 договору при виявленні покупцем продукції неналежної якості, яка не могла бути виявлена при звичайному для даного виду продукції прийманні, передбаченому нормативною документацією (пункт 3.2 договору), протягом встановленого виробником гарантійного строку, покупець вправі заявити постачальнику відповідну претензію.

У специфікації № 1 до цього договору сторони погодили встановлення 24 місячного строку гарантії.

У відповідь на вищевказані звернення Підприємства листом Товариства від 18 червня 2018 року № 18.06/18-3 останнє повідомило позивача про готовність прийняти круги титанові, поставлені за видатковими накладними від 6 листопада 2017 року № 0611-06 і від 30 листопада 2017 року № 3011-04 та оплачені згідно рахунку від 29 серпня 2017 року № 4547, а також просило повернути зазначену продукцію на адресу підприємства відповідача і розглянути можливість повернення Товариством покупцю коштів на умовах відстрочення платежу на 6 місяців з моменту повернення товару.

Проте листом позивача від 4 липня 2018 року № 01.03.01.01/4574 Товариству було відмовлено у погодженні відстрочення спірного платежу та повідомлено про необхідність термінового повернення сплаченої Підприємством суми грошових коштів у розмірі 197 978,04 грн.

Слід також зазначити, що поставлену Підприємству неякісну продукцію на суму 197 978,04 грн. останнім згідно експрес-накладної № 59998065420023 компанії-перевізника "Нова пошта" було повернуто Товариству.

У пункті 5.3 договору на поставку продукції від 12 липня 2017 року № ВУ1207/17-1/334 передбачено, що постачальник зобов`язаний на обґрунтовану, заявлену протягом гарантійного строку, вимогу покупця здійснити в погоджені сторонами строки - 10 днів, заміну продукції неналежної якості або повернути отриману оплату протягом 5-ти днів з моменту порушення строку заміни продукції.

Зважаючи на те, що листом від 18 червня 2018 року № 18.06/18-3 Товариство фактично визнало наявність у нього спірної заборгованості, що виникла у зв`язку з поставкою ним Підприємству неякісного товару, суд дійшов висновку про те, що встановлений пунктом 5.3 договору десятиденний строк заміни продукції неналежної якості сплинув 29 червня 2018 року.

Відтак, встановлений даним пунктом договору п`ятиденний строк повернення отриманої оплати з моменту порушення строку заміни продукції неналежної якості сплинув до 4 липня 2018 року.

Проте всупереч положенням вищенаведеного правочину Товариство у встановлений строк отриману від позивача оплату в розмірі 197 978,04 грн., що складає вартість поставленої позивачу неякісної продукції, повернуло не у повному обсязі, сплативши Підприємству 33 000,00 грн. згідно платіжного доручення від 12 листопада 2018 року № 6872 та перерахувавши позивачу ще 33 000,00 грн. відповідно до платіжного доручення від 29 листопада 2018 року № 6959, і заборгувавши таким чином останньому 131 978,04 грн.

Разом із тим суд звертає увагу на те, що вищенаведені часткові погашення наявної у Товариства перед позивачем заборгованості були враховані Підприємством при поданні до суду заяви про зменшення розміру позовних вимог від 22 травня 2019 року № 01-12/3676, яка була прийнята судом до розгляду.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором на поставку продукції від 12 липня 2017 року № ВУ1207/17-1/334, яка складає 131 978,04 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем обов`язку щодо своєчасного повернення Підприємству сплачених останнім коштів за продукцію неналежної якості, позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 22 травня 2019 року № 01-12/3676, просив суд стягнути з Товариства три проценти річних у розмірі 4 249,64 грн., з яких: 2 131,65 грн. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 197 978,04 грн. у період з 4 липня 2018 року по 11 листопада 2018 року, 230,52 грн. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 164 978,04 грн. у період з 12 листопада 2018 року по 28 листопада 2018 року, 1 887,47 грн. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 131 978,04 грн. у період з 29 листопада 2018 року по 21 травня 2019 року, а також 13 700,48 грн. інфляційних втрат, нарахованих на зазначені суми боргу протягом липня 2018 року-травня 2019 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлені Підприємством до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум компенсаційних виплат підлягають задоволенню.

Також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної поставки продукції належної якості, позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 22 травня 2019 року № 01-12/3676, просив суд стягнути з Товариства 33 490,96 грн. пені, з яких: 25 935,12 грн. - пеня за прострочення виконання зобов`язання по поставці продукції, нарахована на суму основного боргу в розмірі 197 978,04 грн. у період з 4 липня 2018 року по 11 листопада 2018 року, 2 804,63 грн. - пеня за прострочення виконання зобов`язання по поставці продукції, нарахована на суму основного боргу в розмірі 164 978,04 грн. у період з 12 листопада 2018 року по 28 листопада 2018 року, 4 751,21 грн. - пеня за прострочення виконання зобов`язання по поставці продукції, нарахована на суму основного боргу в розмірі 131 978,04 грн. у період з 29 листопада 2018 року по 21 травня 2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що за порушення строків поставки продукції постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості не поставленої у строк продукції за кожен день прострочення.

Як було зазначено вище, встановлений пунктом 5.3 укладеного між сторонами договору десятиденний строк заміни продукції неналежної якості закінчився 29 червня 2018 року, а п`ятиденний строк повернення отриманої оплати з моменту порушення строку заміни продукції неналежної якості сплинув до 4 липня 2018 року.

З огляду на викладене, а також зважаючи на положення пункту 5.3 договору та зміст направлених Підприємством на адресу відповідача листів з вимогами про повернення сплачених позивачем коштів, суд дійшов висновку про те, що з 4 липня 2018 року у Товариства виникло грошове зобов`язання з повернення Підприємству сплачених останнім грошових коштів за продукцію неналежної якості.

Водночас згідно наданого позивачем розрахунку заявлених ним до стягнення з відповідача сум пені вбачається, що Підприємство просило суд стягнути з Товариства пеню за прострочення виконання зобов`язання по поставці продукції в загальному розмірі 33 490,96 грн., нараховану на відповідні суми заборгованості у період з 4 липня 2018 року по 21 травня 2019 року.

Відтак, судом встановлено, що у спірний період відповідачем було порушено взяте на себе зобов`язання саме з повернення отриманої від Підприємства оплати за неякісну продукцію, яке є грошовим, у той час як умовами пункту 7.3 договору передбачена відповідальність постачальника у вигляді сплати пені лише за порушення негрошового зобов`язання в частині дотримання строків поставки продукції.

Отже, вимога Підприємства про стягнення з відповідача 33 490,96 грн. пені за прострочення виконання зобов`язання по поставці продукції у період з 4 липня 2018 року по 21 травня 2019 року задоволенню не підлягає.

Також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на поставку продукції від 12 липня 2017 року № ВУ1207/17-1/334 в частині своєчасної поставки якісного товару, позивач на підставі частини 2 статті 231 ГК України просив суд стягнути з Товариства штраф у розмірі 39 595,61 грн., що складає 20% від суми заборгованості у розмірі 197 978,04 грн.

За частиною 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 230 ГК України згідно з якою під штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 7 статті 269 ГК України у разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому статтею 231 цього Кодексу, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 2 статті 231 ГК України встановлено, що у разі, коли порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг).

Однак у пункті 7.3 договору сторони погодили, що за порушення строків поставки продукції понад 30 днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 7% вартості не поставленої у строк продукції.

З огляду на наведені приписи чинного законодавства та положення договору, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою до стягнення з відповідача на користь Підприємства та арифметично вірною є сума штрафу в розмірі 13 858,46 грн. (197978,04:100*7).

У той же час у задоволенні вимог позивача про стягнення з Товариства 25 737,15 грн. штрафу слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Вендер Україна" (02192, місто Київ, вулиця Миропільська, будинок 19; ідентифікаційний номер 39989454 ) на користь державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка (69068, місто Запоріжжя, вулиця Іванова, будинок 2; ідентифікаційний номер 14312921 ) 131 978 (сто тридцять одну тисячу дев`ятсот сімдесят вісім) грн. 04 коп. основного боргу, 13 858 (тринадцять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 46 коп. штрафу, 4 249 (чотири тисячі двісті сорок дев`ять) грн. 64 коп. трьох процентів річних, 13 700 (тринадцять тисяч сімсот) грн. 48 коп. інфляційних втрат, а також 2 456 (дві тисячі чотириста п`ятдесят шість) грн. 80 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позовних вимог державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро "Прогрес" імені академіка О.Г. Івченка до товариства з обмеженою відповідальністю "Вендер Україна" про стягнення 33 490,96 грн. пені та 25 737,15 грн. штрафу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 2 липня 2019 року

Суддя Є.В. Павленко