Рішення

від 25.06.2019 по справі 120/837/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 червня 2019 р. Справа № 120/837/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Салецького Ігоря Олександровича,

представника відповідача: Хмарського Ростислава Васильовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Вінницької обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 20089290, адреса: вул. Соборна, 70, м. Вінниця, Вінницька область, 21050), Управління у справах національностей та релігії Вінницької обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 38635837, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, Вінниця, Вінницька область, 21000)

про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Вінницької обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 20089290, адреса: вул. Соборна, 70, м. Вінниця, Вінницька область, 21050) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що 23.02.2019 року ОСОБА_2 звернувся до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації із заявою про внесення змін в Єдиний державний реєстр щодо керівника юридичної особи Релігійної організації Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви .

26.02.2019 року прийнято рішення про відмову внести зміни до відомостей про керівника юридичної особи - релігійної організації управління Вінницької єпархії і Української православної церкви, яке оформлено листом № 27-С-15-1.

Підставою відмови є посилання відповідача на те, що згідно Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (із змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких Законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій за статусом юридичної особи від 17.01.2019 року), він не має повноважень проводити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - Релігійну організацію Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви .

Крім того, вказано, що з даного питання необхідно звертатись до Департаменту релігій та національностей Міністерства культури України як до центрального органу виконавчої влади, який і реалізує державну політику у сфері релігій, який здійснив реєстрацію статуту релігійної організації Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви.

Вважаючи таку відмову протиправною, з метою зобов`язання відповідача вчинити дії, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

29.03.2019 року на адресу суду від представника Вінницької обласної державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" суб`єктом державної реєстрації є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації - у разі державної реєстрації юридичних осіб - релігійних організацій. При цьому стаття 3 цього Закону вказує, що законом може бути встановлено особливості державної реєстрації громадських формувань, релігійних організацій. Такі особливості державної реєстрації визначені статтею 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відповідно до якої, реєстраційні дії, в тому числі щодо реєстрації статуту (положення) релігійного центру, управління, монастиря, релігійного братства, місії та духовного навчального закладу віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

Відтак, на думку відповідача, Управління у справах національностей та релігії не наділено повноваженнями щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо даних про юридичну особу в загальному порядку, а наділені функціями державних реєстраторів лише в частині двоетапної реєстрації релігійних організацій в порядку статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Ухвалою суду від 04.04.2019 року прийнято заяву представника позивача про зміну предмету позову до розгляду, залучено управління у справах національностей та релігії Вінницької обласної державної адміністрації в якості другого відповідача та відкладено підготовче судове засідання.

Позиція Управління у справах національностей та релігії Вінницької обласної державної адміністрації з приводу заявлених позовних вимог, викладена у відзиві на адміністративний позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні даного позову. Зокрема зазначає, що відповідно до Положення про управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації, затвердженого розпорядженням голови облдержадміністрації 03.04.2013 року № 135 (у редакції розпорядження голови облдержадміністрації від 11.02.2019 року № 103) Управління є структурним підрозділом облдержадміністрації, підпорядковане голові облдержадміністрації, підзвітне та підконтрольне Міністерству культури України. З метою уникнення помилок під час здійснення реєстраційних дій відносно центрів релігійних організацій, Управління звернулося за відповідними роз`ясненнями до Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України. Листом Міністерство культури України № 140/18-19 від 09.04.2019 року Управління було повідомлено, що обласні державні адміністрації є суб`єктом державної реєстрації релігійної громади. В свою чергу, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, здійснює державну реєстрацію релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місій та духовних навчальних закладів.

24.04.2019 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача проти аргументів відповідача заперечує та позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.04.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини наведені у позовній заяві, просив суд задовольнити адміністративний позов повністю.

Представники відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечували та просили відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

17.12.2018 року відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, яке оформлене відповідним журналом № 72. На порядок денний було винесено, зокрема, питання про заміщення вакантної кафедри Вінницької єпархії.

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 17.12.2018 року ОСОБА_2 звільнено з посади вікарія Київської Митрополії та призначено архієпископом Вінницьким і Барським, керуючим Вінницькою єпархією, про що видано відповідний указ Митрополита Київського і всієї України № 1660 від 17.12.2018 року.

23.02.2019 року позивач звернувся до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації із заявою про внесення змін в Єдиний державний реєстр щодо керівника юридичної особи Релігійної організації Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви .

Листом Управління у справах національностей та релігій № 27-С-15-1 від 26.02.2019 року ОСОБА_2 повідомлено, що відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" управління у справах національностей та релігій облдержадміністрації, як суб`єкт надання адміністративних послуг, в частині реєстрації статутів релігійних громад та державної реєстрації юридичних осіб - релігійних громад не може здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - Релігійну організацію Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви , що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Вважаючи таку відмову протиправною, з метою зобов`язання відповідача вчинити дії, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Стаття 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована в Україні Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" передбачає, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії.

Це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються, законодавством України та Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" № 987-ХІІ від 23.04.1991 року (тут і далі зі змінами і доповненнями, внесеним Законом України № 2673-VIII від 17.01.2019 року).

Відповідно до статті 1 цього Закону його завданнями є: гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права; забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії; визначення обов`язків держави щодо релігійних організацій; визначення обов`язків релігійних організацій перед державою і суспільством; подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви; гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

Статтею 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно статті 9 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України.

За приписами статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Статтею 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" встановлено, що для реєстрації статуту (положення) релігійної організації (релігійного центру (управління), монастиря, релігійного братства, місіонерського товариства (місії), духовного навчального закладу) у новій редакції до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, подається заява за підписом керівника (іншої уповноваженої особи) релігійної організації, до статуту якої внесено зміни. Разом із заявою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, подається статут (положення) релігійної організації, викладений у новій редакції.

До статуту релігійної організації у новій редакції додатково подаються належним чином засвідчені копії:

1) рішення (витягу) уповноваженого органу релігійної організації про внесення змін до статуту (положення), яке ухвалено відповідно до порядку, визначеного у статуті (положенні) релігійної організації, до установчих документів якої вносяться зміни;

2) чинної редакції статуту (положення) релігійної організації з усіма змінами, що до нього вносилися (якщо вони оформлювалися окремими додатками).

Зміни і доповнення до статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень). У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації (частина 6 статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Одночасно з цим, як передбачено статтею 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Враховуючи зазначене, суд наголошує, що установчий документ юридичної особи релігійної організації, тобто її статут, підлягає реєстрації в порядку, визначеному нормами Закону України Про свободу совісті та релігійні організації , відповідним органом державної влади - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії. Разом з тим, релігійна організація як і будь-яка інша юридична особа підлягає реєстрації в порядку, який регулюється нормами Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , та на неї як і на інші юридичні особи поширюються норми цього закону, зокрема, в частині реєстрації змін до відомостей про таку особу.

Суд зазначає, що позивач звернувся до Управління у справах національностей та релігії Вінницької обласної державної адміністрації із заявою про державну реєстрацію змін до відомостей про керівника юридичної особи, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що, в свою чергу, не стосується реєстрації змін та доповнень до статуту (положення) релігійної організації.

Виходячи з наведеного, суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності у нього повноважень проводити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - Релігійну організацію Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви .

Відповідно до пункту 7 статуту Релігійної організації Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви керуючим Вінницькою єпархією є єпархіальний архієрей, який обирається Священним Синодом Української Православної Церкви та призначається Указом Митрополита Київського і всієї України. Органом управління єпархії є Єпархіальна рада, вищим органом управління єпархії є Єпархіальні збори.

Отже, саме рішення Священного Синоду Української Православної Церкви та відповідний указ Митрополита Київського і всієї України є правомірною підставою для внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2018 року відбулося засідання Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, яке оформлене відповідним журналом № 72. На порядок денний було винесено, зокрема, питання про заміщення вакантної кафедри Вінницької єпархії.

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 17.12.2018 року ОСОБА_2 звільнено з посади вікарія Київської Митрополії та призначено архієпископом Вінницьким і Барським, керуючим Вінницькою єпархією, про що видано відповідний указ Митрополита Київського і всієї України № 1660 від 17.12.2018 року.

23.02.2019 року позивач звернувся до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації із заявою про внесення змін в Єдиний державний реєстр щодо керівника юридичної особи - Релігійної організації Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви .

За результатами розгляду заяви, ОСОБА_2 отримав лист Управління у справах національностей та релігій № 27-С-15-1 від 26.02.2019 року, в якому зазначено, що Законом України Про внесення змін до деяких Законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи від 17.01.2019 року № 2673-VІІІ внесено зміни до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в частині передачі функцій державної реєстрації юридичних осіб - релігійних організацій, статути яких зареєстровано у встановленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігій, Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних організацій. Враховуючи зазначене, управлінням у справах національностей та релігій облдержадміністрації, як суб`єкта надання адміністративних послуг, в частині реєстрації статутів релігійних громад та державної реєстрації юридичних осіб - релігійних громад не може здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - Релігійну організацію Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви , що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Крім того вказано, що з даного питання, позивачу необхідно звернутися до Департаменту релігій та національностей Міністерства культури України, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігій, який і здійснив реєстрацію статуту релігійної організації Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви .

23.02.2019 року ОСОБА_2 звернувся до Міністерства культури України з заявою про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Листом № 2115/18-2/13-19 від 29.03.2019 року Міністерство культури України повідомило Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви про те, що Міністерство культури України, як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, не може провести розгляд поданого пакету документів до внесення змін до статуту (положення) релігійної організації в порядку вимог статей 12, 14 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації . У зв`язку з цим, позивачу повернуті всі документи, що надійшли до Міністерства культури України для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу.

04.04.2019 року Управління у справах національностей та релігій звернулося до Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України з метою отримати роз`яснення щодо органу, який є суб`єктом державної реєстрації внесення змін до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі, зокрема, зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи та зміни фізичних осіб або зміни відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, в тому числі підписувати договори відносно релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місій та духовних навчальних закладів.

За результатами розгляду вказаного звернення, Міністерство культури України листом № 140/18-19 від 09.04.2019 року повідомило відповідача, що Закон України Про свободу совісті та релігійні організації чітко розмежовує повноваження державних органів влади щодо реєстрації статутів релігійних організацій. Так, зокрема у відповідності до частини шостої статті 14 цього Закону релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

Суд наголошує, що роз`яснення надані Міністерством культури України стосуються повноважень державних органів влади щодо реєстрації саме статутів (положень) релігійних організацій, однак, спірні правовідносини виникли з приводу державної реєстрації змін до відомостей про керівника юридичної особи, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Так, правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" № 755-IV від 15.05.2003 року (далі - Закон № 755-IV зі змінами і доповненнями, внесеним Законом України № 2673-VIII від 17.01.2019 року).

Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону № 755-IV визначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи (пункт 13 частини 2 статті 9 Закону № 755-IV).

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 1 Закону № 755-IV, у разі державної реєстрації юридичних осіб - релігійних організацій суб`єктом державної реєстрації є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Системний аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" свідчить про те, що законодавець розмежовує процедуру реєстрації статуту (положення) релігійної організації у новій редакції та процедуру реєстрації зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Розпорядженням голови облдержадміністрації 03.04.2013 року № 135 (у редакції розпорядження голови облдержадміністрації від 11.02.2019 року № 103) затверджено Положення про управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації, відповідно до якого Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації (далі - Управління) є структурним підрозділом облдержадміністрації, підпорядковане голові облдержадміністрації, підзвітне та підконтрольне Міністерству культури України.

Згідно пункту 4 Положення Управління, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює державну реєстрацію юридичних осіб - релігійних організацій.

Крім того, інформаційна картка адміністративної послуги Державної реєстрації юридичних осіб - релігійних організацій та відповідна технологічна картка Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації, затверджені наказом начальника управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації № 11 від 18.02.2019 року містять відповідні положення щодо переліку документів, необхідних для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, перелік підстав для зупинення розгляду відповідних документів, або відмови у державній реєстрації та результати надання адміністративної послуги (внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру).

Отже, відповідач не відноситься до кола суб`єктів, яким заборонено вчиняти дії щодо внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що реєстрація статуту релігійної організації в новій редакції чи змін і доповнень до існуючого статуту здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, в порядку, передбаченому статтею 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", у разі ж державної реєстрації змін до відомостей про керівника юридичної особи або інших змін, крім внесення змін до статуту, відповідні документи подаються лише державному реєстратору, в даному випадку, Управлінню у справах національностей та релігії Вінницької обласної державної адміністрації.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 755-IV, державний реєстратор: 1) приймає документи; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду документів; 3) перевіряє документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації; 4) проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 5) веде Єдиний державний реєстр; 6) веде реєстраційні справи; 6-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю; 7) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Тобто, відповідно до вказаної частини державний реєстратор наділений повноваженнями, щодо зупинення розгляду документів за наявності підстав для зупинення розгляду документів, проведення реєстраційної дії за відсутності підстав для зупинення та відмови у вчиненні державної реєстрації.

Частиною 1 статті 9 Закону № 755-IV передбачено, що відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу - підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі: 1) відповідних заяв про державну реєстрацію; 2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій; 3) відомостей, отриманих у результаті інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів.

У статті 15 Закону № 755-IV визначено вимоги до оформлення документів, що подаються для державної реєстрації. Відповідно до частини 1 цієї статті, документи, що подаються для державної реєстрації, повинні відповідати таким вимогам: 1) документи мають бути викладені державною мовою та додатково, за бажанням заявника, - іншою мовою (крім заяви про державну реєстрацію); 2) текст документів має бути написаний розбірливо (машинодруком або від руки друкованими літерами); 3) документи не повинні містити підчищення або дописки, закреслені слова та інші виправлення, не обумовлені в них, орфографічні та арифметичні помилки, заповнюватися олівцем, а також містити пошкодження, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст; 4) документи в електронній формі мають бути оформлені згідно з вимогами, визначеними законодавством; 5) заява про державну реєстрацію підписується заявником. У разі подання заяви про державну реєстрацію поштовим відправленням справжність підпису заявника повинна бути нотаріально засвідчена; 6) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи повинно бути оформлено з дотриманням вимог, встановлених законом, та відповідати законодавству.

Рішення уповноваженого органу управління юридичної особи, що подається для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, викладається у письмовій формі, прошивається, пронумеровується та підписується засновниками (учасниками), уповноваженими ними особами або головою та секретарем загальних зборів (у разі прийняття такого рішення загальними зборами). Справжність підписів на такому рішенні нотаріально засвідчується, крім випадків, передбачених законом.

Згідно частини 4 статті 17 Закону № 755-IV, для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, подаються, серед іншого, такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, крім внесення змін до інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичної особи, у тому числі кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) її засновника, якщо засновник - юридична особа, про місцезнаходження та про здійснення зв`язку з юридичною особою; 5) відомості про керівні органи громадського формування (ім`я, дата народження керівника, членів інших керівних органів, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), посада, контактний номер телефону та інші засоби зв`язку) - у разі внесення змін до складу керівних органів; 7) документ про сплату адміністративного збору - у випадках, передбачених статтею 36 цього Закону; 8) установчий документ юридичної особи в новій редакції - у разі внесення змін, що містяться в установчому документі; 10) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про вихід із складу засновників (учасників) та/або заява фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників), справжність підпису на якій нотаріально засвідчена, та/або договору, іншого документа про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, та/або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення із складу засновників (учасників) юридичної особи або ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі внесення змін, пов`язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи.

Частиною 1 статті 28 Закону № 755-IV, встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації юридичної особи, зокрема, такими є: 1) документи подано особою, яка не має на це повноважень; 2) у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії; 4) не усунуто підстави для зупинення розгляду документів протягом встановленого строку; 5) документи суперечать вимогам Конституції та законів України; 8) невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону; 9) щодо засновника (учасника) юридичної особи, що створюється, проведено державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

Аналогічні підстави для відмови у державній реєстрації містяться в інформаційній картці адміністративної послуги Державної реєстрації юридичних осіб - релігійних організацій Управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації, затвердженої наказом начальника управління у справах національностей та релігій Вінницької облдержадміністрації № 11 від 18.02.2019 року.

В свою чергу, пунктом 14 зазначеної інформаційної картки результатом надання адміністративної послуги є, зокрема, внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або повідомлення про відмову у державній реєстрації із зазначенням виключного переліку підстав для відмови.

Відтак, зважаючи на те, що Священним Синодом Української Православної Церкви від 17.12.2018 року було прийняте рішення виключно про звільнення з посади вікарія Київської Митрополії та призначення архієпископом Вінницьким і Барським, керуючим Вінницькою єпархією ОСОБА_2 , та лише про внесення таких змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі представник позивача звертався до відповідача, а Законом № 755-IV передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в реєстрації таких змін, дії Управління у справах національностей та релігії Вінницької обласної державної адміністрації слід визнати протиправними.

Визначаючись щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача провести державну реєстрацію змін відомостей про зміну керівника, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу - Релігійну організацію Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви , суд зазначає наступне.

Згідно статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 3, 10 часини 2 статті 245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 названої статті КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З системного аналізу вказаних норм Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду, у випадку визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними, зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази передбачено законом , є наступні: будь-яка норма не може вважатися законом , якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію; фраза передбачено законом не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав; закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади. Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання необхідним у демократичному суспільстві , Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

Європейський суд з прав людини у п.50 рішення від 13 січня 2011 року у справі Чуйкіна проти України (заява №28924/04) констатував: що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. theUnitedKingdom), пп.28 36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

На підставі зазначеного, а також з огляду на ту обставину, що відповідачем жодних обґрунтованих зауважень до поданих позивачем документів не висловлено, суд вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправними дій щодо відмови в проведенні державної реєстрації змін та зобов`язання Управління у справах національностей та релігії Вінницької обласної державної адміністрації провести державну реєстрацію змін відомостей про зміну керівника, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу - Релігійну організацію Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви

Суд також зауважує, що рішення суду має бути не тільки законним та обґрунтованим, воно повинно бути ще ефективним у захисті порушених прав, свобод та інтересів, а тому вважає, що покладання на Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації, як на єдину уповноважену на такі дії особу, обов`язку провести відповідну державну реєстрацію не вважатиметься втручанням у його дискреційні повноваження.

Зазначене також узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із повною юрисдикцією , тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28.06.1990 року у справі Обермейєр проти Австрії ; п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 04.03.2014 року у справі Гранд Стівенс проти Італії ).

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних дій в порядку статті 77 КАС України, а відтак, заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління у справах національностей та релігій, яке є структурним підрозділом Вінницької обласної державної адміністрації щодо відмови в проведенні державної реєстрації змін відомостей про зміну керівника, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу - Релігійну організацію Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви (код: 20083653).

Зобов`язати Управління у справах національностей та релігій, яке є структурним підрозділом Вінницької обласної державної адміністрації провести державну реєстрацію змін відомостей про зміну керівника, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу - Релігійну організацію "Управління Вінницької єпархії Української Православної Церкви" (код: 20083653).

Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької обласної державної адміністрації.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач 1: Вінницька обласна державна адміністрація (код ЄДРПОУ: 20089290, адреса: вул. Соборна, 70, м. Вінниця, Вінницька область, 21050);

Відповідач 2: Управління у справах національностей та релігії Вінницької обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 38635837, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, Вінниця, Вінницька область, 21000).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 02.07.2019

Суддя /підпис/ Чернюк Алла Юріївна

Згідно з оригіналом

Суддя

Помічник судді