Рішення

від 02.07.2019 по справі 922/1198/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1198/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Лепенець К.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб"юшн Карго Партс" (02222, м.Київ, вул.Закревського, 16) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реком Плюс" (61052, м.Харків, вул.Конєва,буд.21) про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Науменко С. Ю., керівник регіонального структурного підрозділу у Харківській області;

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автодистриб"юшн Карго Партс" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реком Плюс" ,в якій просить суд стягнути з останнього заборгованість за поставлений товар в сумі 9111,60грн., пеню в сумі 1425,24грн., інфляційні нарахування в сумі 375,74грн., 12 %річнихв сумі 473,30грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,0грн.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 14 083-22/2018 від 02.11.2018 року в частині несвоєчасної та неповної оплати за поставлений товар.

Ухвалою суду від 23.04.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання на 21.05.2019 року.

Протокольною ухвалою суду від 21.05.2019 року, на підставі ст. 42, ст. 183, ст. 232 ГПК України, відкладено підготовче засідання на 05 червня 2019 року о(б) 10:30 год.

Протокольною ухвалою суду від 05.06.2019 року, на підставі ст. 183, ст.177, ст. 232 ГПК України, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 25.06.2019 року о(б) 11:30 год.

В судовому засіданні 25.06.2019 постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи у судовому засіданні по суті на 02.07.2019 об 12:30 год.

В порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про дату та час судового засідання по суті ухвалами суду від 25.06.2019.

В призначене судове засідання 02.07.2019 з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Судом вжито всіх передбачених законом заходів з метою повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи. Зокрема, судом направлено на його адресу реєстрації, яка зазначена в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань копії ухвал від 23.04.2019, від 21.05.2019, від 05.06.2019 які повернулись на адресу суду з позначкою пошти "За закінченням терміну зберігання".

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення відповідача, про дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, у даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Також, частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 02.07.2019 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

02.11.2018 р. між ТОВ Автодистриб`юшн КАРГО ПАРТС та Товариство з обмеженою відповідальністю "Реком Плюс" укладено Договір поставки № 14 083- 2018 від 02.11.2018 р. відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю (відповідач) визначені цим договором запчастини та експлуатаційні матеріали (далі - товар), а також виконувати шино монтажні послуги. Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар та оплачувати його.

Номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження товару, загальні кількість, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці за цим договором, термін та умови поставки визначаються у рахунках-фактурах та товарних накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід`ємною частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару (п. 1.2 договору).

Згідно п. 1.3 договору найменування, вартість та обсяг наданих послуг , зазнається в атах виконаних робіт, укладених сторонами, які є невід`ємними частинами даного договору.

Згідно п. 2.2 договору, постачальник підтверджує замовлення з урахуванням наявних на його складі товарних позицій, або які можуть бути доставлені покупцю у відповідні строки з інших складів постачальника. При постачанні по передплаті постачальник одночасно з підтвердженням замовлення надає покупцю рахунок на оплату.

Відповідно до п. 2.4,2.5. договору, погодження сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується в рахунках на оплату або в накладних про відвантажування, що являються невід`ємними складовими даного зговору, без складання специфікацій. Покупець, підписуючи документ про відвантаження (накладна, товарно-транспортна накладна), виявляє згоду на прийняття товару відповідно до попередньої домовленості із постачальником та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленого товару за кількістю, номенклатурою, асортиментом, ціною попередній домовленості із постачальником. Уповноважуючи певну особу на прийняття товару від постачальника покупець автоматично уповноважує таку особу підписувати відповідні товарно-супровідні документи на товар.

Відповідно до п. п. 3.6, 3.8 договору, оплата згідно договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальнику. При здійсненні оплати покупець вказує наступні реквізити: номер та дату підписання договору, по якому відбувається поставка продукції з посиланням на виставлений постачальником рахунок-фактуру. Сторони домовились, що в разі прострочення платежу з боку покупця постачальник має право припинити подальші відвантаження покупцю до отримання повної оплати за відвантаженими, але не оплаченими в строк партіями товару, а також перейти до роботи з покупцем на умовах 100-% попередньої оплати.

Відповідно до п. 8.1 та п. 8.2 договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2018 року. Якщо протягом 1-го місяця до закінчення терміну дії даного договору жодна зі сторін не заявить про намір змінити його умови або припинити його дію, договір вважається продовженим на 1 календарний рік і так рік за роком.

На виконання умов договору позивач поставив Відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю Реком їс запчастини та експлуатаційні матеріали (далі-товар) згідно видаткової накладної на загальну 9111,60 грн.

Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною №SI0001404125 від 02.11.2018 та генеральною довіреністю від 02.11.2018 на отримання товару.

В той же день відповідачу був виставлений рахунок №S0003287404 від 02.11.2018 на оплату 9111,60 грн.

Втім, відповідач отриманий товар не оплатив. 26.12.2018 позивачем на адресу відповідача був направлений лист-претензія №39, в якому позивач вимагав відповідача негайно погасити існуючий борг у розмірі 9111,60 грн. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов`язковим для виконання кожної із сторін.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували вимоги позивача та суму заявленого боргу.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 9111,60 грн.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 5.2 договору сторони обумовили, що у разі простроченого платежу більше трьох календарних днів, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1425,24 грн. підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 12% річних у розмірі 473,30 грн. та інфляційних втрат в розмірі 375,74 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У п. 5.3 договору сторони обумовили, що відповідно до ст. 625 ЦК України, у разі прострочення грошового зобов`язання боржник на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12 відсотків річних від простроченої суми.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та наданого позивачем розрахунку, він просить суд стягнути з відповідача саме 12% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 12% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 12% річних в розмірі 473, 30грн. та інфляційних втрат у розмірі 375,74 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем та визнаються судом такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610-612, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Реком Плюс" (61052, м. Харків, вул.Конєва,буд.21, код42395247) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб"юшн Карго Партс" (02222, м. Київ, вул .Закревського, 16, код 37141112) - заборгованість за поставлений товар в сумі 9111,60грн., пеню в сумі 1425,24грн., інфляційні нарахування в сумі 375,74грн., 12 %річних в сумі 473,30грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,0грн.

Видати наказ суду після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Автодистриб"юшн Карго Партс" (02222, м. Київ, вул . Закревського, 16, код 37141112)

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Реком Плюс" (61052, м. Харків, вул.Конєва,буд.21, код42395247).

Повне рішення складено "03" липня 2019 р.

Суддя О.О. Присяжнюк