Рішення

від 02.07.2019 по справі 920/473/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.07.2019 Справа № 920/473/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л. розглянувши без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/473/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Конард (пр-т Курський, буд. 105, м. Суми, 40020, ідентифікаційний код 32024499),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю В.Ч. Груп ( проїзд Довженка, буд. 8, м. Суми, 40022, ідентифікаційний код 41671477),

про стягнення 60588,95 грн. на підставі договору поставки № 0110/18-01 від 0 1 . 10.2018 .

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 60588,95 грн. (в тому числі 48422,00 грн. боргу за поставлений товар, 9139,17 грн. пені, 763,92 3 % річних та 2263,86 грн. інфляційних збитків) на підставі договору поставки №0110/18-01 від 01.10.2018, укладеного між сторонами, а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 0110/18-01 від 01.10.2018, укладеним між сторонами щодо оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 20.05.2019 у справі № 920/473/19 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/473/19; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов до 10.06.2019; встановити позивач строк для подання до суду відповіді на відзив до 18.06.2019; а також встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення до 25.06.2019.

Копію вищезазначеної ухвали судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та зазначена відповідачем у договорі поставки № 0110/18-01 від 01.10.2018, а саме: проїзд Довженка, буд. 8, м. Суми, 40022, повернута відділенням поштового зв`язку на адресу Господарського суду Сумської області з відміткою: за закінченням терміну зберігання .

Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який зроблено судом, у відповідності до вимог статті 11 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , за запитом № 1005483288 від 25.06.2019, станом на 25.06.2019 відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю В.Ч. Груп знаходиться за адресою: проїзд Довженка, буд. 8, м.Суми, 40022.

Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі №906/587/17).

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Станом на 02.07.2019 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву та письмових заперечень щодо позовних вимог позивача.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

01.10.2018 між сторонами укладено договір поставки № 0110/18-01 (надалі - договір), відповідно до якого позивач зобов`язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити на умовах договору бетон та іншу продукцію (товар), кількісні та якісні показники якої вказуються у видаткових накладних. Якість товару повинна відповідати вимогам ДСТУ, ТУ на продукцію даного виду.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що поставка товару здійснюється узгодженими партіями за цінами позивача, що діють на момент поставки, протягом трьох робочих днів від дати надходження на банківський рахунок позивача грошових коштів в розмірі 100 % вартості партії товару, вказаної у рахунку на товар. Поставка товару здійснюється за погодженням сторін на умовах самовивозу зі складу позивача, або транспортом позивача.

Датою поставки товару вважається дата передачі товару від позивача відповідачу, вказана у видатковій накладній (пункту 2.2 договору).

Відповідно до умов пунктів 3.2 та 3.3 договору, оплата за поставлений бетон - попередня оплата 100 % вартості замовленої партії товару, а у разі поставки товару без попередньої оплати або за умови часткової попередньої оплати, остаточний розрахунок за поставлену партію товару відповідач повинен здійснити протягом 3-х банківських днів з моменту поставки партії товару.

Пунктом 8.3 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року, а в частині взаєморозрахунків до повного розрахунку між сторонами.

На виконання умов вищевказаного договору позивачем у період з 06.08.2018 по 30.11.2018 поставлено відповідачу товар на загальну суму 113101,00 грн. з ПДВ, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 322 від 06.08.2018 на суму 2385,00 грн.; № 323 від 09.08.2018 на суму 3 975,00 грн.; № 325 від 21.08.2018 на суму 4365,00 грн.; № 443 від 06.10.2018 на суму 3508,00 грн.; № 541 від 13.11.2018 на суму 4494,00 грн.; № 48 від 13.11. 2018 на суму 4494,00 грн.; № 549 від 14.11.2018 на суму 6741,00 грн.; № 545 від 14.11.2018 на суму 6741,00 грн.; № 547 від 15.11.2018 на суму 8988,00 грн.; № 550 від 15.11.2018 на суму 8988,00 грн.; № 554 від 16.11.2018 на суму 8988,00 грн.; № 564 від 21.11.2018 на суму 17976,00 грн.; № 574 від 23.11.2018 на суму 4494,00 грн.; № 583 від 27.11.2018 на суму 13482,00 грн.; № 586 від 28.11.2018 на суму 4494,00 грн.; № 588 від 29.11.2018 на суму 4494,00 грн.; № 591 від 30.11.2018 на суму 4494,00 грн., копії яких додано позивачем по позовної заяви та долучено до матеріалів даної справи.

В порушення умов пунктів 3.2 та 3.3 договору відповідач за поставлений бетон розрахувався частково, сплативши позивачу лише 64679,00 грн., що підтверджується банківськими виписками від 16.08.2018 на суму 2385,00 грн. та 3975,00 грн.; від 22.08.2018 на суму 4365,00 грн.; від 12.10.2018 на суму 3508,00 грн.; від 22.11.2018 на суму 8988,00 грн., 13482,00 грн. та 17976,00 грн.; від 21.03.2019 на суму 10000,00 грн. Зазначений факт підтверджується копіями банківських виписок доданими позивачем до позовної заяви.

Як повідомляє позивач, у листопаді 2018 року, замовляючи поставку чергових партій товару відповідач надав позивачу гарантійний лист від 12.11.2018, яким зобов`язався здійснити оплату у двотижневий строк з моменту отримання товару.

Після поставки товару позивач та відповідач підписали акт звіряння взаємних розрахунків за період: вересень 2018 року - листопад 2018 року, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем складала 58422,00 грн. (а.с. 33).

Відповідач у обумовлені договором та гарантійним листом строки за поставлений товар не розрахувався, у зв`язку з чим у січні 2019 року позивач звернувся до відповідача із вимогою № 3 від 14.01.2019 про оплату заборгованості.

Після отримання вищезазначеної вимоги відповідач 21.03.2019 сплатив позивачу 10000,00 грн., якими із простроченням у 119 днів оплатив партію товару, поставленого згідно видаткової накладної № 554 від 16.11.2018 на суму 8988,00 грн., а також частково, на суму 1012,00 грн. оплатив партію товару, поставленого згідно видаткової накладної № 564 від 21.11.2018 на суму 17976,00 грн., після чого заборгованість відповідача за поставлений товар склала 48422,00 грн.

Неоплаченими залишились партії товару, поставлені згідно видаткових накладних № 564 від 21.11.2018 на суму 17976,00 грн. (заборгованість складає 16964.00 грн.); № 574 від 23.11.2018 на суму 4494,00 грн.; № 583 від 27.11.2018 на суму 13482,00 грн.; № 586 від 28.11.2018 на суму 4494,00 грн.; № 588 від 29.11.2018 на суму 4494,00 грн.; № 591 від 30.11.2018 на суму 4494,00 грн.

Таким чином, станом на 16.05.2019 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений бетон складає 48422,00 грн., а прострочення з її оплати складає більше 5-ти місяців.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.09.2018 у справі № 908/24/18.

Факт заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар на суму 48422,00 грн. станом на 16.05.2019 підтверджується наступними видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін, а саме: № 564 від 21.11.2018 на суму 17976,00 грн. (заборгованість складає 16964.00 грн.); № 574 від 23.11.2018 на суму 4494,00 грн.; № 583 від 27.11.2018 на суму 13482,00 грн.; № 586 від 28.11.2018 на суму 4494,00 грн.; № 588 від 29.11.2018 на суму 4494,00 грн.; № 591 від 30.11.2018 на суму 4494,00 грн., підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками. Зазначені первинні документи містять назву товару, його кількість та вартість.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов договору поставки № 0110/18-01 від 01.10.2018, укладеного між сторонами, та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі та у встановлені договором строки, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості перед позивачем з оплати отриманого товару за договором поставки № 0110/18-01 від 10.10.2018 в сумі 48422,00 грн.

Стосовно іншої частини позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача за прострочення грошового зобов`язання пені в сумі 9139,17 грн. 763,92 грн. - 3 % річних та 2263,86 грн. інфляційних збитків,нарахованих за загальний період з 22.11.2018 по 16.05.2019, суд зазначає наступне.

На підтвердження розміру пені, річних та інфляційних позивачем додано до позовної заяви обґрунтований розрахунок суми штрафних санкцій, річних та інфляційних (а.с. 13-16).

Згідно пункту 5.2 договору, у випадку прострочення розрахунків за поставлений товар, відповідач на вимогу позивача сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до частини другої статті 193 та частини першої статі 216 Господарського кодексу України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 10.09.2018 у справі № 908/24/18 та від 10.09.2018 у справі № 908/20/18.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.

Пеня та інші нарахування у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї.

Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату або несплату одержаного товару у вигляді стягнення пені передбачена пунктом 5.2 договору, а тому позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості Пеня нараховується за весь період прострочення з дати закінчення строку оплати кожного відповідного рахунку до моменту повної оплати відповідачем ціни договору.

Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви обґрунтованого розрахунку пені станом на 16.05.2019 (за період з 22.11.2018 по 16.05.2019) суму пені складає 9139,17 грн.

На підставі наведеного, встановивши, що відповідач своє зобов`язання з оплати товару виконав з порушення встановленого договором строку, врахувавши період прострочення такого прострочення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 9139,17 грн. за період з 22.11.2018 по 16.05.2019 є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статей 536, 549-552, 629 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви обґрунтованого розрахунку річних та інфляційних, станом на 16.05.2019 (за період з 22.11.2018 по 16.05.2019) сума 3 % річних складає 763,92 грн., та сума інфляційних втрат, станом на 16.05.2019 (за період з грудня 2018 року по квітень 2019) складає 2263,86 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

А тому, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань в сумі 2263,86 грн. та 3 % річних в сумі 763,92 грн. на підставі положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги позивача у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 233, 236-238, 248, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В.Ч. Груп (проїзд Довженка, буд. 8, м. Суми, 40022 , ідентифікаційний код 41671477) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Конард (пр-т Курський, буд. 105, м.Суми, 40020, ідентифікаційний код 32024499) заборгованість в сумі 48422,00 грн., пеню в сумі 9139,17 грн, 3 % річних в сумі 763,92 грн., інфляційні втрати в сумі 2263,86 грн.та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 02 липня 2019 року.

Суддя В.Л. Котельницька