Постанова

від 03.07.2019 по справі 826/27404/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2019 року

Київ

справа №826/27404/15

адміністративне провадження №К/9901/18221/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Стеценка С.Г.,

суддів: Рибачук А. І., Тацій Л. В.,

розглянувши заяву Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.05.2017, яка постановлена у справі за позовом Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Дворак Руслана Володимировича, Управління державної реєстрації Головного територіального Управління юстиції у місті Києві, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Центр дозвілля РА , Товариство з обмеженою відповідальністю Капітал грейт , Київська міська рада про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування свідоцтва,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації (далі - Департамент КМДА) звернувся з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Дворак Руслана Володимировича (далі - Державний реєстратор), Управління державної реєстрації Головного територіального Управління юстиції у місті Києві (далі - Управління), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Центр дозвілля РА , Товариство з обмеженою відповідальністю Капітал грейт , Київська міська рада, в якому просив: визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття рішення Державного реєстратора від 04.08.2015 №23404269 про державну реєстрацію права власності на групу приміщень №6 (підвал, антресоль літ. А) загальною площею 706,10 кв. м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 2-А за Товариством з обмеженою відповідальністю Центр дозвілля РА (далі - рішення від 04.08.2015 №23404269); визнати протиправним та скасувати з моменту прийняття рішення Державного реєстратора від 03.12.2015 №26701939 про державну реєстрацію права власності на групу приміщень №6 (підвал, антресоль літ. А) загальною площею 706,10 кв. м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 2-А за Товариством з обмеженою відповідальністю Капітал грейт (далі - рішення від 03.12.2015 №26701939); скасувати свідоцтво про право власності від 03.12.2015 серії №48950945, яке видане Державним реєстратором Управління Товариству з обмеженою відповідальністю Капітал грейт .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що Товариство з обмеженою відповідальністю Центр дозвілля РА не виконало зобов`язання за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.02.2013 №14/13, відтак у Державного реєстратора були відсутні засновані на законі достатні правові підстави для реєстрації права власності на вказане вище нерухоме майно (групу приміщень) за цим Товариством, та, як наслідок, подальшої реєстрації зазначених приміщень за Товариством з обмеженою відповідальністю Капітал грейт , а тому спірні рішення відповідача, на думку позивача, є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2016 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про скасування свідоцтво про право власності від 03.12.2015 серії №48950945, яке видане Державним реєстратором Управління Товариству з обмеженою відповідальністю Капітал грейт .

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2016, позов задоволено повністю та скасовано спірні рішення Державного реєстратора.

Зазначені судові рішення оскаржені Товариством з обмеженою відповідальністю Центр дозвілля РА та Товариством з обмеженою відповідальністю Капітал грейт в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 18.05.2017 скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України у редакції, чинній до 15.12.2017).

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції й закриваючи провадження у цій справі Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що даний спір належить розглядати за правилами господарського судочинства, роз`яснивши це у резолютивній частині своєї ухвали.

Не погоджуючись із таким рішенням суду касаційної інстанції Департамент КМДА порушує питання про його перегляд Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 КАС України, в редакції, чинній до 15.12.2017.

Ухвалою Верховного Суду України від 02.08.2017 відкрито провадження у справі за вказаною заявою.

В подальшому, відповідно до розпорядження керівника апарату Верховного Суду України від 12.01.2018 №20/0/19-18, вказана заява передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України у редакції, викладеній згідно із Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон №2147-VIII).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2019 визначено колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду цієї заяви у складі судді-доповідача - Стеценка С. Г., суддів: Рибачука А. І., Тацій Л. В.

Вимоги заяви аргументовані помилковістю висновків Вищого адміністративного суду України, який, на думку заявника, постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, неправильно застосував норми матеріального права, не врахував природу спірних правовідносин, не надав належної оцінки обставинам справи в контексті предмету і підстав позову, який, як стверджує відповідач, не стосується спору про право власності на нерухоме майно, щодо якого Державним реєстратором прийняті спірні рішення й не виплаває з договірних правовідносин, натомість стосується рішень відповідачів, як суб`єктів владних повноважень при виконанні ними владних управлінських функцій на основі законодавства щодо здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Також, як на підставу для задоволення своєї заяви, позивач посилається й на те, що відповідачем здійснено реєстрацію права власності об`єктів нерухомого майна (групи приміщень) з порушенням положень статті 22 Закону України від 06.03.1992 №2171-XII Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (чинний станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2171-XII), оскільки на момент прийняття Державним реєстратором спірних рішень ціна продажу об`єкта приватизації не була сплачена у повному обсязі відповідно до умов договору купівлі - продажу нежитлових приміщень, тобто не виникло визначених законодавством підстав для вчинення дій стосовно реєстрації права власності на таке майно.

Здійснивши оцінку доводів заяви, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд прийшов до висновку про таке.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України у редакції зі змінами, внесеними Законом №2147-VIII, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Отже наведена норма Перехідних положень КАС України передбачає розгляд Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду заяв про перегляд Верховним Судом України судових рішень за правилами цього Кодексу, які були чинними до 15.12.2017, тобто до внесення відповідних змін Законом №2147-VIII.

Зі змісту заяви вбачається, що вона подана відповідно до пунктів 1, 5 частини першої статті 237 КАС України, в редакції, чинній до 15.12.2017, якими встановлено, що заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

В свою чергу, за приписами частин 3, 4 статті 20 КАС України, в редакції, чинній станом на день подання заяви, Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. Верховний Суд України у випадках, установлених цим Кодексом, переглядає судові рішення адміністративних судів після їх перегляду в касаційному порядку.

Наведеним положенням процесуального закону кореспондує частина перша статті 210 КАС України у тій же редакції, якою встановлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України, а також частина перша статті 235 цього ж Кодексу, яка визначає, що Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Так, перегляд судових рішень Верховним Судом України є окремою, самостійною процедурою, яка відокремлена законодавцем від апеляційного перегляду справи, касаційного оскарження судового рішення, й здійснюється в порядку, визначеному Главою 3 Розділу IV КАС України Перегляд судових рішень Верховним Судом України з метою забезпечення однакового застосування норм матеріального і процесуального права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, що виплаває з положень статті 237 КАС України, в редакції, чинній до 15.12.2017, статті 38 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI Про судоустрій і статус суддів , яка визначала правовий статус і повноваження Верховного Суду України.

Таким чином, подаючи заяву про перегляд рішення Вищого адміністративного суду України Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України у вказаній вище редакції, заявник повинен підтвердити наявність неоднакового застосування саме судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, надавши на підтвердження цього відповідні рішення касаційного суду (судів).

Втім, у даному випадку, в заяві про перегляд судового рішення Департамент КМДА посилається на постанови Верховного Суду України від 11.04.2017 (справа №822/864/15) та від 25.04.2017 (справа №816/1774/15), який, однак, у розумінні наведених законодавчих приписів не є судом касаційної інстанції, а отже заявником не підтверджено наявності неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права саме касаційним судом (судами).

Що ж до наведених у заяві аргументів стосовно наявності підстав для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.05.2017 згідно з положеннями пункту 5 частини першої статті 237 КАС України, в редакції, чинній до 15.12.2017, Верховний Суд зазначає наступне.

Вказаною правовою нормою процесуального закону визначене право на подання заяви про перегляд судових рішень в адміністративних справах виключно з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Разом з тим у справі, що переглядається, Вищий адміністративний суд України, виходячи з обставин справи, наявних у ній доказів та доводів сторін, приписів статей 2-4, 17, пункту 1 частини першої статті 157 КАС України у відповідній редакції, дійшов висновку про неналежність розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки цей спір відноситься до юрисдикції господарських судів.

При цьому, як вбачається з встановлених судами обставин справи, незгода позивача з рішеннями Державного реєстратора обґрунтовується тим, що останній не перевірив стан виконання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного між Департаментом комунальної власності м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю Центр дозвілля РА , в частині здійснення у повному обсязі розрахунків згідно визначеної умовами вказаного правочину ціни продажу об`єкта приватизації, з чим закон безпосередньо пов`язує можливість набуття права володіння, користування і розпорядження об`єктом приватизації і здійснення його державної реєстрації.

Натомість, у постанові Верховного Суду України від 11.04.2017 (справа №822/864/15), яка додана до заяви на підтвердження наведених у ній доводів, предмет спору стосується дій та рішення державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку і як на підставу для задоволення позовних вимог позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю Вікотек ) посилався на порушення відповідачем (реєстраційною службою Старокостянтинівського районного управління юстиції Хмельницької області в особі державного реєстратора Черватюка Олександра Анатолійовича) вимог статей 35-37 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон №1952-IV), Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 (далі - Порядок №868).

У постанові ж Верховного Суду України від 25.04.2017 (справа №816/1774/15) на яку Департамент КМДА також посилається у своїй заяві, цей Суд, підтвердивши неправильне застосування судом касаційної інстанції статей 3, 17 КАС України, скасував ухвалу Вищого адміністративного суду України від 03.08.2016, якою закрито провадження у справі, з огляду на належність її розгляду в порядку господарського судочинства, і направив справу на новий розгляд до цього ж суду.

Однак, до такого висновку Верховний Суд України дійшов з урахуванням того, що у рамках цієї справи виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій суб`єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, у зв`язку з недотриманням ним вимог Порядку №868, а саме проведення державної реєстрації права власності на спірне майно за відсутності: завіреної в установленому порядку копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові; документа, що підтверджує її отримання іпотекодавцем та боржником по кредитних зобов`язаннях; документа, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником по кредитних зобов`язаннях зазначених вимог. Тобто, у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягали виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень.

Таким чином, зі змісту проаналізованих судових рішень, поданих на підтвердження вказаних у заяві обставин, вбачається, що Верховний Суд України, в одному випадку надав оцінку правильності застосування судом касаційної інстанції статей 35-37 Закону №1952-IV в контексті встановлених судами обставин справи і зазначених у позовній заяві підстав для задоволення позову, які зводились до наявності з боку державного реєстратора порушень положень названого Закону й вимог Порядку №868.

В іншому випадку Верховний Суд України, визнаючи неправильним застосування Вищим адміністративним судом України статей 3, 17 КАС України у відповідній редакції, зазначив про належність спору до юрисдикції адміністративних судів, оскільки у рамках цієї справи виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не було безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду.

У справі ж, яка переглядається, протиправність рішень Державного реєстратора обґрунтована відсутністю заснованих на законі підстав для вчинення останнім реєстраційних дій з огляду на невиконання покупцем умов договору купівлі-продажу нежитлових приміщень щодо сплати повної ціни об`єкта приватизації і, як наслідок не набуття ним права власності на вказане нерухоме майно. При цьому, закриваючи провадження у справі, касаційний суд застосував норми процесуального, а не матеріального права.

В той же час, заява Департаменту КМДА подана з підстав, зокрема невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах саме норм матеріального права, які, втім, Вищим адміністративним судом України, при розгляді справи, що переглядається, не застосовувались.

Верховний Суд наголошує на тому, що невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права матиме місце в разі, коли суд касаційної інстанції за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Слід зазначити, що зміст правовідносин, з метою з`ясування їх подібності у відповідному рішенні суду касаційної інстанції й постанові Верховного Суду України, визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду. Не наділений Верховний Суд і повноваженнями щодо вирішення питань про достовірність того чи іншого доказу.

Наведене свідчить, що правовідносини у справі, в межах якої подано заяву про перегляд судового рішення, за своєю суттю не є подібними, як і встановлені судами обставини кожної конкретної справи, а Вищий адміністративний суд України, постановляючи ухвалу від 18.05.2017, взагалі не застосував норми матеріального права й це унеможливлює їх порівняння, визначення правомірності чи незаконності оскарженого рішення та формулювання висновку про правильне застосування норми матеріального закону щодо спірних правовідносин.

За правилами частини першої статті 244 КАС України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви Департаменту КМДА належить відмовити.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС України (в редакції Закону №2147-VIII) та статтями 241, 242, 244 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), Суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні заяви Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.05.2017.

Головуючий суддя С. Г. Стеценко

Судді: А. І. Рибачук

Л. В. Тацій