Рішення

від 04.07.2019 по справі 904/1812/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2019м. ДніпроСправа № 904/1812/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Король І.А.

та представників:

від позивача: Грановський Я.Г.;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Партс" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 12677-04/2018 від 02.02.2018 у загальному розмірі 43 634 грн. 48 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Партс" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 12677-04/2018 від 02.02.2018 у загальному розмірі 43 634 грн. 48 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 28 816 грн. 62 коп. - основний борг;

- 4 792 грн. 14 коп. - пеня;

- 6 049 грн. 49 коп. - інфляційні втрати;

- 1 564 грн. 77 коп. - 12% річних;

- 2 411 грн. 46 коп. - проценти за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 12677-04/2018 від 02.02.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем 11.10.2018 та 16.10.2018 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 28 816 грн. 62 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 20.11.2018 по 26.04.2019 в сумі 4 792 грн. 14 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 5.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 12% річних від простроченої суми за загальний період прострочення з 20.11.2018 по 26.04.2019 в сумі 1 564 грн. 77 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2018 року по квітень 2019 року у сумі 6 049 грн. 49 коп. Крім того, на підставі статей 536, 692 Цивільного кодексу України, застосувавши аналогію закону, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі, визначеному статтею 1048 Цивільного кодексу України (у розмірі облікової ставки Національного банку України), за загальний період прострочення з листопада 2018 року по квітень 2019 року в сумі 2 411 грн. 46 коп.

Ухвалою суду від 06.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі , розгляд справи призначено до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 03.06.2019.

Від позивача електронною поштою надійшов лист (вх.суду 24313/19 від 03.06.2019), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" та витяги з наказів про переведення вказаних у них осіб на посади керівників регіональних структурних підрозділів в областях.

У судове засідання 03.06.2019 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у вказане судове засідання не з`явився, при цьому, судом було зауважено, що до суду 23.05.2019 повернувся конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 06.05.2019, що направлявся відповідачу за адресою, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.05.2019: 49040, м. Дніпро, житловий масив Тополя-2, будинок 22, корпус 8, квартира 63, з довідкою Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" форми 20 "Причина повернення: за закінченням терміну зберігання".

Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 03.06.2019 розгляд справи по суті було відкладено на 24.06.2019 .

У судове засідання 24.06.2019 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у вказане судове засідання вдруге не з`явився, при цьому, судом було зауважено, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 03.06.2019, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулось також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

У зв`язку з вказаними обставинами, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного відправлення, а також виготовлялась копія реєстру на відправку рекомендованої пошти з повідомленням № 26 від 04.06.2019, які долучені до матеріалів справи (а.71-72). Однак, з вказаних доказів вбачається, що ухвала суду від 03.06.2019 не була вручена відповідачу під час доставки 06.06.2019 ("інші причини").

Враховуючи вказані обставини, а також наявність процесуального строку, суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи з метою надання можливості відповідачу скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 24.06.2019 розгляд справи по суті було відкладено на 04.07.2019 .

Від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх.суду 29252/19 від 03.07.2019), в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спірним договором у загальному розмірі 38 634 грн. 48 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921 грн. 00 коп., посилаючись на те, що 30.05.2019 відповідачем частково було погашено заборгованість в сумі 5 000 грн. 00 коп. та станом на 02.07.2019 основний борг складає 23 816 грн. 62 коп.

З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, зокрема, до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відтак, оскільки позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог поза межами означеного строку, така заява залишається судом без розгляду. При цьому, докази часткової оплати долучені до матеріалів справи, а отже, її розгляд здійснюється з урахуванням вказаних у заяві обставин та доданих до неї доказів.

У судове засідання 04.07.2019 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у вказане судове засідання втретє не з`явився , при цьому, судом було зауважено, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 24.06.2019, знову не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

У зв`язку з вказаними обставинами, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 307 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 25.06.2019, які долучені до матеріалів справи (а.82-83). Однак, з вказаних доказів вбачається, що з 27.06.2019 (більше тижня) відправлення суду з ухвалою від 24.06.2019 знаходиться у точці видачі і відповідач не забезпечує його отримання, як і у двох попередніх випадках такого направлення ухвал суду.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.05.2019, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49040, м. Дніпро, житловий масив Тополя-2, будинок 22, корпус АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.33-35).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали , постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою , тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі .

Провадження у даній справі відкрито 06.05.2019, отже строк на розгляд даної справи закінчується 05.07.2019 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Отже, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Більше того, у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв`язку з нез`явленням представника відповідача у судове засідання та неподанням ним відзиву на позов, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 04.07.2019 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування; зауважив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, що йому відомі, та надані всі докази, необхідні для прийняття законного, обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 04.07.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 02.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідер Партс" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 12677-04/2018 (далі - договір, а.с.20-24), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставляти покупцю визначені договором запчастини та експлуатаційні матеріали (далі - товар), а також виконувати шиномонтажні послуги; покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, приймати товар та оплачувати його (пункт 1.1. договору).

У пунктах 8.2. та 8.4. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017. Якщо протягом 1-го місяця до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявить про намір змінити його умови або припинити його дію, договір вважається продовженим на 1 календарний рік і так рік за роком.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у пункті 1.2. договору сторони погодили, що номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження товару, загальні кількість, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці за цим договором, термін та умови поставки визначаються у рахунках-фактурах та товарних накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід`ємною частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару.

Загальна сума договору складає суму ціни товару, вказану в видаткових накладних протягом дії договору (пункт 1.3. договору).

Погодження сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується в рахунках на оплату або в накладних про відвантажування, що являються невід`ємними складовими договору, без складання специфікацій; покупець, підписуючи документ про відвантаження (накладна, товарно-транспортна накладна), виявляє згоду на прийняття товару відповідно до попередньої домовленості із постачальником та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленого товару за кількістю, номенклатурою, асортиментом, ціною попередній домовленості із постачальником; уповноважуючи певну особу на прийняття товару від постачальника, покупець автоматично уповноважує таку особу підписувати відповідні товарно-супровідні документи на товар (пункт 2.1. договору).

У пункті 2.4. договору сторони дійшли згоди, що ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами в видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії товару.

На виконання умов договору, позивачем 11.10.2018 та 16.10.2018 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 31 816 грн. 62 коп. відповідно до таких видаткових накладних:

- видаткова накладна № SI0001369681 від 11.10.2018 на суму 27 591 грн. 54 коп. (а.с.26);

- видаткова накладна № SI0001374129 від 16.10.2018 на суму 4 225 грн. 08 коп.(а.с.28).

Як вказує позивач, разом з накладними відповідачу були надані і рахунки на оплату поставленого за ними товару, а саме:

- рахунок № S0003221832 від 11.10.2018 на суму 27 591 грн. 54 коп. (а.с.25);

- рахунок № S0003232292 від 16.10.2018 на суму 4 225 грн. 08 коп. (а.с.27).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає пункт 4.3.2. договору поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем також не заявлено.

При цьому, у пунктах 2.3., 4.2. договору сторони домовились, що покупець зобов`язаний прийняти товар та здійснити відповідні розрахунки згідно із пунктом 2.3. договору, який визначає, що товар за домовленість сторін продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу. У разі продажу товару на умовах відстрочення платежу, термін відстрочення платежу зазначається у накладній. У разі відстрочення платежу товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно .

У відповідності до вказаних умов договору, сторонами у видаткових накладних було зазначено граничний строк оплати поставленого за ними товару, а саме:

- за видатковою накладною № SI0001369681 від 11.10.2018 на суму 27 591 грн. 54 коп. товар підлягав оплаті до 20.11.2018 включно;

- за видатковою накладною № SI0001374129 від 16.10.2018 на суму 4 225 грн. 08 коп. товар підлягав оплаті до 06.11.2018 включно.

У пункті 3.1 договору сторони погодили, що оплата за договором здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальнику; при здійсненні оплати покупець вказує наступні реквізити: номер та дату підписання договору, по якому відбувається поставка продукції з посиланням на виставлений постачальником рахунок-фактуру.

При цьому, станом на момент звернення із позовом до суду, відповідачем отриманий товар було оплачено лише частково в сумі 3 000 грн. 00 коп. , що підтверджується банківською випискою за 22.02.2019 про оплату за спірним договором (а.с.29).

В подальшому, після відкриття провадження у даній справі (06.05.2019), відповідачем було здійснено часткове погашення основного боргу, заявленого до стягнення позивачем, в сумі 5 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 30.05.2019 про оплату за спірним договором (а.с.81).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що поставлений 11.10.2018 та 16.10.2018 товар не був оплачений відповідачем у встановлені договором (накладними) строки та у повному обсязі.

Суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов`язання за договором щодо своєчасного розрахунку за переданий йому товар не виконав, оплату в установлені в договорі (накладних) строки, не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 28 816 грн. 62 коп. (31 816,62 - 3 000,00) - на момент відкриття провадження у справі; в подальшому (30.05.2019), вказана заборгованість зменшилась на 5 000 грн. 00 коп. і стала складати 23 816 грн. 62 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, враховуючи визначені контрагентами у пункті 2.3. договору порядок та строки оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару настав у такі строки:

- за видатковою накладною № SI0001369681 від 11.10.2018 на суму 27 591 грн. 54 коп. граничний строк оплати - 20.11.2018; при цьому, товар було оплачено частково: 22.02.2019 в сумі 3 000 грн. 00 коп., 30.05.2019 - в сумі 5 000 грн. 00 коп.; заборгованість складає 19 591 грн. 54 коп.;

- за видатковою накладною № SI0001374129 від 16.10.2018 на суму 4 225 грн. 08 коп. граничний строк оплати - 06.11.2018; товар оплачено не було; заборгованість складає 4 225 грн. 08 коп.

При цьому, відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення позивача із позовом до суду та відкриття провадження у справі (06.05.2019) основний борг відповідача за спірним договором складав 28 816 грн. 62 коп.

В подальшому, після відкриття провадження у даній справі, відповідачем було здійснено часткове погашення основного боргу, заявленого до стягнення позивачем, в сумі 5 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою за 30.05.2019 про оплату за спірним договором (а.с.81).

Враховуючи вказані обставини, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 5 000 грн. 00 коп., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 23 816 грн. 62 коп. (31 816,62 - 3 000,00 - 5 000,00) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 23 816 грн. 62 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.1. договору визначено, що сторони несуть матеріальну відповідальність за порушення умов даного договору, передбачену чинним законодавством України.

У пункті 5.2 договору сторони погодили, що в разі простроченого платежу більше 3-х календарних днів, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежу.

Отже, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 20.11.2018 по 26.04.2019 на суму 4 792 грн. 14 коп.

Суд відзначає, що з урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв`язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов`язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов`язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (аналогічні положення містяться також у частині 3 статті 343 Господарського кодексу України).

При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано те, що останній день строку для оплати поставленого 11.10.2018 та 16.10.2018 товару припадає на 20.11.2018 та 06.11.2018, відповідно, отже нарахування пені слід здійснювати з 21.11.2018 та 07.11.2018, відповідно.

Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.10-11), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості . Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено слідуюче:

- за видатковою накладною № SI0001369681 від 11.10.2018 на суму 27 591 грн. 54 коп. граничний строк оплати - 20.11.2018; товар було оплачено частково 22.02.2019 в сумі 3 000 грн. 00 коп., отже правомірним є нарахування пені за період з 21.11.2018 по 21.02.2019 на суму 27 591 грн. 54 коп., яка за розрахунком суду складає 2 530 грн. 86 коп. ; а також за період з 22.02.2019 по 26.04.2019 на суму 24 591 грн. 54 коп., яка за розрахунком суду складає 1 552 грн. 30 коп. Однак, враховуючи заявлення до стягнення позивачем в цей період пені в сумі 1 542 грн. 38 коп. , саме така сума підлягає стягненню з відповідача;

- за видатковою накладною № SI0001374129 від 16.10.2018 на суму 4 225 грн. 08 коп. граничний строк оплати - 06.11.2018; товар оплачено не було, отже правомірним є нарахування пені за період з 07.11.2018 по 26.04.2019 на суму 4 225 грн. 08 коп., яка за розрахунком суду складає 712 грн. 59 коп. Однак, враховуючи заявлення до стягнення позивачем в цей період пені в сумі 708 грн. 03 коп. , саме така сума підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 4 781 грн. 27 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

У відповідності до вказаних норм, у договорі сторони домовились збільшити розмір річних до 12 процентів, а саме: на підставі статті 625 Цивільного кодексу України сторони домовились, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання боржник, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12 відсотків річних від простроченої суми (пункт 5.3. договору).

Господарський суд, проаналізувавши зміст пункту 5.3. договору, положення частини 2 статті 549 та статтю 625 Цивільного кодексу України, прийшов до висновку, що у пункті 5.3. договору, фактично, сторони погодили збільшення відсотків річних, можливість стягнення та узгодження розміру яких визначені у статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати отриманого товару у строки, визначені умовами договору (накладними), позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 5.3. договору були розраховані та заявлені до стягнення 12% річних від простроченої суми за загальний період прострочення з 20.11.2018 по 26.04.2019 в сумі 1 564 грн. 77 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 12% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано те, що останній день строку для оплати поставленого 11.10.2018 та 16.10.2018 товару припадає на 20.11.2018 та 06.11.2018, відповідно, отже нарахування 12% річних слід здійснювати з 21.11.2018 та 07.11.2018, відповідно.

Враховуючи вказане, розрахунок 12% річних, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.11-12), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 12% річних, судом встановлено слідуюче:

- за видатковою накладною № SI0001369681 від 11.10.2018 на суму 27 591 грн. 54 коп. граничний строк оплати - 20.11.2018; товар було оплачено частково 22.02.2019 в сумі 3 000 грн. 00 коп., отже правомірним є нарахування 12% річних за період з 21.11.2018 по 21.02.2019 на суму 27 591 грн. 54 коп., яка за розрахунком суду складає 843 грн. 62 коп. Однак, враховуючи заявлення до стягнення позивачем в цей період 12% річних в сумі 829 грн. 95 коп. , саме така сума підлягає стягненню з відповідача. А також за період з 22.02.2019 по 26.04.2019 на суму 24 591 грн. 54 коп., яка за розрахунком суду складає 517 грн. 43 коп. Однак, враховуючи заявлення до стягнення позивачем в цей період 12% річних в сумі 503 грн. 63 коп. , саме така сума підлягає стягненню з відповідача;

- за видатковою накладною № SI0001374129 від 16.10.2018 на суму 4 225 грн. 08 коп. граничний строк оплати - 06.11.2018; товар оплачено не було, отже правомірним є нарахування 12% річних за період з 07.11.2018 по 26.04.2019 на суму 4 225 грн. 08 коп., яка за розрахунком суду складає 237 грн. 53 коп. Однак, враховуючи заявлення до стягнення позивачем в цей період 12% річних в сумі 231 грн. 19 коп. , саме така сума підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 12% річних підлягають задоволенню в сумі 1 564 грн. 77 коп.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд також стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2018 року по квітень 2019 року у сумі 6 049 грн. 49 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць .

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані наведені вимоги.

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем в позовній заяві (а.с.12-13), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи правові позиції вищевказаних постанов Верховного Суду, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено, що інфляційні втрати підлягають нарахуванню наступним чином:

- за видатковою накладною № SI0001369681 від 11.10.2018 на суму 27 591 грн. 54 коп. граничний строк оплати - 20.11.2018; товар було оплачено частково 22.02.2019 в сумі 3 000 грн. 00 коп., отже правомірним є нарахування інфляційних втрат за період з 21.11.2018 по 21.02.2019 - з грудня 2018 року по січень 2019 року (повні місяці) на суму 27 591 грн. 54 коп., які за розрахунком суду складають 498 грн. 86 коп. ; а також за період з 22.02.2019 по 26.04.2019 - з лютого 2019 року по квітень 2019 року на суму 24 591 грн. 54 коп., які за розрахунком суду складають 594 грн. 76 коп. ;

- за видатковою накладною № SI0001374129 від 16.10.2018 на суму 4 225 грн. 08 коп. граничний строк оплати - 06.11.2018; товар оплачено не було, отже правомірним є нарахування інфляційних втрат за період з 07.11.2018 по 26.04.2019 - з грудня 2018 року по квітень 2019 року на суму 4 225 грн. 08 коп., яка за розрахунком суду складає 180 грн. 42 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 1 274 грн. 04 коп.

Крім того, на підставі статей 536, 692 Цивільного кодексу України, застосувавши аналогію закону, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі, визначеному статтею 1048 Цивільного кодексу України (у розмірі облікової ставки Національного банку України), за загальний період прострочення з листопада 2018 року по квітень 2019 року в сумі 2 411 грн. 46 коп.

З приводу вимог позивача про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 411 грн. 46 коп. суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (частина 5 статті 694 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Слід зауважити, що правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок не оплати товару за договором поставки, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 Цивільного кодексу України.

Оскільки умовами договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування відповідачем чужими грошовими коштами не встановлено, а чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, а тому застосування до спірних правовідносин положення статті 1048 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Більше того, суд відзначає, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини 2 статті 1054 Цивільного кодексу України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини 2 статті 1057 Цивільного кодексу України.

Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 Цивільного кодексу України.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Отже, аргументація позивача про необхідність застосовування до спірних відносин положення частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковою, оскільки, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 Цивільного кодексу України застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині .

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17.

Враховуючи зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 411 грн. 46 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами є неправомірними та задоволенню не підлягають.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно із частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 5 000 грн. 00 коп. виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір в цій частині судом покладається на відповідача відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу.

В іншій частині, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягненню з відповідача на користь позивача загалом підлягає 1 604 грн. 12 коп. витрат по сплаті судового збору.

З приводу суми 8 800 грн. 00 коп., яка вказана у позовній заяві (а.с.15), як судові витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, які позивач очікує понести, суд зазначає, що позивачем не наведено обґрунтування вказаних витрат, як і не вказано підстави їх нарахування та конкретний їх зміст.

Враховуючи, що позивачем не подано доказів фактичного понесення витрат в сумі 8 800 грн. 00 коп., суд не вбачає підстав для їх розподілу та стягнення.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Партс" про стягнення заборгованості за договором поставки № 12677-04/2018 від 02.02.2018 у загальному розмірі 43 634 грн. 48 коп. - задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 5 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Партс" (49040, м.Дніпро, житловий масив Тополя-2, будинок 22, корпус 8, квартира 63; ідентифікаційний код 41710374) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" (02222, м. Київ, вулиця Закревського, будинок 16; ідентифікаційний код 37141112) - 23 816 грн. 62 коп. - основного боргу, 4 781 грн. 27 коп. - пені, 1 564 грн. 77 коп. - 12% річних, 1 274 грн. 04 коп. - інфляційних втрат та 1 604 грн. 12 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 05.07.2019

Суддя Ю.В. Фещенко