Рішення

від 26.06.2019 по справі 924/20/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" червня 2019 р. Справа №924/20/17

Господарський суд Хмельницької області у складі головуючого судді Димбовського В.В., суддів Крамара С.І., Смаровоза М.В., при секретарі судового засідання Устіновій А.П., розглянувши матеріали справи

за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В., м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К", м. Хмельницький

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Факторинг Про", м. Полтава

про стягнення заборгованості по відсоткам за кредитним договором №К-595/5 за період з 01.11.2016р. по 30.11.2016р., у розмірі 1775342,47 грн.

Представники сторін:

від позивача: Олійник А.О. за довіреністю від 15.05.2019р., cвідоцтво від 03.07.2018р.

від відповідача: Мельник О.Д. за посвідченням №607 від 29.12.2011р.

від третьої особи: не з`явився

Рішення виноситься 26.06.2019р., оскільки в судовому засіданні 12.06.2019р. оголошувалась перерва.

У судовому засіданні, згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: позивач звернувся із позовом до суду про стягнення із відповідача 1775342,47 грн. заборгованості по відсотках згідно кредитного договору №К-595/5 від 11.11.2008р. за період з 01.11.2016р. по 30.11.2016р.

В обґрунтування позову зазначає, що 11.11.2008р. між ТОВ "Комерційний банк "Дельта" (правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк") та ТОВ "Ріелтер 7К" укладено кредитний договір №К-595/5 (в останній редакції від 25.12.2009р.), згідно з яким позивачем надано відповідачу у тимчасове користування грошові кошти в сумі 61331000,00 грн., що підтверджується виписками по особових рахунках. Кошти надані з умовою сплати 12% річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості за Кредитом 24 травня 2013 року включно, на умовах визначених договором.

Позивач умови Кредитного договору виконав та надав кредитні кошти у розмірі 60000000,00 грн.. Зазначене підтверджується виписками по особових рахунках. Відповідач, не виконав належним чином умови Кредитного договору, внаслідок чого, станом на 15.12.2016 p., заборгованість останнього за Кредитним договором становить 165685110,39 грн., з яких: сума заборгованості за простроченим кредитом - 60000000,00 грн., сума заборгованості за простроченими процентами 102708493,27 грн., розмір пені за несвоєчасне повернення процентів 2734355,63 грн., сума трьох відсотків річних від суми прострочених процентів - 242 261,49 грн. Зазначений розмір заборгованості підтверджується належними документами в розумінні ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а саме первісними бухгалтерськими документами - банківськими виписками про рух коштів по рахункам, а також розрахунком заборгованості здійсненого на основі аналізу та систематизації інформації викладеної у виписках.

При цьому, позивач просить суд стягнути з відповідача 1775342,47 грн. заборгованості по відсотках за період з 01.11.2016р. по 30.11.2016р.

У відзиві на позов від 12.05.2017р. відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що в січні 2015 року відповідачем було отримано лист від 05.01.2015 року, яким публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" повідомило про передачу (відступлення) товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Факторинг Про" права вимоги за кредитним договором №К-595/5 від 11 листопада 2008 року, із змінами та доповненнями внесеними до нього додатковими договорами/угодами. Відповідно до змісту вказаного повідомлення заміна кредитора у зобов`язанні відбулася на підставі договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014 року, укладеного між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" і товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Факторинг Про".

В письмових поясненнях від 15.05.2017р. позивач зазначив, що в зв`язку з тим, що відступлення прав вимоги по Договору №1605ЮФ від 16.05.2014р. відбулось з порушенням ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", протоколом №44 від 11.08.2015 p., зазначений договір визнано нікчемним.

10.04.2019р. від відповідача надійшла заява, у якій він просив суд застосувати позовну давність до правовідносин, які є предметом судового розгляду та у зв`язку із цим відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Наголосив, що на час звернення позивача до суду із позовом спливла встановлена законом 3-річна позовна давність для стягнення основного боргу за кредитним договором, а саме - 25.05.2016р., відтак спливла позовна давність для стягнення процентів, нарахованих позивачем за кредитним договором, оскільки такі проценти є складовою загальної суми боргу.

Позивач у письмових поясненнях від 06.05.2019р. наголошував на тому, що сторонами договору було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а також погоджено, що в разі продовження користування позичальником кредитних коштів після 24.05.2013р. (кредитний договір не припиняє своєї дії) останній сплачує підвищені відсотки (36 % річних) до дати повного та фактичного погашення заборгованості за кредитним договором. Як зауважив позивач, ТОВ "Ріелтер 7К" належним чином не виконало взяті на себе зобов`язання, станом на дату звернення до суду заборгованість за кредитним договором не погашена, дані обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості та виписками по рахунку відповідача, тобто останній намагається уникнути відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань. Позивач в позовній заяві просить стягнути відсотки за користування кредитними коштами за листопад 2016р. тобто строк позовної давності до даної вимоги (відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України) - до листопада 2019р. Вищезазначене підтверджує право AT "Дельта Банк" стягувати відсотки користування кредитними коштами за кожним черговим платежем до повного погашення кредитної заборгованості, а також безпідставність та необґрунтованість заявленої відповідачем заяви (яка не підлягає задоволенню), оскільки Банком не пропущено строків позовної давності. Просить суд відмовити ТОВ "Ріелтер 7К" в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності.

Відповідач у поясненнях від 13.05.2019р. зазначив, що при виявленні нікчемних правочинів ні Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ні його уповноважена особа не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не протоколу комісії з перевірки правочинів, створеної за наказом Уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена перевірка правочинів банку на недійсність. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Ні наказ уповноваженої особи Фонду, ні протокол комісії з перевірки правочинів не є підставою для застосування таких наслідків. Відповідач вважає, що рішення комісії банку з перевірки правочинів, оформлене протоколом №44 від 11.08.2015р., прийнято на підставі даних перевірки документації банку і є виключно внутрішнім розпорядчим документом банку, виданим в межах повноважень, який не містить жодних приписів, обов`язкових для третіх осіб. Таке рішення Уповноваженої особи Фонду чи спеціально створеної нею комісії не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину, адже воно не є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків ані у банку, ані у іншої сторони правочину. Позивач для застосування наслідків недійсності правочину, як сторона правочину, повинен звернутися до суду з позовом про застосування наслідків недійсності договору про надання фінансових послуг факторингу №1605ЮФ від 16.05.2014р., укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Фаторинг Про", та визнання за ним права кредитора за кредитним договором №К-595/5 від 11.11.2008р., укладеним з ТОВ "РІЕЛТЕР 7К". Саме у судовому порядку повинні бути досліджені докази, що підтверджують наявність зазначених Позивачем підстав для віднесення договору про надання фінансових послуг факторингу до нікчемних, а саме, позивачем має бути доведено факт продажу майнових прав ПАТ "Дельта Банк" за ціною, нижчою за звичайні ціни. Відповідно, за відсутності такого рішення суду позивач, який передав права кредитора за кредитним договором третій особі, не вправі стягувати заборгованість за даним договором з боржника. Відповідно, позовні вимоги до відповідача є безпідставними та задоволенню не підлягають.

У письмових поясненнях від 20.05.2019р. позивач зазначив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (на яку посилається ТОВ "Ріелтер 7К") висловлено правову позицію про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Проте, як зазначає позивач, сторонами у п. 1.1.1. кредитного договору передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, допускає нарахування Банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

Щодо посилань відповідача на те, що Банк є неналежним кредитором, оскільки останній мав би звернутися до суду для застосування наслідків нікчемності правочину, позивач у письмових поясненнях від 20.05.2019р. зауважив, що дане твердження не відповідає дійсності та спростовується нормами чинного законодавства та відповідною судовою практикою, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі №910/12294/16 від 11.04.2018p., у справі №910/24198/16 від 16.05.2018p., у справі №819/353/16 від 04.07.2018p. Позивач вважає, що правочин є нікчемним відповідно до Закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду, такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" перевірка правочинів із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління Банку.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив.

Розглядом наявних матеріалів справи встановлено:

11.11.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Дельта", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" (позичальник) укладено кредитний договір №К-595/5.

Відповідно до п. 1.1 договору кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит).

Згідно з п. 1.1.1 договору (у редакції укладеної між позивачем та відповідачем додаткової угоди від 25.12.2009р.) надання коштів буде здійснюватись окремими частинами на умовах визначених цим договором в сумі 61331000,00 грн., надалі кожна частина окремо - Транш, а у сукупності - Транші, зі сплатою 12% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом 24.05.2013р., на умовах визначених цим договором. У разі прострочення терміну повернення кредиту, позичальник сплачує кредитору за користування кредитом за цим договором 36% процентів річних починаючи з першого дня прострочення.

За п. 2.3 договору моментом (днем) повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту, винагороди кредитора та можливих штрафних санкцій, визначених цим договором, якщо інше не випливає з умов цього договору.

За умовами п. п. 2.4, 2.5 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті Кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування кредитом в періоді (28-29-30-31/365). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту. Сплата процентів здійснюється у валюті Кредиту щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця наступного за звітним на рахунок №20685000059502 ТОВ "Комерційний банк "Дельта", МФО 380236.

Відповідно до п. 3.3.4 договору позичальник зобов`язаний протягом строку фактичного використання кредиту сплачувати проценти за їх використання в порядку визначеному цим договором.

За п. 4.1 договору у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 1 (одного) відсотка від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у цей період.

Згідно з п. 4.2 договору у випадку не виконання позичальником зобов`язань, визначених п.п. 3.3.5 - 3.3.11 цього договору, протягом більше 15 днів, термін надання кредиту вважається таким, що наступив та, відповідно, позичальник зобов`язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити винагороду кредитора та нараховані штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія цього договору припиняється.

Відповідно до п. 8.3 договору цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Договір №К-595/5 від 11.11.2008р. з додатковою угодою від 25.12.2009р. підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

Позивачем перераховано на рахунок відповідача 30000000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №45462965 від 11.11.2008р., 1331000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №7741942 від 31.03.2009р., 30000000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №27660525 від 25.12.2009р. Відповідачем сплачено позивачу 1331000,00 грн., рух коштів по рахунку також підтверджується виписками по особових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К".

Також у матеріалах справи наявне повідомлення представника AT "Дельта Банк" M.І. Гладишенко про відступлення права вимоги за кредитним договором №К595/5 від 11 листопада 2008 року, яке датоване 05.01.2015р. та адресоване ТОВ "Ріелтер 7К", у якому зазначено про те, що ПАТ "Дельта Банк" (Первісний кредитор), передав (відступив) ТОВ "Фінансова компанія "Факторинг Про" (Новий кредитор), право вимоги за Кредитним договором №К-595/5 від 11 листопада 2008 року, із змінами та доповненнями внесеними додатковими договорами/угодами, а також права вимоги за всіма забезпечувальними договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором. При цьому, до Нового кредитора не переходить право нарахування будь-яких нових процентів, комісій, та інших платежів (крім штрафних санкцій) за Кредитним договором. Внаслідок такої передачі Новий кредитор є єдиним власником усіх прав вимоги за Кредитними документами. При цьому відступлення прав вимоги не призводить до жодної зміни обсягу Ваших зобов`язань за Кредитним договором.

16.05.2014р. ПАТ "Дельта Банк" (далі - клієнт) та ТОВ "Фінансова компанія "Факторинг Про" (далі - фактор) підписано договір про надання фінансових послуг факторингу №1605ЮФ (далі - договір факторингу), відповідно до п. 2.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги.

Згідно п. 2.3 договору факторингу права вимоги переходять від клієнта до фактора (далі - відступлення), та обов`язки клієнта передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання клієнтом та фактором акту приймання-передачі прав вимоги.

До фактора не переходять права вимоги за договорами, що були укладені між клієнтом та позичальником з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором (п. 2.4 договору факторингу).

Відповідно до п. 3.1 договору факторингу фактор зобов`язується передати в розпорядження клієнту грошові кошти в розмірі 616 400000,00 грн. без ПДВ, протягом п`яти робочих днів з дати підписання.

16.05.2014р. між представниками ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "ФАКТОРИНГ ПРО" підписано акт приймання-передачі прав вимоги.

19.05.2014 p., та 16.06.2014р. укладено додаткові договори до Договору факторингу, №1 та №2 відповідно. Додатковим договором №2 сторони домовились викласти Додаток №1 (перелік боржників) у новій редакції.

При цьому, у матеріалах справи міститься додаток №1 від 16.06.2014р. до договору факторингу, з переліком договорів, по яким мало бути здійснене відступлення права вимоги. У додатку визначено права вимоги за кредитними договорами, що передаються за договором, які складають 790256410,26 грн., а також купівельна ціна за право вимоги, яка складає 616400000,00 грн.

Відповідно до витягу з протоколу №44 від 11.08.2015р. засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом уповноваженої особи Фонду №67 від 11.03.2015р., виявлено, що нікчемним правочином згідно зі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є, зокрема, договір про надання фінансових послуг факторингу №1605ЮФ від 16.05.2014р., укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "ФАКТОРИНГ ПРО".

Як зазначено у вищевказаному протоколі, майнові права за кредитними договорами на дату укладення договору про надання фінансових послуг факторингу №1605ЮФ від 16.05.2014р. визначалася сторонами у додатку 1 та становили 790256410,26 грн. Оцінка вартості майнових прав банку за кредитними договорами при укладенні договору факторингу не проводилася, а банк, уклавши зазначений договір факторингу, здійснив відчуження майна (майнових прав) за ціною, нижчою від звичайної (сума оплати на 22 % відрізняється від вартості майнових прав). Оплата за договором факторингу фактично не здійснювалася, оскільки бухгалтерський запис з оплати за договором здійснено, в кінцевому результаті, за рахунок активу банку.

Рішення комісії мотивовано посиланням на те, що внаслідок укладення майже безоплатного правочину відступлення майнових прав за кредитним договором, банк: безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п.1 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п.2 ч.3 ст.38 вищевказаного Закону); здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору (п.3 ч.3 ст.38 Закону).

У рішенні зазначено, що внаслідок укладення Банком правочину відступлення майнових прав за Кредитними договорами у вигляді Договору про надання фінансових послуг факторингу (за ціною, значно нижчою від вартості майнових прав та з оплатою за рахунок активу Банку), Банк втратив права кредитора на отримання грошових надходжень від позичальників в погашення їх кредитної заборгованості та/або можливість задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок забезпечення, що не могло не вплинути на фінансовий стан Банку та його можливості виконувати власні зобов`язання перед вкладниками та кредиторами.

Також у матеріалах справи наявне повідомлення AT "Дельта Банк" від 20.08.2015р. про нікчемність правочину, адресоване ТОВ "ФК "ФАКТОРИНГ ПРО", у якому повідомляється, зокрема, про нікчемність договору про надання фінансових послуг факторингу №1605ЮФ від 16.05.2014р., який укладений з ТОВ "ФК "ФАКТОРИНГ ПРО".

У зв`язку із простроченням погашення кредиту відповідачем, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 1775342,47 грн. заборгованості по відсоткам за кредитним договором №К-595/5 за період з 01.11.2016р. по 30.11.2016р.

Досліджуючи надані докази та оцінюючи їх у сукупності, до уваги приймається наступне:

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №К-595/5 від 11.11.2008р. Відповідно до умов даного договору позивач надав відповідачу 61331000,00 грн. у тимчасове користування, а відповідач повернув позивачу лише 1331000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами №45462965 від 11.11.2008р., №7741942 від 31.03.2009р., №27660525 від 25.12.2009р. та виписками по рахунках ТОВ "Ріелтер 7К".

Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 1.1.1 договору кредитної лінії №К-595/5 від 11.11.2008р. (у редакції додаткової угоди від 25.12.2009р.) сторони передбачили, що у разі прострочення терміну повернення кредиту, позичальник сплачує кредитору за користування кредитом за цим договором 36% процентів річних починаючи з першого дня прострочення.

Ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідачем не надано, а матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами у справі договору №К-595/5 від 11.11.2008р., в тому числі сплати 60000000,00 грн. заборгованості по кредиту, тому суд вважає правомірними вимоги щодо стягнення з відповідача 36% річних заборгованості по відсотках за період з 01.11.2016р. по 30.11.2016р., нарахованих на заборгованість по кредиту.

Однак суд, здійснивши перерахунок 36% річних заборгованості по відсотках в системі "Законодавство", вважає, що правомірною до стягнення буде сума у розмірі 1770491,80 грн. заборгованості по відсотках.

Відповідно, у позові в частині стягнення 4850,67 грн. заборгованості по відсотках належить відмовити.

З приводу поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності до правовідносин, які є предметом розгляду даної справи, суд вважає, що остання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частинами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом враховується, що сторони у п. 3.3.4 договору погодили, що позичальник зобов`язаний протягом строку фактичного використання кредиту сплачувати проценти за їх використання в порядку визначеному цим договором.

Таким чином, договором чітко визначено обов`язок відповідача сплачувати проценти за користування кредитом протягом строку фактичного використання кредиту. В свою чергу, як вже зазначалось, кредитні кошти позивачу не повернені, а тому у позивача наявні підстави нараховувати проценти за користування кредитом, в тому числі за заявлений позивачем період.

При цьому, за п. 4.2 та п. 8.3 договору його дія припиняється після повного погашення заборгованості позичальника за ним, він діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

За умовами п. 2.4 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно.

Судом кредитний договір №К-595/5 від 11.11.2008р. розцінюється як чинний, не зважаючи на те, що кінцевим терміном погашення заборгованості за цим договором сторони визначили 24.05.2013р., оскільки в матеріалах справи відсутні докази належного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, погашення наданих 60000000,00 грн. та заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Згідно зі ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Однак вимога щодо стягнення з позичальника процентів (сплата яких є істотною умовою кредитного договору) є основною вимогою, що узгоджується із положеннями ст. 1054 Цивільного кодексу України та ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої надання безпроцентних кредитів забороняється.

Також судом береться до уваги, що у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність (стаття 257 ЦК України) за вимогами кредитора про сплату процентів за користування кредитом, сплату яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами (у даному Кредитному договорі така періодичність встановлена у пункті 2.4), повинна обчислюватися з моменту настання строку сплати кожного чергового платежу.

Сплив позовної давності щодо стягнення суми заборгованості за даним договором не означає такого ж спливу стосовно процентів як періодичних щомісячних платежів за тим же договором.

Аналогічна правова позиція про перебіг строку позовної давності щодо щомісячних платежів по процентах викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2018р. у справі №924/18/17.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

З огляду на наведене подана відповідачем заява про застосування позовної давності задоволенню не підлягає, як наслідок не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо посилань відповідача на передачу ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "ФК "ФАКТОРИНГ ПРО" права вимоги за договором про надання фінансових послуг факторингу №1605ЮФ від 16.05.2014р., судом враховується таке.

Згідно ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Позивач вважає договір про надання фінансових послуг факторингу №1605ЮФ від 16.05.2014р. нікчемним, при цьому посилається на витяг з протоколу №44 від 11.08.2015р. засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями.

Судом береться до уваги, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не акту уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Дельта Банк". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Відповідно позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, №910/24198/16 від 16 травня 2018 року, №910/17448/16 від 16 травня 2018 року та №819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Однак, судом враховується, що спеціальним законом, метою якого є захист прав і законних інтересів вкладників банків, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків, яким є позивач, визначено, що договори, за якими було здійснено відчуження майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій, є нікчемними (ч. ч. 2, 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції з 20.04.2014р.).

При цьому, судом враховується, що станом на дату проведення перевірки і складання протоколу №44 від 11.08.2015р. за ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" договір неплатоспроможного банку є нікчемним з підстави, що банк здійснив відчуження майна за ціною, нижчою від звичайної (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товару), банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, а також з підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Судом приймається до уваги, що за додатком №1 від 16.06.2014р. до договору про надання фінансових послуг факторингу від 16.05.2014р. №1605ЮФ права вимоги за кредитними договорами, що передаються за договором, складають 790256410,26 грн., в свою чергу купівельна ціна за право вимоги складає 616400000,00 грн., тобто було здійснено відчуження майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій. При цьому, судом береться до уваги, що оплата (616400000,00 грн.) на більш ніж 20 відсотків нижча від ціни права вимоги (790256410,26 грн.) за кредитними договорами, як відсутні і докази належної сплати власних коштів ТОВ "Фінансова компанія "Факторинг Про" за договором від 16.05.2014р. №1605ЮФ, а не залучених коштів з активів ПАТ "Дельта Банк" за таким договором.

Доказів, які б спростовували вищенаведені обставини ТОВ "Ріелтер 7К" та ТОВ "Фінансова компанія "Факторинг Про" не надано.

Встановлені в протоколі обставини щодо нікчемності договору факторингу від 16.05.2014р. №1605ЮФ не впливають на факт нікчемності цього договору в силу Закону.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір про надання фінансових послуг факторингу від 16.05.2014р. №1605ЮФ є нікчемним в силу положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При цьому, вказаний нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом, чим спростовуються доводи відповідача про те, що позивач для застосування наслідків недійсності правочину повинен звернутися до суду з позовом про застосування наслідків недійсності договору.

Згідно з ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

В свою чергу, статтею 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1. ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується відповідача, який мав довести наявність тих обставин, на які він посилається, зазначаючи про необґрунтованість позову.

З врахуванням викладеного, доводи відповідача судом до уваги не приймаються.

За таких обставин, суд приходить до висновку що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1770491,80 грн. заборгованості по відсоткам обґрунтовані, підтверджені належними у справі доказами та підлягають задоволенню, у позові в частині стягнення 4850,67 грн. заборгованості по відсотках слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" (м. Хмельницький, вул. Чорновола, будинок 88, код 32179864) на користь публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (м.Київ, вул. Щорса, будинок 36-Б, код 34047020) 1770491,80 грн. (один мільйон сімсот сімдесят тисяч чотириста дев`яносто одна гривня 80 коп.) заборгованості по відсоткам, 26557,38 грн. (двадцять шість тисяч п`ятсот п`ятдесят сім гривень 38 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

У позові в частині стягнення 4850,67 грн. заборгованості по відсотках відмовити.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Повний текст складено 05.07.2019р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1, 2 ст. 256 ГПК України).

Головуючий суддя В.В. Димбовський

Суддя С.І. Крамар

Суддя М.В. Смаровоз

Віддруковано 5 примірника:

1 - до справи,

2, 3 - позивачу (м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; м. Київ, бул. Дружби Народів, 38),

4 - відповідачу (м. Хмельницький, вул. Чорновола, 88),

5 - третій особі (м. Полтава, вул. Ветеринарна, 22).