Рішення

від 07.06.2019 по справі 309/3921/17

ХУСТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 309/3921/17

Провадження № 2/309/660/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2019 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області в особі

головуючого судді Савицький С.А.

за участю секретаря судового засідання Попадинець Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хуст цивільну справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу Калина до Держави в особі Верховної Ради України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Державний вищий навчальний заклад Національний лісотехнічний університет України , Міністерство освіти і науки України про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач Житлово-будівельний кооператив Калина 14 грудня 2017 року звернувся до Хустського районного суду Закарпатської області з позовом до Держави в особі Верховної Ради України про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Відповідно до частини першої статті 114 Цивільного процесуального кодексу України в редакції станом на 14.12.2017 р. (дату подачі позовної заяви), позови, що виникають з приводу захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно пред`являються за місцем знаходження майна або основної його частини (виключна підсудність).

Відповідно до п.11 ч.1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Житлово-будівельний кооператив Калина обґрунтовує свій позов про визнання права власності на будівлю за набувальною давністю наступним.

17 січня 2003 р. на ім`я директора Закарпатського лісотехнічного технікуму надійшов лист за № 1/11-147 від 17.01.2003 р. Міністерства освіти і науки України, у якому було зазначено, що Міністерство не заперечує проти перепланування за рахунок коштів майбутніх мешканців згаданого гуртожитку та дає дозвіл на передачу гуртожитку для здійснення будівельних робіт на баланс створеному з числа працівників лісотехнікуму кооперативу.

29 січня 2003 р. директором Закарпатського лісотехнічного технікуму був виданий Наказ №10 від 29.01.2003 р. Про передачу будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 Житлово-будівельному кооперативу Калина .

На підставі Акту №1 від 06 лютого 2003 р., затвердженого Міністерством освіти і науки України від 20.02.2003 р. за № 16/02, відбулася фактична передача будівлі гуртожитку по АДРЕСА_2 Закарпатським лісотехнічним технікумом Житлово-будівельному кооперативу Калина для проведення будівельних робіт по реконструкції гуртожитку АДРЕСА_3 під житло за рахунок коштів майбутніх мешканців, проте з балансу Закарпатського лісотехнічного технікуму ця будівля знята не була.

Впродовж наступних кількох років члени Житлово-будівельного кооперативу здійснили реконструкцію будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_4 й почали використовувати її як житло для своїх родин, а Житлово-будівельний кооператив Калина отримав технічний паспорт на будівлю колишнього гуртожитку АДРЕСА_5 (площа основи складає 498 кв.м.)

Позивач зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють набуття права власності за набувальною давністю, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України, власник зобов`язаний утримувати майно, якщо інше не встановлено договором або законом. Це означає, що балансоутримувач, або за домовленістю з ним, квартиронаймач має нести витрати, необхідні для збереженості майна, а також повинен вживати усіх заходів, пов`язаних із забезпеченням належного стану майна.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 344 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України.

Об`єктом набуття права власності є будівля, яка належить на праві власності відповідачу та перебуває в оперативному управлінні третьої особи та якою відкрито та безперервно з 2003 року володіє позивач - Житлово-будівельний кооператив Калина .

На адресу суду надійшов Відзив на позовну заяву у справі №309/3921/17 за підписом представника відповідача Осядлої ОСОБА_1 , у якому відповідач Верховна Рада України проти позову заперечує, вказуючи на те, що правова позиція Верховної Ради України є незмінною у справах, предметом розгляду яких є спори щодо майна державної форми власності та полягає в наступному. Відповідач зазначає, що правові основи управління об`єктами державної власності в Україні встановлено Законом України Про управління об`єктами державної власності й представництво інтересів держави у даній категорії справ здійснює Кабінет Міністрів України та уповноважені органи виконавчої влади.

Також, представником Верховної Ради України було заявлено клопотання про розгляд справи №309/3921/17 за відсутності відповідача - Верховної Ради України.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державний вищий навчальний заклад Національний лісотехнічний університет України надав до суду свої пояснення, в яких вказує на те, що заперечує проти задоволення позову Житлово-будівельного кооперативу Калина про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно - будівлю гуртожитку АДРЕСА_1 , з огляду на наступне: наказом Міністерства освіти і науки України №79 від 04.02.2006 року Закарпатський лісотехнічний технікум було реорганізовано у Закарпатський лісотехнічний коледж і приєднано до складу університету; на виконання даного наказу на баланс університету було передано, зокрема й спірну будівлю гуртожитку; згідно наказу Міністерства освіти і науки №959 від 29.08.2014 року даний гуртожиток закріплений за університетом на праві оперативного управління; і документів, що стосуються Житлово-будівельного кооперативу Калина в університеті немає.

Міністерство освіти і науки України як третя особа свої пояснення в строк, встановлений для надання пояснень, не надало. В поясненнях від 03.06.2019 р., що надійшли на електронну поштову скриньку Хустського районного суду 04.06.2019 р, Міністерство освіти і науки України просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що наказом Міністерства освіти і науки України №79 від 04.02.2006 р. Закарпатський лісотехнічний технікум було реорганізовано у Закарпатський лісотехнічний коледж і приєднано до складу Університету. На виконання зазначеного наказу на баланс Університету було передано майно Закарпатського лісотехнічного технікуму, зокрема, спірну будівлю гуртожитку АДРЕСА_1 . Згідно наказу МОН №959 від 29.08.2014 та відомостей, що містяться у базі Міністерства освіти і науки України станом на 03.06.2019 р., даний гуртожиток закріплений за Університетом на праві оперативного управління. Указом Президента України від 16 травня 2005 р. Університетові надано статус національного й перейменовано у Національний лісотехнічний університет України. Відповідно до пункту 2 Указу Президента України Про положення про національний заклад (установу) України від 16.06.1995 р. №451 заборонено органам виконавчої влади передавати закріплене за національними закладами (установами) України майно, що перебуває у державній власності, будь-яким органам, підприємствам, установам, організаціям. Водночас, Міністерство освіти і науки України визнає, що кооперативу було передано приміщення гуртожитку АДРЕСА_1 , про що є Акт №1 від 06 лютого 2003 р., затверджений Міністерством освіти і науки України від 20.02.2003 р. за № 16/02.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання 07.06.2019 р. не з`явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник Відповідача при поданні Відзиву на позовну заяву просив розглядати справу у його відсутність.

Суд, зважаючи на завдання цивільного судочинства щодо своєчасного захисту невизнаних, порушених або оспорюваних прав, необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на те, що усі учасники справи надали відповідні заяви по суті спору та висловили в них свою позицію, розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

15 листопада 2002 р. директором Закарпатського лісотехнічного технікуму ОСОБА_2 було надіслано Лист - пропозицію від 05.11.2002 р. № 283 до Міністерства освіти і науки України щодо передачі будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 , збудованого в 1955 році, загальною площею 966 м2, житловому кооперативу, сформованому виключно із працівників технікуму, для реконструкції під житло. У листі було звернено увагу Міністерства освіти і науки України на те, що перебудова буде здійснюватися за власні кошти членів кооперативу.

17 січня 2003 р. на ім`я директора Закарпатського лісотехнічного технікуму надійшов лист за № 1/11-147 від 17.01.2003 р. Міністерства освіти і науки України, у якому було зазначено, що Міністерство не заперечує проти перепланування за рахунок коштів майбутніх мешканців згаданого гуртожитку та дає дозвіл на передачу гуртожитку для здійснення будівельних робіт на баланс створеному з числа працівників лісотехнікуму кооперативу.

29 січня 2003 р. директором Закарпатського лісотехнічного технікуму був виданий Наказ №10 від 29.01.2003 р. Про передачу будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 Житлово-будівельному кооперативу Калина .

На підставі Акту №1 від 06 лютого 2003 р., затвердженого Міністерством освіти і науки України від 20.02.2003 р. за № 16/02, відбулася фактична передача будівлі гуртожитку по АДРЕСА_2 Закарпатським лісотехнічним технікумом Житлово-будівельному кооперативу Калина для проведення будівельних робіт по реконструкції гуртожитку АДРЕСА_3 під житло за рахунок коштів майбутніх мешканців.

10 квітня 2003 р. директор лісотехнічного технікуму ОСОБА_2 письмо звернувся до Директора державного обласного архіву ОСОБА_3 . з проханням видати копії первинних документів по гуртожитку АДРЕСА_1 , 1957 року забудови (Лист №107 від 10.04.2003 р.).

22 травня 2003 року Голова ЖБК Калина письмово звернувся до Директора Хустського ДПТІ, з проханням видати свідоцтво на право власності на будівлю колишнього гуртожитку АДРЕСА_1 для проведення реконструкції під житло.

ЖБК Калина також звернувся до виконкому Хустської міської ради із заявою надати дозвіл на проведення реконструкції будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до п.3. ст.31 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, в тому числі і розгляд та внесення до відповідних органів виконавчої влади пропозицій до планів і програм будівництва та реконструкції об`єктів на відповідній території.

Оскільки виконком Хустської міської ради зволікав з наданням такого дозволу, ЖБК Калина звернувся з відповідним позовом до суду.

28 квітня 2010 року Хустським районним судом Закарпатської області була винесена постанова у справі №2-а-223/2010 р., якою позов Житлово-будівельного кооперативу Калина було задоволено й зобов`язано виконавчий комітет Хустської міської ради надати дозвіл Житлово-будівельному кооперативу Калина на проведення реконструкції будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 .

Члени Житлово-будівельного кооперативу здійснили реконструкцію будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 й почали використовувати її як житло для своїх родин, а Житлово-будівельний кооператив Калина отримав технічний паспорт на будівлю колишнього гуртожитку АДРЕСА_5 .

Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, якщо інше не встановлено договором або законом. Це означає, що балансоутримувач, або за домовленістю з ним, квартиронаймач має нести витрати, необхідні для збереженості майна, а також повинен вживати усіх заходів, пов`язаних із забезпеченням належного стану майна.

Суд погоджується з доводами позивача, які викладені в позовній заяві, що передача будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 Закарпатським лісотехнічним технікумом фактично відбулася на підставі Акту №1 від 6 лютого 2003 р., затвердженого Міністерством освіти і науки України № 16/02 від 20.02.2003 р. З цього часу позивач відкрито, добросовісно та безперервно володів будівлею гуртожитку АДРЕСА_1 лісотехнічного технікуму.

У вказаному Акті зазначено, що у відповідності до листів Міністерства освіти та науки України №1/9-421 від 20.09.2002 року та №1/11-147 від 17.01.2003 року комісією Закарпатського лісотехнічного технікуму (наказ №10 від 29.01.2003 року) було здійснено передачу аварійно небезпечної будівлі (дах, поверхові перекриття, підлога, столярні вироби - потребують повної зміни) гуртожитку АДРЕСА_3 , у власність кооперативу Калина (працівників технікуму) для проведення будівельних робіт по реконструкції гуртожитку під житло за рахунок коштів майбутніх мешканців.

Більше того, в листі Міністерства освіти і науки України від 02.12.2005 р. зазначено, що на виконання положень Постанови Кабінету Міністрів України від 06 травня 2005 р. №324 Про заходи щодо виконання у 2005 р. Програми діяльності Кабінету Міністрів України Назустріч людям та з метою вирішення житлової проблеми працівників навчального закладу (Закарпатського лісотехнічного технікуму), Міністерство освіти і науки не заперечує змінити статус будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 лісотехнічного технікуму на житловий будинок.

Натомість, Закон України Про управління об`єктами державної власності було прийнято лише 21.09.2006 р. (набрав чинності з 18.10.2006 р.), на який посилається у відзиві на позовну заяву представник Відповідача, не підлягав застосуванню до відносин, що виникли в 2003 році.

Наказ Міністерства освіти і науки України №79 від 04.02.2006 р., на який посилається Міністерство освіти і науки України, і яким Закарпатський лісотехнічний технікум було реорганізовано у Закарпатський лісотехнічний коледж і приєднано до складу Університету, який Указом Президента України від 16 травня 2005 р. отримав статус національного, були прийняті вже після передачі Міністерством освіти і науки України у 2003 році будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 лісотехнічного технікуму Житлово-будівельному кооперативу Калина (згідно Акту №1 від 6 лютого 2003 р., затвердженого Міністерством освіти і науки України № 16/02 від 20.02.2003 р.).

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до частини 2 статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 344 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.05.2003 р. власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 (опис об`єкта: будівля колишнього гуртожитку №2 АДРЕСА_6 АДРЕСА_7 , є Держава в особі Верховної Ради. Орган управління: Міністерство освіти і науки України.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року, можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності. У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» , для набуття права власності на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери перебігу строку набувальної давності недостатньо. Умови набувальної давності підтверджуються судовим рішенням. Давнішній володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння.

Отже, для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим, факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

Таким чином, виходячи із змісту статті 344 ЦК України необхідними умовами для визнання права власності за набувальною давністю, є:

- наявність законного об`єкту володіння, який не є власністю володільця;

- добросовісність володіння;

- відкритість володіння;

- давність володіння та його безперервність.

У відносинах щодо набуття права власності за набувальною давністю необхідно виходити з того, що:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні, вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Аналогічну правову позицію в подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у своїй постанові від 30 січня 2018 року у справі № 199/9523/15-ц.

Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Аналізуючи поняття "добросовісності володіння" як ознаки набувальної давності за ст. 344 ЦК України слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

При набувальній давності тягар доказування добросовісності лягає на зацікавлену сторону - на позивача. При цьому, виходячи зі змісту цієї статті особа, що має право на визнання права власності на майно за набувальною давністю повинна бути фактичним володільцем, який не має будь-якого титулу (права власності, користування, сервітуту та інші) на це майно, а наявність відповідного титулу виключає застосування положень статті 344 Цивільного кодексу України.

Добросовісність заволодіння майном особою полягає в її переконанні, що заволодіння правомірне, тобто майно надійшло до неї законно, а саме, особа при заволодіння майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності чи володіння майном. При цьому факт обізнаності особи про те, що вона не є власником не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося шляхом викрадення, шахрайства тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач Житлово-будівельний кооператив Калина з 06 лютого 2003 року на підставі Акту №1 від 06 лютого 2003 р., затвердженого Міністерством освіти і науки України від 20.02.2003 р. за № 16/02, добросовісно заволодів спірним майном, а саме будівлею загальною площею 795,71 кв.м. (житлова площа 484,39 кв.м., допоміжна 311,32 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_8 . В листі Міністерства освіти і науки України від 02.12.2005 р. зазначено, що на виконання положень Постанови Кабінету Міністрів України від 06 травня 2005 р. №324 Про заходи щодо виконання у 2005 р. Програми діяльності Кабінету Міністрів України Назустріч людям та з метою вирішення житлової проблеми працівників навчального закладу (Закарпатського лісотехнічного технікуму), Міністерство освіти і науки не заперечує змінити статус будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 лісотехнічного технікуму на житловий будинок.

У матеріалах справи відсутні дані щодо того, що заволодіння позивачем майном було наслідком протиправних дій, а також відсутні будь-які вимоги осіб, що мають права на це майно, щодо його повернення. Відзив відповідача, пояснення третіх осіб Міністерства освіти і науки України та Державного вищого навчального закладу Національний лісотехнічний університет України не містять тверджень з посиланням на відповідні докази про звернення власника майна чи балансоутримувача з вимогами до Житлово-будівельного кооперативу Калина про повернення майна.

Відкритість володіння полягає в тому, що фактичний володілець майна, здійснюючи володіння повинен ставитись до речі як до своєї власної (експлуатувати, вживати необхідні заходи до утримання), не приховуючи цього факту від інших осіб. При цьому, від давнісного володільця не вимагається здійснення активних дій для демонстрації свого володіння іншим особам, а вимагається лише утримання від дій, спрямованих на його приховування.

Згідно ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст.4, ч. 1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови від 18 грудня 2009 року № 11 Про судове рішення у цивільній справі роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Судом встановлено, що позивач з 2003 року, тобто більше 15 років, відкрито та безперервно володіє та користується нерухомим майном - будівлею, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 , за кошти членів кооперативу провів відновлювальний ремонт будівлі, замінив покрівлю, утримує будівлю в належному стані та експлуатує.

Володіння вказаною будівлею Житлово-будівельним кооперативом Калино здійснювалося відкрито та безперервно і не переривалося з 2003 року.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно до статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила ст. 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки ЦК України набрав чинності з 1 січня 2004 р., то набувальна давність може застосовуватись для набуття права власності на майно, володіння яким почалося не раніше 1 січня 2001 р. Тобто, набувальна давність щодо об`єктів нерухомості може застосовуватись лише після 1 січня 2011 р. Така правова позиція міститься в ухвалі Верховного Суду України від 20.02.2008 р. у справі № 6-27245св07.

Позов у даній справі подано до Хустського районного суду Закарпатської області 14.12.2017 року засобами поштового зв`язку (20.12.2017 року зареєстровано в Хустському районному суді Закарпатської області), тобто з дотриманням вказаних положень чинного законодавства щодо періоду, в який може застосовуватись набувальна давність.

Сукупність вищезазначених обставин свідчать про добросовісність заволодіння, відкритість, безперервність, тривалість та безтитульність володіння Житлово-будівельним кооперативом Калина спірним об`єктом, а, отже, і про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на зазначений об`єкт на підставі статті 344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю.

Основоположні принципи здійснення правомочностей власника (майна) сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі Маркс проти Бельгії від 13.06.79, стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнає право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності чи інших речових прав на нерухоме майно, а також укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, є підставою для реєстрації права власності чи інших речових прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (стаття 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 4, 12, 13, 76, 81, 89, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України суд,-

У Х В А Л И В:

Позов Житлово-будівельного кооперативу Калина задовольнити.

Визнати за Житлово-будівельним кооперативом ОСОБА_4 (ідентифікаційний код 32299751) право власності за набувальною давністю на нерухоме майно - будівлю загальною площею 795,71 кв.м. (житлова площа 484,39 кв.м., допоміжна 311,32 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_8 .

Стягнути з держави Україна в особі Верховної Ради України на користь позивача судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Хустський районний суд Закарпатської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Хустського

районного суду: Савицький С.А.