Постанова

від 02.07.2019 по справі 404/8567/15-ц

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 липня 2019 року м. Кропивницький

справа № 404/8567/15-ц

провадження № 22-ц/4809/941/19

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Голованя А.М.(головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,

за участю секретаря судового засідання Деменко О.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 березня 2019 року під головуванням судді Іванової Н.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначала, що з 02 травня 2009 року перебувала з відповідачем у шлюбі. Від шлюбу мають дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час шлюбу, за спільні кошти сторони придбали майно, а саме квартиру, яка зареєстрована за відповідачем згідно договору купівлі-продажу від 15 листопада 2011 року, загальною площею 42,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість квартири по договору складає 35 106 грн.

Оскільки нерухоме майно - квартира є неподільною річчю, позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку зазначеної квартири та припинити право власності відповідача на 1/2 частку цієї квартири без її реального поділу.

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання спірної квартири особистою власністю.

Зазначав, що він за час подружнього життя спільних сумісних коштів (заощаджень) у них на придбання квартири не було, оскільки його заробітної плати вистачало лише на побутові потреби сім`ї та харчування. Відповідач у цей час навчалась, а після народження дочки доглядала за нею.

Фактична вартість квартири обумовлена між ним та продавцем склала 20 000 доларів США, але в зв`язку з відсутністю у нього особистих коштів для оплати державного мита та відповідних зборів з фактичної вартості в договорі купівлі-продажу ними було зазначено інвентаризаційну (залишкову) вартість квартири в розмірі 35 106 грн.

Зазначав, що факт придбання квартири за 20000 доларів США підтверджується: угодою про завдаток, укладеною між ним тим та продавцем квартири ОСОБА_4 та розпискою про отримання від нього в рахунок вартості спірної квартири коштів в сумі 20 000 доларів США, звітом про визначення вартості квартири 164 822 грн.

Кошти, за які придбавалась квартира, були ним отримані в борг від його сестри, ОСОБА_5 .

Наявність у ОСОБА_5 на момент укладення договору позики та договору купівлі-продажу спірної квартири необхідної суми коштів підтверджується відповідними банківськими документами.

Той факт, що кошти знімалися ОСОБА_5 для надання йому в борг з метою придбання саме спірної квартири доводить і те, що кошти були зняті нею 26 жовтня 2011 року, після того як продавцем отримано витяг №31780168 від 25 жовтня 2011 року з ОКП КООБТІ з реєстру прав власності на нерухоме майно, для оформлення договору купівлі-продажу у нотаріуса.

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 03 жовтня 2017 року, яке набрало законної сили, позовну заяву ОСОБА_5 до нього та відповідача ОСОБА_1 було задоволено частково, борг за борговою розпискою в сумі 529 940 грн. стягнуто з нього особисто, у стягнення боргу з ОСОБА_1 відмовлено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 березня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку спірної квартири за кожним. Вирішено питання про розподіл судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В задоволені зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою власністю - відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних доказів того, що спірне майно придбане за особисті кошти відповідача, тому суд встановив наявність підстав для часткового задоволення первісного позову.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити.

Вважає рішення суду незаконним та таким, що прийняте з порушення норм матеріального і процесуального права.

Зокрема зазначає, що судом не взято до уваги обставини та докази, зазначені ним у зустрічному позові щодо відсутності спільних коштів (заощаджень) на момент придбання квартири.

Суд першої інстанції не з?ясував джерело походження коштів на придбання спірної квартири, що призвело до неправильного вирішення справи, адже кошти, за які придбавалась квартира, були ним отримані в борг від його сестри, ОСОБА_5 .

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Також, згідно постанови Верховного Суду України від 11 березня 2015 року в справі № 6-211 цс 14, в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що під час вирішення спору щодо поділу майна частка кожного з подружжя в спільному майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін у придбане майно. Якщо в придбання майна вкладено, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Факт придбання квартири саме за кошти отримані ним в борг від ОСОБА_5 за борговою розпискою від 15 листопада 2011 року в сумі 20 000 доларів США підтверджується копією розписки. Наявність у ОСОБА_5 на момент укладення договору позики та договору купівлі-продажу спірної квартири необхідної суми коштів підтверджується копією депозитного договору від 25 жовтня 2010 року та випискою з рахунку про зняття коштів з депозитного рахунку 26 жовтня 2011 року. Те, що кошти знімалися ОСОБА_5 для надання йому в борг з метою придбання саме спірної квартири доводить і те, що кошти були зняті нею 26 жовтня 2011 року, після того як продавцем отримано витяг №31780168 від 25 жовтня 2011 року з ОКП КООБТІ з реєстру прав власності на нерухоме майно, для оформлення договору купівлі-продажу у нотаріуса.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_7 не погоджується із доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими і такими що не підлягають задоволенню.

Зазначає, що форма та зміст договору купівлі-продажу спірної квартири повністю відповідали вимогам діючого законодавства на час його укладення, в договорі визначено, що дійсна ціна купівлі-продажу квартири становить 35 106 грн (4399,24 доларів США згідно офіційного курсу валют НБУ станом на момент укладення договору купівлі-продажу квартири). Згідно приписів процесуального законодавства ціна договору купівлі-продажу нерухомого майна не може підтверджуватися розпискою, яка не має жодного відношення до договору та не є його додатком.

У пункті 1.5. договору сторонами зазначено, що квартира набувається покупцем за згодою дружини ОСОБА_1 , яка викладена в її заяві від 15.11.2011.

Таким чином, сторони при купівлі спірного майна письмово визначили режим спільної сумісної власності на це майно, та не визначали, що це майно є особистою власністю ОСОБА_2 повністю або в певній частці.

Таким чином, вказане нерухоме майно має статус спільного сумісного майна подружжя в силу приписів статей 57, 60 СК України.

Вважає, що матеріалами справи повністю доведено факт участі ОСОБА_1 у набутті спірного нерухомого майна (джерело набуття майна), що підтверджено належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.

ОСОБА_2 подав до апеляційного суду відповідь на відзив представника ОСОБА_1 , в якому заперечуючи проти його доводів зазначив, що за домовленістю сторін продаж квартири вчинявся за ринковою вартістю 20000 доларів США, що засвідчено в угоді про завдаток від 10.11.2011, згідно якої ним передано продавцю 200 доларів США завдатку, а залишок вартості квартири в розмірі 19800 доларів США передано продавцю вже перед підписанням договору купівлі-продажу в нотаріальній конторі 15.11.2011 року.

Зазначена угода про завдаток є по своїй суті попереднім договором, який визначає наміри Сторін щодо подальшого вчинення правочину, визначаючи зокрема його предмет та ціну. Дана угода про завдаток ніким не оспорювалася.

Відповідач звертає увагу суду на те, що незалежно від суми продажу (було це 35106,00 грн або ж 20000 доларів США) сторони повинні довести наявність у них коштів та джерела їх походження для придбання спірної квартири.

Вважає, що ним надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження джерела набуття ним коштів для придбання квартири, а саме підтвердження того, що квартира придбавалась за позичені у ОСОБА_5 кошти, які були зняті нею 26.10.2011 року після того як продавцем отримано витяг №31780168 від 25.10.2011 з ОКП КООБТІ з реєстру прав власності на нерухоме майно, для оформлення договору купівлі-продажу у нотаріуса ( п.2.3 Договору купівлі-продажу спірної квартири від 15.1 1 .2011.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 , яка підтримала доводи скарги, заперечення представника ОСОБА_1, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи в цих межах, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив такі обставини

Судом встановлено, що 02 травня 2009 року між сторонами було зареєстровано шлюб. 25 листопада 2015 року шлюб між сторонами розірвано за рішенням суду.

Під час шлюбу у сторін народилась дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).

09 липня 2016 року, ОСОБА_1 уклала інший шлюб і змінила прізвище на ОСОБА_1 (а.с.71).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 листопада 2011 року ОСОБА_2 , придбав квартиру у ОСОБА_4 під номером АДРЕСА_2 . Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Драною І.В.(а.с.6-7).

Відповідно до пункту 1.5 вказаного договору купівлі-продажу покупець ОСОБА_2 , повідомив, що квартира набувається ним за згодою дружини ОСОБА_1 , що підтверджується його заявою поданою приватному нотаріусу Кіровоградського міського нотаріального округу Драній І.В. 15 листопада 2011 року за реєстровим № 2994, у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах з іншими особами, які витікають з спільного проживання та ведення спільного господарства, не перебуває.

Відповідно до пункту 2.1 договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 35 106 грн., які отримані продавцем від покупця до підписання договору, зазначену в цьому договорі купівлі-продажу ціну квартири, продавець та покупець, вважають прийнятною і вигідною для себе, її розмір повністю їх задовольняє.

Відповідно до пункту 2.3 загальна вартість квартири, відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Обласним комунальним підприємством Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації від 25 жовтня 2011 року витяг №31780168 становить 35 106 грн.

Згідно до заяви наданої приватному нотаріусу Кіровоградського міського нотаріального округу Драній І.В. 15 листопада 2011 року ОСОБА_1 , остання перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно, без будь-якого примусу, як фізичного так і морального, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлена нотаріусом з приписами цивільного законодавства дає згоду чоловіку ОСОБА_2 , на набування квартири під номером АДРЕСА_2 , за умовами договору купівлі-продажу. Вказано, що з умовами вона ознайомлена. Проект договору купівлі-продажу нею прочитаний. Шлюбний договір вони не укладали, умови на підставах яких набувається нерухомість, відповідають інтересам їхньої сім`ї (а.с.155).

Відповідно до угоди про завдаток від 10 листопада 2011 року, укладеною між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , вони дійшли згоди в тому, що вартість об`єкта нерухомості, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 складає 20 000 доларів США (а.с.112).

Відповідно до розписки від 15 листопада 2011 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 виданий Ленінським РВ УМВС України в Кіровоградській області отримала від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_2 виданий Знам`янським МРВ УМВС України в Кіровоградській області в рахунок вартості квартири АДРЕСА_2 згідно договору купівлі-продажу від 15 листопада 2011 року кошти в сумі 20 000 доларів США. Кошти отримано та складено розписку у присутності свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_8 (а.с.48).

Відповідно до розписки від 15 листопада 2011 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_5 у борг гроші в сумі 20 000 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_2 . Кошти зобов`язався повернути в сумі 20 000 доларів США за першою вимогою позичальника по курсу на день повернення позики (а.с.49).

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 03 жовтня 2017 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за борговою розпискою задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 529 940 грн. боргу за борговою розпискою від 15 листопада 2011 року. В задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 02 травня 2018 року вказане вище рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 03 жовтня 2017 року залишено без змін. Апеляційним судом встановлено, що про укладання письмового договору позики ОСОБА_1 не попереджалась, згода від неї на укладання цього правочину не бралась, це було зроблено таємно і про наявність розписки вона дізналась після пред`явлення до неї позову.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Відповідно до статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Задовольняючи первісний позов і відмовляючи у зустрічному, суд першої інстанції виходив з того, що спірну квартиру було придбано сторонами по справі у період шлюбу за спільною згодою подружжя та для забезпечення потреб сім`ї у окремому житлі. У зв`язку з відсутністю переконливих доказів того, що на придбання квартири були витрачені кошти, які належали особисто відповідачу, суд дійшов висновку, що квартира є спільною сумісною власністю сторін по справі і їх частки у праві спільної сумісної власності є рівними.

За загальним правилом ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зокрема такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Ознаки майна, яке є особистою приватною власністю чоловіка або дружини закріплені в ст. 57 СК України.

Так відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що договір купівлі-продажу спірної квартири було укладено відповідачем в інтересах сім`ї, яка на час придбання власного окремого житла не мала.

З матеріалів справи убачається, що сторони по справі проживали, як сім`я, у вказаній квартирі до 2015 року, тобто до часу припинення шлюбних відносин.

Доводи апеляційної скарги про те, що квартиру було придбано лише в інтересах відповідача безпідставні так, як це було здійснено ним за письмової згоди дружини, а придбана квартира в подальшому використовувалася сім`єю як житло.

Судом встановлено, що весь період шлюбу позивач не мала роботи, проте вона навчалася, займалася домашнім господарством доглядом за народженою у шлюбі малолітньою дитиною, а отже не мала самостійного заробітку з поважних причин.

У зв`язку з цими обставинами відсутність у відповідача доходу не може бути підставою вважати спірну квартиру особистою власністю відповідача.

Всупереч процесуального обов`язку спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, відповідач не надав суду переконливих доказів того, що для придбання спірної квартири ним були витрачені повністю або частково кошти, які належали йому особисто.

Посилання апеляційної скарги про те, що подружжя не мало власних коштів на придбання квартири і могло її придбати лише за позичені відповідачем у його сестри ОСОБА_5 20000 доларів США не ґрунтуються на доказах.

Так на час придбання відповідачем квартири сторони по справі перебували у шлюбі більше двох років. Відомостей про те, що весь цей час вся сім`я перебувала на чужому утриманні відсутні.

Згідно пункту 1.5 нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу, квартира набувається відповідачем за згодою дружини, що свідчить про те, що подружжя дійшло згоди щодо придбання майна за їх спільні кошти.

Відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п.2.1 договору купівлі-продажу, продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 35 106 грн, а тому виходячи із принципу презумпції правомірності цього договору, посилання відповідача на те, що житло було придбане за позичені кошти є голослівними. Сама по собі наявність розписки продавця квартири ОСОБА_4 про те, що нею було отримано у рахунок її вартості 20000 доларів США також не спростовує висновків суду.

Також рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 02 травня 2018 року встановлено, що про укладання письмового договору позики позивач ОСОБА_1 не попереджалась, згода від неї на укладання цього правочину не бралась, це було зроблено таємно і про наявність про позичені її чоловіком гроші вона дізналась після пред`явлення до неї позову.

Водночас, у зв`язку з недоведеністю факту витрачання ОСОБА_2 отриманих коштів в інтересах власної сім`ї, зокрема для придбання спірної квартири, суд відмовив в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Тобто, судом встановлено, що гроші дійсно були позичені ОСОБА_2 , але не встановлено для яких саме потреб.

Суд першої інстанції встановивши, що спірне майно придбано в період шлюбу сторін по справі в інтересах їх сім`ї та за кошти, які не належали будь-кому з них особисто, правильно визнав спірне майно спільною сумісною власність та визначив частки кожного із співвласників.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Таким чином, у справі, що переглядається, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, а тому згідно положень ст. 375 ЦПК України підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 04 липня 2019 року.

Головуючий суддя А.М. Головань

Судді О.Л. Карпенко

С.І. Мурашко