Ухвала

від 03.07.2019 по справі 200/7805/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

03 липня 2019 р. Справа №200/7805/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., за участю: секретаря судового засідання Шемет Я.О., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Новікова М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Слов`янськ адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Мар`їнського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання дій протиправними, стягнення коштів на відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

19 червня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із адміністративним позовом до Мар`їнського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - ВДВС) про визнання дій протиправними, стягнення коштів на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є стороною виконавчого провадження (боржником) № 54803253 щодо примусового виконання вимоги Головного управління ДФС України в Донецькій області від 11.05.2017 року № Ф-1791-17-У про сплату боргу у розмірі 27 685,34 грн. У межах вказаного виконавчого провадження відповідачем винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.02.2019 року, відповідно до якої накладено арешт на належне позивачу майно, а саме: 1) диван Марс вартістю 10 500,00 грн.; 2) диван Неаполь вартістю 13 430,00 грн.; 3) диван кутовий Неаполь вартістю 23 055,00 грн.; 4) вітальня Каспіан вартістю 4 540,00 грн.; комплект Олімп вартістю 30 700,00 грн.; 5) набір модульних меблів Неон-1 вартістю 13 390,00 грн.; 6) кресла Прайм вартістю 2 290,00 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.03.2019 року у справі № 200/3447/19-а скасовано вищевказану постанову про опис та арешт майна боржника. Рішення суду набрало законної сили 30.03.2019 року. Проте, 14.05.2019 року проведено відповідні електронні торги та реалізоване вищевказане майно боржника.

Позивач, посилаючись на приписи Закону України Про виконавче провадження , Цивільного кодексу України, вважає протиправними дії відповідача щодо передання вказаного майна на примусову реалізацію, що в подальшому призвело до завдання їй матеріальної та маральної шкоди.

У зв`язку з наведеним, позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо передання на примусову реалізацію належного їй майна, а саме наступні меблі: 1) диван Марс вартістю 10 500,00 грн.; 2) диван Неаполь вартістю 13 430,00 грн.; 3) диван кутовий Неаполь вартістю 23 055,00 грн.; 4) вітальня Каспіан вартістю 4 540,00 грн.; комплект Олімп вартістю 30 700,00 грн.; 5) набір модульних меблів Неон-1 вартістю 13 390,00 грн.; 6) кресла Прайм вартістю 2 290,00 грн. Також, позивач просить стягнути з ВДВС кошти на відшкодування завданої матеріальної шкоди у розмірі 98 205,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.06.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 03.07.2019 року.

Під час розгляду справи суд поставив на обговорення питання щодо закриття провадження у справі, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Представник позивача заперечував проти закриття провадження у справі, оскільки вважав, що справа за своїм предметом підсудна саме адміністративному суду.

Представник відповідача висловив думку про те, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства та не заперечував проти закриття провадження у справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, суд зазначає наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України:

адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

У відповідності до частин 1-3 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором у розумінні КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій. Отже, необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Європейський Суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ).

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейська комісія з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Занд проти Австрії вказала, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Аналогічна позиція була висловлена Європейським судом з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України .

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Зазначена норма є загальною і стосується усіх випадків оскарження рішень, дій чи бездіяльності ВДВС, крім тих, що передбачені прямо в окремому законі.

Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон № 1404-VIII Про виконавче провадження .

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Разом з тим у відповідності до приписів частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Аналіз змісту статей 19 ЦПК України та 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.

У справі, що розглядається, ОСОБА_2 , як сторона виконавчого провадження (боржник) звернувся до суду з позовом у порядку адміністративного судочинства, в якому просить: визнати неправомірними дії державних виконавців; стягнути з ВДВС 98 205,00 грн. на відшкодування майнової шкоди та 50 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування своїх вимог посилається на статті Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У відповідності до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтями 1173, 1174 ЦК України, регулюється питання відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, а також посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

З огляду на вказане даний спір про відшкодування шкоди, який виник між сторонами у справі, не є публічно-правовим і таким, що підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Вирішення зазначеного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, виходить за межі їхньої компетенції, оскільки підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Вищевказана правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного суду, що викладена у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 234/14372/16-ц, які суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Приймаючи до уваги наведене та враховуючи, що позовну заяву ОСОБА_2 до Мар`їнського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання дій протиправними, стягнення матеріальної та моральної шкоди не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у справі.

За приписами частини 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Суд роз`яснює позивачу, що дана справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 2 статті 132 Кодексу).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України Про судовий збір № 3674-VI від 08.07.2011 (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, у відповідності до норм чинного законодавства сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.

На підставі викладеного, керуючись нормами Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі № 200/7805/19-а за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Мар`їнського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (код ЄДРПОУ 34849572, 85612, Донецька обл., Мар`їнський район, місто Курахове, проспект Соборний, будинок 4) про визнання дій протиправними, стягнення коштів на відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя В.В. Лазарєв