Постанова

від 03.07.2019 по справі 620/1064/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1064/19 Суддя (судді) першої інстанції: Баргаміна Н.М.

Суддя-доповідач: Губсяька Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Анторіс про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Анторіс в дохід Державного бюджету України 21 467, 50 грн. адміністративно-господарських санкцій та 12, 88 грн. пені.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю, при цьому суд виходив з того, що відповідачем було виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , зокрема, створено робочі місця для осіб з інвалідністю, подано інформацію до Сновської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто вжито всіх залежних від нього заходів.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Свої доводи обґрунтовує тим, що всупереч вимогам статей 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні товариство не забезпечило працевлаштування інвалідів та не сплатило за це адміністративно-господарські санкції та пеню. На думку позивача, за положеннями Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні підприємства повинні самостійно вживати заходів щодо пошуку осіб на вакантні місця, призначені для влаштування інвалідів, а у випадку невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - сплачувати адміністративно-господарські санкції.

Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, у якому він зазначає, що судом першої інстанції винесено обґрунтоване рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин по справі та з врахуванням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що 14 лютого 2019 року відповідач подав до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою № 10-ПІ, затвердженою Наказом Міністерства праці України від 10.02.2007 № 42, з якого вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу КП Ходосівське становила - 12 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 515, 22 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 42 935, 00 грн.

На думку позивача, відповідач в порушення норм ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні не працевлаштував однієї особи з інвалідністю, а тому, відповідно до ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю було нараховано адміністративно-господарські санкції в розмірі половини середньорічної заробітної плати штатного працівника в сумі 21 467, 50 грн., про що його було повідомлено листом № 03-150/268 від 19.02.2019.

Враховуючи несплату відповідачем вказаних санкцій, позивач звернувся до суду з позовом про їх стягнення в судовому порядку.

Відповідно до статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 № 875-XІI (далі - Закон № 875-XІI) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 Закону № 875-XІI встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини першої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

При цьому, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.

В свою чергу, на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 в справі № 820/2249/17 та від 05.03.2019 в справі № 815/2562/17.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснював низку належних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, з листопада 2017 року та протягом 2018 року регулярно подавав звітність за формою № 3-ПН до Сновської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості.

Згідно корінця направлення на працевлаштування № 25651711010004002 від 14.11.2018 на вільне робоче місце, яке відповідно до листа Сновської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості від 07.05.2019 № 251 видавалось протягом 2018 року на вакансію підсобного робітника, особа відмовилась від роботи за станом здоров`я.

Крім цього, центром зайнятості інваліди для працевлаштування до підприємства не направлялися, не було і безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування. Фактів відмови підприємства в працевлаштуванні інвалідів центром зайнятості матеріали справи не містять.

Вказані обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону № 875-XІI та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць в товаристві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що на товариство покладається обов`язок вчинення додаткових дій (якто забезпечувати робочі місця з відповідною оплатою праці, з урахуванням професійнео-кваліфікаційного складу; пристосовувати робочі місця з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальні програми реабілітації особи з інвалідністю; здійснювати замовлення на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю тощо) з метою працевлаштуванню інвалідів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки законодавством України передбачений лише обов`язок щодо створення робочих місць для інвалідів, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць.

Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржуване рішення суд першої інстанції постановив з дотриманням норм матеріального та процесуального права, викладені у скарзі міркування та твердження не спростовують правильності висновків суду.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення .

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова