Рішення

від 27.06.2019 по справі 910/1917/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.06.2019Справа № 910/1917/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Блажівської О.Є, при секретарі судового засідання Кукота О.Ю., розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні справу №910/1917/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМ ТРАНС" (08300, м.Бориспіль, вул.Київський шлях, 84, код ЄДРПОУ 39755898)

до Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570)

про визнання недійсним договору,-

за участю учасників справи:

від позивача: Мусійченко М.Г.(адвокат; Ордер ЛГ №010739 від 19.03.19);

від відповідача: Каракоця О.Р.(адвокат; довіреність № 4543-К-О від 23.10.18);

вільний слухач: ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМ ТРАНС" 15 лютого 2019 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним Договору фінансового лізингу №4А16050ЛИ від 02.07.2016.

В обґрунтування позовних вимог Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМ ТРАНС" зазначено, що оскільки Договір фінансового лізингу №4А16050ЛИ від 02.07.2016 укладено строком більше ніж на три роки, то до нього повинні застосовуватись вимоги ст.793 Цивільного кодексу України, а отже у разі відсутності нотаріального посвідчення такого договору, то останній повинен бути визнаний недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/1917/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.03.2019.

07.03.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 20.03.2019 оголошено перерву до 17.04.2019.

10.04.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" надійшли пояснення.

17.04.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМ ТРАНС" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання 17.04.2019 з`явився представник відповідача. Представник позивача не з`явився, проте подав через відділ діловодства клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів,відкладено підготовче засідання на 15.05.2019.

11.05.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМ ТРАНС" надійшла відповідь на відзив та клопотання про поновлення процесуального строку.

У підготовче засідання 15.05.2019 з`явилися представники позивача та відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, розпочато розгляд справи по суті у загальному позовному провадженні та призначено судове засідання на 29.05.2019.

У судовому засіданні 29.05.2019 оголошено перерву до 19.06.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2019, в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, повідомлено учасників справи про те, що судове засідання 19.06.2019 року не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Блажівської О.Є на лікарняному, наступне судове засідання у справі № 910/1917/19 призначено на 27.06.2019.

У судове засідання, призначене на 27.06.2019 з`явилися представники сторін.

Представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.07.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (найменування змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМ ТРАНС" (далі - ТОВ "АГРОПРОМ ТРАНС", лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 4А16050ЛИ (далі - Договір).

За умовами Договору банк передає лізингоодержувачу майно, яке визначено у Додатку №1 до Договору, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені цим договором строки на умовах фінансового лізингу.

У Додатку №2 до Договору сторонами викладено графік лізингових платежів (графік відшкодування вартості майна).

Договір та додатки до нього підписано у письмовій формі представниками позивача та відповідача, а також скріплено печатками юридичних осіб.

На виконання умов Договору відповідач передав, а позивач прийняв в платне володіння та користування нерухоме майно, про що складено акт №1 прийому-передачі майна від 02.07.2016.

Під час строку дії Договору сторонами неодноразово укладались додаткові угоди до нього.

Спір у справі виник у зв`язку наявністю, на думку позивача, правових підстав для визнання договору фінансового лізингу №4А16050ЛИ від 02.07.2016 недійсним у зв`язку з недодержанням сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з частинами 1, 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем як лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" на правовідносини, що склалися між сторонами з приводу користування об`єктом лізингу поширюються загальні положення про оренду (найм).

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивач зазначає, що оскільки договір фінансового лізингу №4А16050ЛИ від 02.07.2016 укладено строком більше ніж на три роки, то до нього повинні застосовуватись вимоги ст.793 Цивільного кодексу України, а отже у разі відсутності нотаріального посвідчення такого договору він є нікчемним.

Проте, суд звертає увагу на обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання договору фінансового лізингу недійсним та зазначає наступне.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відтак, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такі способи захисту як визнання недійсним нікчемного правочину або встановлення нікчемності правочину не є способами захисту прав та інтересів, установленими законом.

При цьому за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Ураховуючи викладене, у постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №577/5321/17, від 03.10.2018 року у справі №369/2770/16-ц , від 07.11.2018 року у справі №357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі №6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину.

У вказаній справі Великою Палатою Верховного суду було зроблено висновки щодо застосування норм права, відповідно до яких визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (п. п. 94, 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, враховуються судом при розгляді даної справи.

Частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У даному випадку відповідний правочин є нікчемним відповідно до закону з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що визнання договору фінансового лізингу №4А16050ЛИ від 02.07.2016 недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, позовна вимога ТОВ "АГРОПРОМ ТРАНС" про визнання спірного договору недійсним не може бути задоволена, оскільки позивач просить застосувати неналежний спосіб захисту, а саме визнати нікчемний правочин недійсним.

Господарський суд в межах даної справи не перевіряє доводи сторін у частині висновку щодо нікчемності спірного договору, не підтверджує і не спростовує його, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення у разі звернення позивача до суду з позовом щодо застосування правових наслідків нікчемного правочину.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМ ТРАНС" до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору фінансового лізингу №4А16050ЛИ від 02.07.2016, який укладений між Публічним акціонерним товариства Комерційним банком "Приватбанк", та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМ ТРАНС", задоволенню не підлягають.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 1 921,00 грн покладається на позивача.

Керуючись ст.129, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1 . У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМ ТРАНС".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 08.07.2019

Суддя О.Є. Блажівська