Рішення

від 01.07.2019 по справі 308/13121/18

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/13121/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого судді - Малюк В.М.

при секретарі - Матіко Я.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої виступає адвокат Пшеницька Галина Василівна, до Товариства з обмеженою відповідальністю ВГЦ , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Ужгородської міської ради в особі Ужгородської міської ради про визнання трудових відносин припиненими,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 , в інтересах якої виступає адвокат Пшеницька Г.В., звернулася до суду з даним позовом, який мотивує тим, що відповідно до рішення ТзОВ ВГЦ від 16.02.2017 року ОСОБА_3 було призначено на посаду директора ТзОВ ВГЦ з 18.02.2017 року. Виявивши бажання розірвати трудові відносини з ТзОВ ВГЦ , 16.08.2018 року позивачка надіслала на офіційну адресу товариства заяву від 15.08.2018 року про її звільнення за власним бажанням, на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, в якій просила звільнити її з 17.09.2018 року, враховуючи процедуру звільнення директора Товариства. Однак, дана заява не була вручена представнику Товариства, як зазначено працівниками сервісу Укрпошта - з інших причин . Крім того, 17.08.2018 року нею було направлене рекомендованим листом повідомлення про скликання загальних зборів єдиному учаснику, який володіє 100 % статутного фонду Товариства - ОСОБА_4 , однак лист йому не був вручений, оскільки не було затребуване одержувачем. Таким чином, позивач не отримав жодного наказу чи рішення про звільнення з посади директора ТзОВ ВГЦ і надалі числиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як директор, що порушує його право на працю, зокрема його право на звільнення за власним бажанням, що й слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Враховуючи вищенаведене, позивачка ОСОБА_3 просить суд визнати трудові відносини між Гіді Аннамарії та ТОВ ВГЦ припиненими з 17 вересня 2018 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 за власним бажанням, на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України та зобов`язати відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осі-підприємців Ужгородської міської ради виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, запис про керівника ТОВ ВГЦ ОСОБА_3 у зв`язку з її звільненням.

У судове засідання позивачка ОСОБА_3 та її представник не з`явилися, однак адвокат Пшеницька Г.В. подала суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився повторно, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно і належним чином, в т.ч. шляхом розміщення повідомлення на офіційному веб сайті судової влади України.

Відзиву у визначений судом строк відповідач не надіслав. Згідно з ч.8 ст.178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що відповідачем у встановлений законом строк відзив на позов не подано, в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до рішення №1 про зміну керівника від 16.02.2017 року позивачку було призначено на посаду директора ТзОВ ВГЦ з 18.02.2017 р. (а.с.9).

15.08.2018 року позивачка ОСОБА_3 подала заяву відповідачу про звільнення її з посади директора ТзОВ ВГЦ за власним бажанням, на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, в якій просила звільнити її з 17.09.2018 року. (а.с.10).

Як вбачається із особистого кабінету Укрпошта повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідачу на даний час не вручено.

З копії повідомлення від 16.08.2018 року вбачається, що ОСОБА_3 , як директором ТОВ ВГЦ , виходячи з вимог п.п.6.1, 6.2 Статуту ТОВ ВГЦ було ініційовано питання про скликання Загальних зборів Товариства, з порядком денним: вирішення питання про звільнення за власним бажанням з посади директора Товариства ОСОБА_3 на підставі її заяви від 15.08.2018 року.

Вказане повідомлення було надіслано на адресу засновника, однак як слідує з відмітки Укрпошти таке не отримане адресатом у зв`язку не затребуванням одержувача.

Пунктом 6.2 Статуту ТзОВ ВГЦ передбачено, що рішення про прийняття на посаду та звільнення з посади директора Товариства є виключною компетенцією Загальних зборів.

Разом з тим згідно положень п. 3 ч. 4 ст. 145 ЦК України до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить створення та відкликання виконавчого органу товариства.

Таким чином, звільнення директора належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.

Суд погоджується з позивачем, що спірні правовідносини сторін регулюються ч. 1 ст. 21, п. 1 ч. 1 ст. 23, ч. 4 ст. 24, п. 4 ч. 1 ст. 36, ст. 38 КзпП України, оскільки між сторонами існували трудові правовідносини.

Право позивача на звільнення з роботи закріплене Кодексом законів про працю. Відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 1 ч.1 ст.23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Відповідно до п.4 ч.1ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору також є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч.ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України).

Трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, та/або районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору (ст. 221 Кодексу законів про працю).

За змістом положень ст. 38 КзПП право позивача на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок ТзОВ ВГЦ розглянути заяву директора про звільнення.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даною норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007 р. № 8-рп/2007, та від 29.01.2008 р. № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Уповноважений на звільнення директора товариства засновник товариства з обмеженою відповідальністю ВГЦ в даному випадку проігнорував повідомлення позивача про її звільнення і не розглянув по суті протягом передбачених законодавством строків, не виконав покладених на нього Статутом обов`язків по створенню нового виконавчого органу.

З огляду на викладене, своєю бездіяльністю, яка виразилася в не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача в межах статутної діяльності Товариства, відповідачем були порушені трудові права позивача, зокрема його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця роботи на власний розсуд.

Отже, право позивача на звільнення з роботи за власним бажанням, передбачене ч. 1 ст. 38 КзПП, та право щодо вільного вибору праці є порушеним, таке порушення є триваючим та може бути захищене судом.

Відповідно до ч. 1ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб`єктивного цивільного права.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; зміна правовідношення; припинення правовідношення ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За таких обстави суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання трудових відносин припиненими є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 щодо зобов`язання відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осі-підприємців Ужгородської міської ради виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, запис про керівника ТОВ ВГЦ ОСОБА_3 у зв`язку з її звільненням, суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 6 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , державний реєстратор: приймає документи; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду документів; перевіряє документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації; проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; веде Єдиний державний реєстр: веде реєстраційні справи; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Всі реєстраційні дії у Єдиному державному реєстрі проводяться відповідно до вимог Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань . Зазначеним законом передбачено порядок проведення кожної реєстраційної дії та перелік документів, який надається державному реєстратору для її проведення.

Статтею 35 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань передбачено, що відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи.

Частиною 4 статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань визначено перелік документів, що подається заявником для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи.

З досліджених у судовому засіданні матеріалів справи, зокрема витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що відповідачем вносилися зміни до відомостей про юридичну особу ТОВ ВГЦ , оскільки керівником з 13.12.2018 року є ОСОБА_5 .

На підставі вищевикладеного, вимога позивача щодо зобов`язання відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осі-підприємців Ужгородської міської ради виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, запис про керівника ТОВ ВГЦ , задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявлений ОСОБА_3 позов підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ч. 1 ст. 21, п. 1 ч. 1 ст. 23, ч. 4 ст. 24, п. 4 ч. 1 ст. 36, ст. 38 КзпП України, , ст. 4,5,12,13,76,89,141,223,258,263-265,273,279,354,355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої виступає адвокат Пшеницька Галина Василівна - задовольнити частково.

Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВГЦ (КОД ЄДРПОУ 40926350, місце знаходження: 88000, м. Ужгород, вул. Швабська,66) припиненими з 17 вересня 2018 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.п.15.5 п.15 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються до або через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Повний текст рішення суду складено 08 липня 2019 року.

Суддя Малюк В.М.