Постанова

від 26.06.2019 по справі 289/2227/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 289/2227/17

Провадження № 14-299цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А.,Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 лютого 2018 року у складі судді Невмержицького І. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року (у складі колегії суддів Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі (далі - ТОВ Вишевичі ) про дострокове розірвання договору оренди землі.

ОСОБА_1 зазначала, що вона є власником земельної ділянки площею 0,3200 га з кадастровим номером НОМЕР_1 та цільовим призначенням - для ведення селянського господарства, яка розташована на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області.

19 лютого 2015 року між нею та ТОВ Вишевичі було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років. Згідно з умовами цього договору орендна плата за користування землею становить 400 грн, обчислюється з урахуванням індексації та вноситься до 31 грудня поточного року.

Проте відповідач у порушення умов договору жодного разу не сплатив орендну плату, що підтверджується листом Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області від 28 листопада 2017 року.

Оскільки орендарем допущені систематичні порушення умов договору оренди землі, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статті 141 Земельного кодексу України, просила розірвати цей договір.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0, 3200 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , укладений 19 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Вишевичі задоволено частково. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 лютого 2018 року скасовано та прийнято нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0, 3200 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , укладений 19 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У листопаді 2018 року ТОВ Вишевичі подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), скасувати рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 27 лютого 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, провадження у справі закрити.

На обґрунтування касаційної скарги ТОВ Вишевичі зазначило, що оскаржувані рішення прийнято з порушенням правил юрисдикції загальних судів, оскільки на момент подачі позову та відкриття провадження у справі щодо відповідача було порушено провадження про банкрутство Господарським судом Житомирської області, відповідно ця справа не могла бути розглянута в порядку цивільного судочинства, оскільки такий спір повинен розглядатися господарським судом у межах справи про банкрутство.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 15 травня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ТОВ Вишевичі оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає з огляду на таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 2 ЦПК України, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.

19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI Про внесення змін до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII (далі - Закон № 2343) викладено в новій редакції.

У пункті 1 1 розділу X Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

05 грудня 2017 року відкрито провадження у цій справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди землі.

При цьому 06 березня 2017 року Господарський суд Житомирської області порушив провадження у справі про банкрутство ТОВ Вишевичі .

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.

Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Указана норма кореспондується з положеннями пункту 8частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України , з урахуванням особливостей, установлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.

З винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов`язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 2343-XII ; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Стаття 23 Закону № 2343-XIIустановлює порядок виявлення кредиторів. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.

Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону № 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов`язань.

Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII на ці вимоги поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог.

Разом з тим ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ТОВ Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди. При цьому жодних позовних вимог майнового характеру, тобто таких вимог, які підлягають вартісній оцінці, до відповідача не заявлялося.

З матеріалів справи не вбачається, а судами не встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться будь-яке майно ТОВ Вишевичі , яке можна було б вважати активом боржника, що у подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника.

Таким чином, позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не пов`язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство ТОВ Вишевичі , а отже, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 0,3200 га, розташованої на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області.

19 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі було укладено договір оренди земельної ділянки.

На виконання зобов`язань, визначених у пункті 20 цього договору, ОСОБА_1 передала земельну ділянку ТОВ Вишевичі в строкове платне користування на 10 років (пункт 8 договору).

Згідно з пунктами 9 та 11 цього договору орендна плата становить 400 грн, обчислюється з урахуванням індексації і вноситься до 31 грудня поточного року.

Пунктом 29 договору оренди землі передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а пункт 39 надає право припинити дію договору шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 15 Закону України Про оренду землі орендна плата є істотною умовою договору оренди землі.

Оскільки з часу укладення договору оренди землі відповідач жодного разу не виконав свого обов`язку щодо виплати ОСОБА_1 орендної плати, то суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову та розірвання договору оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендної плати.

Аналогічну правову позицію висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Велика Палата Верховного Суду не здійснює.

Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі залишити без задоволення .

Постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська