П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 666/944/15-а
Провадження № 11-1402апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційні скарги ОСОБА_1 та Антонівської селищної ради м. Херсона Херсонської області (далі - Селищна рада) на постанову Дніпровського районного суду м. Херсона від 10 вересня 2015 року (суддя Полив`яний В. М.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року (судді Джабурія О. В., Вербицька Н. В., Крусян А. В.) у справі № 666/944/15-а за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Селищної ради, реєстраційної служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Херсоні (далі - Реєстраційна служба), треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним і скасування рішення, скасування державної реєстрації та
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2015 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Селищної ради та Реєстраційної служби, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просили:
- визнати незаконним і скасувати пункт 6 рішення Селищної ради від 05 грудня 2014 року № 624 Про затвердження проекту землевпорядної документації в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0651 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка), у спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і передачу останнім у спільну сумісну власність вказаної земельної ділянки;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку серії НОМЕР_2 з індексним номером НОМЕР_3 , видане 18 грудня 2014 року Реєстраційною службою, та скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку.
На обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначили, що вони є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року. Власниками сусіднього домоволодіння, що межує із належним їм домоволодінням, є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 05 грудня 2014 року Селищна рада прийняла рішення № 624 Про затвердження проекту землевпорядної документації , пунктом 6 якого затвердила проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вказана земельна ділянка передана у спільну сумісну власність ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . На підставі вказаного рішення Селищної ради Реєстраційна служба видала ОСОБА_3 і ОСОБА_4свідоцтво про право власності на земельну ділянку від 18 грудня 2014 року серії НОМЕР_2. Вважаючи рішення Селищної ради від 05 грудня 2014 року незаконним, таким, що порушує права та інтереси суміжних землекористувачів, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 звернулися до суду з цим позовом.
Дніпровський районний суд м. Херсона постановою від 10 вересня 2015 року позов задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 лютого 2016 року постанову суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що Селищна рада не мала повноважень щодо передачі у власність чи користування земельних ділянок, які розташовані на території східної виробничої зони та на території житлової зони вулиць із 1 Східна по 34 Східну, оскільки ці земельні ділянки знаходяться в межах м. Херсона. При розробці та затвердженні землевпорядної документації межа земельної ділянки не була узгоджена із ОСОБА_2 як суміжним землекористувачем та не були враховані її права та інтереси. Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Селищна рада подала касаційну скаргу на постанову Дніпровського районного суду м. Херсона від 10 вересня 2015 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року, на обґрунтування якої зазначила, що вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди не прийняли до уваги, що цей спір є приватноправовим, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати постановлені судові рішення та закрити провадження у справі.
У запереченнях на касаційні скарги ОСОБА_3 зазначив, що оскаржуваним рішенням Селищної ради не порушено права позивачів щодо користування належною їм земельною ділянкою, а договір купівлі-продажу земельної ділянки не є належним доказом, що підтверджує межі земельної ділянки, оскільки її розмір у цьому договорі зазначено із помилкою. При цьому Селищна рада є органом місцевого самоврядування, що здійснює функції і повноваження місцевого самоврядування, отже є суб`єктом владних повноважень, а відтак спір у цій справі є публічно-правовим і має бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства.
Вищий адміністративний суд України ухвалами від 25 лютого та 24 березня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалами від 29 січня 2018 року прийняв касаційні скарги до свого провадження, а ухвалою від 30 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли повинні вирішуватися тільки питання права (рішення від 26 травня 1988 року в справі Екбатані проти Швеції ).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постановлених у справі судових рішень та закриття провадження у справі.
Суди попередніх інстанцій установили, що земельна ділянка площею 600 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 була надана у користування попередньому власнику - ОСОБА_6 . На земельній ділянці був збудований житловий будинок із господарськими спорудами.
Після смерті ОСОБА_6 право власності на домоволодіння перейшло в рівних частках його дружині ОСОБА_7 та доньці - ОСОБА_8 .
Після смерті доньки право власності на належну їй частку перейшло до її матері, а після смерті матері - до онуки.
Таким чином, станом на 18 жовтня 2010 року єдиним власником домоволодіння АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці площею 600 кв. м, була ОСОБА_9 .
15 грудня 2010 року ОСОБА_9 і ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу вказаного вище житлового будинку.
Селищна рада пунктом 6 рішення від 05 грудня 2014 року № 624 Про затвердження проекту землевпорядної документації затвердила проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і передала останнім у спільну сумісну власність вказану земельну ділянку.
Вважаючи, що вказаним рішенням Селищної ради порушено право ОСОБА_2 на користування належною їй земельною ділянкою, позивачі звернулися до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що ця справа належить до юрисдикції адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими вказані висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС Українисуб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2 , 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Як установлено матеріалами справи, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з рішенням Селищної ради, на підставі якого третім особам видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, частина якої, на думку позивачів, належіть їм, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Отже, у цій справі існує невирішений спір про право на земельну ділянку, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку.
На підставі частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядкуцивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Оскільки позовні вимоги заявлено ОСОБА_2 та Маркарян ом Я. А. на захист порушеного, на їх думку, права власності на земельну ділянку, натомість на підставі оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень у третіх осіб виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюють позивачі, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 та 18 квітня 2018 року та від 03 жовтня 2018 року у справах № 761/33504/14-а, № 802/950/17-а та № 2-а-299/10 відповідно.
За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС Українисуд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
За правилами частини першої статті 354 КАС Українисуд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Касаційну скаргу Антонівської селищної ради м. Херсона Херсонської області задовольнити.
3. Постанову Дніпровського районного суду м. Херсона від 10 вересня 2015 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суд від 03 лютого 2016 року скасувати, а провадження у справі закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов В. В. Пророк
М. І. Гриців Л. І. Рогач
В. І. Данішевська О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук
О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
В. С. Князєв О. Г. Яновська
Суд | Велика палата Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 05.06.2019 |
Оприлюднено | 09.07.2019 |
Номер документу | 82885657 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Велика палата Верховного Суду
Золотніков Олександр Сергійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні