Рішення

від 26.06.2019 по справі 910/5411/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.06.2019Справа № 910/5411/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,

за участю секретаря судового засідання Топіхи І. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Авдіївський завод металевих конструкцій , Донецька обл., м. Авдіївка

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізька механізована колона № 1 , м. Київ

про стягнення 428 372,88 грн, -

За участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Авдіївський завод металевих конструкцій (далі - ПрАТ АЗМК ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізька механізована колона № 1 (далі - ТОВ ЗМК №1 ) про стягнення 428 372,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки № 6-ОМ від 29.05.2015 в частині здійснення оплати поставленого товару на суму 281 745,92 грн, що стало підставою для нарахування пені в сумі 57 313,51 грн та інфляційних втрат в сумі 89 313,45 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 29.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.06.2019.

У судове засідання 26.06.2019 представники сторін не з`явились.

Згідно з заявою представника позивача від 29.05.2019 остання просила суд розглянути справу за відсутності представника ПрАТ АЗМК . Позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, відзив на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив.

При цьому, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи судом, виходячи з наступного.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду про відкриття провадження у справі від 26.04.2019 та про призначення справи до судового розгляду по суті від 29.05.2019 були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 12, кімната 24.

Однак, конверти з ухвалами суду від 26.04.2019 та від 29.05.2019 були повернуті до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою не розшукано , вибули .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи суд наголошує, що згідно з частиною сьомою статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою , навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У даному контексті також слід враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України (заява № 3236/03, Страсбург, 03.04.2008), згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі як на офіційному веб-порталі судової влади України (http://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/gromadyanam/csz), так і у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Згідно з частиною другою статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За висновками суду, з огляду на неявку представника відповідача, який не скористався наданими йому процесуальними правами, приймаючи до уваги заяву позивача про розгляд справи без участі його представника, господарський суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка представників сторін перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до частини третьої статті 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснювалось у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

У судовому засіданні судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

29.05.2015 між Публічним акціонерним товариством Авдіївський завод металевих конструкцій (найменування змінено на Приватне акціонерне товариство Авдіївський завод металевих конструкцій ) (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Запорізька механізована колона № 1 (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 6-ОМ (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець оплатити у встановлений у даному договорі термін металопродукцію. Ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та номенклатура продукції, що поставляється за цим договором, визначається у Специфікації постачальника, що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до пункту 5.1 Договору продукція вважається поставленою постачальником і прийнятою покупцем з моменту підписання видаткової накладної уповноваженим за довіреністю представником покупця при прийомі продукції, або в інший момент відповідно до умов поставки згідно з правилами Інкотермс 2010, по яких поставляється конкретна партія продукції, з врахуванням особливостей, встановлених у даному договорі.

Згідно з пунктом 9.1 Договору останній набирає чинності з дати його укладення шляхом підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2015, а в частині невиконаних зобов`язань за договором - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань.

На виконання умов Договору сторонами підписано специфікацію № 5 від 07.10.2015 на постачання товару на загальну суму 696 064,00 грн, пунктом 5 якої визначено наступний порядок оплати: 50 % передоплата, 50 % від суми партії по факту відвантаження продукції. Згідно з пунктом 9 специфікації строк поставки становить 2 робочих дні з моменту отримання покупцем повідомлення про готовність продукції.

Відповідно до видатковою накладної № РН-0000002 від 14.01.2016 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар - опори УС110-5 в кількості 2 шт. та опору УС110-6 (без 3-х траверс з одного боку) в кількості 1 шт. на загальну суму 696 064,00 грн.

Вказана видаткова накладна підписана представниками постачальника та покупця без зауважень і заперечень. Також позивачем надано суду копію довіреності № 1301.1 від 13.01.2016 на підтвердження повноважень представника покупця на отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Судом встановлено, що відповідач частково оплатив поставлену позивачем продукцію в сумі 414 318,08 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 1505 від 30.11.2015 на суму 150 000,00 грн, № 1517 від 01.12.2015 на суму 200 000,00 грн, № 2230 від 19.05.2016 на суму 15 000,00 грн, № 2317 від 09.06.2016 на суму 20 000,00 грн, № 29 від 22.06.2016 на суму 10 000,00 грн, а також листом від 11.08.2016 вих. № 11/08-1, відповідно до якого відповідач просив позивача зарахувати передоплату за договором № 137/13 від 09.09.2013 в сумі 19 318,08 грн як оплату за договором № 6-ОМ від 29.05.2015 (видаткова накладна № 34 від 17.09.2013).

Як вказує позивач, залишок заборгованості за Договором становить 281 745,92 грн (696 064,00 грн - 414 318,08 грн = 281 745,92 грн).

05.09.2018 позивач направив на адресу відповідача претензію вих. № 123 від 30.08.2018 з вимогою сплатити заборгованість за поставлений товар в сумі 281 745,92 грн та пеню.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошових зобов`язань з оплати поставленого товару на суму 281 745,92 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення основної заборгованості, пені та інфляційних втрат.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) ає право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір поставки № 6-ОМ від 29.05.2015 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (підписаною постачальником та покупцем видатковою накладною № РН-0000002 від 14.01.2016) підтверджується факт постачання відповідачу товару на загальну суму 696 064,00 грн, внаслідок чого у відповідача виникло зобов`язання вказаний товар оплатити.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.6 Договору визначено, що оплата продукції здійснюється шляхом передплати 70 % вартості продукції на основі виставленого постачальником рахунку не пізніше 5 банківських днів з моменту підписання відповідної специфікації. Оплата 30 % вартості продукції здійснюється протягом 3 банківських днів від дати поставки продукції згідно з умовами поставки.

У пункті 3.7 Договору визначено, що сторони за договором можуть обумовлювати інший строк оплати в Специфікаціях до договору.

Пунктом 5 специфікації № 5 від 07.10.2015 визначено наступний порядок оплати товару: 50 % передоплата, 50 % від суми партії по факту відвантаження продукції.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, умов Договору та змісту специфікації на поставку товару, відповідач повинен був здійснити оплату товару на умовах 50 % передоплати, однак в будь-якому випадку не пізніше 3 банківських днів від дати поставки продукції.

Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вказує позивач, відповідач на поставлений товар розрахувався частково, а саме на суму 414 318,08 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 1505 від 30.11.2015 на суму 150 000,00 грн, № 1517 від 01.12.2015 на суму 200 000,00 грн, № 2230 від 19.05.2016 на суму 15 000,00 грн, № 2317 від 09.06.2016 на суму 20 000,00 грн, № 29 від 22.06.2016 на суму 10 000,00 грн, а також листом від 11.08.2016 вих. № 11/08-1 про зарахування передоплати на суму 19 318,08 грн.

За твердженнями позивача, залишок заборгованості на дату звернення до суду становить 281 745,92 грн ( 696 064,00 грн - 414 318,08 грн = 281 745,92 грн) .

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було подано до суду відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 281 745,92 грн, у зв`язку з чим господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині вимог.

Щодо вимог про стягнення пені та інфляційних втрат за прострочення оплати поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що за прострочення строків оплати продукції, встановлених в цьому договорі та додатках до нього, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день за весь період прострочення.

Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов`язку з оплати поставленого товару не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

При перевірці розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом встановлено, що позивачем не враховано положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано .

Позивач та відповідач при укладенні Договору не встановили іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачено у частині 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Також позивачем не враховано графіку роботи банківської системи України, що оприлюднений Національним банком України, з урахуванням вихідних днів у січні 2016 року, зважаючи на те, за умовами Договору відповідач повинен був здійснити оплату протягом 3 банківських днів з наступного дня, після підписання видаткової накладної.

Тому, зважаючи на встановлений у пункті 3.6 Договору строк оплати та положення частини п`ятої статті 254 Цивільного кодексу України, останнім днем (терміном) належного виконання грошового зобов`язання за видатковою накладною № РН-0000002 від 14.01.2016 є 19.01.2016, а можливим строком нарахування пені є період з 20.01.2016 по 19.07.2016

За перерахунком суду, сума пені за прострочення оплати товару за видатковою накладною № РН-0000002 від 14.01.2016 за період з 20.01.2016 по 19.07.2016 є більшою, ніж нараховано в позовній заяві.

Частиною 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Відтак, враховуючи межі позовних вимог, вимоги про стягнення пені в сумі 57 313,51 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За перерахунком суду, сума інфляційних втрат за прострочення відповідачем оплати вартості товару за видатковою накладною № РН-0000002 від 14.01.2016 на суму 281 745,92 грн за період з лютого 2016 року по жовтень 2018 року становить більшу суму, ніж нараховано позивачем. Відтак, вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 89 313,45 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства Авдіївський завод металевих конструкцій в повному обсязі та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізька механізована колона № 1 заборгованості за договором в розмірі 281 745,92 грн, пені в сумі 57 313,51 грн та інфляційних втрат в сумі 89 313,45 грн.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 6 425,58 грн.

Керуючись ст. 129, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Авдіївський завод металевих конструкцій до Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізька механізована колона № 1 про стягнення 428 372,88 грн - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізька механізована колона № 1 (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 12 кімната 24; ідентифікаційний код 35842232) на користь Приватного акціонерного товариства Авдіївський завод металевих конструкцій (86060, Донецька обл., м. Авдіївка, вул. Маяковського, буд. 94; ідентифікаційний код 00130636) заборгованість в розмірі 281 745 (двісті вісімдесят одна тисяча сімсот сорок п`ять) грн 92 коп., пеню в сумі 57 313 (п`ятдесят сім тисяч триста тринадцять) грн 51 коп., інфляційні втрати в сумі 89 313 (вісімдесят дев`ять тисяч триста тринадцять) грн 45 коп. та судовий збір в сумі 6 425 (шість тисяч чотириста двадцять п`ять) грн 58 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 08.07.2019.

Суддя В. В. Князьков