Ухвала

від 08.07.2019 по справі 917/943/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

08.07.2019 Справа № 917/943/19

Суддя Господарського суду Полтавської області Сірош Д.М., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Савинці"

до Зуєвецької сільської ради Миргородського району Полтавської області,

Миргородської міської ради Полтавської області

про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Савинці" звернулося в суд з позовом до Зуєвецької сільської ради Миргородського району Полтавської області, Миргородської міської ради Полтавської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Ухвалою від 18.06.2019 суд залишив позовну заяву без руху, встановив позивачу строк усунення недоліків позовної заяви шляхом обґрунтування правових підстав для звернення з вимогою про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини в порядку господарського судочинства.

На виконання вимог ухвали позивач надіслав до суду позовну заяву про визначення додаткового строку для прийняття спадщини від 25.06.2019, яка є ідентичною, поданій позовній заяві від 04.06.2019 (вх. № 1172/19), будь-яких обґрунтувань для звернення з вимогою про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини в порядку господарського судочинства позивача не надав.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі зважаючи на наступне.

Згідно пунктом 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Стаття 20 Господарського процесуального кодексу України визначає справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів. Так, відповідно до частини 1 зазначеної статті, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.05.2018 у справі №910/11188/17 зроблено висновок та зазначено, що при вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Аналогічний висновок наведено у пункті 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам".

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити з суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до положень статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статей 4, 20 та 45 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 Господарського процесуального кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Як убачається зі змісту позовної заяви, спірні правовідносини між сторонами виникли в процесі реалізації права на спадщину, закріпленого статтею 1222 Цивільного кодексу України. Господарський суд зауважує, що зі спірних правовідносин не вбачається виникнення/існування між позивачем та відповідачами господарських правовідносин, які виникають під час здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, оскільки дії однієї особи (заповідача) породжують певні правові наслідки у майбутньому і не передбачають будь-якого зустрічного волевиявлення іншої особи.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкові відносини в Україні регулюються Цивільним кодексом України, законами України "Про нотаріат", Про "Міжнародне приватне право", іншими законами та підзаконними нормативними актами, як нормами матеріального і процесуального права.

У листі від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що судам потрібно брати до уваги, що спори про спадкування підлягають розгляду судами виключно у порядку цивільного судочинства. Відмова у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК) або закриття провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК) з тих підстав, що заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, не відповідають зазначеним вимогам процесуального законодавства.

Проте в тексті позовної заяви відсутнє обґрунтування, що вимога про визначення додаткового строку для прийняття спадщини підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Підсумовуючи викладене, господарський суд, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами під час реалізації позивачем прав спадкоємця на оформлення спадщини, враховуючи відсутність у Господарському процесуальному кодексі України норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору господарським судом незважаючи на суб`єктний склад та наявність норми, яка прямо передбачає необхідність вирішення даного спору судом іншої юрисдикції, дійшов висновку про непідвідомчість даного спору судам господарської юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, зокрема, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

З огляду на викладене, наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Про відмову у відкритті провадження у справі, не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви, постановлюється ухвала. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановляння в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу (частина 3 статті 175 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 175 Господарського процесуального кодексу України до ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (частина 6 статті 175 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 23 Цивільного процесуального кодексу України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами, як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Враховуючи наведене, вказаний спір віднесений до юрисдикції загальних судів, в даному випадку до юрисдикції Миргородського міськрайонного суду Полтавської області .

Дійшовши висновку про відмову у прийнятті позовної заяви суд також зважає на практику Європейського суду з прав людини, яка згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню судом при розгляді справ як джерело права.

Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 6 Конвенції встановлює процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

В пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Аадам ІІ проти Німеччини" зазначено, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоч остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що це вже спотворює саму суть цього права.

Слід також звернути увагу на іншу складову закріпленого у статті 6 Конвенції права- вимогу щодо законності суду, тобто суду, встановленого законом. Це поняття включає організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції) складову. Порушення під час визначення юрисдикції суду безумовно призводить до порушення права на справедливий суд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 820/5586/16).

З огляду на викладене, відмова господарського суду в прийнятті даної позовної заяви не суперечить частині 3 статті 124 Конституції України, оскільки це не позбавляє позивача права на захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів у спосіб і в порядку встановленому Конституцією України та законами України, зокрема подання відповідної позовної заяви до суду іншої юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті позовної заяви, за відсутності відповідного клопотання позивача, суд не вирішує питання щодо повернення йому судового збору відповідно до статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 175, статтями. 232, 233, 234, 235, 240, 242, 243, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі.

Позовну заяву разом з доданими матеріалами повернути заявникові.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 08.07.2019.

Суддя Д.М. Сірош