Рішення

від 01.07.2019 по справі 264/289/19

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

264/289/19

2/264/615/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2019 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Пустовойт Т. В., за участі секретаря судового засідання Родіної Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького державного університету управління про стягнення заробітної плати, індексації заробітної плати та компенсації, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказала, що з 01.09.2009 року до 27.08.2018 року перебувала у трудових відносинах з Донецьким державним університетом управління (далі- ДонДУУ), 27.08.2018 року її звільнено за власним бажанням (ст.38 КЗпП України). Після звільнення остаточний розрахунок із позивачкою проведений не був, сума заборгованості по заробітній платі за період з вересня 2014 року по листопад 2014 року (з врахуванням переходу на 1,0 ставки з 01.09.2014 року) складає 13550,70 грн. Крім того, відповідач повинен сплатити компенсацію втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 11369,04 грн. У зв`язку із не проведенням повного розрахунку в день звільнення, на підставі ст.117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 28.08.2018 року по день винесення рішення. На підставі викладеного позивачка була вимушена звернутись до суду та просить стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з вересня 2014 року по листопад 2014 року в сумі 13550, 70 грн., компенсацію втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 11369,04 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 28.08.2018 року по день винесення рішення суду, а також судові витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 , яка діє на підставі довіреності від 24.12.2018 року, до судового засідання не з`явились, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги просили задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Василевич В.Ю., яка діє на підставі довіреності від 01.06.2018 року, до судового засідання не з`явилась, надала заяву з проханням розглянути справу за її відсутності та письмові заперечення, в яких зазначила, що борг по заробітній платі утворився в минулому бюджетному періоді в 2014 році в результаті повного припинення фінансування. З липня 2014 року по 18.11.2014 року університет знаходився на тимчасово непідконтрольній Україні території. Факт дії у ДонДУУ форс-мажорних обставин підтверджується Сертифікатом №6695 від 18.08.2016 року, виданим Донецькою торгово-промисловою палатою. Таким чином, затримка виплат належних ОСОБА_1 відбулась не з вини НОМЕР_1 , бо належному виконанню роботодавцем своїх обов`язків перед працівником перешкоджали обставини непереборної сили, у зв`язку з чим просила в задоволенні позову відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Основним законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Судом встановлено, що позивачка працювала у Донецькому державному університеті управління на посаді доцента кафедри соціології управління та була звільнена на підставі Наказу №201/1-к від 27.08.2018 року за власним бажанням (ст.38 КЗпП України).

Позивачкою заявлені вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з вересня 2014 року по листопад 2014 року в розмірі 13550,70 грн., виходячи з її посадового окладу в розмірі 4516,90 грн.

Відповідно до письмових пояснень представника ДонДУУ від 02.05.2019 року надати відомості про нараховану та фактично виплачену заробітну плату, у тому числі розрахункові листи ОСОБА_1 , за період до грудня 2014 року можливості не мають, оскільки всі табелі передавались до бухгалтерії ДонДУУ у м.Донецьку, та на теперішній час вся документація відділу кадрів та бухгалтерії за вказаний період знаходиться на тимчасово окупованій території.

Як вбачається з індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5), за період вересень-листопад 2014 року сума заробітку для нарахування пенсії відсутня.

Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Даних про виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період її роботи з 01.09.2014 року по 30.11.2014 року суду відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що у період з 01.09.2014 року по 30.11.2014 року позивачка виконувала свої трудові обов`язки, однак заробітну плату за ці місяці не отримала по теперішній час.

Виходячи з розміру посадового окладу ОСОБА_1 , який складає 4516,90 грн., заборгованість по заробітній платі перед позивачкою за період з 01.09.2014 року по 30.11.2014 року становить 13550,70 грн.

Доказів на спростування вказаного розміру заборгованості по заробітній платі відповідачем не надано.

Положеннями ст.115 КЗпП України встановлено обов`язок працедавця виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідачем вказаних вимог закону дотримано не було, заробітна плата у встановлені строки не виплачувалася та остаточний розрахунок при звільненні не проведений, а тому з Донецького державного університету управління підлягає стягненню на користь позивачки заборгованість по заробітній платі за період з 01.09.2014 року по 30.11.2014 року в розмірі 13550,70 грн.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Аналогічні норми закріплені в статті 34 Закону України Про оплату праці , якими передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Приймаючи до уваги вказані положення Закону та факт несвоєчасної виплати заробітної плати, відповідач має також обов`язок здійснити позивачу компенсацію, передбачену Законом.

При розрахунку сум компенсації за затримку виплати заробітної плати, суд керується наступним.

Статтею 3 Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (надалі за текстом - Порядок).

Згідно пункту 4 вказаного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Позивачем був проведений власний розрахунок, згідно із яким розмір компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з вересня по листопад 2014 року складає 11369,04 грн.

Відповідачем власного розрахунку компенсації втрати частини доходів до суду не надано, в цій частині позовні вимоги відповідач не визнав, тому суд виходив із наданих позивачем письмових доказів та розрахунків, вважає що саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки суд не може виходити за межі заявлених позивачем вимог.

Суд вважає доречним навести положення першого Протоколу (Париж, 20.03.1952р.) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950), практику Європейського суду з прав людини у справах щодо захисту права власності, що є джерелом права в Україні та має застосовуватись органами державної влади, в тому числі і судами, яка в розгляді багатьох заяв ілюструє поняття право власності, захист майнового інтересу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейським судом з прав людини (далі Суд, ЄСПЛ) у рішенні по справі Сук проти України ( Suk v. Ukraine заява №10972/05 від 10.03.2011 року), констатовано порушення статті Першого протоколу до Конвенції. Суд зауважив, що вимога заявника ґрунтувалась на чіткому положенні чинного на той час національного законодавства, відтак заявник міг вважатися таким, що мав обґрунтовані сподівання, якщо не право, отримати відповідну виплату. Однак, національні суди аргументували свої рішення тим, що Закон України Про Державний бюджет України на 2000 рік не передбачав видатків для виплат, передбачених Указом Президента України, і, відповідно, постановили, що заявник не мав права на такі виплати протягом відповідного періоду згідно із Законом України Про бюджетну систему України . Відповідно до усталеної практики Суду державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань, тому остаточна відмова національних органів у праві заявника на цю доплату за період, що розглядається, є свавільною і такою, що не ґрунтується на законі.

Аналогічні висновки містяться в рішенні ЄСПЛ Кечко проти України (заява №63134/00 від 08.11.2005 року) щодо порушення майнових прав заявника, які полягають у невиплаті надбавки до заробітної плати за виконання службових обов`язків.

У справі Новоселецький проти України (заява №47148/99 від 22.02.2005 року) ЄСПЛ наголошує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між загальною суспільною потребою та потребами збереження фундаментальних прав особи.

У відповідності до вимог ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Станом на день прийняття рішення судом позивачем не надано до суду докази, які свідчать про виплату заборгованості по заробітній платі перед позивачем.

Відповідно до Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської областей, а також платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №595, у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Як з`ясовано з матеріалів справи, Донецький державний університет управління з початком озброєного конфлікту на території держави України в період з липня 2014 по 18 листопада 2014 року знаходився на тимчасово непідконтрольній України території.

За положеннями ст.117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні , торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Згідно листа Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 5 лютого 2015 року з 14 квітня 2014 року суб`єктами боротьби з тероризмом вживаються активні заходи з проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.

Відповідно до сертифікату Донецької торгово-промислової палати від 18 серпня 2016 року за №6695 засвідчено настання для Донецького державного університету управління, місцезнаходження якого м.Донецьк, форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема: акти тероризму на території Донецької області, які унеможливили сплату податків і зборів у періоди з 01 липня 2014 року по 19 грудня 2014 року.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що затримка виплати належних позивачу сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулися не з вини відповідача, бо належному виконанню роботодавцем своїх обов`язків у вересні-листопаді 2014 року перед позивачем перешкоджали обставини непереборної сили, пов`язані з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, настання яких для відповідача доведено у встановленому законом порядку. Тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку відсутні.

Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України №6-2159цс15 від 11.11.2015 року, яка є обов`язковою для всіх судів, а також в постановах аналогічного змісті у справі №6-364цс16 від 23.03.2016 року, №6-383цс16 від 11.05.2016 року, №584св18 від 07.02.2018 року, №61-7468св18 від 15.08.2018 року.

Вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача, понесених нею судових витрат на сплату правової допомоги, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Пунктом 2 ч.2 ст.137 ЦПК України, передбачено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Аналогічна позиція викладена постановою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі №372/1010/16-ц .

Так, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В матеріалах справи міститься довіреність про представництво в суді від 24.12.2018 року, видана ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 , разом з тим, згідно позовної заяви, консультації, роз`яснення, підготовку правової позиції, проведення розрахунків, формування та складення позовної заяви і додатків до неї (усього 3 год.30 хв.) проведено адвокатом Нолбаном С.Л., вартість послуг - 3000 грн., проте ані договору про надання правової допомоги, ані жодного документального підтвердження проведення оплати за надані послуги, тобто здійснення відповідних витрат, позивачка суду не надала. А тому вказані вимоги позивачки задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Позовні вимоги підлягають задоволенню на 33,14% (24919,74 грн. (задоволені вимоги) х 100% / 75204,89 грн. (ціна позову) = 33,14%). Отже на користь держави з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 254,65 грн. (33,16% х 768,40 грн./100% = 254,65 грн.)

Керуючись ст.ст. 12, 77, 81, 141, 259, 263-268, 354 ЦПК України, ст.ст. 115, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні ,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецького державного університету управління про стягнення заробітної плати, індексації заробітної плати та компенсації, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Донецького державного університету управління (87535, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Карпинського, буд.58, ідентифікаційний код 00173427, МФО 834016) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає в АДРЕСА_2 , заборгованість по заробітній платі за період з 01.09.2014 року по 30.11.2014 року в сумі 13550,70 грн. (тринадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят гривень сімдесят копійок), а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 11369,04 грн. (одинадцять тисяч триста шістдесят дев`ять гривень чотири копійки), з утриманням Донецьким державним університетом з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Донецького державного університету управління (87535, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Карпинського, буд.58, ідентифікаційний код 00173427, МФО 834016) на користь держави судовий збір у розмірі 254,65 грн. (двісті п`ятдесят чотири гривні шістдесят п`ять копійок).

На рішення може бути подана апеляція до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Т.В. Пустовойт