Рішення

від 08.07.2019 по справі 910/5436/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2019Справа № 910/5436/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТРІВІЖН , м. Київ

про стягнення 15 276,74 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРІВІЖН про стягнення 15 276,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором № 23/11 про надання послуг від 23.11.2018 в частині оплати наданих послуг на суму 13 327,29 грн, що стало підставою для нарахування пені в сумі 1 513,66 грн, 3 % річних в сумі 127,00 грн та інфляційних втрат в сумі 308,79 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103048925743 ухвалу про відкриття провадження у справі від 26.04.2019 вручено відповідачу 06.05.2019.

Однак, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

23.11.2018 між Комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТРІВІЖН (замовник) укладено договір № 23/11 про надання послуг (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого замовник доручає виконати та оплачує, а виконавець надає замовнику послуги автомобільного транспорту (автовишка АПТ-22).

Відповідно до пунктів 2.1-2.4 Договору виконавець надає послуги своїм автотранспортом. Замовник повинен надати письмове повідомлення на виконання послуг. Після виконання послуг виконавець складає акт надання послуг. Після підписання Акту надання послуг уповноваженими представниками сторін, усі суперечки щодо повноти надання виконавцем послуг згідно з цим договором вважаються необґрунтованими. Жодна зі сторін не вправі відмовитися від підписання актів надання послуг. У разі наявності розбіжностей, підтверджених письмово, сторони підписують акт із зазначенням фактичних розбіжностей. Розбіжності повинні бути підтвердженими виключно актами про невиконання виконавцем своїх зобов`язань згідно з договором, складеними за участю уповноваженого представника виконавця.

Згідно з пунктом 3.1 Договору вартість 1 години експлуатації автомобільного транспорту (автовишка АПТ-22) складає 701,43 грн, в тому числі ПДВ 20 %.

Приймання-передача наданих послуг оформлюється Актом надання послуг, який підписується повноваженими представниками сторін та скріплений печатками (п. 5.1 Договору).

Відповідно до пункту 5.3 Договору замовник у випадку відсутності зауважень до наданих послуг підписує Акт надання послуг протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту його отримання, після чого перераховує на рахунок виконавця кошти за надані послуги.

Відповідно до пункту 9.1 Договору останній набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2018 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов`язань за договором.

Згідно з актом надання послуг № 796 від 26.11.2018 позивачем були надані відповідачу послуги на суму 7 715,80 грн, згідно з актом надання послуг № 797 від 28.11.2018 - на суму 5 611,49 грн, а всього - на суму 13 327,29 грн.

Як вказує позивач, відповідачем не було оплачено вартість прийнятих послуг на суму 13 327,29 грн, з зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір № 23/11 про надання послуг від 23.11.2018 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Матеріали справи (підписаними сторонами актами надання послуг № 796 від 26.11.2018 та № 797 від 28.11.2018) свідчать, що позивачем були надані, а відповідачем - прийняті послуги на загальну суму 13 327,29 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 5.3 Договору сторони передбачили, що замовник у випадку відсутності зауважень до наданих послуг підписує Акт надання послуг протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту його отримання, після чого перераховує на рахунок виконавця кошти за надані послуги.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 5.3 Договору, відповідач зобов`язаний був оплатити послуги негайно після підписання відповідного акту надання послуг.

Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вказує позивач, станом на день звернення до суду заборгованість відповідача не сплачена та становить 13 327,29 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем було проігноровано ухвалу суду від 26.04.2019, не подано до суду відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів. Зокрема, відповідачем не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 13 327,29 грн та не спростовано факту її існування, у зв`язку з чим позов в цій частині вимог підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, пеня є договірною санкцію, розмір якої визначається за домовленістю сторін. При цьому положення Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлюють граничний розмір пені за порушення грошового зобов`язання, застосування якої передбачено в договорі.

Як вбачається з наданого суду розрахунку пені, позивачем нараховано пеню за прострочення оплати послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Однак, умови договору про нарахування пені сторонами не погоджувались. Позивачем не повідомлено суду норми закону або умови договору, які б передбачали нарахування пені в такому розмірі.

Таким чином, нарахування позивачем пені в сумі 1 513,66 грн. за прострочення оплати послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України є безпідставним, а відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг, вимоги про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

При перевірці наданого позивачем розрахунку суми 3 % річних судом встановлено, що сума 3 % річних, нарахована за прострочення відповідачем наданих позивачем послуг за актами надання послуг № 796 від 26.11.2018 та № 797 від 28.11.2018, нарахована з першого дня прострочення по 27.03.2019, становить 127,24 грн.

Отже, позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 127,00 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За перерахунком суду, сума інфляційних втрат, нарахована за період з грудня 2018 року по лютий 2019 року за прострочення відповідачем оплати вартості наданих позивачем послуг за актами надання послуг № 796 від 26.11.2018 та № 797 від 28.11.2018 становить 308,79 грн, а відповідні позовні вимог підлягають задоволенню.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ТРІВІЖН заборгованості в розмірі 13 327,29 грн, 3 % річних в сумі 127,00 грн та інфляційних втрат в сумі 308,79 грн.

Інша частина позовних вимог (про стягнення пені в сумі 1 513,66 грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат .

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 730,66 грн. Інша частина сплаченого судового збору в сумі 190,34 грн покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРІВІЖН про стягнення 15 276,74 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТРІВІЖН (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2Б; ідентифікаційний код 40698959) на користь Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва (02121, м. Київ, вул. Горлівська, буд. 220; ідентифікаційний код 31722949) заборгованість в розмірі 13 327 (тринадцять тисяч триста двадцять сім) грн 29 коп., 3 % річних в сумі 127 (сто двадцять сім) грн 00 коп., інфляційні втрати в сумі 308 (триста вісім) грн 79 коп. та судовий збір в сумі 1730 (одна тисяча сімсот тридцять) грн 66 коп.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 1 513,66 грн - відмовити.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 190,34 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 08.07.2019.

Суддя В. В. Князьков