Рішення

від 10.07.2019 по справі 923/293/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2019 року Справа № 923/293/19

Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А. розглянувши справу

за позовом Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Іллічівської філії, місцезнаходження: 68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 6, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу: 38728418

до Малого приватного підприємства Ритм , місцезнаходження: 73000, м. Херсон, Миколаївське шосе, 5-й км, ідентифікаційний код юридичної особи: 24756872

про стягнення 26903,91 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін

16.04.2019 Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі Іллічівської філії звернулось до Господарського суду Херсонської області з вимогами до Малого приватного підприємства Ритм про стягнення пені у розмірі 11471,24 грн. та штрафу у розмірі 15432,67 грн. за порушення виконання зобов`язань щодо своєчасної поставки товарів за договорами № 82-В-ІЛФ-18 від 26.04.2018, № 83-В-ІЛФ-18 від 26.04.2018, № 42-В-ІЛФ-18 від 27.02.2018, № 48-В-ІЛФ-18 від 12.03.2018. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на положення ст. ст. 525, 526, 530, 610 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2019, справу розподілено судді Остапенко Т.А.

Провадження у справі відкрито ухвалою від 18.04.2019. Розгляд справи, відповідно до ст. ст. 12, 247 ГПК України, постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам встановлено строк для подання заяв по суті справи та клопотань про розгляд справи із повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала про відкриття провадження у справі отримана позивачем - 23.04.2019, відповідачем - 22.04.2019.

06.05.2019 (вх.№3981/19) від позивача надійшли копії статутних та реєстраційних документів, які залучено до матеріалів справи.

15.05.2019 (вх.№4370/19) позивачем подане клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін та про продовження встановленого судом процесуального строку для подачі відповіді на відзив.

Вирішуючи клопотання позивача, суд визнає поважними причини зазначені позивачем, та, задовольняючи клопотання в цій частині, керуючись ст.13 ГПК України щодо сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, продовжує позивачу процесуальний строк для подачі відповіді на відзив. Водночас, суд продовжує і відповідачу процесуальний строк для подачі заперечень на відповідь на відзив, оскільки реалізація ним цього права залежить від вчинення відповідних дій позивачем.

Проте, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання позивача в іншій частині, враховуючи таке.

Аналіз положень ст. ст. 247, 252 ГПК України, дає підстави для висновку, що однією з умов розгляду справи спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, є характер спірних правовідносин та предмет доказування, які виключають можливість встановлення обставин справи на підставі доказів і письмових пояснень, викладених у заявах по суті справи, та вимагає заслуховування усних пояснень учасників справи.

Предметом спору у даній справі є стягнення штрафних санкцій за порушення договірних умов у розмірі 26903,91 грн., що не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, кількість та обсяг доказів у справі, характер спірних правовідносин, не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін для повного та всебічного з`ясування та встановлення обставин у справі.

З наведених мотивів суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, яке надійшло до суду разом з відзивом.

Протягом встановленого строку учасниками справи реалізоване право на подачу заяв по суті справи, які долучено до матеріалів справи:

- 06.05.2019 (вх.№4069/19) відповідачем подано відзив із запереченнями позовних вимог, які грунтуються на порушенні позивачем договірних умов щодо повідомлення постачальника про відповідальну особу покупця, що уповноважена подавати замовлення на партію товару та відсутності обов`язкових реквізитів у наданих замовленнях. Заперечуючи проти нарахованих сум штрафних санкцій, відповідач послався на узгоджену кількість прийнятого позивачем товару та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позовних вимог;

- 17.05.2019 (вх.№4484/19) позивачем подано відповідь на відзив, яку скріплено електронним цифровим підписом. Аналогічний документ надійшов поштою 22.05.2019 за вх.№4577/19. Спростовуючи аргументи відповідача, викладені у відзиві, позивач повідомляє про зазначення адреси покупця у заявках та здійснення в подальшому відповідачем поставки саме за цією адресою. Також, з посиланням на норми права ст. 180 ГК України, 651 ЦК України, обґрунтовує заперечення щодо порушення ним істотних умов укладених договорів;

- 28.05.2019 (вх.№4866) відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, які в частині порядку поставки та узгодженої кількості прийнятого позивачем товару, є аналогічними тим, що викладені у відзиві. Також, заявлено про відсутність у позивача доказів направлення та отримання відповідачем замовлень, які б відповідали договірним умовам та порушення прав, оскільки строк виконання зобов`язань відповідачем з поставки не настав.

Разом з тим, отримані 11.06.2019 за вх. №5355/19 від позивача відповідь на заперечення, скріплена електронним цифровим підписом, та аналогічний документ від 18.06.2019 (вх.№5503/19), що надійшов поштою, залишено судом без розгляду, оскільки не є заявою по суті справи в розумінні ст.161 ГПК України.

Справу розглянуто за межами строку, визначеного ст. 248 ГПК України, що обумовлено відпусткою судді з 02.05.2019 р. по 17.05.2019 р. та з 21.05.2019 по 03.07.2019.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010, Смірнова проти України від 08.1.2005, Матіка проти Румунії від 02.11.2006, Літоселітіс проти Греції від 05.02.2004 та інші).

З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається що строк який можна визначити розумним не може бути однаковим для всіх справ і було би неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку яка залежить від певних критеріїв вироблених практикою ЄСПЛ складність справи поведінка заявника поведінка державних органів значущість питання для заявника.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

За змістом ст. 114 ГПК України, строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято та підписано без його проголошення 10 липня 2019 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані докази, суд

встановив:

Між державним підприємством Адміністрація морських портів України в особі Іллічівської філії ДП АМПУ (далі - покупець, позивач) та Малим приватним підприємством РИТМ (далі - постачальник, відповідач) було укладено договори поставки продуктів харчування (далі - Договори):

- Договір № 82-В-ІЛФ-18 від 26.04.2018, відповідно до якого Відповідач взяв на себе зобов`язання поставити Покупцю товар за кодами: ДК 021:2015 15330000-0 - Оброблені фрукти та овочі , 15430000-1 - Харчові жири , 15820000-2 - Сухарі та печиво; пресерви з хлібобулочних і кондитерських виробів , 15870000-7 - Заправки та приправки , 15870000-3 Продукти харчування та сушені продукти різні (насіння маку, родзинки, чорнослив, кисіль сухий, маргарин, сухарі панірувальні, посипка кондитерська, заправка та приправки, дріжджі.

- Договір № 83-В-ІЛФ-18 від 26.04.2018, відповідно до якого Відповідач взяв на себе зобов`язання поставити Покупцю товар за кодами: ДК 021:2015 15330000-0 - Оброблені фрукти та овочі (плоди овочів та фруктів, оброблені та законсервовані).

- Договір № 42-В-ІЛФ-18 від 27.02.2018, відповідно до якого Відповідач взяв на себе зобов`язання поставити Покупцю товар за кодами: ДК 021:2015 15420000-8 - Рафінована олія та жири .

- Договір № 48-В-ІЛФ-18 від 12.03.2018, відповідно до якого Відповідач взяв на себе зобов`язання поставити Покупцю товар за кодами ДК 021:2015 03210000-6 - Зернові культури і картопля , 15610000-7 - Продукція борошномельно-круп`яної промисловості , 15620000-0 - Крохмалі та крохмалепродукти , 15830000-5 - Цукор і супутня продукція , 15850000-1 - Макаронні вироби .

Умови п.5.1, 5.4.1, 7.4.1 Договорів є ідентичними та встановлюють, що поставка товару здійснюється протягом строку їх дії окремими партіями на підставі замовлення позивача. Поставка товару здійснюється окремими партіями протягом 3 (трьох) робочих днів з дати отримання замовлення на відповідну партію товару. Також, передбачено обов`язок постачальника забезпечити поставку товару у строки, встановлені Договором.

Відповідальність сторін за порушення договірних умов (види порушень та санкцій) встановлені в п.8.2 Договорів. Так, за п.8.2.2. за порушення строку поставки партії товару, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару або поставленого з порушенням строку, передбаченого п. 5.4.1. Договорів, товару, за кожний день порушення строку, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.

Згідно п. 7.4.4. Договорів постачальник зобов`язаний сплатити штрафні санкції і відшкодувати збитки в разі невиконання або неналежного виконання ним договірних зобов`язань.

Відповідно до п.11.1 Договорів вони набирають чинності з дати підписання та діють до 31.12.2018, а в частині здійснення розрахунків покупцем за поставлений товар та виконання гарантійних зобов`язань постачальником - до їх повного виконання.

07 листопада 2018 внесено зміни до Договору № 48-В-ІЛФ-18 від 12.03.2018 шляхом укладення Додаткової угоди № 1, в частині збільшення ціни товару, що є предметом поставки за цим Договором, який на день укладання додаткової угоди не поставлено, але підлягає поставці постачальником і оплаті покупцем відповідно до Специфікації, діючої в редакції, затвердженої цією Додатковою угодою.

На виконання договірних умов, позивачем на адресу відповідача направлені замовлення на відповідні партії товару: № 932 от 16.10.2018 на суму 43264, 56 грн., № 933 від 16.10.2018 на суму 55269, 93 грн., № 934 от 16.10.2018 на суму 58571. 57 грн., № 935 от 16.10.2018 на суму 118635, 70 грн. Зазначені обставини підтверджені списком №2 згрупованих поштових відправлень від 17.10.2018. Заперечень щодо отримання відповідачем 22.10.2018, як про це зазначено позивачем, цих замовлень заяви по суті справи відповідача не містять, як і не додано доказів на спростування цього факту.

Однак, всупереч п. 5.4.1. Договорів, зобов`язання з поставки товарів в строк до 25.10.2018 відповідачем не виконане.

Так, в порушення договірних умов, поставку продуктів харчування за замовленнями № 932 от 16.10.2018 на суму 43264,56 грн., № 933 від 16.10.2018 на суму 55269,93 грн., № 934 от 16.10.2018 на суму 58571,57 грн., № 935 от 16.10.2018 на суму 118635,70 грн. відповідачем здійснено 05.12.2018, 12.12.2018, 21.12.2018, 26.12.2018. Зазначені обставини підтверджені: видатковою накладною № 18844 від 05.12.2018, товарно-транспортною накладною № 18844 від 05.12.2018, видатковою накладною № 19545 від 12.12.2018, товарно-транспортною накладною № 19545 від 12.12.2018, видатковою накладною № 20607 від 21.12.2018, товарно-транспортною накладною № 20607 від 21.12.2018, видатковою накладною № 20633 від 26.12.2018, товарно-транспортною накладною № 20633 від 26.12.2018, видатковою накладною № 18854 від 05.12.2018, товарно-транспортною накладною № 18854 від 05.12.2018, видатковою накладною № 19544 від 12.12.2018, товарно-транспортною накладною № 19544 від 12.12.2018), видатковою накладною № 20606 від 21.12.2018, товарно-транспортною накладною № 20606 від 21.12.2018.

Оскільки, замовлення № 933 от 16.10.2018 на суму 55269,93 грн. до дати укладення 07.11.2018 Додаткової угоди до Договору № 48-В-ІЛФ-18 від 12.03.2018 відповідачем не виконано, строки поставки за погодженням сторін не змінені, договірні зобов`язання за цим замовленням виконані відповідачем з простроченням.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлено претензії № 50/15-07-23 від 20.11.2018, № 1/15-01-02 від 08.01.2019 з вимогами оплати штрафних санкцій за порушення договірних зобов`язань, які залишились без відповіді та виконання.

Порушення відповідачем договірних зобов`язань з дотримання строків поставки за Договорами № 82-В-ІЛФ-18 від 26.04.2018, № 83-В-ІЛФ-18 від 26.04.2018, № 42-В-ІЛФ-18 від 27.02.2018, № 48-В-ІЛФ-18 від 12.03.2018, стали підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За своєю правовою природою, укладені між позивачем та відповідачем договори є договорами поставки, а правовідносини сторін, відповідно, врегульовано нормами статей 264-271 ГК України, ст. 712 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Статтею 663 ЦК України закріплено обов`язок продавця передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

За змістом положень статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає, що позивачем підтверджено прострочення відповідачем виконання зобов`язань з поставки товарів, обумовлених Договорами № 82-В-ІЛФ-18 від 26.04.2018, № 83-В-ІЛФ-18 від 26.04.2018, № 42-В-ІЛФ-18 від 27.02.2018, № 48-В-ІЛФ-18 від 12.03.2018.

Відповідач взяті на себе договірні зобов`язання належним чином не виконав, здійснив поставку з порушенням строків, передбачених договірними умовами. Зазначені обставини відповідачем, у встановленому законом порядку, не спростовані.

Так, судом відхиляються посилання відповідача на те, що отримані ним від позивача замовлення, які не відповідають вимогам договорів, не створюють юридичних наслідків, не є допустимими доказами та не можуть братися судом до уваги, оскільки, всупереч заявленому, відповідачем договірні зобов`язання з поставки за цими замовленнями виконані без зауважень щодо реквізитів замовлень та повідомлення про відповідальну особу покупця. Зазначена обставина жодним із учасників спору не заперечувалась.

Аргументи відповідача щодо необґрунтованості наведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій спростовуються умовами Договорів (пункти 5.4.1, 8.2.2.), щодо умов поставки товару окремими партіями на підставі замовлення та встановлення відповідальності постачальника за порушення строку поставки партії товару.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оцінюючи інші доводи і аргументи учасників справи, викладені у заявах по суті справи, суд не бере їх до уваги, як безпідставні та такі, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Щодо відображення оцінки зазначених аргументів у судовому рішенні, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішеннях від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України , де зауважено, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання, як пеня, та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до п.8.2.2. Договорів, за порушення строку поставки партії товару, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару або поставленого з порушенням строку, передбаченого п. 5.4.1. Договорів, товару, за кожний день порушення строку, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.

Враховуючи наведені норми права та встановлений факт прострочення виконання відповідачем договірних зобов`язань з поставки товарів, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо заявленої до стягнення пені, здійснений відповідно до періодів виникнення та виконання відповідачем зобов`язань з поставки окремих видів товарів, визнає вимоги Позивача обґрунтованими та такими, що підтверджуються у заявленій сумі - 11471,24 грн.

Оскільки прострочення виконання відповідачем договірних зобов`язань з поставки товарів тривало більше ніж 30 днів, правомірним є і нарахування Позивачем штрафу в сумі 15432,67 грн. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми штрафу, суд задовольняє цю вимогу в заявленій сумі, а саме 15432,67 грн.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги позивача про стягнення пені та штрафу є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі 11471,24 грн. та 15432,67 грн., відповідно.

За приписами ст. 129 ГПК України, позивачу за рахунок відповідача відшкодовується судовий збір у розмірі 1921 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 237, 238, 240, п.п. 17.5 п. 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Іллічівської філії задовольнити повністю.

2. Стягнути з Малого приватного підприємства Ритм (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, Миколаївське шосе, 5-й км, ідентифікаційний код юридичної особи: 24756872 ) на користь Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Іллічівської філії (місцезнаходження: 68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 6, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу: 38728418) 11471,24 грн. пені, 15432,67 грн. штрафу, 1921 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням по справі законної сили.

4. Копію рішення направити сторонам по справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України).

Рішення складене та підписано 10.07.2019 року.

Суддя Т.А. Остапенко