Рішення

від 24.06.2019 по справі 280/2197/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 червня 2019 року 09 год. 30 хв.Справа № 280/2197/19 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (70608, Запорізька область, м. Пологи, вул. Магістральна, 245, код ЄДРПОУ 40386712) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення з 01 січня 2018 року виплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язати Пологівське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити виплату пенсії, нарахувати та виплатити заборгованість по пенсії з 01 січня 2018 року ОСОБА_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що перебуває на обліку у відповідача та отримувала пенсію за віком до січня 2018 року, проте виплату пенсії з січня 2018 року безпідставно припинено. Стверджує, що про причини припинення виплати пенсії ОСОБА_1 не повідомлено. Вважає дії відповідача щодо невиплати пенсії протиправними та такими, що суперечать вимогам Конституції України та інших нормативно-правових актів. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 27.05.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/2197/19. Призначено судове засідання на 24.06.2019 без виклику сторін.

14.06.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов (вх. № 24575), в якому Управління зазначає, що позивач перебуває на обліку в Пологівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа. Вказує, що виплата пенсії ОСОБА_1 призупинена з 01.01.2018 на підставі результатів верифікації, відповідно до яких встановлено тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем фактичного проживання. На підставі протоколу №145 позивачу поновлено соціальну виплату (пенсію) з 01.01.2018, фактично виплату здійснено лише за червень 2019 року. Крім того, посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду із даними вимогами. З огляду на викладене, просить у позові відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Приписами ч. 2 ст. 263 КАС України, визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 КАС України, у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у Пологівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції і отримувала пенсію до 01.01.2018.

З 01.01.2018 виплату та нарахування пенсії ОСОБА_2 припинено, що підтверджується Довідкою про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії від 28.09.2018 та протоколом за період з 01.01.2018 по 30.06.2019.

На звернення позивача від 11.09.2018 Пологівське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області листом від 25.09.2018 за вих. №224/К-7 повідомило, що з 01.01.2018 припинено виплату пенсії за результатами верифікації, проведеної відповідно до Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загального державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136, як особі, відносно якої наявна інформація про тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем фактичного проживання на контрольованій території.

Позивач не погодившись з припинення виплати пенсії, звернувсь з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно із частиною 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (надалі - Закон №1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ст. 4 Закону №1058-ІV).

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Згідно із частиною 1 статті 47 Закону №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 ст. 4 Закону № 1706-VII).

Як згідно ст. 4 Закону №1706-VII так і згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (далі - Порядок № 509) факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується Довідкою від 17.05.2018 №0000539049/2313007104 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Обґрунтовуючи свою позицію відповідач, з посиланням на норми Закону №1706-VII, вказує на правомірність припинення пенсії за результатами верифікації, проведеної відповідно до Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загального державного соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136, як особі, відносно якої наявна інформація про тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем фактичного проживання на контрольованій території.

Разом з тим, Закон №1706-VII не визначає порядку чи підстав для припинення виплат пенсії чи інших соціальних виплат.

Законом, який регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є саме Закон №1058-ІV. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. (ст. 5 Закону №1058-1V). І саме цим Законом частиною 1 статті 49 визначено підстави припинення пенсії.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

При цьому, конституційне поняття «Закон України» , на відміну від поняття «законодавство України» , не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що вказані відповідачем підстави не є передбаченими законом підставами для припинення виплати пенсії, у зв`язку з чим, відповідач обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Тим паче, припинення виплати пенсії було вчинено не у спосіб, визначений Законом №1058-IV, який передбачає припинення пенсійних виплат виключно на підставі відповідного рішення, якого прийнято не було.

Таким чином, доводи відповідача, з посиланням на Закон № 1706-VII, про наявність обґрунтованих підстав для припинення виплати пенсії не приймається судом до уваги, оскільки такі підстави не передбачені ст. 49 Закону №1058-IV.

Вказане, також, узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 у справі за № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17) та у постанові Верховного Суду, прийнятої у зразковій справі від 03.05.2018 (справа № 805/402/18, провадження №Пз/9901/20/18), що набрала законної сили 04.09.2018.

Тому, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України» , питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2018 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

При дослідженні матеріалів пенсійної справи ОСОБА_3 №23183781 судом встановлено, що 18.05.2018 ОСОБА_1 звернулася до Управління із заявою на запит пенсійної справи з іншого району. Розпорядженням від 08.06.2018 позивача взято на облік та поновлено виплату пенсії з 01.01.2018. 16.04.2019 позивач звернулася із заявою про виплату пенсії та надала довідку внутрішньо переміщеної особи від 17.05.2019 №0000539049/2313007104.На підставі протоколу №145 позивачу поновлено соціальну виплату (пенсію) з 01.01.2018.

Досліджуючи протокол виплати пенсії ОСОБА_3 за період з 01.01.2018 по 30.06.2019 судом встановлено, що за вказаний період позивачу нараховано пенсію в загальному розмірі 78362,30 грн., при цьому фактично виплачено лише 4887,60 грн. за червень 2019 року.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що мала місце протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з 01.01.2018 по травень 2019 року (включно), а порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача виплатити пенсію ОСОБА_3 за період з 01.01.2018 по 31.05.2019..

При цьому суд зазначає, що оскільки матеріалами справи підтверджується нарахування пенсії з 01.01.2018, проте оскільки нарахована пенсія не виплачена у встановлені строки позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Вказана позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка неодноразово викладалась в судових рішеннях, як приклад від 13.02.2018 у справі №219/9003/17, від 20.02.2018 у справі №234/10770/17, тощо.

Щодо дотримання позивачем строків звернення до суду із даними позовними вимогами, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв`язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).

Відповідно до ст. 46 Закону № 1058-VI, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень - органу, що призначає та виплачує пенсію.

Оскільки судом встановлено, що не виплата пенсії позивачу є протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Вказаний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 по справі № 646/6250/17.

Щодо допущення негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць та зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили суд зазначає наступне.

Нормами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи те, що судом не вирішувалось питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішувалось питання щодо зобов`язання вчинити дії по її виплаті, суд не знаходить підстав для звернення до негайного виконання рішення частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, оскільки відповідачем не доведено належним чином правомірність припинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2018, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при зверненні до суду сплачено 768,40 грн., які підлягають частковому стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (70608, Запорізька область, м. Пологи, вул. Магістральна, 245, код ЄДРПОУ 40386712) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.01.2018 по 31.05.2019.

Зобов`язати Пологівське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити нараховану пенсію за віком ОСОБА_1 з 01.01.2018 по 31.05.2019.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Пологівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 27.06.2019.

Суддя Л.Я. Максименко