Рішення

від 09.07.2019 по справі 520/3951/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

09.07.2019 р. справа №520/3951/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

представників позивача - Куценка О.В, Етінзон О.П.,

представника відповідача - Семенихіної Н.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторської фірми "Фосстіс-Аудит" до Аудиторської палати України провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії , -

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Фостісс-Аудит", у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправним та скасування рішення Ради Аудиторської палати України (код ЄДРПОУ 00049972, 01601, м. Київ, вулиця Велика Житомирська, 33) від 30.01.2019 року, що оформлено Протоколом №7, в частині відмови вносити відомості про Товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Фостісс-Аудит" (код ЄДРПОУ 2374777661003, м. Харків, пров. Університетський, 1) до розділу "Суб`єкти аудиторської діяльності, які мають право проводити обов`язковий аудит фінансової звітності" Реєстру аудиторів та суб`єктів аудиторської діяльності у зв`язку із закінченням 31.12.2018 року терміну чинності Свідоцтва про проходження перевірки системи контролю якості, виданого ТОВ АФ "Фосстіс-Аудит"; 2) зобов`язання Аудиторської палати України (код ЄДРПОУ 00049972, 01601, м. Київ, вулиця Велика Житомирська, 33) внести відомості про Товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Фостісс-Аудит" (код ЄДРПОУ 2374777661003, м. Харків, пров. Університетський, 1) до розділу "Суб`єкти аудиторської діяльності, які мають право проводити обов`язковий аудит фінансової звітності" Реєстру аудиторів та суб`єктів аудиторської діяльності.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що оскаржена відмова є протиправною, так як з дати проведення останнього заходу контролю якості не минуло шість років, а тому Товариство має право продовжувати провадження аудиторської діяльності на підставі позитивного результату цього контролю.

Відповідач, Аудиторська палата України, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що останній захід контролю якості був реалізований у спосіб видачі Свідоцтва про відповідність системи контролю якості. На момент першого звернення Товариства під час первинного формування Реєстру аудиторів та суб`єктів аудиторської діяльності (далі за текстом - Реєстр) питання про включення до розділу 3 Реєстру ("Суб`єкти аудиторської діяльності, які мають право проводити обов`язковий аудит фінансової звітності") не порушувалось, а тому і не вирішувалось. На момент одержання другого звернення Товариства з приводу включення до розділу 3 Реєстру ("Суб`єкти аудиторської діяльності, які мають право проводити обов`язковий аудит фінансової звітності") термін дії раніше виданого Свідоцтва вже скінчився. У зв`язку з цим уповноважений працівник Секретаріату Аудиторської палати України відмовив у внесенні відомостей стосовно заявника до розділу 3 Реєстру. Стверджував, що вчинена відмова є правомірною, адже повністю узгоджується із законом.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини полягають у наступному.

Рішенням Аудиторської палати України №283/4 від 28.11.2013 р. заявник був визнаний таким, що пройшов зовнішню перевірку системи контролю якості аудиторських послуг із видачею відповідного Свідоцтва про відповідність системи контролю якості (далі за текстом - Свідоцтво; а.с.14 т. 1).

Станом на указану дату згадане Свідоцтво не мало строку дії у часі, тобто було безтерміновим.

У подальшому п.п. 9.2.5 Положення про зовнішні перевірки системи контролю якості аудиторських послуг (затверджено рішенням Аудиторської палати України від 30.10.2014 р. №302/9; далі за текстом - Положення №302/9) було передбачено, що видані у 2013 р. свідоцтва діють до 31.12.2018 р.

Після набрання чинності та введення у дію Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" заявник 29.10.2018 року звернувся до Аудиторської палати України з метою включення до Реєстру аудиторів та суб`єктів аудиторської діяльності (далі за текстом - Реєстр).

Матеріали цього звернення були одержані відповідачем 31.10.2018 р.

До звернення заявником була приєднана реєстраційна форма установленого зразка, де заявником самостійно була проставлена позначка "х" навпроти строки розділ 2 Реєстру ("Суб`єкти аудиторської діяльності"; а.с. 120-125 т. 1).

Заявник був включений до розділу 2 Реєстру ("Суб`єкти аудиторської діяльності") під номером 823.

Намагаючись реалізувати прагнення бути включеним до розділу 3 Реєстру ("Суб`єкти аудиторської діяльності, які мають право проводити обов`язковий аудит фінансової звітності") заявник 26.12.2018 р. письмовим зверненням у формі Заяви про внесення змін до Реєстру порушив питання з даного приводу.

Матеріали цього звернення були одержані відповідачем 04.01.2019 р.

За результатами розгляду звернення заявника владним суб`єктом, Аудиторською палатою України в особі уповноваженого працівника Секретаріату було прийнято рішення у формі листа від 09.01.2019 р. №01-01-21/6 про відмову у включенні Товариства до розділу 3 Реєстру з причини закінчення строку дії Свідоцтва 31.12.2018 р. із поверненням документів заявникові (а.с. 194 т. 1).

19.01.2019 р. та 28.01.2019 р. заявник повторно звертався до владного суб`єкта з цього ж самого питання.

За переліченими зверненнями Аудиторською палатою України в особі уповноваженого працівника Секретаріату (далі за текстом - Секретаріат Палати) були прийняті рішення у формі листа від 18.01.2019 р. №01-01-21/2Р та листа від 31.01.2019 р. №01-01-21/35 про відмову у включенні Товариства до розділу 3 Реєстру з причини закінчення строку дії Свідоцтва 31.12.2018 р.

Заявою №1 від 15.01.2019 р. Товариство оскаржило означену відмову у позасудовому (адміністративному) порядку до Голови Аудиторської палати України та Ради Аудиторської палати України.

31.01.2019 р. Аудиторською палатою України в особі Ради Аудиторської палати (далі за текстом - Рада Палати) було прийнято рішення про відхилення скарги заявника.

12.03.2019 р. заявник оскаржив відмову у внесенні Товариства до розділу 3 Реєстру ("Суб`єкти аудиторської діяльності, які мають право проводити обов`язковий аудит фінансової звітності") до Державної установи Орган суспільного нагляду за аудиторською діяльністю (а.с. 109-112 т. 1).

Документів про результати вирішення цієї скарги учасники справи до суду не подали.

Разом із тим, до справи приєднана роздруківка листа від 10.06.2019 р. №48 Державної установи Орган суспільного нагляду за аудиторською діяльністю , яким надана відповідь, згідно з якою у разі втрати чинності Свідоцтва та не прийняття рішення про проходження перевірки системи контролю якості аудиторських послуг Аудиторською палатою України, створеною відповідно до вимог Закону України Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність чи Інспекцією із забезпечення якості Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю відсутні підстави для відображення відповідної інформації у Реєстрі.

Перевіряючи відповідність закону оскаржених діянь владного суб`єкта, суд зазначає, що до відносин, котрі склались на підставі установлених судом обставин спору підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" Реєстр аудиторів та суб`єктів аудиторської діяльності (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про аудиторів та суб`єктів аудиторської діяльності, які мають право на провадження аудиторської діяльності в Україні.

За приписами п. 1 ч. 5 ст. 15, ч. 2 ст. 20, п. 1 ч. 4 ст. 47 означеного закону Аудиторській палаті України делеговані повноваження з приводу реєстрації аудиторів та суб`єктів аудиторської діяльності, а також внесення відомостей до Реєстру.

За правилом ч. 7 ст. 20 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" порядок ведення Реєстру визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту.

Згаданий порядок затверджений наказом Міністерства фінансів України від 19.09.2018 р. №766 (далі за текстом - Порядок №766).

Згідно з ст. 21 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" Реєстр складається з таких розділів: 1) аудитори; 2) суб`єкти аудиторської діяльності; 3) суб`єкти аудиторської діяльності, які мають право проводити обов`язковий аудит фінансової звітності; 4) суб`єкти аудиторської діяльності, які мають право проводити обов`язковий аудит фінансової звітності підприємств, що становлять суспільний інтерес.

Частиною 1 ст. 22 названого закону передбачено, що відомості, які підлягають оприлюдненню в Реєстрі, подаються до Аудиторської палати України за формою, затвердженою Аудиторською палатою України та погодженою Органом суспільного нагляду за аудиторською діяльністю. Забороняється вимагати надання інформації, не передбаченої цим Законом. Документи для підтвердження відомостей, зазначених аудитором та суб`єктом аудиторської діяльності при їх внесенні до Реєстру, не подаються, а зберігаються в аудитора та суб`єкта аудиторської діяльності і надаються у разі їх перевірки.

Відповідно до ч. 6 ст. 22 цього ж закону внесення відомостей про аудитора та суб`єкта аудиторської діяльності до Реєстру здійснюється протягом трьох робочих днів, упродовж яких уповноважена особа Аудиторської палати України перевіряє відповідність наданих відомостей інформації, що міститься про аудитора або суб`єкта аудиторської діяльності у відкритих (публічних) державних реєстрах. У разі виявлення невідповідності поданих відомостей оприлюдненій інформації документи повертають із зазначенням конкретних невідповідностей. Після отримання роз`яснень або усунення невідповідностей документи приймаються для внесення їх до Реєстру.

Отже, рішення з приводу внесення будь-яких відомостей до Реєстру приймається Аудиторською палатою України в особі уповноваженого працівника (а не Ради Аудиторської палати України на чому помилково наполягає заявник).

У даному конкретному випадку згідно з наказами Аудиторської палати України від 05.10.2018 р. №13-ОД та від 01.11.2018 р. №16-ОД такими особами є працівники Секретаріату Аудиторської палати України.

У силу п. 2 ч. 8 ст. 47 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" Рада Аудиторської палати України є органом управління, натомість як ведення поточних справ ч. 10 ст. 47 цього ж закону покладено на Секретаріат Аудиторської палати України.

Відтак, твердження заявника про те, що повноваженнями з приводу вирішення управлінського питання стосовно внесення відомостей до Реєстру наділена саме рада Аудиторської палати України суперечить як приписам ч. 6 ст. 22 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність", так і фактичним обставинам спірних правовідносин.

У ході розгляду справи судом неодноразово зверталась увага заявника на те, що рішення уповноваженої особи Аудиторської палати України з приводу внесення відомостей до Реєстру у судовому порядку не оскаржені. Оскарження таких рішень у позасудовому (адміністративному) порядку і заявлення до суду вже вимоги про скасування рішення владного суб`єкта за скаргою об`єктивно не призводить до зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи.

Проте доказів припинення юридичної дії рішенням у формі відмови, виданим уповноваженим працівником Секретаріату Аудиторської палати України за зверненням Товариства від 26.12.2018 р., матеріали справи не містять.

Указана обставина сприймається судом як юридична перешкода для покладення на владного суб`єкта обов`язку внести бажані для заявника відомості до Реєстру.

Продовжуючи вирішення спору, суд зазначає, що згідно з ст. 40 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" контроль якості аудиторських послуг суб`єктів аудиторської діяльності здійснюється шляхом проведення перевірки якості аудиторських послуг суб`єктів аудиторської діяльності щодо дотримання ними міжнародних стандартів аудиту, принципу незалежності, ефективності внутрішньої системи контролю якості аудиторських послуг, дотримання вимог цього Закону (ч. 1 ст. 40); Система контролю якості аудиторських послуг складається з політики та процедур, розроблених та впроваджених суб`єктами аудиторської діяльності відповідно до міжнародних стандартів аудиту (ч. 2 ст. 40); Обов`язковий контроль якості аудиторських послуг здійснюється щодо: 1) суб`єктів аудиторської діяльності, які надають послуги із обов`язкового аудиту фінансової звітності великих підприємств, банків, професійних учасників фондового ринку та емітентів, цінні папери яких допущені до торгів на фондових біржах або щодо цінних паперів яких здійснено публічну пропозицію, - один раз на три роки; 2) суб`єктів аудиторської діяльності, які надають послуги із обов`язкового аудиту фінансової звітності, крім зазначених у пункті 1 цієї частини, - один раз на шість років (ч. 3 ст. 40).

З приписів наведеної норми закону чітко і однозначно слідує, що строк у шість років є проміжком часу, у межах якого за правилами цього закону має бути здійснений обов`язковий контроль якості аудиторських послуг.

При цьому, положення ст. 40 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" не мають ретроспективної дії у часі, а тому не поширюються на ті правовідносини, котрі виникли до набрання чинності і введення у дію Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність".

Відтак, суд вважає, що цей строк є часовим проміжком, у межах якого має бути проведений другий за хронологічною черговістю захід контролю за якістю надання особою аудиторських послуг від події проведення першого такого заходу за правилами саме Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність", а не іншого акту права.

Матеріалами справи підтверджено (і ці обставини визнані сторонами) той факт, що відносно заявника обов`язковий контроль якості аудиторських послуг за правилами Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" не здійснювався.

Отже, у діяльності заявника відсутня календарна дата, від якої має розпочатись перебіг строку згідно з п. 2 ч.3 ст.40 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність".

Застосування наведеного строку та його правових наслідків до події видання заявнику за рішенням Аудиторської палати України від 28.11.2013 р. №283/4 Свідоцтва про відповідність системи контролю якості видається неможливим, позаяк на пов`язані із цим Свідоцтвом відносини поширюється дія п.п. 9.2.5 Положення про зовнішні перевірки системи контролю якості аудиторських послуг (затверджено рішенням Аудиторської палати України від 30.10.2014 р. №302/9; далі за текстом - Положення №302/9).

У силу п.п. 9.2.5 Положення №302/9 було передбачено, що видані у 2013 р. свідоцтва діють до 31.12.2018 р.

Станом на дату одержання владним суб`єктом матеріалів звернення заявника з приводу внесення відомостей до розділу 3 Реєстру (04.01.2019р.) приписи Положення №302/9 були діючими, а відтак, не могли бути проігноровані уповноваженим працівником Секретаріату Аудиторської палати України при виконанні делегованих адміністративних функцій управлінського характеру.

Пунктом 4 розділу Х Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" визначено, що чинне Свідоцтво про проходження перевірки системи контролю якості, видане Аудиторською палатою України до дати введення в дію цього Закону, є підставою для внесення відповідної інформації до Реєстру. Визначення строку проходження перевірки контролю системи якості відповідно до вимог цього Закону здійснюється з урахуванням результатів проходження перевірок, що проводилися Аудиторською палатою України до дня набрання чинності цим Законом.

04.01.2019 р. заявник не мав чинного Свідоцтва про проходження перевірки системи контролю якості.

Зі змісту п. 2 ч. 3 ст. 40 Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" витікає, що строк у шість років є не кінцевим строком дії Свідоцтва про проходження перевірки системи контролю якості або права особи на надання аудиторських послуг, виключно обмежувальним параметром кількості заходів перевірок контролю якості, чисельність яких не може перевищувати показника одного заходу на шість років.

Як раніше вже зазначалось судом, відносно заявника такого заходу за правилами Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" взагалі не здійснювалось.

Розв`язуючи спір, суд зважає на установлені обставини фактичної дійсності, котрі показують на те, що заявник мав можливість підтвердити дію виданого у 2013 р. Свідоцтва про проходження перевірки системи контролю якості шляхом проведення нової перевірки контролю якості у першому кварталі 2018 р.

Однак, згідно з листом від 10.01.2018 р. №2 заявник висловив прохання перенести строк проведення перевірки на 4 квартал 2018 р.

Таким чином, суд не знаходить підстав для висновку про зволікання чи безпідставну бездіяльність Аудиторської палати України у питанні проведення перевірки діяльності ТОВ у 2018 р. з подальшою видачею нового Свідоцтва про проходження перевірки системи контролю якості.

Згідно з п. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обов`язок доведення відповідності оскарженого рішення (діяння) критеріям за переліком п. 2 ч. 2 КАС України у силу ч. 2 ст. 77 КАС України покладено саме на владного суб`єкта.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично неправильним та фактично необґрунтованим оскарженого рішення Аудиторської палати України в особі Ради Аудиторської палати України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України при розгляді та вирішенні по суті скарги заявника на рішення про відмову у внесенні відомостей до розділу 3 Реєстру.

Проведеним судовим розглядом факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах не знайшов свого підтвердження, що є визначеною процесуальним законом обставиною для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд вважає необґрунтованими посилання позивача на науково-правовий висновок Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, а відповідача на висновок кафедри державознавства і права Національної академії державного управління при Президентові України, позаяк питання тлумачення норм Закону України "Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність" носить виключно правовий характер, здійснюється учасниками справи у повсякденній діяльності, а судом при вирішенні справи. Тому думки з даного приводу інших осіб не мають визначального впливу на результат вирішення спору судом.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 11 липня 2019 року.

Суддя Сліденко А.В.