Постанова

від 10.07.2019 по справі 200/1081/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2019 року справа №200/1081/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Блохіна А.А.

Сіваченка І.В.

за участю секретаря судового засідання Кобець О.А.,

за участю сторін по справі:

позивач: ОСОБА_1 ., ОСОБА_2 . (за довіреністю)

відповідач: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду (суддя - Зеленов А.С.) від 08 квітня 2019 року (повний текст складено 17 квітня 2019 року у м.Слов`янську) по справі №200/1081/19-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправним та скасування припису №ДЦ 1601/557/АВ/П від 26 жовтня 2018 року та постанови від 08 листопада 2018 року №ДЦ 1601/557/АВ/П/ТД-ФС, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправними та скасування припису №ДЦ 1601/557/АВ/П від 26 жовтня 2018 року та постанови від 08 листопада 2018 року №ДЦ 1601/557/АВ/П/ТД-ФС.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держпраці у Донецькій області №ДЦ 1601/557/АВ/П від 26 жовтня 2018 року в частині 5-го пункту цього припису; визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Донецькій області від 8 листопада 2018 року №ДЦ1601/557/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу у розмірі 223380грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що інспекційне відвідування позивача було проведено на виконання доручення ДФС України від 26.09.2018 року №29851/7/99-99-13-04-01-17 Про організацію роботи з легалізацією наймано праці та заробітної плати та розпорядження КМУ від 05.09.2018 року №649-р Про заходи, спрямовані на детінізацію відносин у сфері зайнятості населення , де передбачено проведення ДФС спільно з Держпрацею, Пенсійним фондом, Нацполіцією, іншими органами виконавчої влади спільно з органами місцевого самоврядування з 05.10.2018 року комплексних заходів, спрямованих на детінізацію зайнятості та доходів населення. У наказі від 12 жовтня 2018 року №1248 зазначена підстава проведення інспекційного відвідування пп.6 п.5 Порядку №295. Відповідач вважає, що цивільно-правові договори із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передбачають виконання функцій, властивих саме найманим працівникам згідно класифікатора професій і спрямовані не на досягнення кінцевого результату, а на процес виконання функцій, тобто ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фактично здійснювали трудову функцію продавця-консультанта та прибиральника. Оскільки, цивільно-правові договори укладені із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають ознаки трудового договору, то позивачем порушено вимоги ч.3 ст.24 КЗпП України. Відповідач також вважає, що інспектори праці не наділені обов`язками отримувати згоду при здійсненні відео фіксації, як цього вимагає здійснювати ст.307 ЦК України. Право здійснювати фіксування проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки визначено п. 11 Порядку N295. Висновок про те, що інспектори праці здійснювали моральний тиск на працівників ФОП ОСОБА_1 не підтверджується, оскільки ані ФОП ОСОБА_1 , ані працівники не звертались до ГУ Держпраці зі скаргами на дії посадових осіб ГУ Держпраці та не звертались до правоохоронних органів за захистом своїх прав.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

Відповідач у судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач є фізичною особою-підприємцем, зареєстрована та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 . Основні види діяльності за КВЕД: 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); 47.71 роздрібна торгівля одягом в спеціалізованих магазинах /а.с.17-18/.

17 жовтня 2018 року посадовими особами Головного управління Держпраці у Донецькій області на підставі наказу Головного управління Держпраці у Донецькій області від 12 жовтня 2018 року №1248, проведено інспекційне відвідування позивача з питань дотримання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин.

За результатами інспекційного відвідування складено акт від 18 жовтня 2018 року №ДЦ1601/557/ПД /а.с.38-51/, яким встановлено наступні порушення:

- ст.29, ч.1 ст.142 КЗпПУ, а саме відсутність правил внутрішнього трудового розпорядку та ознайомлення з ними працівників;

- підпункту б пункту 7.1. глави 7 Інструкції № 58 - відсутність книги обліку трудових книжок і вкладишів до них;

- ч.2 ст. 97 КЗпПУ - не визначені та не узгоджені трудовим колективом або уповноваженим представником трудового колективу умови оплати праці;

- ст.ст.21,24 КЗпП - трудовий договір не укладений між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою; працівники допускаються до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.

22 жовтня 2018 року позивачем надано зауваження на акт від 18 жовтня 2018 року №ДЦ1601/557/ПД /а.с.52-54/.

25 жовтня 2018 року Головним управління держпраці у Донецькій зауваження позивача не прийнято до уваги а висновки акту залишені без змін /а.с.55-60/.

За наслідками встановлених під час проведення інспекційного відвідування порушень, відповідачем 26 жовтня 2018 року винесено припис №ДЦ1601/557/АВ/П про усунення позивачем порушень /том а.с.61-64/ та постанову від 8 листопада 2018 року №ДЦ1601/557АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу у відповідності до вимог абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України у сумі 223 380,00 грн. /а.с.67-68/.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 року, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держпраці у Донецькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 04 лютого 2016 року № 8 Головне управління Держпраці у Донецькій області є територіальним органом Державної служби України з питань праці.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року (далі по тексту - Порядок № 295) згідно п.1 якого цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

За приписами пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до підпункту 6 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю його заступника за інформацією ДФС та її територіальних органів про невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності.

Як встановлено судом, наказ про проведення інспекційного відвідування №1248 від 12.10.2018 року був винесений відповідачем на підставі пп.6 п.5 Порядку №295, а саме за рішенням тимчасово виконуючого обов`язки керівника Головного управління Держпраці у Донецькій області на підставі інформації ДФС та її територіальних органів про невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності ( лист ГУ ДФС у Донецькій області від 28.09.2018 №42873/10/05-99-13-01-26)/а.с.113/.

Проте, лист ГУ ДФС у Донецькій області від 28.09.2018 року №42873/10/05-99-13-01-26 не містить в собі інформації про невідповідність кількості працівників позивача обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності, що стало підставою для прийняття відповідного наказу.

Доказів наявності такої інформації під час прийняття наказу про проведення інспекційного відвідування №1248 від 12.10.2018 р. відповідачем не надано.

Відповідно до п.7 Порядку №295 у разі потреби для участі в інспекційних відвідуваннях можуть залучатися (за згодою керівника об`єкта відвідування або іншої уповноваженої ним посадової особи) представники профспілок, їх організацій та об`єднань профспілок, члени яких працюють в об`єкта відвідування, організацій роботодавців та їх об`єднань.

Як встановлено судом, при інспекційному відвідуванню приймав участь представник ГУ ДФС у Донецькій області, доказів наявності повноважень якого відповідачем не надано.

У пункті 1 Розпорядження КМУ від 5 вересня 2018 р. N 649-р Про заходи, спрямовані на детінізацію відносин у сфері зайнятості населення встановлено, що Державній службі з питань праці, Державній фіскальній службі, Пенсійному фонду України, Національній поліції, іншим центральним органам виконавчої влади за участю органів місцевого самоврядування провести починаючи з 5 жовтня 2018 р. в установленому порядку комплексні заходи, спрямовані на детінізацію зайнятості та доходів населення.

Тобто, наведеною нормою було зобов`язано провести комплексні заходи у відповідності до встановленого порядку.

За таких обставин, посилання відповідача на наведене розпорядження, колегією суддів не прийнято до уваги.

Згідно п. п. 8, 9 Порядку N 295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

За приписами п. 10 Порядку N 295 тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб`єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.

Відповідно до п. 11 Порядку N 295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: 1) під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; 2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об`єктом відвідування їх копії або витяги; 3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об`єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення; 4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів; 5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування; 6) фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки; 7) отримувати від державних органів інформацію, необхідну для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування.

Пунктом 19 Порядку № 295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Згідно п.20,21 Порядку № 295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

За приписами п.22 Порядку №295 матеріали, зафіксовані засобами аудіо-, фото- та відеотехніки в ході інспекційних відвідувань, долучаються до акта у паперовому або електронному вигляді на дисках для лазерних систем зчитування, на яких проставляється номер акта. Про долучення таких матеріалів робиться відмітка в акті.

У акті від 18 жовтня 2018 року №ДЦ1601/557/ПД міститься відмітка про те, що процес відвідування зафіксовано засобами аудіотехніки та відеотехніки, а на диску проставлений номер акту ДЦ1601/557/ПД.

Як вбачається з наведеного акту, інспекційне відвідування позивача відбувалось з 10 год.30 хвил.17.10.2018р. по 17год. 00 хвил. 18.10.2018р.

Відповідачем до суду першої інстанції було надано відеозапис, тривалість якого складає лише 19 хвилин, що унеможливлює повне відтворення інспекційного відвідування.

Окрім того, наданий відеозапис частково відтворює саме процес проведення інспекційного відвідування та не свідчить про порушення позивачем вимог ст.ст. 21,24 КЗпП України, а саме допуск ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до роботи без укладання трудового договору. Навпаки, з відеозапису вбачається, що під час проведення інспекційного відвідування позивачем було зазначено про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконують роботи за договорами підряду, які і були надані перевіряючим.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наданий до матеріалів справи відеозапис судом першої інстанції правомірно не було прийнято в якості належного доказу по справі.

Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року N 509 (далі - Порядок N 509).

Згідно пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

За приписами наведеної норми однією з підстав для накладення штрафів є акт про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Актом інспекційного відвідування від 18 жовтня 2018 року №ДЦ1601/557/ПД встановлено порушення позивачем вимог ст.ст. 21,24 КЗпП України, а саме допуск ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до роботи без укладання трудового договору.

Статтею 21 КЗпП України визначено поняття трудового договору,згідно якої це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6)при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3)таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до частини 1 та частини 2 статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 1 статті 839 ЦК України встановлено, що підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 841 ЦК України передбачає, що підрядник зобов`язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна.

Згідно з частиною 1 статті 843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Частиною 1 статті 850 ЦК України встановлено, що замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. Стаття 857 ЦК України передбачає, що робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру. При цьому, частина 1 статті 854 ЦК України вказує, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Отже, дострокове (тобто, до здачі роботи) виконання замовником обов`язку щодо оплати роботи, у тому числі, частинами, за умови відсутності заперечень кредитора щодо виконання такого обов`язку частинами, не заборонено чинним цивільним законодавством України.

З аналізу наведених норм вбачається, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання не індивідуально-визначеної роботи, а трудових функцій в діяльності підприємства за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом цивільно-правового договору є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, які визначаються після закінчення роботи і оформляються актами передачі виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Цивільно-правовим договором може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовим договором не робиться.

Основною ознакою, що відрізняє трудовий договір від цивільно-правового, є те, що трудовим договором регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець за цивільно-правовим договором на відміну від працівника за трудовим договором не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Ще одна відмінність між цивільно-правовим та трудовим договорами полягає в тому, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства і не може змінюватися сторонами трудового договору, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 26 вересня 2018 року у справі №822/723/17.

Як встановлено судом, на момент проведення інспекційного відвідування в магазині знаходились, зокрема, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які перебували з позивачем у цивільно-правових відносинах, про що свідчать договори про надання послуг від 06 жовтня 2018 року та 20 вересня 2018 року відповідно /а.с.75-76,78-79/.

Відповідно до укладених договорів надання послуг, виконавці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов`язались надати позивачу (Замовник ) послуги з підбору потенційних покупців та/або послуги з підбору непродовольчих товарів потенційним покупцям Замовника, а Замовник зобов`язався належним чином прийняти і своєчасно оплатити надані послуги.

Пунктом 1.5. Договору зазначалось, що вищевказані послуги можуть надаватись у визначений договором період (протягом 1 місяця) Виконавець же самостійно вирішує, як часто він їх надає та скільки годин на день - протягом 1 (однієї) чи декількох годин, можуть надаватись протягом часу роботи магазину, можуть надати послуги протягом 1 дня на місяць, від цього і буде залежати сума винагороди за надані послуги.

Відповідно до п.3.1. оплата Замовником наданих послуг здійснюється на підставі акту прийому-передачі наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця або іншим способом, узгодженим Сторонами та не забороненим чинним законодавством України.

В пункті 6.2. Договорів про надання послуг зазначалось, що Виконавець несе повну відповідальність за дотримання правил пожежної безпеки, дотримання санітарно-гігієнічних правил і вимог, виконання встановлених норм, правил і вимог по техніці безпеки, а також за дотримання законодавства з охорони праці. П.6.3. Договорів про надання послуг зазначає, що на Виконавця не поширюється дія Правил внутрішнього трудового розпорядку Замовника, дія інших внутрішніх наказів і розпоряджень Замовника.

Згідно п.6.4. Договорів про надання послуг Замовник не несе відповідальності за дії Виконавця, за дотримання ним норм трудового законодавства, норм з охорони праці, правил пожежної безпеки, техніки безпеки, санітарно - гігієнічних норм і правил.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про те, що аналіз наведених договорів дозволяє дійти висновку про те, що вони є цивільно-правовими угодами, оскільки їх умовами є виконання послуг, що з огляду на сферу здійснення господарської діяльності позивача у сфері торгівлі вказує на те, що предметом цих угод є саме досягнення певного матеріального результату.

Крім того, в матеріалах справи не має ніякого підтвердження, що ці роботи виконуються за визначеним позивачем графіком. Табель робочого часу не складається та немає ніякого іншого документу або наказу, яким би цій графік був встановлений. Те, що обов`язки виконавця відповідно до умов цивільно-правових угод схожі з обов`язками відповідно до професії продавець та прибиральник ніяким чином не дає підстав вважати, що виконавець діяв відповідно до умов трудового договору.

У письмових поясненнях ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , наданих під час інспекційного відвідування, зазначено про те, що вони були оформлені за договором. Аналіз цих пояснень, у сукупності з іншими доказами, не дає можливості встановити, що ними з позивачем було укладено саме трудові договори.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Цивільно-правовий договір, укладений позивачем з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не був визнаний недійсним чи неукладеним у порядку встановленому законом.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач не довів правомірність спірних рішень, в порядку частини 2 статті 77 КАС України, а тому правомірно задоволено позов.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року по справі №200/1081/19-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року по справі №200/1081/19-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 10 липня 2019 року.

Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 11 липня 2019 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 10 липня 2019 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

І.В. Сіваченко