Постанова

від 09.07.2019 по справі 297/3160/16-ц

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 297/3160/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 липня 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Кожух О.А., Куштана Б.П.

з участю секретаря: Балаж Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, на рішення Берегівського районного суду від 29 серпня 2017 року (головуючий суддя Гал Л.Л.) у справі за позовом прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , правонаступниками якої є: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Фермерського господарства Русетт , треті особи без самостійних вимог: Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство Берегівське лісове господарство , Косоньська сільська рада, про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,-

встановив:

У грудні 2016 року прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернулася в суд із даним позовом, посилаючись на те, що прокуратурою було виявлено надання у власність громадянам земель лісогосподарського призначення, які відповідно до земельного законодавства не можуть передаватись у приватну власність.

Зокрема наказом Головного управління Держземагенства в Закарпатській області від 23.12.2013 № ЗК/2120485600 НОМЕР_1 02:000/00001535 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,2000 га за кадастровим номером НОМЕР_2 , розташованої за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства.

Вказувала, що такий наказ видано всупереч вимог п. ґ ч.4 ст. 84 ЗК України, оскільки у приватну власність ОСОБА_3 передано землі, які належать до земель лісогосподарського призначення. Дана земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 виділ 1 філії Берегівське лісове агропромислове господарство Державного підприємства Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств , що на момент прийняття спірного наказу перебували у постійному користуванні цього державного підприємства та належить до оздоровчих ділянок лісів навколо оздоровчих та рекреаційних територій.

Зазначала, що ОСОБА_3 проведено поділ земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 та в результаті поділу сформовано 13 земельних ділянок за кадастровими номерами НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 ; НОМЕР_6 ; НОМЕР_7 ; НОМЕР_8 ; НОМЕР_9 ; НОМЕР_10 ; НОМЕР_11 ; НОМЕР_12 ; НОМЕР_13 ; НОМЕР_14 ; НОМЕР_15 .

У подальшому одинадцять із них відчужено ОСОБА_3 на користь третіх осіб, шляхом укладення цивільно-правових угод.

Зокрема, на підставі договору купівлі-продажу № 702 від 18.06.2015 ОСОБА_4 набув права власності на земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером НОМЕР_3 .

Згідно договору купівлі-продажу ВТХ № 080281 від 11.07.2014 ОСОБА_5 набув права власності на земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером НОМЕР_4 .

На підставі договору купівлі-продажу № 3330 від 11.06.2015 ОСОБА_6 набула права власності на земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером НОМЕР_6 .

Згідно договору купівлі-продажу № 64 від 28.01.2014 ОСОБА_1 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0935 га за кадастровим номером НОМЕР_8 .

Відповідно до договору купівлі-продажу № 66 від 28.01.2014 ОСОБА_2 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0935 га за кадастровим номером НОМЕР_9 .

На підставі договору купівлі-продажу № 62 від 28.01.2014 ОСОБА_12 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0935 га за кадастровим номером НОМЕР_10 .

Згідно договору купівлі-продажу № 1840 від 28.01.2014 ОСОБА_7 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0935 га за кадастровим номером НОМЕР_11 .

Відповідно до договору купівлі-продажу № 5365 від 11.03.2014 ОСОБА_10 набув право власності на земельну ділянку площею 0,0929 га за кадастровим номером НОМЕР_12 .

Згідно договору купівлі-продажу № 331 від 31.01.2014 ОСОБА_13 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0929 га за кадастровим номером НОМЕР_13 .

На підставі договору купівлі-продажу № 837 від 29.04.2016 земельну ділянку придбано Фермерським господарством РУСЕТТ .

Згідно договору купівлі-продажу № 1681 від 27.01.2014 ОСОБА_14 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0929 га за кадастровим номером НОМЕР_14 .

Відповідно до договору купівлі-продажу № 79 від 25.01.2016 земельну ділянку придбано Фермерським господарством РУСЕТТ .

На підставі договору купівлі-продажу № 1683 від 27.01.2014 ОСОБА_11 , набула права власності на земельну ділянку площею 0,0929 га за кадастровим номером НОМЕР_15 .

Крім того, право власності на сформовані у результаті поділу дві земельні ділянки площею 0,1 га (кадастровий номер НОМЕР_5 ) та площею 0,0544 га (кадастровий номер НОМЕР_7 ) 22.01.2014 зареєстровано за ОСОБА_3

Прокуратурою вказано, що земельні ділянки набуто всупереч норми ст. 20 ЗК України, якою визначено порядок встановлення та зміни цільового призначення земель, однак рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення не приймались, відповідна проектно-технічна документація не розроблялась.

Крім цього, зазначено, що порушено норми п. 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, якою визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Крім того зазначала, що земельні ділянки передані у приватну власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Фермерське господарство РУСЕТТ без погодження представника власника - Кабінету Міністрів України, що порушує ст. 149 Земельного кодексу України.

Посилаючись на дані обставини, просила визнати недійсним наказ № ЗК/2120485600:02:000/00001535 від 23.12.2013 Головного управління Держземагенства в Закарпатській області та витребувати земельні ділянки загальною площею 1,816 га за кадастровими номерами НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 ; НОМЕР_6 ; НОМЕР_7 ; НОМЕР_8 ; НОМЕР_9 ; НОМЕР_11 ; НОМЕР_12 ; НОМЕР_13 ; НОМЕР_14 ; НОМЕР_15 .

Рішенням Берегівського районного суду від 29.08.2017 позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано наказ Головного управління Держземагенства в Закарпатській області від 23.12.2013 № ЗК/2120485600:02:000/00001535 Про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки .

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України:

1. земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером НОМЕР_3 , вартістю 108 750 гривень, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України;

2 земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером НОМЕР_4 , вартістю 108 750 гривень, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України;

3. земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером НОМЕР_16 : НОМЕР_17 000: НОМЕР_18 , вартістю 108 750 гривень, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України;

4. земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером НОМЕР_16 :02: НОМЕР_19 , вартістю 108 750 гривень, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України;

5. земельну ділянку площею 0,0544 га за кадастровим номером НОМЕР_7 , вартістю 59 160 гривень, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України;

6. земельну ділянку площею 0,0935 га за кадастровим номером НОМЕР_8 , вартістю 101 681,25 гривень, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України;

7. земельну ділянку площею 0,0935 га за кадастровим номером НОМЕР_9 , вартістю 101 681,25 гривень, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України;

8. земельну ділянку площею 0,0935 га за кадастровим номером НОМЕР_16 :02 НОМЕР_20 , вартістю 101 681,25 гривень, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_7 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України;

9. земельну ділянку площею 0,0929 га за кадастровим номером НОМЕР_12 , вартістю 101 028,75 гривень, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_10 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України;

10. земельну ділянку площею 0,0929 га за кадастровим номером НОМЕР_15 , вартістю 101 028,75 гривень, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_11 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України;

11. земельну ділянку площею 0,0929 га за кадастровим номером НОМЕР_16 : НОМЕР_21 , вартістю 101 028,75 гривень, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння фермерського господарства РУСЕТТ на користь держави в особі Кабінету Міністрів України;

12. земельну ділянку площею 0,0929 га за кадастровим номером НОМЕР_16 : НОМЕР_17 :000:0087, вартістю 101 028,75 гривень, яка розташована за межами населенного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння фермерського господарства РУСЕТТ на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Ухвалено захід забезпечення позову, застосований ухвалою від 03.05.2017, про накладення арешту на майно відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Фермерське господарство РУСЕТТ після набрання рішенням законної сили - скасувати.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

На дане рішення подали апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській областів в яких просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг зводяться до наступного. Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, не вказав наявність обставин для такого звернення в інтересах держави (ст. 45 ЦПК України). Суд дійшов помилкового висновку про належність даної земельної ділянки до земель лісового фонду, оскільки таких доказів немає. Зокрема, в матеріалах справи відсутній відповідний планшет лісовпорядкування та окрім того, це спростовується даними річного звіту по формі 6-ЗЕМ. З наданих прокуратурою матеріалів неможливо встановити, що спірна земельна ділянка дійсно входила до складу земель лісогосподарського призначення філії Берегівське лісове агропромислове господарство . Так, відсутні схематичні зображення накладок та дані про площу накладки, її місцезнаходження тощо. Крім того, з картографічних матеріалів, наданих позивачем, не зрозуміло ким та де вони виготовлялися, і тому вони не можуть вважатися допустимими доказами. Зазначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 пройшов обов`язкову державну експертизу. Також вказано на неправомірне застосування судом ст.388 ЦК України, оскільки не доведено, що спірні земельні ділянки перебували у власності держави в особі Кабінету Міністрів України. Позбавлення відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 права власності порушує ст. 1 Першого протоколу до ЄКЗПЛ, оскільки не дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та відповідача.

Іншими учасниками справи рішення суду не оскаржено.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року до участі у справі в якості відповідачів до участі у справі залучено ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , як правонаступників померлої - ОСОБА_7 .

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає, що такі не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року), справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що наказом Головного управління Держземагенства в Закарпатській області від 23.12.2013 № ЗК/2120485600 НОМЕР_1 02:000/00001535 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,2000 га за кадастровим номером НОМЕР_2 , розташованої за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства.

В подальшому ОСОБА_3 проведено поділ земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 та в результаті поділу сформовано 13 земельних ділянок за кадастровими номерами НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 ; НОМЕР_6 ; НОМЕР_7 ; НОМЕР_8 ; НОМЕР_9 ; НОМЕР_10 ; НОМЕР_11 ; НОМЕР_12 ; НОМЕР_13 ; НОМЕР_14 ; НОМЕР_15 .

В подальшому одинадцять із них відчужено ОСОБА_3 на користь третіх осіб, шляхом укладення цивільно-правових угод.

Зокрема, на підставі договору купівлі-продажу № 702 від 18.06.2015 ОСОБА_4 набув права власності на земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером НОМЕР_3 .

Згідно договору купівлі-продажу ВТХ № 080281 від 11.07.2014 ОСОБА_5 набув права власності на земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером НОМЕР_4 .

На підставі договору купівлі-продажу № 3330 від 11.06.2015 ОСОБА_6 набула права власності на земельну ділянку площею 0,1 га за кадастровим номером НОМЕР_6 .

Згідно договору купівлі-продажу № 64 від 28.01.2014 ОСОБА_1 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0935 га за кадастровим номером НОМЕР_8 .

Відповідно до договору купівлі-продажу № 66 від 28.01.2014 ОСОБА_2 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0935 га за кадастровим номером НОМЕР_9 .

На підставі договору купівлі-продажу № 62 від 28.01.2014 ОСОБА_12 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0935 га за кадастровим номером НОМЕР_10 .

Згідно договору купівлі-продажу № 1840 від 28.01.2014 ОСОБА_7 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0935 га за кадастровим номером НОМЕР_11 .

Відповідно до договору купівлі-продажу № 5365 від 11.03.2014 ОСОБА_10 набув право власності на земельну ділянку площею 0,0929 га за кадастровим номером НОМЕР_12 .

Згідно договору купівлі-продажу № 331 від 31.01.2014 ОСОБА_13 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0929 га за кадастровим номером НОМЕР_13 .

На підставі договору купівлі-продажу № 837 від 29.04.2016 земельну ділянку придбано Фермерським господарством РУСЕТТ .

Згідно договору купівлі-продажу № 1681 від 27.01.2014 ОСОБА_14 набула права власності на земельну ділянку площею 0,0929 га за кадастровим номером НОМЕР_14 .

Відповідно до договору купівлі-продажу № 79 від 25.01.2016 земельну ділянку придбано Фермерським господарством РУСЕТТ .

На підставі договору купівлі-продажу № 1683 від 27.01.2014 ОСОБА_11 , набула права власності на земельну ділянку площею 0,0929 га за кадастровим номером НОМЕР_15 .

Крім того, право власності на сформовані у результаті поділу дві земельні ділянки площею 0,1 га (кадастровий номер НОМЕР_5 ) та площею 0,0544 га (кадастровий номер НОМЕР_7 ) 22.01.2014 зареєстровано за ОСОБА_3 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оформлення права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 здійснено з порушенням чинного законодавства, оскільки така відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у користуванні ДП Берегівське лісове господарство .

З даним висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (статті 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин)).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181 - 184, 202 - 204 ЗК України, законів України Про Державний земельний кадастр та Про землеустрій дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Аналогічного правового висновку дійшов ВСУ у своїх Постановах № 6-212цс14 від 24.12.2014 року та № 6-2510цс15 від 16.12.2015 року.

Суд першої інстанції враховуючи зазначене дійшов обґрунтованого висновку щодо належності спірної ділянки до земель лісогосподарського призначення та перебування її у користуванні ДП Берегівське лісове господарство .

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг щодо відсутності доказів такого, оскільки це спростовується матеріалами справи.

Зокрема, такі обставини підтверджуються ортофотопланом контуру 818 ( а.с.29 т.1), Актом інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, затвердженого головою Берегівської районної ради у 2001 році з додатками (а.с.31-37т.1), Таксаційним описом філіалу Береговодержспецлісгосп ГДСЛАП Закарпатагроліс , розробленим та затвердженим у 2005 році при проведенні базового лісовпорядкування (а.с.40-43т.1). За даними польового обстеження (додаток № 1 до акту інвентаризації лісів) у контурі 818 обліковано 8,5 га земель лісового фонду, вкритих лісами (а.с.34-37т.1.). Згідно з наявним таксаційним описом земельна ділянка у кварталі 7 філіалу Береговодержспецлісгосп ГДСЛАП Закарпатагроліс належить до оздоровчих ділянок лісів навколо оздоровчих та рекреаційних територій (а.с.40-41 т.1).

Окрім того, належність спірної ділянки до земель лісогосподарського призначення та перебування її у користуванні ДП Берегівське лісове господарство підтверджується також Картою-схемою лісонасаджень філіалу Береговодержспецлісгосп ГДСЛАП Закарпатагроліс Лісовпорядкування 2004 року, Планом лісонасаджень філіалу Береговодержспецлісгосп ГДСЛАП Закарпатагроліс Лісовпорядкування 2005 року (а.с.29,32 т.3).

Вказані докази, на думку колегії суддів, є належними та допустимими відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України, які підтверджують належність спірних ділянок до земель лісогосподарського призначення та перебування їх у користуванні ДП Берегівське лісове господарство .

Доводи апеляційних скарг в цій частині є безпідставними та підлягають відхиленню. Зокрема, такі докази є належним чином завіреними, з таких вбачається ким вони розроблені (акт інвентаризації - спеціальною комісією у складі представників органів виконавчої влади, сільської ради та Закарпатського філіалу інституту землеустрою УААН, а Таксаційний опис - Львівською державною лісовпорядною експедицією), а відтак так є належними доказами.

Річний звіт за формою 6-ЗЕМ, на який посилаються апелянти, не може братися в даному випадку до уваги позаяк такий є лише статистичним звітом та не може спростовувати дані встановлені первинними документами лісовпорядкування. З цих же підстав не може братися до уваги проходження проекту землеустрою обов`язкової державної експертизи, на що також посилаються апелянти.

Відхиляє колегія суддів і посилання апелянтів на неправильне застосування судом ст. 388 ЦК України, оскільки право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України (ст. 8 ЛК) і саме Кабінет Міністрів України уповноважений розпоряджатися такими земельними ділянками (ст. 13 ЗК України), а відтак витребування земельної ділянки у власність держави в особі Кабінету Міністрів України є правомірним.

Безпідставними є посилання апелянтів на відсутність у позовній заяві прокурора належного обґрунтування необхідності захисту інтересів держави, оскільки позовна заява містить таке обґрунтування. Зокрема, підставою для звернення з позовом в інтересах держави в особі КМУ є порушення інтересів держави, які стосуються володіння, користування та розпоряджання землями лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, та здійснення належного контролю за їх охороною та використання. Вказані обставини є достатніми підставами для можливості звернення прокурором до суду із позов в інтересах держави згідно ст. 45 ЦПК України у редакції чинній на момент звернення прокурором з позовом.

Щодо посилань апелянтів на статтю 1 Протоколу Першого ЄКЗПЛ, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21 лютого 1986 року в справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ) положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Також згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

ЛК України також передбачав, що ліси України є її національним багатством, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (стаття 3). Переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (стаття 42).

У справі, яка переглядається, судом установлено, що земля, віднесена оспорюваним наказом до земель сільськогосподарського призначення, насправді мала лісогосподарське призначення (лісового фонду). Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, в подальшому її було поділено на окремі ділянки, й відчужено за договорами купівлі-продажу.

За таких обставин у справі, яка переглядається, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідачів є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами статей 83, 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 ЛК України.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Таким чином, законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 1,2000 га із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й ОСОБА_3 . Натомість він набув такого права власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного.

ОСОБА_3 в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Таким чином, установлені судом під час розгляду справи обставини й факти, в тому числі за результатами перевірки заперечень відповідачів проти позову, з огляду на зміст суспільного , публічного інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу пропорційності .

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства ) одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що відповідачі набули права власності на спірну земельну ділянку згідно з договорами купівлі-продажу, укладеними між ними як покупцями та ОСОБА_3 як продавцем. Суд ухвалив рішення про витребування земельної ділянки з володіння відповідачів на користь держави в особі Кабінету Міністрів України, який не був стороною таких договорів купівлі-продажу, при цьому питання про компенсацію відповідачі не порушували і суд такого питання не вирішував.

З огляду на зазначене, той факт, що в межах провадження в справі, яка переглядається, суд не вирішив питання про надання відповідачам компенсації в зв`язку з витребуванням земельної ділянки, не свідчить про порушення принципу пропорційності при задоволенні позову прокурора про повернення в державну власність земельної ділянки, яка вибула з такої власності незаконно, оскільки покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідачів на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення в правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин результат розгляду судом позову прокуратури Закарпатської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Такі висновки відповідають правовим позиціям викладеним у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року №6-2510цс15 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц, від 30.01.2019 року у справі №357/9328/15-ц,

Тобто, посилання апелянтів на ст.1 Протоколу Першого ЄКЗПЛ також підлягають відхиленню.

З врахуванням неведоного, колегія суддів приходить до висновку, що наведені доводи апеляційних скарг повністю спростовуються вище вказаними матеріалами справи, а тому апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст.374,375, 382-384 ЦПК України апеляційний суд,-

постановив :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду від 29 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 11 липня 2019 року.

Головуючий:

Судді: