Рішення

від 17.06.2019 по справі 496/4525/17

БІЛЯЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 496/4525/17

Провадження № 2/496/18/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року Біляївський районнийсуд Одеськоїобласті у складі:

головуючого судді Буран В.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Дигуляр А.С.,

представник позивача Соловей Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біляївка цивільну справу за позовом Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення з жилого приміщення без надання іншого приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , яка діє особисто та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області, третя особа Служба у справах дітей Біляївської районної державної адміністрації Одеської області про визнання право користування квартирою, -

В С Т А Н О В И В:

Представник Хлібодарської селищної ради звернувся до суду з позовом, який згодом уточнив та просить висилити з жилого приміщення без надання іншого приміщення ОСОБА_1 , неповнолітнього ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , мотивує це тим, що квартира АДРЕСА_1 з 2006 року військовою частиною НОМЕР_1 безоплатно передана в комунальну власність Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області.

Станом на 2006 рік, квартира не була приватизована, відповідачі стали там проживати згідно договору піднайму від 06.11.2002 року № 187, строком на один рік, тобто до 06.11.2003 року, договір був укладений між командиром в/ч НОМЕР_1 по довіреності, яку надав ОСОБА_5 (первісний винаймач) та ОСОБА_3 , який на той час ще не уклав шлюб із відповідачкою. Після смерті ОСОБА_5 , у 2016 році договір на оренду (користування) жилим приміщенням між Хлібодарською селищною радою та ОСОБА_1 не укладався, право на квартиру набула територіальна громада Хлібодарської селищної ради, а одже, станом на сьогодні, відповідачі самовільно займають житлове приміщення, без документів, що підтверджують їх право власності та відмовляються її звільнити.

05 лютого 2018 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічною позовною вимогою та просить визнати за нею та її сином ОСОБА_4 2004 року народження право на користування квартирою АДРЕСА_1 . Обґрунтовує свої вимоги тим, що з 06.11.2002 року вона разом із своєю родиною вже 16 років постійно проживає в даній квартирі, яку за договором піднайму винаймав спочатку її колишній чоловік ОСОБА_3 , з жовтня 2005 року та по день смерті ОСОБА_5 , первісного квартиронаймача, по даній адресі вона проживала разом з померлим, після його смерті у 2016 році, продовжує проживати за даною адресою, сплачуючи комунальні послуги.

У своїх запереченнях на зустрічний позов ОСОБА_1 , представником селищної ради зазначено, що посилання відповідача на те, що вона з жовтня 2005 року по 2016 рік проживала з ОСОБА_5 не відповідає дійсності, так як з 2008 року по 2013 рік ОСОБА_5 проживав разом із співмешканкою ОСОБА_6 . Після отриманого від селищної ради попередження, 18.10.2017 року відповідач отримала новий паспорт, щоб скрити своє місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , де разом з нею зареєстрований її син ОСОБА_4 .

Представник Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області - позивач за первісним позовом у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі і просила їх задовольнити.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась з невідомих суду причин, хоча повідомлена по день та час слухання справи про, що свідчить почтове повідомлення, з відміткою про отримання кореспонденції (а.с. 123).

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, але надав заяву в якій просить слухати справу у його відсутність(а.с. 118).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , суду пояснила, що відповідач ОСОБА_1 проживає в даній квартирі приблизно з 2003 року, вселилась туди коли власник перебував у місцях позбавлення волі. До смерті власника квартири - ОСОБА_5 у 2016 році, жила з ним у квартирі як родичі, а не як чоловік та жінка.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав у своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що в задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так судом встановлено, що згідно договору піднайму від 06.11.2002 року № 187, укладеного між командиром в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_8 по довіреності, яку надав ОСОБА_5 , у тимчасове користування строком до 06.11.2003 року ОСОБА_3 отримав 1/3 жилого приміщення кв. 30 за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 22).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер первісний винаймач квартири - ОСОБА_5 , свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_2 , актовий запис № 7378 (а.с. 5).

ОСОБА_1 з 22.06.2004 року по 21.10.2010 рік перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , який за договором піднайму проживав в кв. АДРЕСА_1 (а.с. 33).

Від даних стосунків мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження від 22.06.2004 року, актовий запис 110 (а.с. 28). Який навчається у Хлібодарськиій ЗОШ І-ІІІ ступенів та має позитивну характеристику від класного керівника (а.с. 29).

Згідно довідки Хлібодарської селищної ради від 11.10.2016 року № 863 ОСОБА_1 мешкає на території Хлібодарської селищної ради в кв. 30 за адресою: АДРЕСА_3 без реєстрації місця проживання, а відповідно довідки від 25.10.2016 року № 931 за даною адресою також постійно проживає без реєстрації її малолітній син ОСОБА_4 (а.с. 23, 24).

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна інформація про будь яке нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відсутня (а.с. 68, 69).

Згідно відповіді Хлібодарського виробничого управління ЖКГ від 27.10.2017 року № 162, рахунок по оплаті ЖКГ послуг відкрито на ім`я померлого ОСОБА_5 (а.с. 7), а згідно відповіді № 15 від 14.03.2018 року оплату за житлово-комунальні послуги після смерті ОСОБА_5 здійснює ОСОБА_1 (а.с. 80).

Згідно директиви Міністерства оборони України від 20.04.2006 року № Д-24 про безоплатну передачу військового майна до комунальної власності територіальної громади було передано п`ять житлових будинків (а.с.4). від так, Хлібодарська селищна рада Біляївського району Одеської області неодноразово зверталась до відповідачів з листом попередженням про виселення з жилого приміщення, так як вважають його незаконно займаним приміщенням (а.с. 8,9,10).

У свою чергу відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 зверталась із заявою до Хлібодарської селищної ради, в якій просила вищевказану квартиру надати їй у найм (а.с. 25).

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 47 Конституції України кожен громадянин має право на житло, і держава створює умови, на підставі яких кожен має можливість побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусового позбавлений житла не інакше як за рішенням суду.

Оскільки ОСОБА_1 разом із своїм сином ОСОБА_4 2004 року народження з 2002 року, після укладання її колишнім чоловіком та батьком її сина договору піднайму, постійно проживають за адресою кв. АДРЕСА_1 , вже певний час (з 2016 року, після смерті основного наймача) одна веде домогосподарство, дбайливо ставиться до цього житлового будинку, самостійно з 2016 року сплачує за комунальні послуги за електро водо та газопостачання, крім того, порушення правил та умов користування ОСОБА_1 житловим приміщенням , що передбачено ч. 1 ст. 116 ЖК України під час розгляду справи у суді встановлено не було, тому суд вважає, що позивач за первісним позовом насильно, проти волі, хотів позбавити користування житлом відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 , яка окрім того є інвалідом третьої групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціального експертної комісії Серія 12 ААА від 06.12.2017 року та її малолітнього сина, та висилити їх, чим грубо порушив конституційні права останньої, передбачені ч. 2 ст. 47 Конституції України: - ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Окрім того, в матеріалах справи міститься також висновок органу опіки та піклування Біляївської РДА Одеської області від 01.06.2018 року № 01/03-18/1087 згідно якого, виселення ОСОБА_4 , 2004 року народження визнане недоцільним. Він разом із своєю матір`ю, як родичі винаймача квартири, постійно проживають за даною адресою, отримують довідки, виписки, сплачують ЖКП та мають такі права і обов`язки, як і наймач квартири.

Договір піднайму житлового приміщення між колишнім чоловіком та первісним винаймачем укладено в порядку ст. 91 ЖК України.

Відповідно ст. 92 ЖК України договором піднайму може бути передбачено, що разом з піднаймачем у надаване йому жиле приміщення вселяються і члени його сім`ї. Подальше вселення піднаймачем членів сім`ї допускається лише за згодою наймодавця, наймача та інших осіб, зазначених у частинах першій і третій статті 91 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 64 ЖК України членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно із роз`ясненнями, які містяться в п.9 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 (з наступними змінами) Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України особи, що вселились в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, постійно проживають разом з ним і ведуть спільне господарство, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування цим приміщенням, якщо був дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача та при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають, не обумовлений порядок користування жилим приміщенням.

Факт вселення відповідача в листопаді 2002 року до спірної квартири у судовому засіданні не заперечувався і є встановленим.

Весь час відповідачі по первісному позову відкрито користувались спірним приміщенням, питання про їх виселення не ставилось. Перши попередження про виселення почались тільки у 2017 році (а.с.7,8,9,10,11)

Згідно ч. 2 ст. 824 ЦК України у разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.

У відповідності до ст.ст. 76-81 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В порушення вищевказаного, позивачем за первісним позовом не надано доказів того, що відповідачі систематично руйнують або псують житло, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила спільного проживання і роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського спливу виявилися безрезультатними, що за змістом ст. 116 ЖК України дає підстави для виселення члена сім`ї наймача (власника) будинку і інших осіб, що проживають разом з ним.

Окрім того, слід звернути увагу на норми міжнародного законодавства, які регулюють дану сферу правовідносин. Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Суд також, при вирішення питання про відмову у задоволенні позовних вимог первісного позивача, бере до уваги те, що ОСОБА_1 розірвала шлюб із батьком своєї малолітньої дитини. Їй, як інваліду третьої групи важко утримувати дитину самостійно, а після виселення із житлового приміщення їх становище погіршиться. Із самого народження ОСОБА_4 проживає за даною адресою, навчається у місцевій школі та має позитивну характеристику, як старанного та сумлінного ученика (а.с. 29, 66). Закон України "Про охорону дитинства" визначає, що охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав і завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.

Частиною 2 та 3 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно п. 41 рішення ЄСПЛ по справі «Крицька та Крицький проти України № 30856\03» втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Відповідно п. 44 втручання заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

З наведених підстав, суд вважає, що первісні позовні вимоги Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області необґрунтовані та безпідставні, та є такими, що не підлягають задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_1 слід задовольнити в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, , 213, 228, 229, 258, 259, 263-266, 272, 273, ЦПК України, ст.ст.9, 64, 91, 116 ЖК України, ст. ст. 15, 16, 824, ЦК України, п.9 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України, Закону України "Про охорону дитинства", ст. 47 Конституції України, суд.-

УХВАЛИВ:

В задоволенні первісного позову Хлібодарської селищноїради Біляївськогорайону Одеськоїобласті (місцезнаходження:67667,Одеська область,Біляївський район,смт.Хлібодарське,вул.Маяцька дорога,20,ЄДРПОУ 05583029)до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_4 ,паспорт № НОМЕР_3 ,ІПН НОМЕР_4 ),неповнолітнього ОСОБА_2 в інтересахякого діє ОСОБА_1 адреса:( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 )про виселенняз жилогоприміщення безнадання іншогоприміщення відмовити повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_4 ), яка діє особисто та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Хлібодарської селищної ради Біляївського району Одеської області (місце знаходження: 67667, Одеська область, Біляївський район, смт. Хлібодарське, вул. Маяцька дорога, 20, ЄДРПОУ 05583029), третя особа Служба у справах дітей Біляївської районної державної адміністрації Одеської області (місце знаходження: 67600, Одеська область, м. Біляївка, вул. Миру, 1, ЄДРПОУ 25997299) про визнання право користування квартирою задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 та неповнолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення складено 02 липня 2019 року.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Суддя Буран В.М.