Рішення

від 09.07.2019 по справі 905/724/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.07.2019 Справа № 905/724/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В.

при секретарі судового засідання Барбаш Д.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОК ПРОМ СЕРВІС» (85323, Донецька область, місто Мирноград, вулиця Коршункова, будинок 2, офіс 42; код ЄДРПОУ 40809244)

до відповідача: державного підприємства «Мирноградвугілля» (85323, Донецька обл., місто Мирноград, вулиця Соборна, будинок 1; код ЄДРПОУ 32087941)

про стягнення 253 954,85 грн., з яких: основний борг - 199 950,00 грн., пеня - 35 859,52 грн., 3% річних - 4 618,02 грн., інфляційні втрати - 13 527,31 грн.,-

за участю представників сторін:

від позивача : не з`явився

від відповідача : не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОСТОК ПРОМ СЕРВІС» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до державного підприємства «Мирноградвугілля» про стягнення 253 954,85 грн., з яких: основний борг - 199 950,00 грн., пеня 35 859,52 грн., 3% річних - 4 618,02 грн., інфляційні втрати - 13 527,31 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором постачання №21/06 від 21.06.2018, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 199 950,00 грн., що стало підставою для нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Представник позивача протягом розгляду справи позовні вимоги підтримував та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Оскільки відповідач своїм правом на подання відзиву по справі не скористався, в інший спосіб своєї позиції не довів, суд на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вирішує справу за наявними матеріалами.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

21.06.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю Восток Пром Сервіс (далі - постачальник) та державним підприємством «Мирноградвугілля (далі - покупець) було укладено договір постачання № 21/06 (далі-договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити наступний товар: статор ел. двигуна ВАО-2800 кВт 1500 об/хв. у кількості 1 шт. вартістю 199 950,00 грн. з ПДВ.

Згідно п. 1.2. договору покупець зобов`язується прийняти товар й оплатити його на умовах, обговорених у даному договорі та згідно виставлених рахунків та накладних.

Сума договору складає 199 950,00 грн. (сто дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят грн. 00 коп.), у т.ч. ПДВ 33 325,00 грн. (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору право власності на продукцію, обговорену в даному договорі, переходить до покупця в момент передачі продукції, про що робиться відповідний запис на товаросупроводжувальних документах.

Згідно п. 3.3. договору оплата за узгоджену партію товару здійснюється за фактом постачанню протягом 10 календарних днів.

Термін постачання продукції - протягом 3 календарних днів з моменту отримання постачальником заявки від покупця (п. 3.4. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору у випадку порушень умов договору сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України.

У випадку порушення своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність згідно ст. 231 ГКУ (п. 5.4.договору).

Згідно п. 8.9. договору термін дії даного договору з моменту підписання до 31.12.2018, а за фінансовими зобов`язаннями - до повного та належного виконання.

Вищезазначений договір підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору постачання № 21/06 від 21.06.2018 постачальником поставлено на матеріальний склад покупця статор ел. двигуна ВАО-2800 кВт 1500 об/хв. у кількості 1 шт. вартістю 199 950,00 грн. з ПДВ.

Вказаний товар був прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом останнього на видатковій накладній № 159 від 21.06.2018 без зауважень та заперечень.

Факт отримання від позивача товару з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований.

Разом із цим, станом на 08.04.2019 відповідачем не проведено оплати за отриманий товар, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до виконання грошових зобов`язань і застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення нарахованих 3% річних, пені та інфляційних втрат.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору постачання №21/06 від 21.06.2018.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України та ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір постачання № 21/06 від 21.06.2018 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

За змістом п. 3.3. договору договору оплата за узгоджену партію товару здійснюється за фактом постачанню протягом 10 календарних днів.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, за висновками суду, строк виконання грошового зобов`язання у спірних правовідносинах визначається за правилами статті 692 Цивільного кодексу України, тобто оплата товару за накладними пов`язана з моментом його прийняття.

З огляду на викладене, відповідач остаточно повинен був розрахуватись протягом 10 календарних днів з моменту прийняття товару за видаткової накладною №159 від 21.06.2018, тобто до 01.07.2018 включно.

Окрім того, відповідач у встановленому договором порядку не відмовився від прийняття поставлених товарів та не повідомив продавця про будь-які недоліки чи невідповідності. Будь-яких актів невідповідності з приводу поставленого товару сторони не надали.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини щодо отримання відповідачем товару за договором постачання №21/06 від 21.06.2018, згідно видаткової накладної № 159 від 21.06.2018 у останнього виникло зобов`язання з його оплати.

Сплату вищевказаної суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, контррозрахунку заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов`язання за договором постачання №21/06 від 21.06.2018 щодо оплати поставленого товару в обумовлені договором строки не виконав, а отже прострочив виконання зобов`язання у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотного суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 199 950,00 грн.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 02.07.2018 по 08.04.2019 нараховано 3 % річних в сумі 4618,02 грн. та інфляційні втрати в сумі 13 527,31 грн. за період з 02.07.2018 по 28.02.2019.

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Перевіривши розрахунок 3% річних за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично та методологічно вірним, у зв`язку з чим задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 4618,02 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат за період з 02.07.2018 по 28.02.2019 в розмірі 13 527,31 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що позивач безпідставно збільшив період нарахування інфляційний втрат, оскільки, зважаючи на порядок формування індексу інфляції (впродовж усього календарного місяця та за цілий місяць) період нарахування має визначатися цілими місяцями, починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж.

Приймаючи до уваги, що згідно умов укладеного між сторонами договору оплата поставленого товару повинна була бути здійснена до 01.07.2018, період нарахування інфляційних втрат повинен визначатися з серпня 2018. Згідно здійсненого судом перерахунку інфляційні втрати, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складають 15 032,18 грн. за період з серпня 2018 по лютий 2019. Враховуючи, що згідно ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягненні інфляційних втрат в межах заявленої суми 13 527,31 грн.

Також, позивач просив стягнути з відповідача пеню на підставі ч.6 ст.231 Господарського кодексу України за період з 02.07.2018 по 01.01.2019 в сумі 35 859,52 грн.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

В даному випадку в договорі сторонами не було передбачено нарахування пені у разі прострочення відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару.

Водночас, частиною 6 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені на підставі ч.6 ст.231 Господарського кодексу України.

При цьому, з огляду на положення вказаної статті Господарського кодексу України, суд вважає, що при розрахунку суми пені позивачем необґрунтовано застосовано подвійну ставку Національного банку України, замість однієї.

Отже, за розрахунком суду, за період з 02.07.2018 року по 01.01.2019 сума пені, яка підлягає стягненню, складає 17 929, 77 грн.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак з відповідача підлягає до стягнення судовий збір в сумі 3539,49 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОК ПРОМ СЕРВІС» до державного підприємства «Мирноградвугілля» про стягнення 253 954,85 грн., з яких: основний борг - 199 950,00 грн., пеня 35 859,52 грн., 3% річних - 4 618,02 грн., інфляційні втрати - 13 527,31 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Мирноградвугілля» (85323, Донецька обл., місто Мирноград, вулиця Соборна, будинок 1; код ЄДРПОУ 32087941) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОК ПРОМ СЕРВІС» (85323, Донецька область, місто Мирноград, вулиця Коршункова, будинок 2, офіс 42; код ЄДРПОУ 40809244) заборгованість в сумі 199 950,00 грн., пеню в сумі 17 929, 77 грн., 3% річних в сумі 4618,02 грн., інфляційні втрати в сумі 13527,31 грн., судовий збір в сумі 3539,49 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 09.07.2019 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.07.2019

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова