Рішення

від 11.07.2019 по справі 910/4467/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.07.2019р. Справа №910/4467/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Український холдинг будівельних проектів ,

м.Київ

до відповідача Акціонерного товариства Київенерго , Донецька область, Мар`їнський район,

м.Курахове

про стягнення 93320,78 грн.

Суддя Г.В. Левшина

при секретарі судового засідання Торголенко К.А.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

В засіданні суду брали участь:

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст позовних вимог:

Товариство з обмеженою відповідальністю Український холдинг будівельних проектів , м.Київ, позивач, звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Акціонерного товариства Київенерго , м.Маріуполь, про стягнення 93320,78 грн., у тому числі основний борг в сумі 65716,27 грн., інфляція в сумі 4445,91 грн., три проценти річних в сумі 1809,00 грн., пеня в сумі 21349,60 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність переплати у позивача за теплову енергію за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №1311533 від 24.04.2018р.

2. Стислий зміст заперечень відповідача:

Відповідач в судове засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву не надав.

Як встановлено, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Акціонерне товариство Київенерго зареєстроване за адресою: 85612, Донецька обл., Мар`їнський район, місто Курахове, вулиця Енергетиків, будинок 34, за якою і здійснювалось направлення поштової кореспонденції судом (повідомлення про вручення поштових відправлень від 27.05.2019р., 20.06.2019р.).

Відповідно до ст.120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, відповідача було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

За таких обставин, враховуючи достатність зібраних по справі доказів, згідно ст.ст.165, 178 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними матеріалами.

3. Щодо порядку господарського судочинства під час розгляду справи судом першої інстанції:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.04.2019р. судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

22.04.2019р. до відділу діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача №42 від 16.04.2019р. про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 23.04.2019р. по справі №910/4467/19 вищевказану позовну заяву передано за підсудністю до господарського суду Донецької області.

Згідно з ухвалою суду господарського суду Донецької області від 15.05.2019р. відкрите провадження у справі №910/4467/19, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 06.06.2019р. об 11.30 год.

Ухвалою суду від 06.06.2019р. оголошено перерву в судовому засіданні до 11.07.2019 року об 11:30 год.

В судове засідання 11.07.2019р. сторони не з`явилися.

4. Встановлені судом та неоспорені сторонами обставини справи:

24.04.2018р. між Публічним акціонерним товариством Київенерго (відповідач, енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю Український холдинг будівельних проектів (позивач, абонент) було підписано договір №1311533 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, для проведення пусконалагоджувальних робіт, на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п.2.1 договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері теплопостачання - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж (далі Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно розділу 2.2 договору енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком №1 до договору (п.2.2.1 договору); підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міською державною адміністрацією (додатком №2), крім випадків, зазначених у п.3.1.7 договору (п.2.2.2 договору); при зміні тарифів (додаток №3 до договору) повідомляти абонента про їх змінення (п.2.2.3 договору).

Згідно з п.п.2.3.1, 2.3.2 договору абонент зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 25.06.2018р. (п.8.1 договору).

Пунктом 8.2 договору сторонами передбачено, що договір припиняє дію в випадках: закінчення строку, на який він був укладений; за взаємною згодою сторін; прийняття рішення господарським судом; передбачених п.6.4.1 договору; ліквідації сторін.

Відповідно до п.2 додатку №1 до договору №1311533 від 24.04.2018р. орієнтована вартість теплової енергії, відпущеної абоненту за поточний рік, відповідно до тарифів діючих на момент укладення договору, становить 3295175,66 грн., ПДВ 659035,13 грн., всього 3954210,79 грн.

Додатком №3 до договору №1311533 від 24.04.2018р. сторонами передбачено тарифи на теплову енергію.

Додатком №4 до договору №1311533 від 24.04.2018р. сторонами погоджено порядок розрахунків за теплову енергію, яким передбачено, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України Про заставу , як засіб гарантії спожитої теплової енергії (п.2 додатку №4); абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у ЦОК облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ЦОК); акт виконаних робіт (п.5 додатку №4).

При цьому, сторонами до договору №1311533 від 24.04.2018р. було підписано додаток №5 - Схема балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, додаток №6 - Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, додаток №7 - Умови припинення постачання теплової енергії, додаток №8 - Довідка по будинках (спорудах) ТОВ Український холдинг будівельних проектів , опалення і гаряче водопостачання яких здійснюється від теплових мереж Енергопостачальної організації станом на 24.04.2018р., додаток №9 - Довідка про теплові навантаження об`єктів теплопостачання ТОВ Український холдинг будівельних проектів станом на 24.04.2018р., додаток №11, яким сторонами доповнено реквізитами сторін.

Позивачем, на виконання умов договору, з метою отримання теплової енергії, було перераховано на рахунок відповідача передплату в розмірі 65716,27 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6188 від 24.04.2018р.

Як зазначає позивач, у зв`язку з припиненням 30.04.2018р. дії Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001р., укладеної між Київською міською державною адміністрацією та ПАТ Київенерго відповідно до рішення Київської міської ради від 24 квітня 2018 року №517/4581 договір від 24.04.2018р. №1311533 було розірвано.

30.04.2018р. між сторонами складено акт звіряння розрахунків за теплову енергію по договору від 24.04.2018р. №1311533, в якому зазначено, що станом на 01.05.2018р. існує переплата позивача на користь відповідача за теплову енергію з урахування ПДВ в сумі 65716,27 грн.

Листами №56 від 21.05.2018р., №63 від 25.05.2018р., №68 від 14.06.2018р. позивач звернувся до відповідача з проханням повернути сплачені грошові кошти в сумі 65716,27 грн. на розрахунковий рахунок позивача, у зв`язку з розірванням договору від 24.04.2018р. №1311533.

Лист №68 від 14.06.2018р. було направлено відповідачу 14.06.2018р. та отриманий останнім 15.06.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Крім того, 30.09.2018р. та 31.12.2018р. між сторонами було підписано ще два акти звіряння розрахунків за теплову енергію по договору від 24.04.2018р. №1311533, в яких зазначено, що станом на 01.05.2018р. існує переплата позивача на користь відповідача за теплову енергію з урахування ПДВ в сумі 65716,27 грн.

Оскільки, договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1311533 від 24.04.2018р., за твердженням позивача, розірвано, а перераховані позивачем грошові кошти в якості переплати за постачання теплової енергії в гарячій воді не повернуті, останній звернувся до суду з позовом.

5. Оцінка суду і визначені відповідно до встановлених обставин правовідносини:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Статтею 714 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України Про житлово-комунальні послуги залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Дослідивши зміст укладеного договору №1311533 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.04.2018р., суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг.

Судом встановлено факт того, що загальна сума, що була перерахована позивачем в якості оплати теплової енергії за договором №1311533 від 24.04.2018р. згідно платіжного доручення №6188 від 24.04.2018р. становить 65716,27 грн.

Як було зазначено вище, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017р. № 1693 Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією Київенерго , Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго визначено підприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуто з володіння та користування ПАТ КИЇВЕНЕРГО після припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією Київенерго .

Рішенням Київської міської ради від 24.04.2018р. №517/4581 для забезпечення неперервності технологічного процесу виробництва, транспортування та постачання теплової енергії споживачам міста Києва та недопущення виникнення позаштатних ситуацій під час опалювального сезону 2018/2019 років вирішено продовжити дію Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією Київенерго на підставі рішень Київської міської ради від 21.12.2000 № 128/1105, від 21.12.2000 № 129/1106, від 21.12.2000 №131/1108 (зі змінами, внесеними додатковими угодами від 25.11.2002, від 28.09.2006, від 29.12.2006, від 30.04.2007, від 07.11.2013, від 30.11.2016, від 19.12.2017 відповідно до рішень Київської міської ради від 28.09.2006 № 31/88, від 28.09.2006 № 102/159, від 26.04.2007 № 474/1135, від 23.10.2013 № 274/9762, від 28.07.2016 № 854/854, від 20.06.2017 № 439/2661, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2006 № 1868) (далі - угода), щодо:

- користування майном ТЕЦ № 5 та ТЕЦ № 6, електроенергетичним майном, необхідним для передачі та постачання електричної енергії, майном сміттєспалювального заводу, розташованого на вул. Колекторній, 44 у Дарницькому районі м. Києва (завод Енергія ), що є комунальною власністю територіальної громади міста Києва та відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ Київенерго , до 31 липня 2018 року включно (п.1.1 угоди);

- користування іншим майном комунальної власності територіальної громади міста Києва, що відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ Київенерго , крім майна, зазначеного у підпункті 1.1 пункту 1 цього рішення, до 30 квітня 2018 року включно (п.1.2 угоди).

На офіційному сайті відповідача було розміщено повідомлення, згідно із яким з 01.05.2018р. відповідач припиняє діяльність у сфері теплопостачання та повідомляє про припинення дії пропозиції (публічної оферти) мешканцям житлових будинків м.Києва відносно укладення Договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що з 01.05.2018р. АТ Київенерго позбавлено права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам м.Києва та можливості в подальшому виконувати покладені на нього обов`язки згідно договору №1311533 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.04.2018р.

Сума невиконаного зобов`язання також підтверджена відповідачем у актах звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2018р., 30.09.2018р., 31.12.2018р.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємства та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг, оскільки не є первинним бухгалтерським документом .

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1389/18.

Оскільки акти звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2018р., 30.09.2018р., 31.12.2018р., підписано та скріплено печатками представником Товариства з обмеженою відповідальністю Український холдинг будівельних проектів та представником Публічного акціонерного товариства Київенерго , вказане свідчить про визнання відповідачем суми передоплати в розмірі 65716,27 грн.

Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст.598 Цивільного кодексу України, ст.202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст.ст.599-601, 604-609 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Закон не визначає поняття неможливість виконання зобов`язання . Під цим слід розуміти неможливість для боржника через різні причини здійснити передбачені зобов`язанням дії, спрямовані на його виконання. Розрізняють випадкову і винну неможливість виконання. За випадковою неможливістю виконання зобов`язання припиняється, і боржник не несе відповідальності за його невиконання. Вже здійснене виконання у взаємному зобов`язанні зберігає силу за умови, що сторона, яка його виконала, отримала від іншого контрагента зустрічне задоволення, а те виконання, за яке вона зустрічного задоволення не отримала, їй повертається.

За винною неможливістю виконання зобов`язання не припиняється, а лише змінюється, оскільки для винної сторони обов`язок виконання трансформується в обов`язок відшкодувати завдані контрагентові збитки, сплатити неустойку тощо. Неможливість виконання може поширюватися на все зобов`язання або на окрему його частину. Вона може бути як постійною, так і тимчасовою. За постійної неможливості виконання зобов`язання припиняється, оскільки мета його недосяжна. Неможливість виконання зумовлена певними об`єктивними обставинами, через які боржник не може здійснити виконання. Але у всіх випадках неможливість виконання зобов`язання може бути підставою його припинення.

Як вбачається, відповідач був обізнаний з рішеннями Київської міської ради про строк дії Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001р. до 26.04.2018р., її припинення з 27.04.2018р., наявності права користування іншим майном комунальної власності територіальної громади міста Києва, що відповідно до Угоди перебуває у володінні та користуванні ПАТ Київенерго , до 30 квітня 2018 року включно та неможливість виконання своїх обов`язків перед позивачем з цього строку, а тому, діючи добросовісно, повинен був повідомити позивача про неможливість виконання свого зобов`язання за договором та повернути зайво отримані від позивача кошти в сумі 65716,27 грн.

Вказане свідчить про винну неможливість виконання відповідачем свого зобов`язання за укладеним договором, що має наслідком трансформацію зобов`язання відповідача за вказаним договором, а саме припинення зобов`язання з поставки теплової енергії та виникнення зобов`язання з повернення виконаного позивачем зобов`язанням зі сплати коштів в сумі 65716,27 грн.

За приписами частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Водночас, суд зазначає, що у даному випадку між сторонами припинили існувати договірні відносини у зв`язку з тим, що відповідач з 01.05.2018р. втратив підстави виступати стороною в договорі №1311533 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.04.2018р., а відтак, до вказаних правовідносин мають бути застосовані правові норми, визначені главою 83 ЦК України, яка встановлює загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

За положеннями ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

- повернення виконаного за недійсним правочином;

- витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

- повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як вбачається з зазначеної норми, цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Суд зазначає, що норми розділу 83 Цивільного кодексу України (Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) є загальними нормами, що регулюють зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, що можуть слугувати засобом регулювання правовідносин за відсутності спеціальних норм.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Разом з тим, оскільки між сторонами у справі було укладено договір, на підставі якого позивачем було сплачено кошти, що позивач просить стягнути, однак зобов`язання за цим договором припинилось у зв`язку з неможливістю його виконання, в тому числі зобов`язання відповідача щодо надання послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді, за яким відповідачем було набуто грошові кошти, зокрема, у надмірному розмірі, суд доходить висновку, що у зв`язку з припиненням зобов`язання за таким договором, правова підстава набуття відповідачем коштів від позивача відпала, а отже майно - грошові кошти - є таким, що збережене відповідачем без достатньої правової підстави.

З огляду на наведене, за відсутності спеціальних норм, які регулюють порядок повернення грошових коштів за договором про надання послуг, правова підстава набуття яких відпала, позивач вправі вимагати повернення йому безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за ст.1212 Цивільного Кодексу України, зокрема, у заявленій ним сумі 65716,27 грн.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.

Підсумовуючи викладені вище обставини суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 65716,27 грн., які набули ознак таких, що перевищують суму грошових коштів за отримані послуги за договором (переплата), підлягає задоволенню, враховуючи те, що сплата даних коштів є виконанням позивачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами спору договором, надавати послуги за яким відповідача позбавлено права з 01.05.2018р., відтак підстава, на якій вказані кошти були набуті відповідачем згодом відпала, як наслідок вказана сума підлягає поверненню позивачеві.

Крім того, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача три проценти річних за період з 01.05.2018р. по 01.04.2019р. в сумі 1809,00 грн. та інфляцію в сумі 4445,91 грн. за період травня 2018р. по лютий 2019р.

Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В силу приписів статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтю 625 Цивільного кодексу України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Отже, положення розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних, здійснений позивачем, їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України при ухвалені рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Матеріали справи не містять відповідної заяви про збільшення позовних вимог.

З огляду на вищезазначене, вимоги про стягнення трьох процентів річних в сумі 1809,00 грн. підлягають задоволенню у розмірі, визначеному позивачем.

Одночасно, розрахунок інфляції є арифметично вірним, таким, що відповідає законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

При зверненні до суду позивачем також заявлено до стягнення з відповідача пені в сумі 21349,60 грн. нарахованої за подвійною обліковою ставкою НБУ згідно ст.343 Господарського кодексу України.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Оскільки Господарський кодекс України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, слід виходити із визначень, наведених у Цивільному кодексі України.

Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язань.

За приписами п.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Таким чином, неустойка за своєю правовою природою є забезпеченням виконання зобов`язань та, одночасно, штрафною санкцією.

Згідно ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, в тому числі і неустойка, вчинюється у письмовій формі, недодержання якої тягне за собою нікчемність зазначеного правочину.

Відповідно до п.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З урахуванням зазначеного, штрафні санкції (неустойка, пеня, штраф) можуть стягуватися тільки у випадку встановлення їх розміру в договорі чи в законі.

Відповідно до ст.343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, на підставі вищевикладених статей Господарського та Цивільного кодексів України передбачено тільки порядок встановлення штрафних санкцій за невиконання грошових зобов`язань в договорі та їх гранічний розмір, а не норму на підставі якої стягуються штрафні санкції.

З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та сторонами не доведено укладення письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем зобов`язання з повернення коштів у вигляді неустойки (пені), а розмір відповідної пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Відповідач заперечень проти позовних вимог не надав.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що позов доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, проте, в частині вимог про стягнення пені в сумі 21349,60 грн. є неправомірним, позов підлягає частковому задоволенню в сумі 71971,18 грн., у тому числі основний борг в сумі 65716,27 грн., три проценти річних в сумі 1809,00 грн., інфляція в сумі 4445,91 грн.

Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 74, 76, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Український холдинг будівельних проектів , м.Київ до Акціонерного товариства Київенерго , м.Маріуполь про стягнення 93320,78 грн., у тому числі основний борг в сумі 65716,27 грн., інфляція в сумі 4445,91 грн., три проценти річних в сумі 1809,00 грн., пеня в сумі 21349,60 грн., задовольнити частково.

Стягнути Акціонерного товариства Київенерго (85612, Донецька обл., Мар`їнський район, м. Курахове, вул. Енергетиків, буд. 34, ЄДРПОУ 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Український холдинг будівельних проектів (03028, м. Київ, вул. Велика Китаївська, 59, офіс 2, ЄДРПОУ 37402189) основний борг в сумі 65716,27 грн., три проценти річних в сумі 1809,00 грн., інфляцію в сумі 4445,91 грн., всього заборгованість в сумі 71971,18 грн., судовий збір в сумі 1481,52 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 11.07.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 11.07.2019р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина