Рішення

від 03.07.2019 по справі 320/3038/19

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 03.07.2019

Справа № 320/3038/19

Провадження № 2/320/2133/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2019 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Юрлагіної Т.В.,

при секретарі - Бондаренко Г.В.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивачів - адвокат Леоновець А.О.,

представник відповідача - Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відокремленого структурного підрозділу Мелітопольський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області із позовною заявою, яку в подальшому уточнили і просять, визнати незаконним та скасувати наказ директора Відокремленого структурного підрозділу Мелітопольський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету № 24-К/ТР від 14 березня 2019 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 з 20.03.2019 року у зв`язку з закінчення строку дії контракту, п. 2 ст. 36 КЗпП України , поновити на посаді, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 11704,72 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. та судовий збір в сумі 768,40 грн.

В обґрунтування уточненого позову зазначила, що її 10.05.2011 року було прийнято на посаду заступника директора з АГЧ до ВСП Мелітопольський коледж таврійського державного агротехнологічного університету з 10.05.2011 року до 30.06.2012 року за контрактом, що підтверджується копією наказу № 9-К від 10.05.2011 року, доданою до позову.

02.12.2013 року було призначено на посаду заступника директора з АГЧ до ВСП Мелітопольський коледж таврійського державного агротехнологічного університету з 02.12.2013 року до 31.08.2014 року за контрактом, що підтверджується копією контракту від 02.12.2013 року, доданою до позову.

01.11.2014 року було призначено на посаду заступника директора з АГУ до ВСП Мелітопольський коледж таврійського державного агротехнологічного університету з 01.11.2014 року до 01.12.2018 року за контрактом, що підтверджується копією контракту від 01.11.2014 року, доданою до позову.

29.11.2018 року у зв`язку із закінченням дії контракту 01.12.2018 року було переведено виконуючим обов`язки заступника директора з АГР з 02.12.2018 року до обрання директора за конкурсом, що підтверджується копією зазначеного наказу № 93-К/ТР від 29.11.2018 року, доданою до позову.

28.01.2019 року на черговому засіданні вченої ради Агротехнологічного університету шляхом таємного голосування було обрано директором ВСП Мелітопольський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету Мельник О.В., що підтверджується інформацією з офіційного сайту Таврійського державного агротехнологічного університету про його обрання (http://www.tsatu.edu.ua/zasidannja-vchenoji-rady-universytetu-vid-28-01-2019/), доданою до позову.

Відповідно до наказу № 93-К/ТР від 29.11.2018 року її повинні були звільнити з посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору саме 28.01.2018 року, тобто в останній день дії строкового договору (контракту), як це передбачено п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Однак, вказаних дій вчинено не було та вона продовжувала виконувати покладені на неї посадові обов`язки без укладання договору. 04.02.2019 року обраного директора коледжу Мельника О.В. , якого було призначено на посаду директора ВСП Мелітопольський коледж таврійського державного агротехнологічного університету , на підставі наказу № 197-К від 04.02.2019 року, що підтверджується інформацією отриманою з офіційного сайту ВСП Мелітопольський коледж таврійського державного агротехнологічного університету (http://mc.tsatu.edu.ua/nash-novini/64-vtayemo.html), доданою до позову. Але і після призначення Мельника О.В. на посаду директора позивач продовжувала виконувати покладені на неї обов`язки без укладення трудового договору, а 20.03.2019 року її було звільнено з посади в.о. заступника директора з АГР у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, що підтверджується копією наказу № 24-К/ТР від 14.03.2019 року, доданою до позову. Зазначений наказ про звільнення отримала поштовою кореспонденцією тільки 21.03.2019 року, що підтверджується описом вкладення від 20.03.2019 року та конвертом, а також повідомленням про отримання поштового рекомендованого повідомлення, яке мається в матеріалах моєї особової справи, а також інформацією про відстеження кореспонденції, доданою до позову. Вважає своє звільнення вчинене а таким, що відбулося з порушенням вимог діючого трудового законодавства. Крім того її було звільнено під час перебування на лікарняному, що також не допускається. А також у порушення вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України відповідач, у день її звільнення не видав належно оформлену трудову книжку та не розрахувався по заробітній платі. Крім того, у результаті неправомірних дій відповідача у зв`язку з незаконним звільненням позивач перетерпіла сильні моральні страждання, які проявилися у сильному емоційному стресі, що спричинило загострення хронічної хвороби - цукровий діабет. У зв`язку з чим мала проходити додатковий курс лікування, витрачати на це кошти та свій час, що потребувало додаткових зусиль в організації свого життя. У разі незаконного звільнення була позбавлена права на перерахунок розміру пенсії. Спричинену моральну шкоду у зв`язку з незаконним звільненням оцінює у 5 000 гривень.

У судовому засіданні позивач разом з представником наполягали на задоволенні позовних вимог, уточнили позовну заяву в частині стягнення середнього заробітку з урахуванням отриманих лікарняних за відповідний період часу з 18.03.2019 року до 19.04.2019 року, а саме просили стягнути середній заробіток за 49 робочих днів в сумі 11704,72 (одинадцять тисяч сімсот чотири) гривні 72 копійки, з обов`язковим перерахуванням до державного бюджету сум податків та зборів, нарахованих з даної суми у розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством.

Представник відповідача - Відокремленого структурного підрозділу Мелітопольський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету - надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позовних вимог в повному обсязі.

Фактично не оспорюючи зазначені обставини позивачем щодо дат укладання контрактів з позивачем, зазначив, що на підставі вимог статуту після призначення його на посаду директора здійснював добір працівників. В ході якого до позивача виникли зауваження з приводу роботи, про що її було повідомлено, та після цього винесено наказ про звільнення, ознайомлюватись з наказом вона відмовилась, дані відомості підтверджються доповідною ОСОБА_3 , тому засобами поштового звязку їй було направлено його повторно за адресою місця проживання. Крім того звертає увагу, що контракт у відповідності до п. 6.2.1 не може переходити в договір на невизначений строк. У судовому засіданні 03 липня 2019 року зазначив, що розуміє, що звільнення позивача було проведено без доритмання вимог закону.

Щодо уточнених відомостей про кількість робочих днів та розмір середнього заробітку представник відповідача не заперечував, і також надав відповідний розрахунок.

18 квітня 2019 року відкрито провадження у даній справі.

07 травня 2019 року надійшов відзив від відповідача Відокремленого структурного підрозділу Мелітопольський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету .

15 травня 2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

03 липня 2019 року подано уточнену заяву.

Вислухавши пояснення сторін та їхніх представників, вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні правовідносини.

Наказом від 10.05.2011 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду заступника директора з АГЧ до ВСП Мелітопольський коледж таврійського державного агротехнологічного університету з 10.05.2011 року до 30.06.2012 року за контрактом. /а.с.10/

Відповідно до контракту від 02.12.2013 року ОСОБА_1 було призначено на позаду заступника директора з АГЧ до ВСП Мелітопольський коледж таврійського державного агротехнологічного університету з 02.12.2013 року до 31.08.2014 року за контрактом. /а.с.11-12/

Відповідно до контракту від 01.11.2014 року ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника директора з АГУ до ВСП Мелітопольський коледж таврійського державного агротехнологічного університету з 01.11.2014 року до 01.12.2018 року за контрактом. /а.с. 13-16/

Наказом № 93-К/ТР від 29.11.2018 року у зв`язку із закінченням дії контракту 01.12.2018 року ОСОБА_1 було переведено виконуючим обов`язки заступника директора з АГР з 02.12.2018 року до обрання директора за конкурсом. /а.с. 17-18/

28.01.2019 року на черговому засіданні вченої ради Агротехнологічного університету шляхом таємного голосування було обрано директором ВСП Мелітопольський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету Мельник О.В., що підтверджується інформацією з офіційного сайту Таврійського державного агротехнологічного університету про його обрання (http://www.tsatu.edu.ua/zasidannja-vchenoji-rady-universytetu-vid-28-01-2019/).

04.02.2019 року обраного директора коледжу, Мельника О.В. було призначено на посаду директора ВСП Мелітопольський коледж таврійського державного агротехнологічного університету , на підставі наказу № 197-К від 04.02.2019 року, що підтверджується інформацією отриманою з офіційного сайту ВСП Мелітопольський коледж таврійського державного агротехнологічного університету (http://mc.tsatu.edu.ua/nash-novini/64-vtayemo.html).

Після призначення Мельника О.В. на посаду директора ОСОБА_1 продовжувала виконувати посадові обов`язки, була допущена до роботи без укладення трудового договору.

Відповідно до наказу № 24-К/ТР від 14.03.2019 року ОСОБА_1 , було звільнено з 20.03.2019 року з посади в.о. заступника директора з АГР у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі п.2 ст.36 КЗпП України. /а.с. 19/

Наказ про звільнення позивач отримала поштовою кореспонденцією 21.03.2019 року./а.с. 20-21/

Також з 18.03.2019 року до 19.04.2019 року включно ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що підтверджується копією листків непрацездатності, серія АД № 299951 та серія АДЛ № 135435 виданих Комунальним некомерційним підприємством Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 .

Відповідно до довідки № 162 від 03.07.2019 року наданої в судовому засіданні представником відповідача, позивачу під час тимчасової непрацездатності за період з 18.03.2019 року до 19.04.2019 року було нараховано та виплачено грошову суму в розмірі 5476,63 грн., дані обставини визнано сторонами.

Відповідно до положень ст.ст.55, 124 Конституції України, ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ст.43 Конституції України).

У п.1 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.92 року (далі - Постанова) роз`яснено, що діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу й незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи.

Відповідно до ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч.6 ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розділом 6 контракту передбачені підстави внесення змін і доповнень до контракту та його припинення.

Так, згідно п.6.1. контракт може бути припинений або розірваний з підстав передбачених чинним законодавством та умовами самого контракту. Пункт 6.2.Підставами для розірвання контракту є: 6.2.1. закінчення строку його дії. При цьому директор коледжу і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитись у такому: контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін. Контракт не може переходити в договір на невизначений строк відповідно до пункту 2 статі 36 КЗпП України, коли кожна із сторін не поставила питання про його припинення. Якщо у цей термін сторони не визначились, то контракт продовжується на новий термін.

Також зазначено інші підстави.

Строк дії контракту від 01.11.2014 року встановлений і він діє з 01 листопада 2014 року по 01 грудня 2018 року.

Наказом № 93-К/ТР від 29.11.2018 року у зв`язку із закінченням дії контракту 01.12.2018 року ОСОБА_1 було переведено виконуючим обов`язки заступника директора з АГР з 02.12.2018 року до обрання директора за конкурсом. /а.с. 17-18/

28.01.2019 року на черговому засіданні вченої ради Агротехнологічного університету шляхом таємного голосування було обрано директором ВСП Мелітопольський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету Мельник О. В.

Однак її з наступного дня звільнено не було вона продовжувала працювати, що відповідачем визнано.

Якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

При цьому суд також зазначає, що продовження трудових правовідносин, тобто вихід працівника на роботу наступного дня після закінчення строкового трудового договору, допуск його до роботи є юридичним фактом, у силу якого строковий трудовий договір набуває характеру безстрокового, укладеного на невизначений термін.

Частина 1 ст.39-1 КЗпП України, вказуючи на те, що оскільки трудові відносини після закінчення 28 січня 2019 року строку трудового договору фактично тривали (звільнення позивача в останній день строку дії трудового договору не проведене), а тому дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк.

З аналізу вказаної норми Закону слідує, що для констатації судом факту виникнення між працівником та роботодавцем безстрокових трудових відносин після закінчення строку дії строкового трудового договору необхідно встановити сукупність фактичних обставин (юридичний склад): 1) термін дії строкового трудового договору є таким що закінчився; 2) трудові відносини між працівником та роботодавцем фактично тривають; 3) як роботодавець так і працівник не вимагає припинення трудових відносин.

Наказ про звільнення позивача було винесено 14.03.2019 року, а звільнення повинно відбутися з 20.03.2019 року.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу директора Відокремленого структурного підрозділу Мелітопольський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету № 24-К/ТР від 14 березня 2019 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 з 20.03.2019 року у зв`язку з закінчення строку дії контракту, п. 2 ст. 36 КЗпП України та поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки заступника директора з АГР з 20 березня 2019 року.

В обґрунтування своїх письмових заперечень проти позовних вимог представник відповідача посилається на наступне:

Що відповідно до пункту контракт не може переходити в договір на невизначений строк відповідно до пункту 2 статі 36 КЗпП України.

Довід відповідача про це суд вважає неприйнятним з огляду на зміст контракту, який знаходиться в матеріалах справи.

Відповідачем умисно вибрано слова з контексту, оскільки пунктом 6.2. Контракту визначається, що підставами для розірвання контракту є: 6.2.1. закінчення строку його дії.

При цьому директор коледжу і працівник повинні за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитись у такому: контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін.

В порушення зазначених умов відповідачем не ініціювалось зазначене питання з будь-якою пропозицією, до позивача він не звертався, письмові докази цього відсутні.

Згідно до положень пункту 6.2.1. Контракту, контракт не може переходити в договір на невизначений строк відповідно до пункту 2 статі 36 КЗпП України, коли кожна із сторін не поставила питання про його припинення. Якщо у цей термін сторони не визначились, то контракт продовжується на новий термін.

В даному випадку новий термін відсутній, оскільки особа за наказом виконувала обов`язки заступника директора з АГР з 02.12.2018 року до обрання директора за конкурсом, якого було обрано 28.01.2019 року.

ОСОБА_1 не було звільнено із займаної посади 28.01.2019 року, вона продовжувала виконувати посадові обов`язки та перебувати на посаді заступника директора з АГР.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 39 2 п.п. 2 і 3 ст. 23 КЗпП України якщо в останній день строку трудового договору працівник не був звільнений, то трудові відносини фактично тривають і договір вважається продовженим на тих самих умовах, однак вже на невизначений строк.

Таким чином, наказ про звільнення з підстав п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, тобто у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору прийнято безпідставно.

Більш того, з 18.03.2019 року позивач перебувала на лікарняному, про вказаний факт керівництво коледжу було обізнано.

Відповідно до ч.4 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, у зв`язку з тим, що з 29.01.2019 року позивач працював в учбовому закладі безстроково, то вимоги законодавства про те, що при закінченні строку трудового договору, працівника можливо звільнити у період тимчасової непрацездатності, на неї не розповсюджуються.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку суд доходить наступного:

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави (…) працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (ч. 1). При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2). Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 7).

Таким чином, статтею 235 КЗпП України визначено обов`язок, а не право роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, а у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Ураховуючи, що звільнення відбулося 20 березня 2019 року, однак у зв`язку з перебуванням позивача на лікарняному, який оплачено відповідачем до 19 квітня 2019 року включно кількість робочих днів, як час вимушеного прогулу складає 49 днів. Сума середнього заробітку становить 11704,72 гривні. Дані обставини визнано сторонами в судовому засіданні та перевірено судом.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 22 квітня 2019 року до 03 липня 2019 року складає 11704,72 грн.

Крім того, позивачка просить стягнути моральну шкоду в розмірі 5000 гривень.

Відповідно до ст.15 ЦК кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

У ч.2 ст.16 ЦК визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди тощо.

У ст.1 КЗпП передбачено, що на трудові відносини поширюються норми цього закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237 1 КЗпП, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (ст.237 1 КЗпП) містить перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237 1 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до ст.237 1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (стст.3, 4, 11, 31 ЦПК 2004 року).

КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.237 1 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиціальним судовим рішенням в адміністративній справі та згідно з ч.4 ст.82 ЦПК не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі ст.237 1 КЗпП здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена ВСУ в постанові від 25.04.2012 у справі №6-23цс12.

На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача, яке полягало в незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат. Зокрема, ураховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Тому суд вважає справедливим визначити суму компенсації в розмірі 1000 грн.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ст. 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.7 ст. 235 КЗпП рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з п.2,4 ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, а також присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність звільнення позивачів.

Стосовно судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги слід зазначити наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2статті 137ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою,включаючи підготовку до її розгляду,збір доказів тощо,а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості,що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, з аналізу статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката має бути визначений умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Із матеріалів справи вбачається, що 09 грудня 2018 року між позивачем та адвокатом Леоновець А.О. було укладено договір про надання правової допомоги.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно акту наданих послуг від 03.07.2019 року загальна вартість послуг адвоката Леоновець А.О. за надання правової допомоги ОСОБА_1 складає 5000,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується розподілу інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при подачі позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., згідно квитанції № 0.0.1327037179.1 від 16.04.2019 року за вимогу про стягнення моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача відповідно до ст. 141 ЦПК України на користь позивача.

Крім того, на підставі вимог, встановлених п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, оскільки при подачі 17.04.2019 року позовної заяви позивач була звільнена від сплати судового збору за вимог про поновлення на посаді, тому стягненню з відповідача в дохід держави підлягає судовий збір в сумі 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 158, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відокремленого структурного підрозділу Мелітопольський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Відокремленого структурного підрозділу Мелітопольський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету № 24-К/ТР від 14 березня 2019 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 з 20.03.2019 року у зв`язку із закінчення строку дії контракту, п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки заступника директора з АГР з 20 березня 2019 року.

Стягнути з Відокремленого структурного підрозділу Мелітопольський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.04.2019 року по 03.07.2019 року в сумі 11704,72 (одинадцять тисяч сімсот чотири) гривні 72 копійки, з обов`язковим перерахуванням до державного бюджету сум податків та зборів, нарахованих з даної суми у розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством.

Стягнути з Відокремленого структурного підрозділу Мелітопольський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 (одну) тисячу гривень, понесені судові витрати по справі, а саме: суму сплаченого судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп., витрати на правничу допомогу у сумі 5000 (п`ять тисяч ) грн. 00 коп., а разом стягнути 6 768 (шість тисяч сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Стягнути з Відокремленого структурного підрозділу Мелітопольський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету на користь держави судовий збір в сумі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги в Мелітопольський міськрайонний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Відокремлений структурний підрозділ Мелітопольський коледж Таврійського державного агротехнологічного університету , юридична адреса: 72312, Запорізька область, м. Мелітополь, проспект Богдана Хмельницького, б. 44, код ЄДРПОУ -26181890.

З повним текстом рішення сторони можуть ознайомитись 10 липня 2019 року.

Суддя: Т.В.Юрлагіна