Постанова

від 02.07.2019 по справі 520/946/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2019 р.Справа № 520/946/19Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Мельнікової Л.В. , Калитки О. М. ,

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Панченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 04.03.19 року по справі № 520/946/19

за позовом ОСОБА_1

до Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення №6 від 09.01.2019 року Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про відмову ОСОБА_1 у переході з пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків на пенсію на рівні з військовослужбовцями строкової служби, відповідно до ст. 59 ч. З Закону України "Про статус та соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як норми прямої дії, та ст.3 п. г) Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", обчислення якої провівши з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня кожного відповідного року;

- зобов`язати Індустріальне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова перевести ОСОБА_1 з 04.01.2019 року на підставі заяви від 04.01.2019 року на пенсію на рівні з військовослужбовцями строкової служби відповідно до ст. 59 ч. З Закону України "Про статус та соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як норми прямої дії, та ст. 3 п. г) Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

- провести за бажанням ОСОБА_1 обчислення його державної (основної) пенсії по інвалідності виключно з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня кожного відповідного року, з урахуванням відсотку втрати працездатності, в даний час - 80%, за формулою: п`ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року і кожного наступного відповідного року, помножений на існуючий відповідний відсоток втрати працездатності, без врахування інших положень Закону України №796 - XII та положень постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з подальшим щорічним обчисленням його державної (основної) пенсії по інвалідності в разі щорічного з 1 січня кожного відповідного року збільшення розміру мінімальної заробітної плати, без застосування понижуючих коефіцієнтів, інших формул чи розрахунків, а також проводити відповідні виплати без обмеження граничного (максимального) розміру пенсії.

- допустити судове рішення до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що рішення №6 від 09.01.2019 року відповідача про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності на рівні з військовослужбовцями строкової служби та відмову у проведенні з 04.01.2019 року перерахунку та виплати пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до частини 3 статті 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова про визнання дій та рішення протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення №6 від 09.01.2019 року Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про відмову ОСОБА_1 у переході з пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків на пенсію на рівні з військовослужбовцями строкової служби, відповідно до ст. 59 ч. З Закону України "Про статус та соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як норми прямої дії, та ст.3 п. г) Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", обчислення якої провівши з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня кожного відповідного року.

Зобов`язано Індустріальне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова перевести ОСОБА_1 з 04.01.2019 року на підставі заяви від 04.01.2019 року на пенсію на рівні з військовослужбовцями строкової служби відповідно до ст. 59 ч. З Закону України "Про статус та соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як норми прямої дії, та ст. 3 п. г) Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та провести обчислення його державної (основної) пенсії виключно з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, з урахуванням відсотку втрати працездатності, в даний час - 80%, за формулою: п`ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року і кожного наступного відповідного року, помножений на існуючий відповідний відсоток втрати працездатності, без врахування інших положень Закону України №796 - XII та положень постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", без застосування понижуючих коефіцієнтів, інших формул чи розрахунків, а також проводити відповідні виплати без обмеження граничного (максимального) розміру пенсії.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у межах суми стягнення за один місяць.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (І категорія), а також є інвалідом 2 групи.

Позивач перебуває на обліку в Індустріальному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України м.Харкова та отримує пенсію по інвалідності та додаткову пенсію відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Як вбачається з довідки військової частини 15731 №9 від 30.05.1988 р. та військового квитка серії НОМЕР_2 , позивач був призваний на учбові збори та виконував обов`язки у складі військової частини НОМЕР_3 у період з 01.05.1986 року по 30.05.1986 р., а також приймав участь у роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження (а.с.23, 24, 25).

Відповідно вкладки № НОМЕР_4 до посвідчення серія НОМЕР_5 , виданого 24.05.2007 р. (а.с.16) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, дійсної безстроково та має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно експертного висновку Харківської міжвідомчої експертної Ради по встановленню причинного зв`язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру від 16.05.1990 р. №13 (засідання Ради №13 від 16.05.1990 року встановлено, що захворювання ОСОБА_1 пов`язано з дією іонізуючих та інших шкідливих факторів при виконанні робіт по ліквідації аварії на ЧАЕС (а.с.20).

04.01.2019 року позивач звернувся до Немишлянського відділу Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова з заявою про призначення/перерахунок пенсії, а саме просив перевести його на (державну (основну) пенсію на рівні з військовослужбовцями строкової служби відповідно до положень прямої дії ч.3 чт.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ та ст. п. г) Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнений з військової служби та деяких інших осіб", провівши обчислення державної (основної) пенсії виключно з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, з урахуванням відсотку втрати працездатності за формулою: п`ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законами на 1 січня відповідного року, помножений на відсоток втрати працездатності, без врахування інших положень Закону України (№796-ХІІ) та положень постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210, з подальшим перерахунком пенсії в разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, а також проводити відповідні виплати без обмеження граничного (максимального) розміру пенсії (а.с.26).

Рішенням №6 від 09.01.2019 р. відповідач відмовив у призначенні та перерахунку пенсії, посилаючись на те, що відповідно до статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постанови Кабінету Міністрів України №851 від 15.11.2017р. "Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", на законодавчому рівні відсутні підстави для переведення ОСОБА_1 з одного виду пенсії на інший (а.с.27).

Не погоджуючись з вказаною відмовою відповідача, позивач звернувся за захистом своїх соціальних прав до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що стаття 59 Закону №796 стосується призначення та виплати пенсії "військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи", а не виключно військовослужбовців строкової служби, як помилково вважає відповідач.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, умови соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до статті 1 Закону України № 796-ХІІ, закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Таким чином, Закон України № 796-ХІІ спрямований на захист трьох категорій осіб, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Статтею 10 зазначеного Закону визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов`язані, призвані на військові збори.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов`язані користувались всією повнотою соціально - економічних, політичних та особистих прав і свобод і несли усі обов`язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Отже, відповідно до статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" військовозобов`язані, призвані на військові збори для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є військовослужбовцями.

У період перебування позивача на військових зборах діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VII "Про загальний військовий обов`язок", яким відповідно до статей 5, 6 цього Закону (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року №3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов`язаними.

За правилами статей 7-9 цього Закону "Про загальний військовий обов`язок", військовослужбовці і військовозобов`язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов`язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов`язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ, відповідно до ч. 9 ст. 1 цього Закону щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

За правилами ч. 1 ст. 16 Закону України від 6 грудня 1991 року №1934-XII "Про Збройні Сили України", держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (підпункт 3 пункту 1 статті 3 цього Закону).

Аналізуючи наведене, колегія суддів зазначає, що громадяни із числа військовозобов`язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.

Зазначене вище кореспондується зі ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ, згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов`язані, призвані на військові збори.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

ГарантованаКонституцією Українирівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.

Рівність та недопустимість дискримінації особи є конституційними принципами національної правової системи України, а також фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 14), Протоколі № 12 до неї (стаття 1) та уЗагальній декларації прав людини1948 року (статті 1, 2, 7).

На це вказував і Європейський суд з прав людини, стверджуючи, що відмінність у ставленні є дискримінаційною тоді, коли немає об`єктивного і обґрунтованого виправдання (§ 51 рішення у справі "Stec and Others v. the United Kingdom" від 6 липня 2005 року).

На конституційному рівні визначені гарантії соціального захисту громадян, які перебувають на службі в органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, тобто виконують військовий обов`язок, а також осіб, які втратили здоров`я внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та потребують його відновлення, постійної медичної допомоги й соціального захисту з боку держави. Держава може встановлювати певні відмінності щодо рівня соціального захисту вказаних категорій осіб, однак визначені законом відмінності не повинні: допускати жодних невиправданих винятків із конституційного принципу рівності, містити ознак дискримінації при реалізації зазначеними особами права на соціальний захист та порушувати сутність права на соціальний захист, а обґрунтування механізму нарахування соціальних виплат має відбуватись із урахуванням критеріїв пропорційності та справедливості.

Законом визначаються основні положення щодо порядку реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення (абзац другийпреамбули до Закону).

Згідно зчастиною першоюстатті 1 Закону Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Особливості призначення пенсій військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, передбачені устатті 59Закону.

Стаття 59 Зaкoну Укрaїни "Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи" (в редакції ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" від 03.10.2017 року) передбачає, що військовослужбовцям, які брaли учaсть у ліквідaції нaслідків Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, тобто законодавець не пов`язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою.

Отже, вищезазначена стаття Закону №796 стосується призначення та виплати пенсії "військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи", а не виключно військовослужбовців строкової служби, як помилково вважає відповідач.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що адміністративний позов слід задовольнити та для повного захисту прав особи, визнати протиправними дії відповідача, що полягають у відмові у задоволенні заяви ОСОБА_1 з тієї підстави, що він перебував на роботах по ліквідації наслідків ЧАЕС не під час проходження дійсної строкової служби, а під учбових зборів та скасувати рішення №6 від 09.01.2019 року Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова.

Крім того, суд підкреслює, що державна пенсія позивачу була призначена до 01.10.2011 року.

У рішенні Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп зазначено, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони а інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою та громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.

Системний аналіз вищевикладених правових норм та правової позиції Конституційного Суду України дозволяє стверджувати, що обмеження пенсії максимальним розміром застосовується до осіб, яким пенсія призначена після набуття чинності Законом №3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", тобто після 01 жовтня 2011 року.

Відповідно до частини 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Згідно ч.2 ст.83 Закону України "Про пенсійне забезпечення", переведення з одного виду пенсії на інший провадиться з дня подання відповідної заяви з усіма необхідними документами.

Позивач до відповідача з заявою про перехід на пенсію на рівні з військовослужбовцями строкової служби звернувся лише 04.01.2019 року, а отже і право на призначення пенсії (переходу з виду на вид) позивач має з дня такого звернення, тобто з 04.01.2019 року.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно з ч. 1ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Так, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини 3 статті 59 Закону України Зaкoну Укрaїни "Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи" виключно з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Колегія суддів, не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо закриття провадження у справі з посиланням на рішення Харківського окружного адміністративного суду суду від 21.05.18 у справі №820/2677/18, оскільки предметом розгляду в цій справі було рішення пенсійного органу № 97 від 30.03.2018.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 року по справі № 520/946/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 року по справі № 520/946/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. КононенкоСудді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова О.М. Калитка Повний текст постанови складено 12.07.2019 року