Постанова

від 09.07.2019 по справі 910/4686/13

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2019 р. Справа№ 910/4686/13

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Національної академії аграрних наук України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.05.2013 (повний текст рішення складено і підписано 21.05.2013)

у справі № 910/4686/13 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Національної академії аграрних наук України

до Української кооперативно-державної корпорації по

агропромисловому будівництву Украгропромбуд

за участю Прокуратури міста Києва

про стягнення 677 008, 52 грн.

В С Т А Н О В И В:

Національна академія аграрних наук України (далі - НААН України, позивач) завернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву Украгропромбуд (далі - Украгропромбуд, Корпорація, відповідач) про стягнення 677 008, 52 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що оскільки з 28.12.2010 будівля по вул. Суворова, 9 перебувала у фактичному володінні та користуванні відповідача, однак знаходилась на балансі позивача, з яким було укладено відповідні договори на водопостачання, відведення стічних вод, постачання теплової енергії, активної та реактивної електроенергії (разом - на комунальні послуги), та які оплачувались позивачем в повному обсязі за бюджетні кошти, відтак позивачу були завдані збитки в розмірі оплачених витрат на утримання цієї будівлі в розмірі 677 008, 52 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2013 у справі № 910/4686/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись із прийнятим рішенням, НААН України оскаржила його в апеляційному порядку, просила рішення скасувати та прийняти нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача 677 088, 52 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням вимог матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, висновки суду про те, що будівля ніким не використовується та не здійснюються жодні дії щодо її повернення є безпідставними та суперечать тим доказам, які надавались суду, адже згідно Акту прийому-передачі будівлі позивач передав адмінбудівлю Корпорації та звільнив її 28.12.2010, після чого остання набула відповідних прав та обов`язків щодо цієї будівлі, а також виставила охорону приватної охоронної компанії, що не заперечувалось відповідачем. Крім цього, факт володіння та користування Корпорацією адмінбудівлею підтверджується судовими рішенням у справі № 13/181 за позовом заступника прокурора міста Києва до Корпорації про виселення та звільнення. Посилаючись в оскаржуваному рішення на постанову Вищого господарського суду України саме у справі № 3/181, суд першої інстанції залишив поза увагою встановлений судом факт про відсутність підстав для виселення Корпорації із займаної адмінбудівлі та звільнення нею приміщень. Тобто, саме цим рішенням підтверджується, що Корпорація займає приміщення адмінбудівлі та користується ним на свій власний розсуд. За твердженнями апелянта також про хибність висновків суду першої інстанції про те, що будинок не перебуває в користуванні жодної зі сторін, адже невикористання будівлі за призначенням не свідчить, що вона взагалі не використовується. На переконання апелянта, оскільки Корпорація як споживач повинна була укласти договори про надання житлово-комунальних послуг та здійснювати оплату наданих послуг, місцевий суд безпідставно зазначив про обов`язок саме академії, як балансоутримувача будівлі, оплачувати такі послуги, не врахувавши, що відповідач ухилився від приймання цієї будівлі на баланс. На думку скаржника, ухилення відповідача від прийняття будівлі на баланс та укладення договорів щодо комунальних послуг, а також ігнорування листів академії щодо вирішення питань оплати згаданих послуг, свідчить про те, що саме з вини відповідача позивач змушений був сплачувати комунальні послуги за державні кошти. Відповідно пов`язані з утриманням спірної будівлі витрати підлягають відшкодуванню позивачу в повному обсязі, адже сплачуючи комунальні послуги, позивач діяв виключно з метою уникнення загрози знищення майна (у разі відключення комунальних послуг), на виконання приписів Закону України Про охорону культурної спадщини та в інтересах відповідача тощо.

В судове засідання апеляційної інстанції 09.07.2019 з`явились представники позивача та прокуратури, представник відповідача не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, тому апеляційний суд вважав за доцільне справу розглядати за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами.

Представники позивача та прокуратури в судовому засіданні апеляційної інстанції надали пояснення, в яких підтримали апеляційну скаргу позивача, просили її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача 677 088, 52 грн.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.04.2010 у справі № 2-1102-1/2010 затверджено мирову угоду від 20.04.2010, укладену між Українською корпоративно-державною корпорацією по агропромисловому будівництву Украгропромбуд (відповідач), Національною академією аграрних наук України (позивач) та ОСОБА_1 , згідно якої позивач визнав право власності на будівлю по вул. Суворова, 9 за відповідачем.

На підставі затвердженої мирової угоди, 28.12.2010 позивач передав відповідачу адмінбудівлю, оформивши це Актом приймання-передачі будівлі по вул. Суворова, 9 від 28.12.2010.

22.02.2011 за результатами перевірки Прокуратура міста Києва подала апеляційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21.04.2010 у справі № 2-1102-1/2010, за результатом розгляду якої, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05.05.2011 скасовано ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21.04.2010, а справу направлено на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.06.2011 у справі № 2-2929/2011, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07.09.2011, провадження за позовом Українською корпоративно-державною корпорацією по агропромисловому будівництву Украгропромбуд в частині вимог до Національної академії аграрних наук України закрито.

З огляду на наведене позивач стверджував, що будівля по вул. Суворова, 9 перебувала у фактичному володінні та користуванні відповідача з 28.12.2010, а знаходилась на балансі позивача, з яким залишились укладеними відповідні договори на водопостачання, відведення стічних вод, постачання теплової енергії, активної та реактивної електроенергії (разом - комунальні послуги).

Незважаючи на фактичне користування будівлею, відповідач ухилявся від прийняття ії на баланс та переукладення договорів про надання комунальних послуг з постачальниками, відповідно позивач самостійно сплачував комунальні послуги щоби не завдати збитків державі, адже будівля визнана пам`яткою архітектури й потребує постійного обслуговування, отже балансоутримувачу (позивачу) були завдані збитки в розмірі оплачених витрат на утримання цієї будівлі в розмірі 677 008, 52 грн., які позивач й просив стягнути в судовому порядку.

Як вище загадувалось, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2013 у справі № 910/4686/13 в задоволенні позову відмовлено повністю. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що балансоутримувачем будівлі в„– 9 по вулиці Суворова є позивач і саме з ним оформлені відповідні договору з надання комунальних послуг, тому у відповідача відсутні підстави для укладення з відповідними підприємствами договорів на отримання комунальних послуг щодо будівлі, яка не перебуває у його розпорядженні. За висновками суду, сплачуючи грошові кошти за надання комунальних послуг, позивач виконував обов`язки балансоутримувача будівлі та зобов`язання за договорами з постачальниками комунальних послуг. При цьому, судом враховано, що після передачі будівлі за Актом (з виконання мирової угоди) корпорація (відповідач) пропонувала переукласти договори комунальних послуг і спочатку академія (позивач) направила листи постачальникам про припинення договорів, які в подальшому відкликала. Таким чином, оскільки позивач не довів суду, адже не надав доказів на підтвердження наявної вини відповідача у спричиненні позивачу збитків у заявленому розмірі, порушення його прав, а також причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та настанням визначеної позивачем шкоди, місцевий суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача вищенаведених збитків.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів на підставі ст. 16 ЦК України є відшкодування збитків.

Збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).

Під збитками в розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України передбачаються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Як встановлено матеріалами справи, в 2011 Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України та Національної академії аграрних наук України з позовом до Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву Украгропромбуд про витребування нежитлових приміщень площею 4 887,6 кв.м. вартістю 127 586 900,00 грн. у будинку в„–9 (літери А, А') по вул. Суворова у м. Києві від Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву Украгропромбуд на користь Національної академії аграрних наук України; зобов`язання звільнити нежитлові приміщення площею 4 887,6 кв.м. в будинку № 9 (літери А, А') по вул . Суворова у м. Києві, повернувши їх Національній академії аграрних наук України (з урахування заяви про уточнення позовних вимог).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2011 у справі №13/181,залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 15.02.2012, позов Заступника прокурора міста Києва задоволено. витребувано нежитлові приміщення площею 4 887,6 кв.м. вартістю 127 586 900,00 грн. у будинку в„–9 (літери А, А ') по вул. Суворова у м. Києві від Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву Украгропромбуд на користь Національної академії аграрних наук України. Зобов`язано Українську кооперативно-державну корпорацію по агропромисловому будівництву Украгропромбуд звільнити нежитлові приміщення площею 4 887,6 кв.м. у будинку № 9 (літери А, А') по вул . Суворова у м. Києві повернувши їх Національній академії аграрних наук України. Присуджено до стягнення з Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву Украгропромбуд на користь Державного бюджету 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Під час розгляду даної справи, судами встановлено, що згідно свідоцтва про право власності від 04.10.2007, виданого Головним управлінням комунальної власності м . Києва, власником адміністративного будинку в„–9 по вул. Суворова (літера А, А') в м. Києві площею 5 052,5 кв.м. є Держава Україна, а вказаний будинок перебуває на балансі Національної академії аграрних наук України відповідно до акту приймання-передачі від 01.12.1990.

Разом з цим, згадані суди зазначили, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21.04.2010 у справі №2-1102-1/2010 затверджено мирову угоду між позивачем-2, відповідачем та ОСОБА_2 , відповідно до якої відповідач набув права власності на будинок площею 4 887,6 кв.м. по вул. Суворова, 9 (літера А, А') у м. Києві .

За змістом вказаної мирової угоди, зокрема, Національна академія аграрних наук України визнавала та не заперечувала, що Українська кооперативно-державна корпорація по агропромисловому будівництву Украгропромбуд є власником будинку в„–9 (літери А, А') площею 4 887,60 кв.м. по вул. Суворова в м. Києві , за умови реєстрації за нею права власності на цей будинок та з метою розміщення працівників відповідача, зобов`язувалася забезпечити проведення капітального ремонту приміщень адміністративної будівлі (триповерхова будівля з підвальним поверхом загальною площею 2423,00 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 37) за свій кошт. Факт виконання Українською кооперативно-державною корпорацією по агропромисловому будівництву Украгропромбуд ремонтних робіт підтверджується договором від 18.10.2010 та відповідними актами виконаних обсягів робіт.

На підставі вищезгаданої мирової угоди відповідач зареєстрував право власності на це майно в Комунальному підприємстві Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна .

Згідно з протестом прокуратури міста Києва від 24.02.2011 реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна - нежилий будинок площею 4 887,6 кв.м. по вул. Суворова, 9 (літера А) в м. Києві скасована, що підтверджується листом Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 25.02.2011 року №9241 (И-2011).

Разом з цим судами встановлено, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05.05.2011 у справі №22-2690/6180/2011 за скаргою Прокуратури м. Києва скасовано ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21.04.2010 у справі №2-1102-1/2010 про затвердження мирової угоди, згідно якої відповідач набув право власності на будинок площею 4 887,6 кв.м. по вул. Суворова, 9 (літера А, А') у м. Києві .

Таким чином, суди в межах справи № 13/181 дійшли висновку, що у відповідача відсутні правові підстави володіння та користування спірним майном, а вимоги про витребування нежитлових приміщень площею 4 887,6 кв.м. вартістю 127 586 900,00 грн. в будинку в„–9 (літери А, А ') по вул. Суворова в м. Києві від Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву Украгропромбуд та зобов`язання Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву Украгропромбуд звільнити ці нежитлові приміщення, повернувши їх Національній академії аграрних наук України, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки судове рішення у справі № 13/181, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, встановленим є той факт, що власником адміністративного будинку в„–9 по вул. Суворова (літера А, А') в м. Києві площею 5 052,5 кв.м. є Держава Україна, а вказаний будинок перебуває на балансі Національної академії аграрних наук України, відповідно у відповідача відсутні правові підстави для володіння та користування спірним майном, наявний його обов`язок звільнити цю будівлю.

Таким чином, оскільки адміністративний будинок в„–9 по вул. Суворова належить Державі та перебуває на балансі позивача, а матеріали даної справи не містять жодних доказів виконання вищезгаданого рішення у справі № 13/181 - звільнення згаданого приміщення відповідачем та повернення позивачу, апеляційний суд дійшов висновку, що згадана будівля протягом спірного періоду перебувала у фактичному володінні та користуванні відповідача. Проте місцевий господарський суд в повній мірі не дослідив вищенаведених обставин справи й допустився помилки коли відмовив у задоволенні позову.

Вказуючи в оскарженому у даній справі рішенні, що жодних дій щодо передачі (повернення) будівлі в законне володіння власнику будь-яким з державних органів (установ), в тому числі органами прокуратури, не вчинено, а сама будівля охороняється силами корпорації і ніким не використовується, суд першої інстанції не врахував, що невикористання відповідачем будівлі за призначенням жодним чином не свідчить, що вона не перебуває у нього в користуванні.

За приписами ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги (чинний на момент виникнення спірних відносин) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Як вище згадувалось, в заявлений до стягнення позивачем період спірна будівля перебувала на балансі позивача, однак використовувалась відповідачам, що свідчить про те, що останній був споживачем житлово-комунальних послуг в будівлі адміністративного будинку в„–9 по вул. Суворова , відтак не був позбавлений права безпосередньо укласти відповідні договори на надання житлово-комунальних, як і оплачувати їх. Відповідно висновки суду першої інстанції з приводу відсутності у відповідача підстав на укладення таких договорів є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Крім цього, місцевий суд вважаючи, що академія, як балансоутримувач, зобов`язана вчиняти дії щодо утримання будівлі, запобігаючи погіршенню її стану, і у випадку можливого доступу до будівлі зобов`язана нести певні витрати, не врахував, що така будівля перебувала у користуванні відповідача, яким не вчинялось жодних дій щодо прийняття її на баланс та укладення відповідних договорів з постачальниками житлово-комунальних послуг, натомисть позивач направив листи про розірвання відповідних договорів, дія яких (листів) в подальшому була призупинена в зв`язку з перевіркою Прокуратурою міста Києва законності укладення мирової угоди та передачі будівлі відповідачу.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем неодноразово направлялися відповідачу листи про необхідність вирішення пов`язаних зі спірною будівлею питань, в тому числі щодо сплати комунальних послуг та передачі будівлі на баланс відповідача, однак ці листи проігноровані відповідачем, доказів на спростування цього матеріали справи не містять.

Таким чином, ухилення відповідача від прийняття будівлі на баланс та укладення договорів з постачальниками комунальних послуг, а також ігнорування листів академії щодо вирішення питань оплати цих послуг, свідчить про те, що саме з вини відповідача позивач за державні кошти змушений був оплачувати комунальні послуги в будівлі, яка перебувала в фактичному володінні та користуванні відповідача. Відповідно пов`язані з утриманням цієї будівлі витрати належить відшкодувати позивачу в повному обсязі за рахунок відповідача.

При цьому, понесення позивачем витрат на комунальні послуги в будівлі по вул. Суворова, 9 за період 2011-2012 роки та січень-лютий 2013 року в заявленій до стягнення сумі підтверджується Актами виконаних робіт (водопостачання та прийняття стоків), Актами приймання-передачі товарної продукції (постачання теплової енергії), Актами приймання-передачі товарної продукції (постачання електричної енергії), Актами про надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, а також платіжними дорученнями на оплату цих послуг у зазначеному вище періоді, копії яких долучено позивачем до матеріалів справи.

За таких обставин, за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками й вини відповідача, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 677 008, 52 грн. збитків, які доведено належними та допустимими доказами, не спростовано відповідачем, відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Місцевий господарський суд в повній мірі не дослідив вищенаведених обставин справи, тому дійшов помилкового висновку, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували наявність вини відповідача у спричиненні збитків позивачу в розмірі 677 008,52 грн., порушення його цивільного права, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та настанням визначеної позивачем шкоди.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі, у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті спору.

Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.ч. 1-2, 4 ст. 269 ГПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі п.п. 1-4 ч.1 ст.277 ГПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову, оскаржене рішення вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - про задоволення позову в повному обсязі. Відповідно доводи позивача (апелянта) по суті його апеляційної скарги заслуговують на увагу, а скарга - підлягає задоволенню.

В зв`язку із задоволенням позову та апеляційної скарги позивача з відповідача на його користь на підставі ст. 129 ГПК України підлягають стягненню 13 540, 17 грн. судового збору за подання позовної заяви та 6 770, 09 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національної академії аграрних наук України задовольнити, рішення Господарського суду Києва від 16.05.2013 у справі № 910/4686/13 скасувати та прийняти нове рішення:

Позов Національної академії аграрних наук України до Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву Украгропромбуд про стягнення 677 008, 52 грн. задовольнити.

Стягнути з Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву Украгропромбуд (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, буд. 4/6, ідентифікаційний код 00031762) на корить Національної академії аграрних наук України (01010, м. Київ, вул. Суворова, буд. 9, ідентифікаційний код 00024360) 677 008, 52 грн. збитків, 13 540, 17 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву Украгропромбуд (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, буд. 4/6, ідентифікаційний код 00031762) на корить Національної академії аграрних наук України (01010, м. Київ, вул. Суворова, буд. 9, ідентифікаційний код 00024360) 6 770, 09 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/4686/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 12.07.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук