Рішення

від 12.07.2019 по справі 910/5194/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.07.2019Справа № 910/5194/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондаренко Г.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 910/5194/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕЛЕМЕРЕЖА ДИСТРИБ`ЮШН

До Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕЛЕТРАНС

Про стягнення 91 710,72 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю УКРТЕЛЕМЕРЕЖА ДИСТРИБ`ЮШН (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕЛЕТРАНС (далі - відповідач) про стягнення 91710, 72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за ліцензійним договором №33 про надання невиключного права на використання телерадіопрограм від 01.11.2015, а тому просить стягнути з відповідача на користь позивача 76 704,00 грн суми основного боргу, 11 047,23 грн пені, 920,61 грн трьох відсотків річних та 3 038,88 грн втрат від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕЛЕМЕРЕЖА ДИСТРИБ`ЮШН без руху, встановлено позивачеві строк на усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення ухвали шляхом: 1) подання оригіналу платіжного доручення №136 від 10.04.2019 на суму 1 921,00 грн; 2) подання до суду письмової заяви з зазначенням того, де перебувають оригінали доказів, поданих в копії та зазначенням дати завірення вірності копій документів (приведення доказів у відповідність з вимогами ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

08.05.2019 від позивача, на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, надійшла заява про усунення недоліків, якими останній усунув недоліки, встановлені даною ухвалою суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5194/19, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін; запропоновано надати відповідачу відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, в свою чергу, позивачу відповідь на відзив та повідомлено сторін, що подання ними додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотань, заяв, пояснень, можуть бути подані до суду у строк до 15.06.2019.

13.06.2019 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відповідь на відзив, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки договір укладено без отримання необхідних ліцензій для здійснення ретрансляції телепрограм, зі сторони відповідача, а тому вважає його недійсним та наводить судову практику про застосування до таких договорів положень статті 215 Цивільного кодексу України стосовно визнання договорів недійсними.

25.06.2019 від позивача до відділу діловодства суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній заперечує щодо тверджень відповідача про недійсність договору та зазначає таке. Передача прав на використання об`єктів інтелектуальної власності не залежить від наявності у ліцензіата будь-яких дозволів, ліцензій. Наявність у відповідача ліцензії провайдера програмної послуги Національної рада України з питань телебачення і радіомовлення надає йому право на ретрансляцію телепрограм, але жодним чином не впливає на законність укладеного договору та можливість прав на використання об`єктів інтелектуальної власності. Відсутність передбачених законом ліцензій та дозволів на ретрансляцію несе за собою відповідальність лише для відповідача за безліцензійну діяльність. Окрім того, відповідно до діючого законодавства саме наявність у ліцензіатів договорів з правовласниками телепрограм є підставою для отримання ними відповідної ліцензії провайдера програмної послуги у відповідного державного органу. Додатково зазначає, що недійсність даного договору судом не визнавалась.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю УКРТЕЛЕМЕРЕЖА ДИСТРИБ`ЮШН (далі - ліцензіар) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТЕЛЕТРАНС (далі - ліцензіат) укладено ліцензійний договір про надання невиключного права на використання телерадіопрограм №33 від 01.11.2015 (далі - договір), у відповідності до умов якого ліцензіар надає ліцензіату невиключне право на використання шляхом ретрансляції в багатоканальній телемережі в межах території телепрограм, згідно з переліком, який встановлюється відповідно до додатків до цього договору, виключно на платній основі, в свою чергу, ліцензіат зобов`язується використовувати надане право відповідно до умов цього договору та своєчасно сплачувати ліцензіару ліцензійну плату (п. 2.1 договору).

Договором погоджено визнання термінів, які в ньому використовуються, зокрема: ліцензійний плата - платіж у вигляді роялті за права, надані ліцензіату за договором (абз. 8 п. 1.1 договору); ретрансляція - прийом і одночасна передача, незалежно від використаних технічних засобів, повних і незмінних телерадіопрограм або істотних частин таких програм, які транслюються мовником (абз. 12 п. 1.1 договору); телерадіопрограма - поєднана єдиною творчою концепцією сукупність передач (телерадіопередач), яка має постійну назву, свій логотип і транслюється телерадіоорганізацією за певною сіткою мовлення (абз. 17 п. 1.1 договору).

Розмір щомісячної ліцензійної плати за телепрограми та порядок її сплати визначається додатками до договору, які є його невід`ємними частинам (п. 5.2 договору).

Так, додатком №33/1 (з урахуванням додаткової угоди №33/1/3 від 29.12.2017) погоджено, зокрема, найменування та умови користування пакетом телепрограм, відповідно до якого визначено найменування телепрограм, дозвільний строк з 01.01.2018 по 31.12.2018, формат ретрансляції, територія (м. Київ, м. Львів, м. Ніжин Чернігівської області), а також мінімальний щомісячний платіж еквівалент USD, США (у період з 01.01.2018 по 30.06.2018 1 050; у період з 01.07.2018 по 31.12.2018 1 350).

Ліцензіар, на виконання вимог цього договору, зокрема, щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітним періодом, зобов`язаний надавати ліцензіату акти про виконання договірних зобов`язань (п. 3.1.4 договору).

Договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2016. У разі невиконання сторонами грошових зобов`язань, договір припиняє свою дію лише в частині всіх правовідносин, окрім остаточного виконання сторонами всіх грошових зобов`язань за ним (п. 6.1).

Додатковою угодою №2 до договору викладено в новій редакції пункт 6.2, відповідно до якого, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення терміну дії договору письмово не повідомила іншу сторону про розірвання договору, він вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік.

Сторони гарантують, що вони володіють усіма необхідними правами, відповідно до чинного законодавства, для забезпечення можливості належного виконання всіх зобов`язань, передбачених умовами цього договору (п. 9.1 договору). В свою чергу, ліцензіар гарантує, що він на законних підставах володіє необхідним обсягом прав та повноважень для надання прав в об`єм, достатньому для реалізації цього договору (пункт 9.2 договору).

Згідно зі ст. 41 Закону України Про авторське право і суміжні права , до майнових прав організацій мовлення належить їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

а) публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції;

б) фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;

в) публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.

Організація мовлення також має право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.

Майнові права організації мовлення можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб і строк використання програми мовлення, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо.

Майнові права організації мовлення можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи - суб`єкта суміжних прав.

Згідно умов зазначеного ліцензійного договору, ліцензіар надав ліценціату невиключне право на використання шляхом ретрансляції в багатоканальній телемережі межах території телепрограм, згідно з переліком, виключно на платній основі.

Однак, відповідач своїх зобов`язань щодо виплати ліцензійної винагороди належним чином не виконав.

Так, претензією №20 від 19.02.2019 позивач звернувся до відповідача та просив погасити наявну заборгованість у розмірі 76704,00 грн та нараховані штрафні санкції за неналежне виконання зобов`язань, повторно надіслав рахунки на сплату ліцензійної плати та акти звірки взаємних розрахунків, що підтверджується описом вкладення у лист та накладною №0304908735098 від 19.02.2019, який отримано відповідачем 28.02.2019.

Невиконання відповідачем, ані договірних зобов`язань щодо оплати ліцензійних платежів, ані вимог претензії, стало підставою звернення до суду з вимогами про стягнення.

В свою чергу, відповідач заперечуючи проти позовних вимог, зазначає про недійсність укладеного договору, на підставі якого позивач просить стягнути грошові кошти.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу й інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1107 Цивільного кодексу України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі ліцензійного договору.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є ліцензійним договором, а згідно з ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Частинами 3, 4 ст. 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

В підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором, позивачем до позовної заяви додано копії актів виконання договірних зобов`язань за жовтень 2018 №3030 на суму 38 419,50 грн та за листопад 2018 №3376 на суму 38 284,50 грн, які не підписані відповідачем та відповідно не містять відбитку його печатки та рахунки на оплату №3076 від 02.10.2018, №3420 від 02.11.2018.

В той час, в якості доказів надіслання вищевказаних актів разом із відповідними рахунками на оплату позивачем надано копію опису вкладення у лист з оголошеною цінність з відбитком штемпеля поштового зв`язку та поштової накладної №0304908735098 про їх надіслання відповідачу 19.02.2019, яке вручено останньому 28.02.2019.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Так, п. 3.2.7 договору ліцензіат зобов`язаний підписувати та повертати ліцензіару шляхом направлення на його адресу акти виконаних договірних зобов`язань за звітний період. Не пізніше десяти робочих днів з дати направлення ліцензіату відповідного акту, останній зобов`язаний направити ліцензіару підписаний акт або мотивовану відмову від його підписання. У разі неотримання акту, ліцензіат зобов`язаний негайно повідомити про це ліцензіара. У випадку, коли ліцензіар протягом вказаного строку не отримує від ліцензіата підписаного акту або мотивованої відмови від його підписання, а також у разі порушення ліцензіатом термінів розгляду акту, такий акт вважається прийнятим ліцензіатом, а права належно наданими та прийнятими без зауважень. Договірні зобов`язання вважаються виконаними ліцензіаром в повному обсязі, визначеному актом, без зауважень. Сума, що зазначена в акті вважається узгодженою сторонами і ліцензіат погоджується оплатити її в повному обсязі.

Таким чином, оскільки відповідачем не було повернуто позивачу надіслані акти виконання договірних зобов`язань за жовтень - листопад 2018, суд дійшов висновку, що відповідачем було визнано повне виконання позивачем договірних зобов`язань у жовтні - листопаді 2018 року з надання невиключної ліцензії та претензії у відповідача відсутні (відповідно до умов п. 3.2.7 договору).

В той же час, згідно зі статтею 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України). Одностороння відмова від зобов`язання в силу припису стаття 525 Цивільного кодексу України не допускається.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Так, відповідно до п. 2.5 додатку №33/1 до договору, ліцензіат зобов`язаний сплатити суму ліцензійної плати за звітний період до 01 числа місяця, наступного за звітним періодом, на підставі виставленого рахунку, датою оплати вважається дата зарахування ліцензійної плати на поточний рахунок ліцензіата.

Окрім того, ліцензіат щомісячно, на підставі рахунку ліцензіара, сплачує плату за обслуговування договору у розмірі 12,00 грн, за кожний укладений сторонами додаток до договору, яким ліцензіату передані невиключні права на телепрограму (п. 5.4 договору).

Таким чином, на підставі виставленого рахунку відповідач був зобов`язаний сплати ліцензійну плату та послуги з обслуговування за договором за отримані послуги у жовтні 2018 - до 01.11.2018, а за послуги отримані у листопаді 2018 - до 01.12.2018.

Під час розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів про виплату ліцензійної плати та послуг з обслуговування на виконання умов договору, тому позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 76 704,00 грн є повністю обґрунтованими, доведеним та такими, що підлягають задоволенню.

В той же час суд вважає безпідставне твердження відповідача щодо недійсності даного договору з наведенням судової практики про застосування статті 215 Цивільного кодексу України до договорів, які вчинені без необхідних ліцензій та дозволів.

Так, відповідно до рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 28.12.2011 №2979 затверджено Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, яке визначає механізм реалізації вимог Закону України Про телебачення і радіомовлення щодо ліцензування провайдерів програмної послуги та щорічної перереєстрації загальної концепції (принципи, підстави) добору програм для ретрансляції (пропозиції абонентам).

Згідно до ст. 23 Закону України Про телебачення і радіомовлення ліцензування мовлення здійснюється виключно Національною радою. Залежно від організаційно-технологічних особливостей розповсюдження програм Національна рада видає ліцензії на такі види мовлення, супутникове; ефірне; кабельне; проводове; багатоканальне. Цифрове мовлення ліцензується як багатоканальне мовлення.

Згідно до п. 2.4. Положення, суб`єкт господарювання, який має на меті отримати ліцензію провайдера програмної послуги, або провайдер програмної послуги, який має на меті продовжити ліцензію провайдера програмної послуги, подає до Національної ради заяву про, видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги відповідно до вимог статті 24 Закону України Про телебачення і радіомовлення , до якої додаються, у тому числі:

- документи, які підтверджують придбання та право на розповсюдження (ретрансляцію) програм іншого мовника (згідно з інформацією про програми, які провайдер програмної послуги має намір ретранслювати, що наведена у додатку 3 до цього Положення);

- загальна концепція пакетування (перелік) програм, придбаних для ретрансляції, за формою згідно з додатком 4 до цього Положення (загальна кількість програм програмної послуги, кількість вітчизняних програм, перелік телерадіопрограм). Перелік телерадіопрограм не повинен містити програми, ретрансляція яких є обмеженою відповідно до вимог законодавства України.

Тобто, для отримання відповідної ліцензії провайдера програмної послуги від Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення суб`єкт господарювання, в тому числі, має надати документи, які підтверджують придбання та право на розповсюдження (ретрансляцію) програм іншого мовника, в даному випадку це ліцензійний договір про надання невиключного права на використання телепрограм.

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що саме з наявністю права на розповсюдження (ретрансляцію) програм у суб`єкта господарювання виникає можливість отримання відповідного дозволу від уповноваженого на те органу. В той же час, вважає безпідставними доводи відповідача, що наслідком укладення договору без наявності у нього відповідних ліцензій є недійсність договору та, як зазначає позивач, даний договір у судовому порядку недійсним не визнавався, а тому є чинним.

Окрім того, суд також вважає безпідставне і посилання відповідача на судову практику про наслідки укладання договорів без наявності відповідних ліцензій викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду №909/968/16 від 11.09.2018, постанові Вищого господарського суду України №910/6686/16 від 23.11.2016, постанові Вищого господарського суду України №5002-11/3426-2011 від 04.04.2012, оскільки правовідносини у наведених справах не є аналогічними чи тотожними правовідносинам відносно даної справи. Так, у справах №909/968/16, №910/6686/16 правовідносини пов`язані із визнанням недійним договору про відступлення права вимоги (договір факторингу є фінансовою послугою, а тому підлягає ліцензуванню), №5002-11/3426-2011 правовідносини пов`язані із визнанням недійсним договору про постачання електричної енергії (діяльність з виробництва, передачі та постачання електричної енергії в Україні здійснюється за умови отримання відповідної ліцензії).

Відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про належне виконання своїх зобов`язань за укладеним договором.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Це також передбачено і самим договором, відповідно до п. 8.1 якого за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність в порядку та розмірі, що передбачені договором та чинним законодавством України. У випадку невиконання (неналежного виконання) зобов`язань за цим договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні прямі збитки, завдані внаслідок такого невиконання (неналежного виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені.

Пунктом 8.3 договору сторони погодили, що у випадку прострочення терміну оплати ліцензійної плати, ліцензіат зобов`язаний сплатити ліцензіару пеню за прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Відтак, оскільки відповідач допустив порушення строків оплати платежів, йому на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 8.3 договору нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 11047,23 грн, яка розрахована наступним чином: за несплату ліцензійного платежу та послуг з обслуговування у жовтні 2018 з 01.11.2018 по 10.04.2019 на суму 6100,73 грн; за несплату ліцензійного платежу та послуг з обслуговування у листопаді 2018 з 01.12.2018 по 10.04.2019 на суму 4 946,50 грн.

В той же час, позивачем невірно визначено початок перебігу строку дня нарахування пені, оскільки, відповідно до ч.1 ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Так, погодженими умовами сторони передбачили, що сплата за звітний період ліцензійної оплати здійснюється до 01 числа місяця, тому перебіг строку для нарахування штрафних санкцій здійснюється з наступного дня.

Так, прийменник до з прив`язкою до календарної дати в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанова Верховного Суду від 08.10.2018 у справі №927/490/18).

Окрім того, ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи, що позивачем невірно визначено початок перебігу строку, судом здійснено власний розрахунок пені та обґрунтованою до стягнення є пеня у розмірі 10 896,20 грн, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені належить відмовити.

В свою чергу, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат суд зазначає, що сума визначена у розмір 3 038,88 грн є вірною, а відтак підлягає задоволенню у повному обсязі.

В той же час, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних обґрунтованою до стягнення є сума у розмірі 908,01 грн, оскільки позивачем невірно відзначено початок перебігу строку для нарахування 3% річних, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними належними доказами, дослідженими судом, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі, а враховуючи помилки позивача при розрахунку пені та 3% річних - задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 1 917,57 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕЛЕМЕРЕЖА ДИСТРИБ`ЮШН до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕЛЕТРАНС про стягнення 76 704,00 грн основного боргу, 11 047,23 грн пені, 920,61 грн трьох відсотків річних та 3 038,88 грн втрат від інфляції задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕЛЕТРАНС (04119, м. Київ, вул. Сім`ї Хохлових , буд. 15 А, офіс 502; код ЄДРПОУ 39435038) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УКРТЕЛЕМЕРЕЖА ДИСТРИБ`ЮШН (04050, м. Київ, вул. Глибочинська, буд. 17, літ. 1- А , корпус 2, офіс 314; код ЄДРПОУ 39898844) суму основного боргу у розмірі 76 704 (сімдесят шість тисяч сімсот чотири) грн 00 коп, пеню у розмірі 10 896 (десять тисяч вісімсот дев`яносто шість) грн 20 коп., 3% річних у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 01 коп., втрати від інфляції у розмірі 3 038 (три тисячі тридцять вісім) грн 88 коп. та судовий збір у розмірі 1 917 (одна тисяча дев`ятсот сімнадцять) грн 57 коп.

3. В решті позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 151 (сто п`ятдесят одна) грн 03 коп. та трьох відсотків річних у розмірі 12 (дванадцять) грн 60 коп. відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 12.07.2019.

Суддя Г.П. Бондаренко