Рішення

від 12.07.2019 по справі 320/1812/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2019 року № 320/1812/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., з участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сімпл Партс до Головного управління ДФС у Київській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Сімпл Партс звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, Державної фіскальної служби України, в якому позивач просить суд:

1) визнати протиправними та скасувати рішення комісії Головного управління ДФС у Київській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, а саме:

- рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 01.03.2019 №1092099/41164256;

- рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 01.03.2019 №1092101/41164256;

- рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 01.03.2019 №1092103/41164256;

- рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 01.03.2019 №1092102/41164256;

- рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 01.03.2019 №1092100/41164256;

- рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 04.03.2019 №1093681/41164256.

- рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 04.03.2019 №1093679/41164256;

- рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 04.03.2019 №1093680/41164256;

- рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 04.03.2019 №1093682/41164256;

- рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 04.03.2019 №1093683/41164256;

- рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 04.03.2019 №1093678/41164256;

2) зобов`язати Державну фіскальну службу України (код ЄДРПОУ 39292197) зареєструвати у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, а саме:

- податкову накладну № 13 від 13.12.2018;

- податкову накладну № 12 від 12.12.2018;

- податкову накладну № 10 від 11.12.2018;

- податкову накладну № 9 від 01.12.2018;

- податкову накладну № 7 від 07.12.2018;

- податкову накладну № 21 від 18.12.2018;

- податкову накладну № 20 від 17.12.2018;

- податкову накладну № 17 від 14.12.2018;

- податкову накладну № 16 від 14.12.2018;

- податкову накладну № 14 від 13.12.2018;

- податкову накладну № 15 від 13.12.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмовляючи у реєстрації податкових накладних, контролюючий орган в оспорюваних рішеннях не зазначив конкретних обставин, які б виключали можливість їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивач стверджує, що складені ним податкові накладні не відповідають визначеним у законі критеріям оцінки ризиків, у зв`язку з чим підстави для зупинення їх реєстрації були відсутні. Одночасно з цим позивач звертає увагу суду, що отримавши повідомлення про зупинення реєстрації податкових накладних, контролюючому органу було направлено вичерпні пояснення та документи, що підтверджують реальність фінансово-господарських операцій, за наслідками яких було складено подані для реєстрації податкові накладні.

Як зазначає позивач, доданих до повідомлень пояснень та документів контролюючий орган під час прийняття спірних рішень не врахував, у зв`язку з чим дійшов безпідставних висновків про відмову у реєстрації податкових накладних.

Відповідачі проти позову заперечили, у відзиві на позовну заяву зазначили, що відмова у реєстрації податкових накладних обумовлена ненаданням позивачем документів, що свідчать про безпосереднє здійснення господарських операцій, за наслідками яких їх було складено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі №320/1812/19 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

20 травня 2019 року від представника відповідачів до суду надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Вирішуючи питання про наявність підстав для розгляду адміністративної справи №320/1812/19 у судовому засіданні, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частини 2 та 3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 5 вказаної статті, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Зазначаючи про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін, представник відповідачів у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.

Водночас, зміст клопотання не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з`ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.

Суд звертає увагу представника відповідачів на те, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (частина перша статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України) з усіма правами, наданими сторонам Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідачі не позбавлені права викладати свої аргументи, пояснення, міркування у відповіді на відзив, запереченнях, додаткових поясненнях та подавати докази.

Також, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема, і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.

У відповідності до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з частиною 2 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Дослідивши клопотання представника відповідачів, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі і те, що будь-яких вагомих підстав для її розгляду у судовому засіданні представник відповідачів не зазначив, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі..

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

02 травня 2017 року між ТОВ Сімпл Партс (дилер) та Компанією Револта Інвестментс Прайвит Лимитед (постачальник) були укладені дилерські контракти №REV-258/17 (том 1 а.с. 28-30) та №REV259/17 (том 1 а.с. 30-31), за умовами яких постачальник зобов`язувався продати дилеру для розповсюдження на території України, а дилер зобов`язувався прийняти та оплатити товари (запасні частини для автомобілів) відповідно до умов цього контракту.

Зі змісту специфікації №1808-003 від 30.07.2018 до контракту №REV-258/17 вбачається, що постачальник зобов`язується поставити запасні частини до автомобілів на суму 6835,12 доларів США (том 1 а.с.32).

Згідно з специфікацією №1808-004 від 30.07.2018 до контракту №REV259/17 постачальник зобов`язується поставити запасні частини до автомобілів на суму 29890,44 доларів США (том 1 а.с. 33).

Як свідчать матеріали справи, відповідно до зазначених специфікацій запасні частини для автомобілів були поставлені 17.09.2018, що підтверджується ВМД №UA100010/2018/148385 від 17.09.2018 та ВМД №UA100010/2018/148409 від 17.09.2018 (том 1 а.с. 34-35, 36-38).

Транспортування товару здійснювалось за договором №Ю462 від 05.09.2018, укладеним з ПАТ Київське автотранспортне підприємство 13054 , про що свідчить акт здачі-приймання робіт №ОУ-0015056 від 17.09.2018 (том 1 а.с. 91-92).

Послуги зберігання визначеного товару надавало ТОВ Трансбух-XXI відповідно до договору зберігання №17/12-1 від 01.12.2017, акту приймання-передачі товару на зберігання від 19.09.2017 та акту надання послуг №ОУ-0000481 від 30.09.2018. Місце зберігання товару : АДРЕСА_1 , с АДРЕСА_2 Білогородка, вул. Щорса, 98 (том 1 а.с.45-56, 47-48. 49-53)

10 липня 2017 року між ТОВ Сімпл Партс (комітент) та ТОВ ТЛ Груп (комісіонер) був укладений договір комісії №100717-КП (том 1 а.с.54-55), у порядку та на умовах якого комітент доручає, а комісіонер зобов`язується від свого імена, але за рахунок комітента вчиняти на території України правочини щодо продажу запасних частин для автомобілів третім особам.

Відповідно до пункту 3.2 договору комісії передача товару комітентом комісіонеру здійснюється за видатковою накладною, в якій зазначається найменування та кількість товару.

Місцем постачання товару на комісію є склад комітента: 08140, Київська обл.., Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Щорса, 98 (пункт 3.3 договору комісії).

За умовами пункту 4.2.6 та 4.2.7 договору комісії комісіонер зобов`язується подавати комітенту звіт не рідше одного разу на квартал та не пізніше 5-го числа наступного місяця за звітній період за формою, що є додатком №1 до цього договору (у якому зазначає суму коштів, що підлягає перерахуванню комітенту), та надавати разом із звітом всі виправдні документи, в тому числі отримані за виконаним дорученням.

Так, на виконання комісіонером зазначеного договору надано звіти № 7 від 21.12.2018, № 2 від 31.01.2019, №3 від 28.02.2019, №4 від 31.03.2019 ( том 1 а.с.57-59, 60-64, 65-70, 71-75).

З матеріалів справи вбачається, що навантажувально-розвантажувальні роботи здійснювались ФОП ОСОБА_1 відповідно до договору про надання послуг №03/05/18 від 03.05.2018, додаткової угоди №1 до договору про надання послуг №03/05/18 від 03.05.2018 та заявок на здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт (том 1 а.с.77-79, 80, 81-89).

Судом встановлено, що на виконання договору комісії №100717-КП позивач надав контрагенту запасні частини для автомобілів, що підтверджується видатковими накладними № 231, № 230, № 228, № 227, № 225.

Поставлені ТОВ ТЛ Груп товари були частково оплачені останніми, що підтверджується актом звірки (том 1 а.с. 76).

За фактом настання першої з подій (передача товарів) позивач склав та подав для реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 13.12.2018 №13, від 12.12.2018 №12, від 11.12.2018 № 10, від 01.12.2018 № 9, від 07.12.2018 № 7, від 18.12.2018 № 21, від 17.12.2018 № 20, від 14.12.2018 № 17, від 14.12.2018 № 16, від 13.12.2018 № 14, від 13.12.2018 № 15.

За наслідками обробки податкових накладних, контролюючий орган надіслав позивачеві квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН, відповідно до яких податкові накладні прийняті, але їх реєстрацію зупинено у зв`язку з відповідністю податкових накладних підпункту 1.6. пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку.

У цих же квитанціях позивачеві було запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.

На підтвердження здійснення вказаних господарських операцій, позивачем направлено до ДФС повідомлення про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено.

Розглянувши подані позивачем документи і пояснення, Комісія ГУ ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову у такій реєстрації, прийняла спірні рішення від 01.03.2019 №1092099/41164256, від 01.03.2019 №1092101/41164256, від 01.03.2019 №1092103/41164256, від 01.03.2019 №1092102/41164256, від 01.03.2019 №1092100/41164256, від 04.03.2019 №1093681/41164256, від 04.03.2019 №1093679/41164256, від 04.03.2019 №1093680/41164256, від 04.03.2019 №1093682/41164256, від 04.03.2019 №1093683/41164256, від 04.03.2019 №1093678/41164256, якими відмовила у реєстрації податкових накладних від 13.12.2018 №13, від 12.12.2018 №12, від 11.12.2018 № 10, від 01.12.2018 № 9, від 07.12.2018 № 7, від 18.12.2018 № 21, від 17.12.2018 № 20, від 14.12.2018 № 17, від 14.12.2018 № 16, від 13.12.2018 № 14, від 13.12.2018 № 15 у зв`язку з ненаданням платником податків копій документів, а саме: розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних визначено у Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 341) (далі також Порядок №1246 ).

Пунктом 5 Порядку №1246 передбачено, що податкова накладна та/або розрахунок коригування приймаються до Реєстру у разі дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192, пунктами 200-1.3, 200-1.9 статті 200-1 та пунктами 201.1, 201.10 і 201.16 статті 201 Кодексу, а також з урахуванням Законів України Про електронний цифровий підпис , ;Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Реєстрації підлягають податкові накладні та/або розрахунки коригування (у тому числі ті, що не надаються отримувачу (покупцю) товарів/послуг, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, складені за операціями з постачання послуг нерезидентом) незалежно від суми податку на додану вартість в одній податковій накладній/розрахунку коригування.

Відповідно до пункту 12 Порядку №1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування.

Згідно з пунктом 201.16 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 5 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 117 (далі - Порядок № 117 ), передбачено, що податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

Відповідно до пункту 10 Порядку №117 критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади.

ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

На час виникнення та розвитку спірних у цій справі правовідносин критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій були визначені у листі ДФС від 21.03.2018 № 959/99-99-07-18.

Відповідно до пункту 1.6 листа ДФС від 21.03.2018 № 959/99-99-07-18 комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме:

- платник податку зареєстрований (перереєстрований) за адресою, що знаходиться на непідконтрольній території України (зона АТО, АР Крим);

- дата реєстрації платником податку на додану вартість не перевищує трьох місяців з дати такої реєстрації;

- платник податку - юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах державної казначейської служби України (крім бюджетних установ);

- платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб`єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років;

- платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та абзацу першого пункту 49.2 і пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України;

- платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормампідпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 46.2статті 46 Податкового кодексу України (далі - Кодекс);

- наявна податкова інформація, що свідчить про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником.

Пунктом 12 Порядку №117 визначено, що у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

Відповідно до пункту 13 Порядку №117 у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складання податкової накладної / розрахунку коригування; 2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД / послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена; 3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.

Згідно з пунктом 14 Порядку №117 перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, включає в себе: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Пунктами 18-21 Порядку № 117 передбачено, що письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів. Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС). Зазначені комісії приймають рішення про: реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі; відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі. Підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.

З системного аналізу викладених положень податкового законодавства слідує, що реєстрації податкової накладної, як обов`язковій умові для віднесення покупцем товарів/послуг сплаченої у складі товарів або послуг суми ПДВ до податкового кредиту, передує процедура автоматизованого співставлення податкової накладної на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

У разі відповідності податкової накладної/розрахунку коригування вказаним критеріям, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних зупиняється.

Умовою розблокування реєстрації податкової накладної, яка за результатами автоматизованого моніторингу була визнана такою, що відповідає критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій, є подання платником податків документів, вичерпний перелік яких визначений у пункті 14 Порядку №117.

Можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію ризиків. Вживання контролюючим органом загального посилання пункт Критеріїв ризиковості платника податків, без наведення конкретної ознаки ризиковості, є абстрактним і невизначеним та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.

Аналогічні вимоги щодо обґрунтованості та недвозначності висуваються вказаними нормативно-правовими актами й до рішення, якими оформлюються результати розгляду поданих платником податків документів для реєстрації податкової накладної чи розрахунку коригування: його зміст повинен містити вичерпну інформацію щодо мотивів та конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних).

Зокрема, затверджена Порядком №117 форма рішення про відмову у реєстрації податкової накладної передбачає, що у разі відмови в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в ЄРПН з підстав ненадання платником документів, документів, яких на думку контролюючого органу не вистачає в аспекті конкретного змісту господарських взаємовідносин, повинні бути підкресленими, тобто рішення має містити або найменування конкретного документа (видаткова накладна, тощо) або групу документів (складські документи тощо), що з урахуванням специфіки виконання господарської операції мають бути надані, але відсутні. Натомість мотиви, з яких контролюючий орган дійшов висновку, що відповідні документи мають бути подані, але були відсутні, наводяться контролюючим органом у графі додаткова інформація .

З огляду на приписи частини другої статті 77 КАС України, на контролюючий орган покладається обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення про зупинення реєстрації податкової накладної та подальших дій чи бездіяльності.

Відтак, контролюючий орган повинен надати належні та достатні докази, що дії щодо зупинення реєстрації податкових накладних вчинено у відповідності до приписів пункту 201.16 статті 201 ПК України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та за наявності підстав, встановлених вищезгаданими Критеріями оцінки ступеня ризиків.

Зміст квитанцій, отриманих позивачем за наслідками обробки спірних податкових накладних свідчить про відсутність у них відомостей про конкретний критерій ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку.

Будь-яких доказів, які б свідчили, що ТОВ Сімпл Партс відповідає одному з критеріїв, визначених у листі ДФС від 21.03.2018 № 959/99-99-07-18, відповідачами не надано.

Аналіз оспорюваних рішень в аспекті зазначених вимог дає підставу для висновку, що вони містять лише абстрактне твердження про ненадання платником податків документів, без конкретизації (підкреслення) конкретного переліку документів, яких з урахування особливостей, характеру та обсягу господарських операцій; критерію, що слугував підставою для зупинення реєстрації податкових накладних, на думку Комісії, не вистачає.

Зміст оспорюваних рішень, дає підстави стверджувати, що комісія ГУ ДФС у Київській області, розглядаючи подані позивачем документи, не з`ясовувала специфіку проведених господарських операцій та не визначала документів, які є достатніми для підтвердження реальності господарських операцій з урахуванням їх змісту і обсягу.

У той же час, аналіз наданих позивачем згідно з вичерпним переліком документів та пояснень свідчить про відсутність у них дефекту форми, змісту або походження, які у силу частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, спричинили б втрату такими документами юридичної сили.

Сукупність наданих позивачем первинних документів не дають підстав для сумніву щодо реальності фінансово-господарських операцій з ТОВ ТЛ Груп щодо поставки товарів; наданий позивачем пакет документів відповідає визначеному у пункті 14 Порядку №117 переліку і був об`єктивно достатнім для прийняття рішень про реєстрацію податкових накладних.

Підсумовуючи викладене, суд погоджується з доводами позивача, що дії контролюючого органу, що виразились у зупиненні реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних від 13.12.2018 №13, від 12.12.2018 №12, від 11.12.2018 № 10, від 01.12.2018 № 9, від 07.12.2018 № 7, від 18.12.2018 № 21, від 17.12.2018 № 20, від 14.12.2018 № 17, від 14.12.2018 № 16, від 13.12.2018 № 14, від 13.12.2018 № 15, складених Товариством з обмеженою відповідальністю Сімпл Партс , є протиправними, а рішення комісії ДФС від 01.03.2019 №1092099/41164256, від 01.03.2019 №1092101/41164256, від 01.03.2019 №1092103/41164256, від 01.03.2019 №1092102/41164256, від 01.03.2019 №1092100/41164256, від 04.03.2019 №1093681/41164256, від 04.03.2019 №1093679/41164256, від 04.03.2019 №1093680/41164256, від 04.03.2019 №1093682/41164256, від 04.03.2019 №1093683/41164256, від 04.03.2019 №1093678/41164256 прийняті необґрунтовано, тобто без з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення (вчинення дії), непропорційно, тобто без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а відтак є протиправними та підлягають скасуванню.

Оскільки відповідачі не довели, що позивач відповідає критеріям ризиковості платника податків, враховуючи надання позивачем на пропозицію контролюючого органу передбачених законодавством документів, які підтверджують реальність фінансово-господарських операцій між позивачем та контрагентом, а також враховуючи, що достатність їх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної не спростована відповідачами, вимоги позивача про визнання протиправними та скасування оспорюваних рішень є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

З урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи у суді позивачем доведено надання ним до Головного управління ДФС у Київській області всіх документів, визначених Порядком №117 як достатніх для прийняття рішень про реєстрацію податкових накладних в ЄРПН, та підтвердження належної форми та змісту цих документів, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв`язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання ДФС України здійснити реєстрацію податкових накладних № 13 від 13.12.2018, № 12 від 12.12.2018, № 10 від 11.12.2018, № 9 від 01.12.2018, № 7 від 07.12.2018, № 21 від 18.12.2018, № 20 від 17.12.2018, № 17 від 14.12.2018, № 16 від 14.12.2018, № 14 від 13.12.2018, № 15 від 13.12.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання ДФС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних спірні податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімпл партс", є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Беручи до уваги, що відповідачі не довели існування обставин, які б виключали можливість реєстрації податкових накладних № 13 від 13.12.2018, № 12 від 12.12.2018, № 10 від 11.12.2018, № 9 від 01.12.2018, № 7 від 07.12.2018, № 21 від 18.12.2018, № 20 від 17.12.2018, № 17 від 14.12.2018, № 16 від 14.12.2018, № 14 від 13.12.2018, № 15 від 13.12.2018, вимоги позивача про зобов`язання ДФС України зареєструвати спірні податкові накладні є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 21131,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 25.03.2019 № 297 (том 1 а.с.3), від 25.03.2019 № 298 (том 1 а.с. 4), від 25.03.2019 № 299 (том 1 а.с. 5), від 25.03.2019 № 300 (том 1 а.с. 6), від 25.03.2019 № 295 (том 1 а.с.7), від 21.03.2019 № 281 (том 1 а.с.8), від 21.03.2019 № 279 (том 1 а.с.9), від 21.03.2019 № 282 (том 1 а.с. 10), від 21.03.2019 № 278 (том 1 а.с.11), від 21.03.2019 № 280 (том 1 а.с.12) та від 21.03.2019 № 283 (том 1 а.с.13).

Сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області, оскільки спірні рішення саме комісії регіонального рівня призвели до спірних правовідносин.

Доказів понесення позивачем інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 01.03.2019 №1092099/41164256, від 01.03.2019 №1092101/41164256, від 01.03.2019 №1092103/41164256, від 01.03.2019 №1092102/41164256, від 01.03.2019 №1092100/41164256, від 04.03.2019 №1093681/41164256, від 04.03.2019 №1093679/41164256, від 04.03.2019 №1093680/41164256, від 04.03.2019 №1093682/41164256, від 04.03.2019 №1093683/41164256, від 04.03.2019 №1093678/41164256.

3. Зобов`язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю Сімпл Партс (ідентифікаційний код 41164256) від 13.12.2018 №13, від 12.12.2018 №12, від 11.12.2018 № 10, від 01.12.2018 № 9, від 07.12.2018 № 7, від 18.12.2018 № 21, від 17.12.2018 № 20, від 14.12.2018 № 17, від 14.12.2018 № 16, від 13.12.2018 № 14, від 13.12.2018 № 15.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сімпл Партс (ідентифікаційний код 41164256, місцезнаходження: 08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Черкаська, 26) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) судовий збір у розмірі 21131,00 грн. (двадцять одна тисяча сто тридцять одна грн. 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду 12.07.2019.

Суддя Кушнова А.О.