Рішення

від 09.07.2019 по справі 381/1269/19

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

2/381/690/19

381/1269/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2019 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Соловей Г.В.,

з участю секретаря Момот Л.С.,

за участю представника позивача Шульган Я.М.,

за участю відповідача ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м.Фастів Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФАСТІВ АВТО ТРАНС до ОСОБА_1 про стягнення у порядку регресу грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

27.03.2019 року позивач ТзОВ ФАСТІВ АВТО ТРАНС звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення у порядку регресу грошових коштів посилаючись на те, що 02.09.2013 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу водієм у ТзОВ ФАСТІВ АВТО ТРАНС . 09.09.2013 року відповідач керуючи маршрутним автобусом, що належить позивачу, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 12.08.2014 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади. Вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25.11.2014 року, який ухвалою Апеляційного суду Київської області залишений без змін, ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортним засобом. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на один рік шість місяців.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду від 24.11.2016 року, яке судами вищих інстанцій залишено без змін, стягнуто з ТзОВ ФАСТІВ АВТО ТРАНС на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 646 грн., та моральну шкоду у розмірі 40000 грн. На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист, який було пред`явлено на примусове виконання до Відділу ДВС. 26.09.2018 року виконавче провадження закінчено у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

Вважають, що у зв`яз кузі завданням винними діями ОСОБА_1 , які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди і відповідає перед позивачем в порядку регресу.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12.04.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.

В ході розгляду справи від представника відповідача надійшли письмові пояснення в яких вона просила в задоволенні позову відмовити, з тих підстав, що трудові правовідносини, які склались між позивачем та відповідачем не були цивільно-правовими, а регулюються Кодексом законів про працю України, і тому відповідальність ОСОБА_1 є обмеженою розміром однієї його середньомісячної заробітної плати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. В письмових пояснення зазначив, що відповідач будучи працівником ТОВ ФАСТІВ АВТО ТРАНС здійснив дії, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку і в подальшому був винесений Вирок суду, яким відповідача визнано винним за вчинення злочину згідно КК України, і ці дії призвели до завдання шкоди позивачу, у зв`язку з чим ОСОБА_1 має нести повну матеріальну відповідальність згідно ст. 134 КЗпП України.

В судовому засіданні відповідач та його представник позовні вимоги не визнали та просили в їх задоволенні відмовити.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При розгляді судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 з 02 вересня 2013 року був прийняти на посаду водія до ТОВ ФАСТІВ АВТО ТРАНС , що підтверджується наказом № 17-к від 29.08.2013 року.

09 вересня 2013 року, близько 17.20 години, керуючи маршрутним автобусом "ПАЗ-32051" реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ТОВ " ФАСТІВ АВТО ТРАНС", під час повороту праворуч на вул. Соборна з вул. Червоноармійської в м. Фастові Київської області, на регульованому дозволяючому рух транспортним засобам сигналом світлофора перехресті автодоріг, зі швидкістю близько 3 км/год (зі слів водія), в порушення вимог п. 16.2 ПДР України, згідно якого "На регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає", допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка в свою чергу, переходила проїзну частину дороги вул. Соборна на дозволяючий пішоходам сигнал світлофора в зоні дії пішохідного переходу з права на ліво відносно руху автобуса.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 згідно висновку СМЕ №134/д від 01.11.2013 року отримала тілесні по критерію, як небезпечні для життя.

Вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25.11.2014 року ОСОБА_1 , було визнанно винним у скоєні злочину, передбачено ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортним засобами та на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком один рік шість місяців.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, які набрали законної сили, є обов"язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльність особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24.11.2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ ФАСТІВ АВТО ТРАНС , третя особа ОСОБА_1 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди особі, яка потерпіла від злочину задоволено частково. Стягнуто з ТОВ ФАСТІВ АВТО ТРАНС на користь ОСОБА_3 , матеріальну шкоду у розмірі 646 грн. та моральну шкоду у розмірі 40 тис.грн. у решті позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2017 року рішення Фастівського міськрайонного суду від 24.11.2016 року залишено без змін.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 вересня 2018 року рішення Фастівського міськрайонного суду та ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24.11.2016 року видано виконавчий лист на підставі якого 12.06.2017 року головним державним виконавцем Фастівського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження №54106845 про примусове виконання вказаного рішення.

Згідно Платіжного доручення №141 від 13.09.2018 року ТОВ ФАСТІВ АВТО ТРАНС перерахувало кошти Фастівському МВДВС ГТУЮ в Київській області в розмірі 45013,90 грн.

Згідно Розпорядження №54106845 грошові кошти у сумі 45013,9 грн. надійшли 13.09.2018 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа №381/2860/16-ц, виданого 06.06.2017 року.

Відповідно до Постанови про закінчення виконавчого провадження від 26.09.2018 року головним державним виконавцем Фастівського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області вказане виконавче провадження було закінчено.

За заявою ОСОБА_1 , його було звільнено з займаної посади водія ТОВ ФАСТІВ АВТО ТРАНС за згодою сторін з 12 серпня 2014 року (наказ ТОВ ФАСТІВ АВТО ТРАНС №50-к від 12.08.2014 року).

При зверненні до суду з даним позовом позивач посилається на норму ст.1191 ЦК України що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, а також на норми ст.130,134 Кодексу законів про працю України.

Регресне зобов`язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов`язання.

Підставою регресного позову є відповідальність заподіювача шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред`явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди.

Право зворотньої вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата.

Наявність судового рішення, за яким з потенційного регресанта ухвалено стягнути на користь потерпілого певну суму, не вважається достатньою підставою для пред`явлення регресного позову.

Такий позов може бути пред`явлений лише після виконання зазначеного рішення, оскільки до моменту виконання в іншої особи, яка відшкодовує шкоду, немає витрат, які підлягають відшкодуванню.

Юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотньої вимоги (регресу) до цієї особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України), тобто розмір відшкодування визначається трудовим законодавством.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством грошової суми третій особі, саме від цього часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Згідно із ч.1 ст.1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

За змістом ч.1 ст.3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до ч. 1 ст.9 ЦК України положення цього кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Вказані правові позиції містяться в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року N 6-1654цс15 та в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковим для судів України.

Нормою ч. 1 ст. 1191 ЦК України дійсно передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, проте, як вже зазначалось, відповідач ОСОБА_1 на час події ДТП, у результаті якої було завдано матеріальної шкоди, перебував із позивачем у трудових відносинах, з огляду на що, застосуванню підлягає спеціальна норма КЗпП України.

Так, статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві

Представник відповідача у судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_1 , не може відповідати в повному об`ємі за спричинену шкоду так, як між ним та підприємством, не було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, згідно до ст.134 КЗпП України.

Однак, як зазначено у Постанові від 29 січня 2018 року у справі № 743/1641/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, зокрема зазначив, що ст. 135-1 КЗпП України визначено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з цим Переліком, затвердженим чинною до цього часу постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 водій не належить до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.

Разом з тим, випадки повної матеріальної відповідальності регламентовані ст. 134 КЗпП України, зокрема, п.3 ч.1 ст. 134 КЗпП України передбачена можливість покладення на відповідача (працівника) повної матеріальної відповідальності за завдану шкоду у випадку якщо шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 на момент ДТП був штатним працівником ТОВ ФАСТІВ АВТО ТРАНС та Вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області його було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом.

Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку позовні вимоги позивача грунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, з урахуванням встановлених судом обставин, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з відповідача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1921,00 грн.

Керуючись, ст. 4,12,13,76-81,89,141,265,268 ЦПК України, на підставі ст.15,16,1187,1191 ЦК України, ст.1,3,130,132,134 КЗпП України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ФАСТІВ АВТО ТРАНС до ОСОБА_1 про стягнення у порядку регресу грошових коштів задовільнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідент.номер: НОМЕР_2 , прож. АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФАСТІВ АВТО ТРАНС (місцезнаходження: м. Фастів, вул. бишивська, 2, Київської області, код ЄДРПОУ 38508712) грошові кошти у розмірі 40649,40 грн. та судовий збір в розмірі 1921,00 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги через Фастівський міськрайонний суд Київської області до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 15 липня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Г.В.Соловей