Рішення

від 16.07.2019 по справі 916/1361/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1361/19 Господарський суд Одеської області у складі: судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бачур А.В.,

розглянувши справу №916/1361/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ САД» (08055, Київська обл., Макарівський р-н., с. Юрівка, вул. Київська, буд.37) до Приватного підприємства «БОНІК» (65012, м. Одеса, вул. В. Чорновола, буд. 4, каб.31) про стягнення 249 097,62грн., в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін,

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ САД» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства «БОНІК» про стягнення 249 097,62грн., з яких 195 001,20грн. основний борг, 42 604,71грн. інфляційні втрати, 11 491,71грн. 3% річних.

Позивач позовні вимоги підтримує, в їх обґрунтування зазначає, що 12.03.2017р. між ПП «БОНІК» (надалі - відповідач, постачальник) та ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ САД» (надалі - позивач, покупець) був укладений договір поставки товару №12/03, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцю визначену цим договором продукцію - євро контейнер дерев`яний для яблук (Ф1-9-Б-100/120*1000*800 мм) сухий, фугований, в напівзібраному вигляді в комплекті з метизами, в кількості 300 штук, загальною вартістю 195 001,20грн. у тому числі ПДВ 32 500,20грн., згідно комплектації визначеної у Специфікації-1 на кожну окрему партію товару, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його.

Так, як стверджує позивач, 14.04.2017р. відповідно до платіжного доручення №288 позивачем було здійснено 100% оплату товару на загальну суму 195 001,20грн. відповідно до наданого відповідачем рахунку №СФ-0000009 від 13.03.2017р. Між тим, відповідач в порушення п.2.1. договору №12/03 товар не поставив, однак повинен був здійснити поставку не пізніше 29.04.2017р. Як зазначає позивач, листом від 20.07.2017р. позивачем було направлено відповідачу претензію про повернення 195 001,20грн. перерахованих за договором №12/03 від 12.0.2017р. на яку відповідачем надано відповідь з повідомленням про повернення грошових коштів в строк до 15.09.2017р.

Не виконання відповідач умов договору №12/03 від 12.03.2017р. та претензії від 20.07.2017р. стало підставою звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.05.2019р. прийнято позовну заяву (вх.№1390/19) до розгляду та відкрити провадження у справі №916/1361/19, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

Копії ухвали про відкриття провадження по справі були направлені на юридичні адреси сторін.

Позивач повідомлений належним чином за юридичною адресою ( АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ., Макарівський р-н., с. Юрівка, вул. Київська, буд.37), про що свідчить поштове повідомлення, повернуте на адресу суду із відміткою про вручення.

Відповідач повідомлений належним чином за юридичною адресою (65012, м. Одеса, вул. В. Чорновола, буд. 4, каб.31), про що свідчить поштове повідомлення, повернуте на адресу суду з відміткою про вручення.

Відповідач відзив на позовну заяву суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст.248 ГПК України.

Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:

12.03.2017р. між ПП «БОНІК» (надалі - постачальник) та ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ САД» (надалі - покупець) був укладений договір поставки товару №12/03, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупцю визначену цим договором продукцію - євроконтейнер дерев`яний для яблук (Ф1-9-Б-100/120*1000*800 мм) сухий, фугований, в напівзібраному вигляді в комплекті з метизами (надалі іменується Товар ), в кількості 300 штук (триста), загальною вартістю 195 001,20гривень (сто дев`яносто п`ять тисяч одна гривня 20 коп.) у тому числі ПДВ 32 500,20грн., комплектації згідно із Специфікацією -1 на кожну окрему партію товару (Додаток №1 до Договору №12/03 від 12.03.2017р.), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його (п.п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.1. договору, поставка товару здійснюється транспортом покупця та за його рахунок протягом 14 календарних днів з дня передплати. Адреса завантаження товару на транспорт покупця: вул. Залізнична 3, смт. Чорний Острів, Хмельницька обл., Україна.

Положеннями п.3.2. договору, визначено порядок фінансування: передоплата в розмірі 100% на кожну визначену Сторонами партію товару.

У випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору (надалі іменується порушення договору ) сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України.

Згідно із п.7.1.-7.3. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений п.7.1. договору та діє до 31 грудня 2017 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору, та від повного виконання своїх обов`язків за ним.

Сторонами договору №12/03 від 12.03.2017р., підписано та скріплено печатками сторін специфікація №1 (додаток №1 до договору №12/03 від 12.03.2017р.).

13.03.2017р. ПП «БОНІК» виставило рахунок -фактуру №СФ-0000009 на суму 195 001,20грн. ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ САД» на оплату товару, визначеному у специфікації №1.

14.04.2017р. ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ САД» здійснило оплату згідно рахунку - фактури №СФ-0000009 на суму 195 001,20грн., що підтверджено платіжним дорученням №288 від 14.04.2017р.

В порушення п.2.1. договору №12/03 від 12.03.2017р., ПП «БОНІК» товар визначений у специфікації №1, який оплачено ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ САД» не поставив.

Листом від 20.07.2017р. №163 ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ САД» направило претензію ПП «БОНІК» з проханням повернути кошти в сумі 195 001,20грн. у зв`язку із тим, що товар не був поставлений у строк визначений договором №12/03 від 12.03.2017р.

У відповідь на претензію від 20.07.2017р. №163, ПП «БОНІК» зобов`язалось у строк до 15.09.2017р. повернути кошти у сумі 195 001,20грн., які сплачені згідно договору №12/03 від 12.03.2017р.

Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем коштів у сумі 195 001,20грн., які були перераховані Приватному підприємству «БОНІК» згідно рахунку - фактури №СФ-0000009.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст.173, 174 ГК України (ст.ст.11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 ст.691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки товару №12/03 від 12.03.2017р. позивач перерахував відповідачу кошти у розмірі 195 001,20грн. за товар, визначений у специфікації №1.

В порушення п.2.1. договору, ПП «БОНІК» товар визначений у специфікації №1, який оплачено ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ САД» не поставив.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем по договору, що повністю узгоджується з умовами укладеного сторонами договору.

Окрім того, суд дійшов до висновку, що підтвердженням виконання договору свідчить і платіжне доручення №288 від 14.04.2017р. на суму 195 001,20грн., як доказ оплати товару, який відповідач зобов`язався поставати позивачу.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отримання відповідачем грошових коштів є підставою виникнення у відповідача зобов`язання поставити оплачений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства.

Відповідно до п.2.1. договору, поставка товару здійснюється транспортом покупця та за його рахунок протягом 14 календарних днів з дня передплати.

При цьому докази, які б підтверджували факт поставки відповідачем товару оплаченого позивачем, який визначений специфікацією №1, в матеріалах справи відсутні.

Так, не здійснивши поставку оплаченого позивачем товару, відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за договором №12/03 від 12.03.2017р., що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 195 001,20грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 11 491,71грн. за та втрат від інфляції в сумі 42 604,71грн. суд зазначає наступне.

У відповідності до п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних, суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв`язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат, суд встановив, що позивачем не вірно визначений сукупний індекс інфляції за період з 01.05.2017р. по 17.04.2019р., оскільки вірним є 1,231, а не 1,218 як визначив позивач.

Тому, судом самостійно здійснено відповідний розрахунок за яким інфляційні втрати становлять 45 045,28грн. Між тим, враховуючи заявлену позивачем суму інфляційних втрат у меншому розмірі, ніж встановлено судом, судом підлягають задоволенню в повній мірі позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 42 604,71грн. інфляційних втрат.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовані .

Таким чином, оцінюючи наявні матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, позовні вимоги ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ САД» обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи, підтвердженими належними та достатніми доказами, а тому суд дійшов висновку, що вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За розгляд даного позову судом позивач поніс витрати на оплату судового збору в сумі 3 736,47грн., які підлягають відшкодуванню платнику внаслідок задоволення його вимог за рахунок відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.13, 76, 86, 129, 202, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов - повністю.

2.Стягнути з Приватного підприємства «БОНІК» (65012, м. Одеса, вул. В. Чорновола, буд. 4, каб.31, код ЄДРПОУ 40313995) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ САД» (08055, Київська обл., Макарівський р-н., с. Юрівка, вул. Київська, буд.37, код ЄДРПОУ 38007133) 195 001 (сто дев`яносто п`ять тисяч одну)грн. 20коп. основного боргу, 42 604 (сорок дві тисячі шістсот чотири)грн. 71коп. інфляційних втрат, 11 491 (одинадцять тисяч чотириста дев`яносто одну)грн. 71коп. 3% річних, 3 736 (три тисячі сімсот тридцять шість) грн. 47 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 16 липня 2019р.

Суддя О.В. Цісельський