ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 липня 2019 року Справа № 923/485/19
Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В., при секретарі Горголь О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Казенного підприємства "Шосткинський казенний завод "Імпульс", м. Шостка
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеокс", м. Херсон
про стягнення заборгованості в сумі 13 648/77 грн за договором на поставку товарів
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача : не прибув.
Казенне підприємство "Шосткинський казенний завод "Імпульс" (позивач) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою № 11-17/2/19/189 від 04.06.2019 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеокс" (відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 13 648/77 грн. за усним договором на поставку товарів, а також інфляційних в сумі 134,68 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 46,49 грн.
Ухвалою суду від 11.06.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі з призначенням до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судове засідання не прибув. Про дату, час та місце розгляду справи позивач був повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.25).
Відповідач в судове засідання не прибув. Ухвала суду від 11.06.2019 повернулася до Господарського суду Херсонської області з поштовою відміткою: "за закінченням терміну зберігання".
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 15.07.2019 місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1 , м.Херсон, вулиця АДРЕСА_2 , будинок 23, АДРЕСА_3 . Така ж сама адреса вказана позивачем при поданні позовної заяви до суду.
За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового слухання, але останні не скористались своїм правом на участь своїх представників у судовому засіданні.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами, винесеними по даній справі, у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.
Дослідивши матеріали справи, суд
в с т а н о в и в:
Позивач у позові зазначає, що за підсумками торгів між Казенним підприємством Шоскинський казенний завод Імпульс (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Алеокс (відповідач) був укладений Договір в усній формі, відповідно до якого відповідач зобов`язався поставити позивачу кабель ВБбШв 5х2,5 в кількості 430 м.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до виставленого відповідачем рахунку-фактури №363/1 від 27.11.2018 р. (а.с.10) позивач перерахував відповідачу платіжним дорученням №9806 від 06.12.2018 р. грошові кошти в сумі 13467,60 грн. (а.с.11). Позивач у позові стверджує, що відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань та не здійснив поставку товару. До матеріалів справи позивачем надано претензію (а.с.12), з якою, за твердженням позивача, останній звертався до відповідача.
Посилаючись на приписи ст.ст. 530, 638 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача вартість передплати в сумі 13467,60 грн.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші угоди.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Враховуючи зазначене, суд встановив, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.
Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 ЦК України.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
За змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд дослідив надані до матеріалів справи платіжне доручення, рахунок-фактуру та встановив відповідність їх вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та відсутність у них будь-яких істотних недоліків про господарську операцію між сторонами.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 13467,60 грн. є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 46,49 грн. за період з 12.04.2019 р. по 23.05.2019 р. та інфляційні в сумі 134,68 грн. за період з 12.04.2019 р. по 23.05.2019 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.
Згідно приписів ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги , якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд відмовляє в задоволенні вимог щодо стягнення річних та інфляційних за період з 12.04.2019 р. по 23.05.2019 р., оскільки позивачем не надано до матеріалів справи доказів направлення претензії позивачу, не надано доказів отримання позивачем вищевказаної претензії. Таким чином, із матеріалів справи неможливо встановити день пред'явлення вимоги відповідачу. Враховуючи викладене, суд не може вважати період прострочення, визначений позивачем, обґрунтованим, а нарахування інфляційних в сумі 134,68 грн. та 3% річних в сумі 46,49 грн. таким, що відповідає приписам ч.2 ст.530 ЦК України та ст..625 ЦК України.
Із тексту позовної заяви та розрахунку вбачається, що позивач ототожнив поняття 3% річних та проценти за користування чужими грошовими коштами.
Оскільки позивач в обґрунтування своєї позиції не посилається на приписи ст.536 ЦК України, якою передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства, - суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює під приємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домаш нім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено дого вором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За змістом ч. 3 ст. 692 ЦК України в разі прострочення оплати товару за вимогою продавця покупець зобов`язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.
Звертаючись до суду із позовними вимогами про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами, позивач посилається на приписи ст..625 ЦК України.
Суд звертає увагу позивача, що у договорі між сторонами розмір процентів за користування чужи ми грошовими коштами не встановлено, тому вимоги щодо їх стягнення безпідставні.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку позовні вимоги задовольнити частково.
Відповідно до ст..129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
у х в а л и в:
1.Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Алеокс (код ЄДРПОУ 35028056) на користь Казенного підприємства Шосткинський казенний завод Імпульс (код ЄДРПОУ 14314452) грошові кошти в сумі 13467,60 грн. та 1921,00 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).
Дата складання повного тексту рішення 16.07.2019 року
Суддя В.В.Литвинова
Суд | Господарський суд Херсонської області |
Дата ухвалення рішення | 16.07.2019 |
Оприлюднено | 16.07.2019 |
Номер документу | 83029492 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Херсонської області
Литвинова В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні