Рішення

від 17.07.2019 по справі 910/6340/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.07.2019Справа № 910/6340/19

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮССАЛ"

(33018, м. Рівне, вул. Курчатова, буд. 60; ідентифікаційний код: 37613990)

до Приватного підприємства "ТРУБОЧИСТ"

(04108, м. Київ, просп. Правди, буд. 17 А, кв. 27; ідентифікаційний код: 39950034)

про стягнення 76 317,10 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮССАЛ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "ТРУБОЧИСТ" (далі - відповідач) про стягнення 76 317,10 грн, з яких 63 000,00 грн сума основного боргу, 9 998,48 грн пені, 2 482,68 грн інфляційних втрат та 835,94 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 28/11/2018 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 28.11.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

У встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України строк відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.

Відомості про офіційну адресу місцезнаходження юридичної особи, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідно до ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" є достовірними.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача (ідентифікаційний код 39950034) є: 04108 , м. Київ , просп. Правди, буд. 17 А, кв. 27.

На зазначену адресу судом відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону двічі (03.06.2019 та 26.06.2019) було направлено копію ухвали про відкриття провадження у цій справі з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

08.07.2019 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачеві разом з копією ухвали суду про відкриття провадження від 03.06.2019, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв`язку не вручене під час доставки відповідачеві та за закінченням встановленого строку зберігання повернуто до суду.

При цьому, відповідно до інформації з офіційного сайту ПАТ Укрпошта за пошуковим ідентифікатором поштового № 0103050328779 суд встановив, що відправлення не вручене під час доставки: інші причини - 04.06.2019, а за пошуковим ідентифікатором поштового відправлення № 0103050329457 відправлення не вручене відповідачеві під час доставки: інші причини - 27.06.2019.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 4 частини 6 ст. 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження від 03.06.2019 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

28.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Юссал (далі - позивач, перевізник) та Приватним підприємством Трубочист (далі - відповідач, замовник) укладено Договір №28/11/2018 на перевезення вантажів автомобільним транспортом (надалі - Договір), відповідно до п. 1.2 якого перевізник брав на себе зобов`язання доставити ввірений йому для перевезення вантаж (згідно товарно-транспортною накладною чи іншим документом на вантаж) за маршрутами відповідно до поданих замовником заявок і видати йог уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник зобов`язувався сплатити плату за перевезення вантажу.

За умовами п. 2.1 Договору перевезення вантажів виконуються перевізником лише на підставі заявок, які замовник подає на перевезення в письмовій формі факсимільним зв`язком. Перевезення вантажів проводиться при підтвердженні сторонами кожного конкретного замовлення відповідно до надісланої заявки, підписаної обома сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами погоджено заявки на перевезення вантажів № 1-26/18 від 26.11.2018 на суму 49 348,00 грн та № 2-26/18 від 26.11.2018 на суму 51 293,00 грн, про що свідчать підписи сторін та відтиски печаток на вказаних заявках.

У підп. 3.2.2 п. 3.2 Договору позивач взяв на себе зобов`язання забезпечити прийом вантажу до перевезення по кількості та якості відповідно з оформленими належним чином товарно-транспортними документами, та передачу вантажу вантажоодержувачу, який вказаний в товарно-транспортних документах.

Згідно з підп. 3.2.5 п. 3.2 Договору позивач зобов`язався прийняти вантаж для перевезення у замовника чи вантажовідправника згідно накладних, а відповідно до підп. 3.2.11. названого пункту Договору - забезпечити доставку вантажу до місця призначення в погоджені із замовником терміни.

Відповідно до підп. 3.3.5 п. 3.3 Договору відповідач зобов`язався своєчасно здійснювати оплату за перевезені в повній цілісності та схоронності вантажі.

Як зазначає позивач, ним було належним чином та у погоджений з відповідачем строк здійснено перевезення обумовленого сторонами вантажу за Договором, що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR) від 28.11.2018 та від 29.11.2018, з відмітками про отримання вантажу вантажоодержувачем без будь-яких зауважень та застережень.

На виконання умов Договору між сторонами підписано та скріплено печатками без будь-яких взаємних претензій Акт №ОУ-0000199 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 05.12.2018 на суму 49 348,00 грн та Акт №ОУ-0000202 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.12.2018 на суму 51 293,00 грн.

У матеріалах справи також містяться рахунки-фактури № СФ-0000196 від 28.11.2018 на суму 49 348,00 грн та № СФ-0000199 від 04.12.2018 на суму 51 293,00 грн.

У п. 4.1 Договору передбачено, що розмір плати за перевезення вантажів зазначаються у заявці.

Відповідно до п. 4.2 Договору замовник проводить оплату перевізнику за перевезення вантажу та інших пов`язаних з перевезенням послуг згідно отриманих оригінальних документів (рахунку-фактури, акту виконаних робіт, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, СМR).

Розрахунки між сторонами здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника (п. 4.3 Договору).

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідач взяті на себе зобов`язання, зокрема, в частині проведення в повному обсязі розрахунків за Договором виконав неналежним чином та оплатив вартість здійсненого позивачем перевезення частково на суму 37 641,00 грн, з призначенням платежу згідно р/ф 0000196 від 28.11.2018 за автоперевезення без ПДВ (банківські виписки по рахунку позивача у справі), внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 63 000,00 грн.

Матеріалами справи також підтверджується звернення позивача до відповідача з претензією № 1 від 03.04.2019 про сплату 63 000,00 грн у строк не пізніше 5 календарних днів з дати отримання претензії, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Зважаючи на наведені обставини та докази, позивач стверджує, що своє зобов`язання щодо здійснення перевезення обумовленого сторонами вантажу на підставі Договору виконано ним вчасно та належним чином, а відповідач, в свою чергу, отримав надані позивачем послуги з перевезення у повному обсязі та не оплатив повну їх вартість.

У зв`язку з тим, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за послуги з перевезення вантажу, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача 63 000,00 грн суми основного боргу, 9 998,48 грн пені, 2 482,68 грн інфляційних втрат та 835,94 грн 3 % річних.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором перевезення вантажів на території України та в міжнародному сполученні (п. 1.1 Договору), а відтак підпадає під правове регулювання Глави 64 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 1, 2 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року, до якої Україна приєдналась (з застереженням), прийнявши Закон України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів № 57-V від 1 серпня 2006 року (далі - Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів), ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року.

За змістом ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Як встановлено положеннями ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за Договором з перевезення вантажу в обумовлені сторонами строки виконав належним чином, що підтверджується копіями міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR) від 28.11.2018 та від 29.11.2018, з відмітками про отримання вантажу вантажоодержувачем без будь-яких зауважень та застережень, які містяться у матеріалах справи.

Факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань з перевезення ввіреного йому вантажу за Договором підтверджується також підписаними та скріпленими печатками сторін без будь-яких взаємних претензій акту №ОУ-0000199 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 05.12.2018 на суму 49 348,00 грн та акту №ОУ-0000202 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.12.2018 на суму 51 293,00 грн.

Ці обставини при розгляді справи відповідачем не заперечуються.

Згідно з ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

За умовами п. 4.2 Договору відповідач взяв на себе зобов`язання з оплати перевезення вантажу та інших пов`язаних з перевезенням послуг згідно отриманих оригінальних документів (рахунку-фактури, акту виконаних робіт, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, СМR).

Оскільки Договором не передбачено чіткого строку виконання відповідачем, як замовником за Договором, свого зобов`язання з оплати вартості здійснених позивачем перевезень, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, 03.04.2019 позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу відповідача претензію № 1 від 03.04.2019 до відповідача про сплату 63 000,00 грн у строк не пізніше 5 календарних днів з дати отримання претензії.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

У матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії фіскального чеку від 03.04.2019 та повернутого на адресу позивача поштового конверту на підтвердження направлення на адресу відповідача вказаної претензії.

Судом здійснено перевірку вручення претензії відповідачу за допомогою сервісу підприємства поштового зв`язку (http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku) та встановлено, що відправлення з штрихкодовим ідентифікатором 3301804309749 05.04.2019 не вручене під час доставки: інші причини та повернуто на адресу позивача за закінченням встановленого строку зберігання.

Відтак, обов`язок відповідача з оплати вартості здійснених позивачем перевезень вантажу настав і на підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України мав бути виконаний відповідачем у строк до 12.04.2019 включно.

При цьому, судом встановлено факт часткової оплати відповідачем вартості перевезення вантажу на суму 37 641,00 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати вартості здійснених позивачем перевезень у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, матеріали справи не містять.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки невиконання зобов`язання відповідача за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 63 000,00 грн - суми основного боргу, визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9 998,48 грн пені, 2 482,68 грн інфляційних втрат та 835,94 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У п. 5.6 Договору передбачено, що за прострочення оплати послуг перевізника, при відсутності претензій з боку замовника щодо нестачі чи погіршення якості вантажу внаслідок перевезення, замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла на день виникнення пені, за кожен день затримки платежу.

Судом перевірено наявний у матеріалах справи розрахунок пені та встановлено, що він частково не відповідає наведеним вище положенням законодавства та умовам Договору у частині періоду нарахування, оскільки, як було вказано вище, зобов`язання відповідача з оплати вартості здійснених позивачем перевезень вантажу на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України мало бути виконано відповідачем у строк до 12.04.2019 включно та відповідно прострочення виконання зобов`язання за Договором у відповідача виникло з 13.04.2019.

Таким чином, за розрахунком суду, за період з 13.04.2019 по 14.05.2019 (кінцева дата розрахунку позивача тут і надалі) на суму 63 000,00 грн (вартість перевезення за обома заявками/актами здачі прийняття робіт (надання послуг) з урахуванням часткової оплати відповідачем), сума пені становить 1 955,59 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, суд також встановив часткову невідповідність розрахунку наведеним вище положенням законодавства та умовам Договору у частині періоду їх нарахування.

Так, за розрахунком суду, за період з 13.04.2019 по 14.05.2019 на суму 63 000,00 грн (вартість перевезення за обома заявками/актами здачі прийняття робіт (надання послуг) з урахуванням часткової оплати відповідачем), сума інфляційних втрат становить 630,00 грн, а 3 % річних - 165,70 грн.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, штрафних та фінансових санкцій не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді сплати пені, інфляційних втрат та 3 % річних за неналежне виконання умов Договору понад суми, визнані судом обґрунтованими.

Дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 63 000,00 грн суми основного боргу, 1 955,59 грн пені, 630,00 грн інфляційних втрат та 165,70 грн 3 % річних.

Щодо розподілу судових витрат, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У поданому до суду попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат позивач вказав, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Проте, позивачем належними та допустимим доказами не доведено обсягу виконаних послуг адвокатом та не надано доказів на підтвердження оплати таких послуг, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку сплати витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Судовий збір в розмірі 1 655,04 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, а решта судових витрат позивача зі сплати судового збору у розмірі 265,96 грн у зв`язку з частковою відмовою у задоволенні позову - на позивача.

Керуючись статтями 73 - 74, 76 - 79, 86, 129, 232, 233, 237 - 238, 240 - 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ТРУБОЧИСТ" (04108, м. Київ, просп. Правди, буд. 17 А, кв. 27; ідентифікаційний код: 39950034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮССАЛ" (33018, м. Рівне, вул. Курчатова, буд. 60; ідентифікаційний код: 37613990) 63 000 (шістдесят три тисячі) грн 00 коп. суми основного боргу, 1 955 (одну тисячу дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн 59 коп. пені, 630 (шістсот тридцять) грн 00 коп. інфляційних втрат, 165 (сто шістдесят п`ять) грн 70 коп. 3 % річних та 1 655 (одну тисячу шістсот п`ятдесят п`ять) грн 04 коп. судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 265,96 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮССАЛ".

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення, в порядку передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Нечай О.В.