Рішення

від 11.07.2019 по справі 914/713/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2019 справа № 914/713/19

За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Локо» , с.Миклашів, Пустомитівський район, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизель-Ресурс» , м.Львів

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки №69/07 від 02 липня 2018 року в сумі 33 492,91 грн.

Суддя У.І. Ділай

Секретар М.Я. Куць

За участі представників сторін:

Від позивача: Кичма С.М. - представник (довіреність №б/н від 11.06.2019)

Від відповідача: не з`явився

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Локо» , до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизель-Ресурс» , про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки №69/07 від 02 липня 2018 року в сумі 33 492,91 грн.

Ухвалою суду від 22.04.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОКО» №б/н від 15.04.2019 залишено без руху.

03.05.2019 за вх.№18057/19 від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 14.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання на 13.06.2019.

Ухвалами від 13.06.2019 та від 02.07.2019 розгляд справи відкладено.

10.07.2019 позивач подав заяву, в якій повідомив, що в період з 05.04.2019 до 15.04.2019 відповідач провів оплату за поставлений товар на загальну суму 13952,60грн. При цьому зазначено, що загальна сума заборгованості становить 19540,31грн, з яких 6919,19грн пені, 10795,26 грн штрафу, 576,57грн 3% річних, 1249,29грн інфляційних втрат.

Представник позивача в судовому засіданні 11.07.2019 підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.

Відповідач в судове засідання 11.07.2019 явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача зазначено: 79049, м. Львів, пр. Червоної Калини, 129/6. На таку ж адресу скеровано судом ухвали у даній справі. При цьому, поштовий конверт з ухвалою про відкриття провадження від 14.05.2019 повернутий поштовим відділенням до суду із відміткою інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення , а поштовий конверти з ухвалою від 13.06.2019 та від 02.07.2019 не повернуті поштовим відділенням до суду.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.

В процесі розгляду матеріалів справи суд -

встановив:

02 липня 2018 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 69/07, відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов`язався передати у встановлені строки та за договірними цінами у власність відповідача, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити товар, на умовах, викладених в цьому договорі.

У п. 3.2 договору сторони узгодили, що позивач зобов`язався поставляти товар відповідачу в погоджені терміни на умовах, зазначених в накладних, відповідно до правил Інкотермс 2010.

11.09.2019 сторони спору підписали додаток №1 до договору, відповідно до якого домовились п. 4.2 договору викласти в редакції, згідно із якою відповідач зобов`язався проводити оплату за кожну отриману партію товару згідно рахунків та/або видаткових накладних протягом 45 календарних днів від дати отримання товару.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 107952,60грн, що підтверджується копіями видаткових накладних: №ТВВВ-02300 від 12.11.2018, №ТВВВ-02303 від 12.11.2018, №ТВВВ-02328 від 14.11.2018, долученими до матеріалів справи (оригінали оглянуто судом).

Оскільки відповідач не виконував взяті зобов`язання за спірним договором, в порядку досудового врегулювання спору позивач направляв відповідачу претензію №02/01 від 11.01.2019 про необхідність сплати заборгованості. Проте, вказана претензія залишена останнім без відповіді та задоволення.

Як зазначено в позовній заяві, відповідач оплату товару здійснив в період з 07.02.2019 - 21.03.2019 проведена оплата в розмірі 94 000,00 грн.

Спір виник внаслідок того, що відповідач несвоєчасно виконав договірні зобов`язання, відтак ТзОВ «Локо» направило поштою 08.04.2019 до Господарського суду Львівської області позов про стягнення з відповідача заборгованість за спірним договором.

Після відкриття провадження позивач повідомив суд, що в період з 05.04.2019 до 15.04.2019 відповідач провів оплату за поставлений товар на загальну суму 13952,60грн. Відтак, ТзОВ «Локо» просило стягнути з відповідача 6919,19грн пені, 10795,26 грн штрафу, 576,57грн 3% річних, 1249,29грн інфляційних втрат.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір поставки № 69/07 від 02.07.2018, у зв`язку із чим набули взаємних прав і обов`язків.

За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Позивач свої зобов`язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджується копіями видаткових накладних №ТВВВ-02300 від 12.11.2018, №ТВВВ-02303 від 12.11.2018, №ТВВВ-02328 від 14.11.2018, долученими до матеріалів справи (оригінал оглянуто судом).

Відповідач про дійсність поставки та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Як встановлено судом, відповідач оплату за поставлений товар здійснив несвоєчасно. Відповідно до долученого до матеріалів розрахунку заборгованості, відповідач оплатив 05.04.2019 - 5000,00грн., 08.04.2019 - 5000,00грн та 15.04.2019 - 3952,60грн основну суму боргу. Оскільки позов направлений до суду 08.04.2019 (відповідно до поштового штемпеля), суд доходить висновку, що в частині вимоги про стягнення 5000,00грн (сплачених 05.04.2019 до подання позову) слід відмовити, зважаючи на те, що станом на період звернення було відсутнім порушення суб`єктивного права ТзОВ «Локо» . При цьому, слід зазначити, що в частині вимог на загальну суму 8952,60грн провадження підлягає закриттю, оскільки оплату проведено після направлення позову до суду.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що вимога позивача про стягнення з відповідача 576,57грн 3% річних та 1249,29грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 6919,19грн пені та 10795,26 грн 10 % штрафу суд зазначає наступне.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 ГК України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

У цій справі договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Так, зокрема, відповідно до п. 7.2 та п. 7.3 спірного договору покупець сплачує пеню продавцеві в разі несвоєчасної оплати за товар в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. А також у разі протермінування платежу більше як на 10 днів покупець сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 10% штрафу та суму пені, суд прийшов до висновку такі вимоги позивача задоволити та стягнути з відповідача 6919,19грн пені та 10795,26 грн 10 % штрафу.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судовий збір покладається на останнього, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизель-Ресурс» (79031, м. Львів, пр-т Червоної Калини, 129/6, ідентифікаційний код 40820734) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОКО» (81140, Львівська область, Пустомитівський район, с. Миклашів, ідентифікаційний код 13833658) 6919,19грн пені, 10795,26 грн штрафу, 576,57грн 3% річних, 1249,29грн інфляційних втрат та 1634,22грн судового збору.

3.В частині стягнення 8952,60грн основного боргу провадження закрити.

4.В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 5000,00грн - відмовити.

5.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України. Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 16.07.2019.

Суддя Ділай У.І.