Постанова від 17.07.2019 по справі 826/22509/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2019 року

Київ

справа №826/22509/15

адміністративне провадження №К/9901/10632/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/22509/15

за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України про визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на роботі

за касаційною скаргою Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді: Іщука І.О., суддів: Погрібніченка І.М., Шулежка В.П.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді: Федотова І.В., суддів: Гунської Л.В., Оксененка О.М.,

УСТАНОВИВ:

I. Суть спору

1. 24 вересня 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України (далі - відповідач), у якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ № 285-к від 21.08.2015 року Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України про звільнення ОСОБА_1 ;

1.2. поновити ОСОБА_1 на роботі;

1.3. стягнути з Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що його звільнення з посади начальника Управління в Херсонській області та Автономній Республіці Крим є незаконним та здійсненим з порушенням процедури звільнення, а саме позивача не повідомлено вчасно за два місяця про вивільнення, не дотримано вимог про дотримання гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою ІІІ-А Кодексу Законів України про працю (далі - КЗпП України). Зокрема, відповідачем не запропоновано всі наявні вакансії позивачеві, у день звільнення не надано копію наказу про звільнення. Крім того, не отримано згоду виборного органу профспілкової організації на звільнення позивача.

3. Представник відповідача позов не визнав, зазначив, що при прийнятті розпорядження про звільнення позивача відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Позивача було вчасно попереджено про наступне вивільнення, у подальшому йому було запропоновано вакантну посаду, від якої він відмовився. Крім того, копія наказу про звільнення була направлена позивачу та отримана ним у день звільнення. Також позивач зазначив, що згода виборного органу профспілкової організації не вимагається у разі звільнення працівника у зв`язку з ліквідацією підприємства.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 працював у Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження України.

5. На момент звільнення, 21 серпня 2015 року, обіймав посаду начальника Управління в Херсонській області та Автономній Республіці Крим.

6. 14 січня 2015 року Постановою Кабінету Міністрів України № 4 погоджено ліквідацію територіальних органів як структурних підрозділів Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України, в тому числі ліквідовано Управління в Херсонській області та Автономній Республіці Крим, у якому був працевлаштований позивач.

7. Таким чином, після ліквідації територіальних органів Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України в структурі центральних органів виконавчої влади залишилося лише Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України без структурних підрозділів апарату.

8. 17 лютого 2015 року позивача було попереджено про наступне вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці у Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження України.

9. Листом Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України від 25 березня 2015 року № 258-01/08/4-15 підтверджено наявність у Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження України таких вакантних посад станом на 25 березня 2015 року: заступник Голови, провідний спеціаліст, робітник благоустрою, двірник. Відповідачем не надано підтвердження, що ці посади були запропоновані позивачеві.

10. 10 червня 2015 року позивачу запропоновано вакантну посаду головного спеціаліста Відділу міжнародного співробітництва в Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження України (м. Київ), від якої той відмовився.

11. 21 серпня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Управління в Херсонській області та Автономній Республіці Крим згідно з пунктом першим статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією територіальних органів; виплачено грошову компенсацію за 29 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

12. Відповідач не заперечує факт відсутності згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення позивача. При цьому, відповідач зазначає з посиланням на положення статті 43-1 КЗпП України, що звільнення працівника без такої згоди допускається у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

13. Відповідачем від Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, а також від Херсонської обласної державної адміністрації отримано погодження на звільнення ОСОБА_1 .

ІІІ. Рішення судів у цій справі та мотиви їх ухвалення

14. 22 березня 2016 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.

14.1. Визнано протиправним та скасовано наказ № 285-к від 21 серпня 2015 року Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління в Херсонській області та АР Крим;

14.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління в Херсонській області та АР Крим з 22 серпня 2015 року; стягнуто з Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня наступного за днем винесення наказу про звільнення по день поновлення на посаді, з виключенням компенсації середнього заробітку, отриманого позивачем за період працевлаштування за новим місцем роботи.

15. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не дотримано процедуру звільнення позивача з посади, оскільки йому не було запропоновано всі вакантні посади, які були доступні у Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження України одночасно з попередженням позивача про заплановане звільнення до дня фактичного звільнення, що є порушенням приписів пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України.

ІV.Касаційне оскарження

16. 21 червня 2016 року у Вищому адміністративному суді України зареєстровано касаційну скаргу відповідача.

17. У касаційній скарзі відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме на порушення судами окремих положень Закону України Про державну службу , Закону України Про центральні органи виконавчої влади , КЗпП України.

18. Касаційну скаргу відповідач мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог та не взяв до уваги інформацію, надану відповідачем, а суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився з цими висновками.

19. Також відповідач зазначає, що судовими рішеннями не визначено розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, не наведено його розрахунок, що відповідно є порушенням норм матеріального та процесуального права.

20. У зв`язку із зазначеним відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

21. 25 липня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України у складі судді Рецебуринського Ю.Й. відкрито касаційне провадження за скаргою Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України та витребувано з Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 826/22509/15.

22. 01 вересня 2016 року справа № 826/22509/15 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

23. 29 січня 2018 року справу № 826/22509/15 передано до Верховного Суду (суддя-доповідач Шарапа В. М.).

24. 30 травня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівником секретаріату Касаційного адміністративного суду № 531/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді Шарапи В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг призначено повторний автоматизований розподіл касаційних скарг у справі.

25. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: Шевцова Н.В. - головуючий суддя, судді: Кашпур О. В., Радишевська О. Р.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

26. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

27. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантовано захист від незаконного звільнення.

31. Статтею 5-1 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

32. Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України установлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

33. На підставі частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

34. Частина перша статті 42 КЗпП України унормовує, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

35. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації допускається у випадках ліквідації підприємства, установи, організації.

36. Згідно положеннями статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

36.1. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

36.2. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а також протягом всього періоду з дня такого попередження по день фактичного звільнення, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

37. У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів зазначено, що в усіх випадках звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.

38. Частина перша статті 235 КЗпП України визначає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

39. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

40. Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

41. Згідно статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

42. Пунктом першим частини другої статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

43. Аналізуючи зміст зазначених рішень та матеріали справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що дійсно мала місце ліквідація Управління в Херсонській області та Автономній Республіці Крим, що призвело до вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці у Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження України, погоджена постановою Кабінету Міністрів України № 4 від 14 січня 2015 року.

44. Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

45. Виходячи із системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці покладається обов`язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно та протягом двох місяців запропонувати йому наявні вакантні посади за відповідною кваліфікацією.

46. За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії , що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював.

47. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

48. Судами попередніх інстанцій установлено, що одночасно із попередженням про вивільнення позивача 17 лютого 2015 року, йому не було запропоновано жодної вакантної посади. Виходячи зі змісту листа Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України від 25 березня 2015 року № 258-01/08/4-15 станом на 25 березня 2015 року у Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження України були вакантними чотири посади, проте жодна з них не була запропонована позивачеві, а 10 червня 2015 року позивачеві запропонували вакантну посаду, якої не було в зазначеному вище листі.

49. Судами також встановлено, що з дати попередження про заплановане вивільнення до дня фактичного звільнення у Державному агентстві з енергоефективності та енергозбереження України були вакантні посади, перелік яких періодично змінювався. Відповідачем не надано доказів того, що він пропонував їх позивачеві або що позивач не має достатнього рівня кваліфікації для обіймання якоїсь із цих посад, або що позивач відмовився від цих посад.

50. Аналіз зазначених обставин справи та наведених правових норм дають підстави для висновку Верховного Суду, що суди попередніх інстанцій правильно та повно встановили всі обставини справи щодо підстав та процедури звільнення позивача, а також правильно застосували норми матеріального права, а саме приписи пункту 1 частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо забезпечення відповідачем гарантованих позивачу прав на сприяння у збереженні роботи та дотримання процедури його вивільнення.

51. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідачем не було запропоновано позивачу всі вільні вакансії, які за функціональними обов`язками є аналогічними із займаною посадою позивача, що призвело до порушення відповідачем вимог чинного законодавства щодо вивільнення позивача.

52. Звільнення ОСОБА_1 із порушенням процедури звільнення та без законної на те підстави, в силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді начальника Управління в Херсонській області та Автономній Республіці Крим з 22 серпня 2015 року.

53. Верховний Суд окремо звертає увагу, що під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій не порушувалося питання про розрахунок суми, що підлягає стягненню з відповідача, не було визначено кількість днів вимушеного прогулу, не було витребувано відповідні докази та розрахунки у сторін. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, через не дослідження доказів з цього приводу та відповідно не визначення суми, яку необхідно стягнути з відповідача, що є порушенням положень статей 9, 242, 308 КАС України.

54. Правова позиція з цього питання неодноразова була викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 27 червня 2019 року у справі №814/1272/16, від 15 лютого 2019 року №826/6583/14.

55. При цьому Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень, визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

56. З огляду на викладене, враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та не досліджені відповідні докази, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року та постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2016 року - скасуванню в частині стягнення з Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з направленням справи у цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

VІІ. Судові витрати

57. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у справі № 826/22509/15 скасувати в частині стягнення з Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня наступного за днем винесення наказу про звільнення по день поновлення на посаді, за виключенням компенсації середнього заробітку, отриманого позивачем за період працевлаштування за новим місцем роботи та направити у цій частині вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у справі № 826/22509/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н. В. Шевцова

Судді О. В. Кашпур

О. Р. Радишевська