Рішення

від 17.07.2019 по справі 904/2691/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2019м. ДніпроСправа № 904/2691/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: Сорока В.М.;

від відповідача: Рибалка Г.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства Кам`янської міської ради "Тепломережі" (м.Кам`янське, Дніпропетровської області)

до Комунального закладу "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 4 "Водограй" Кам`янської міської ради (м. Кам`янське, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором на відпуск теплової енергії № 44т/18 від 22.01.2018 у загальному розмірі 57 566 грн. 42 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство Кам`янської міської ради "Тепломережі" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального закладу "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 4 "Водограй" Кам`янської міської ради (далі - відповідач) заборгованість за договором на відпуск теплової енергії № 44т/18 від 22.01.2018 у загальному розмірі 57 566 грн. 42 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 51 451 грн. 10 коп. - основний борг;

- 4 529 грн. 50 коп. - інфляційні втрати;

- 1 585 грн. 82 коп. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором на відпуск теплової енергії № 44т/18 від 22.01.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленої позивачем в березні 2018 року теплової енергії та, відповідно, наявністю боргу у сумі 51 451 грн. 10 коп. У зв`язку з допущеним простроченням, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 21.04.2018 по 30.04.2018, розрахувавши їх фактично за період з травня 2018 року по квітень 2019 року, у сумі 4 529 грн. 50 коп. та 3% річних за період прострочення з 21.04.2018 по 30.04.2019 у сумі 1 585 грн. 82 коп.

Ухвалою суду від 27.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 17.07.2019.

Від відповідача надійшла заява про визнання позовних вимог (вх.суду 30726/19 від 11.07.2019), в якій він визнає у повному обсязі вимоги позивача про стягнення 57 566 грн. 42 коп. заборгованості за теплопостачання та просить суд їх задовольнити.

У судове засідання 17.07.2019 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 17.07.2019 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.07.2019 підтвердив факт постачання йому у березні 2019 року теплової енергії на суму 51 451 грн. 10 коп., а також відсутність оплати з його боку, у зв`язку з відсутністю фінансування на такі витрати та за відсутності вини відповідача. Враховуючи вказане, представник відповідача просив суд прийняти визнання позову відповідачем та задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 17.07.2019 наголошено на тому, що ними повідомлені суду всі обставини та долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору, здійснено їх дослідження у вказаному судовому засіданні.

З огляду на те, що матеріали справи містять всі докази, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також виконання завдання господарського судочинства - справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спору, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

При цьому, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 17.07.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 22.01.2018 між Комунальним підприємством Кам`янської міської ради "Тепломережі" (далі - постачальник, позивач) та Комунальним закладом "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 4 "Водограй" Кам`янської міської ради (далі - споживач, відповідач) було укладено договір на відпуск теплової енергії № 44т/18 (далі - договір, а.с.13-16), предметом якого є відпуск постачальником споживачеві теплової енергії в кількості, у строки та на інших умовах, що зазначені в договорі (пункт 1.1. договору).

У пунктах 10.1. та 10.2. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2018, в частині проведення розрахунків до повного їх здійснення. Керуючись статтею 631 Цивільного кодексу України, сторони прийшли згоди, що умови договору поширюють дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2018.

Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального законодавчого акту - Закону України "Про теплопостачання".

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов`язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

У відповідності до вказаних вимог, між позивачем та відповідачем було укладено договір на відпуск теплової енергії № 44т/18 від 22.01.2018, в якому сторони узгодили умови надання послуг з теплопостачання.

Так, у пункті 2.1. договори сторони визначили, початок та кінець опалювального періоду встановлюється відповідним рішенням органів місцевого самоврядування.

Згідно з умовами пункту 2.2. договору постачальник проводить відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання згідно з діючими ДСТУ Б.Д. по об`єктах споживача, згідно адрес:

1) вул. Гетьмана Сагайдачного, 15а (дит.садок) - ввід № 1 - по приладу обліку;

2) вул. Гетьмана Сагайдачного, 15а (дит.садок) - ввід № 2 - по приладу обліку; джерело - ДТЕЦ.

У розділі 3 договору сторони погодили ціну договору, а саме: ціна договору становить 161 665 грн. 12 коп., у тому числі ПДВ - 32 333 грн. 02 коп. (пункт 3.1. договору).

Відповідно до пункту 6.1. договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі відповідно до тарифів, затверджених згідно норм чинного законодавства, а саме: Рішенням Кам`янської міської ради від 25.10.2017 № 302. Тариф за 1 Гкал складає 1 379 грн. 09 коп. без ПДВ (в т.ч. 1 250 грн. 42 коп. - виробництво; 123 грн. 79 коп. - транспортування; 4 грн. 88 коп. - постачання) діє з 01.12.2017. Інформація про зміну тарифів доводиться до споживача через засоби масової інформації і не є підставою для переукладення договору. Постачальник має право застосувати нові узгоджені тарифи шляхом підписання додаткової угоди до договору із споживачем. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач самостійно одержує рахунок-фактуру та акт про постачання теплової енергії у постачальника після 10-го числа наступного за розрахунковим місяця.

Всі розрахунки за договором виконуються на підставі рахунків-фактур та двостороннього акту про постачання теплової енергії, що виписує постачальник споживачу. Двосторонній акт про постачання теплової енергії споживач підписує і один екземпляр повертає постачальнику в 5-ти денний термін. В разі не повернення акту в зазначений термін та відсутності мотивованої (письмової) відмови, кількість отриманої теплової енергії вважається беззаперечною та прийнятою до сплати (пункт 6.2. договору)

На виконання умов договору у березні 2018 року позивачем були надані відповідачу послуги з теплопостачання на суму 51 451 грн. 10 коп. , що підтверджується актом про постачання теплової енергії № 3-00011408 за вказаний період (а.с.22).

Вказаний акт підписаний позивачем та відповідачем та скріплений їх печатками без будь-яких зауважень. В матеріалах справи також відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно строку, вартості та якості наданих послуг. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов`язань.

В оплату наданих у березні 2018 року послуг з теплопостачання було виставлено рахунок-фактуру № 3-00011408 (а.с.22).

Згідно з нормами статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Також, законом визначений обов`язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

Згідно з умовами пункту 6.1. договору споживач протягом розрахункового періоду сплачує постачальнику вартість зазначеної в договорі місячної кількості теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Остаточний розрахунок до 20 числа наступного за розрахунковим місяцем .

Позивач посилається на те, що вказані зобов`язання відповідачем були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем з оплати спожитої у березні 2018 року теплової енергії в сумі 51 451 грн. 10 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У частині 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Суд наголошує на тому, що відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Більше того, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов`язань за спірним договором позивачем (акт про постачання теплової енергії № 3-00011408), в свою чергу відповідачем вони були порушені, спожита в березні 2018 року теплова енергія не була оплачена відповідачем .

Крім того, суд зазначає, що на підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб`єктів господарювання, що пов`язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.

Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності.

Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від виконання його зобов`язань за договором на відпуск теплової енергії № 44т/18 від 22.01.2018 перед позивачем.

Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи викладене, відсутність фінансування (бюджетних коштів) не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 № 910/123/17 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Протягом розгляду справи судом, відповідачем не спростовано позовних вимог позивача та не надано доказів, які б підтверджували належне виконання ним своїх договірних зобов`язань, визначених умовами договору на відпуск теплової енергії № 44т/18 від 22.01.2018.

Більше того, матеріалами справи підтверджується, що у відповідача утворилась заборгованість за спожиту у березні 2018 року теплову енергію в сумі 51 451 грн. 10 коп.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії (пункт 6.1. договору), господарський суд встановив, що строк оплати спожитої в березні 2018 року теплової енергії є таким, що настав 20.04.2018, у зв`язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 51 451 грн. 10 коп. обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Доказів оплати спожитої в спірний період теплової енергії відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 51 451 грн. 10 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 57 566 грн. 42 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем визнаний, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 51 451 грн. 10 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічні положення були зафіксовані сторонами у пункті 4.1. договору, а саме: у разі прострочення виконання розрахунків за договором, споживач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленої позивачем в березні 2018 року теплової енергії, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з 21.04.2018 по 30.04.2019, розраховані фактично за період з травня 2018 року по квітень 2019 року, у сумі 4 529 грн. 50 коп. та 3% річних за період прострочення з 21.04.2018 по 30.04.2019 у сумі 1 585 грн. 82 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.12), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 4 529 грн. 50 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, як було вказано вище, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були також розраховані та заявлені до стягнення 3% річних за період прострочення з 21.04.2018 по 30.04.2019 у сумі 1 585 грн. 82 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку (а.с.11).

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування 3% річних, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок 3% річних визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 1 585 грн. 82 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, від відповідача надійшла заява про визнання позовних вимог, в якій він визнає у повному обсязі вимоги позивача про стягнення 57 566 грн. 42 коп. заборгованості за теплопостачання та просить суд їх задовольнити.

З приводу вказаної заяви відповідача суд зазначає таке .

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (частина 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами частини 6 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

У частині 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що заява про визнання позову підписана директором Комунального закладу "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 4 "Водограй" Кам`янської міської ради Рибалка Г.П., повноваження якої підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 26.06.2019 (а.с.26-28).

Таким чином, визнання відповідачем позову за встановлених судом обставин (встановленого факту наявності основного боргу, а також правомірності вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних у заявлених позивачем сумах), не суперечить закону та не порушує прав чи інтересів інших осіб.

Отже, у суду наявні законні підстави для прийняття рішення про задоволення позову.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 1 921 грн. 00 коп.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду:

- позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн. 00 коп.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (672 350 грн. 00 коп.);

- позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ціна позову становить 57 566 грн. 42 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 1 921 грн. 00 коп. (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

При цьому, згідно з частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма закріплена в частині 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" унормовано підстави повернення судового збору, яким зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Відповідно до вказаних вимог, в матеріалах справи наявна заява про повернення з державного бюджету на користь позивача 50% судового збору (вх.суду 31643/19 від 17.07.2019).

Враховуючи викладене, а також надходження клопотання про повернення 50% судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову, суд вважає за можливе в порядку, визначеному частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути позивачу 50% сплаченого ним при поданні позову судового збору у розмірі 960 грн. 50 коп., оскільки до початку розгляду справи по суті відповідачем було подано заяву про визнання позову.

В іншій частині витрати по сплаті судового збору судом покладаються на відповідача у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, що встановлено судом та не заперечувалося останнім під час розгляду справи; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 960 грн. 50 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 46, 73 - 79, 86, 91, 129, 130, 191, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства Кам`янської міської ради "Тепломережі" до Комунального закладу "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 4 "Водограй" Кам`янської міської ради про стягнення заборгованості за договором на відпуск теплової енергії № 44т/18 від 22.01.2018 у загальному розмірі 57 566 грн. 42 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Комунального закладу "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 4 "Водограй" Кам`янської міської ради (51911, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вулиця Гетьмана Сагайдачного, будинок 15 А; ідентифікаційний код 25800026) на користь Комунального підприємства Кам`янської міської ради "Тепломережі" (51914, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вулиця Тритузна, будинок 168; ідентифікаційний код 03342573) 51 451 грн. 10 коп. - основного боргу, 4 529 грн. 50 коп. - інфляційних втрат, 1 585 грн. 82 коп. - 3% річних та 960 грн. 50 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства Кам`янської міської ради "Тепломережі" (51914, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вулиця Тритузна, будинок 168; ідентифікаційний код 03342573) частину сплаченого судового збору у сумі 960 грн. 50 коп. , перерахованого згідно з платіжним дорученням № 28 від 11.06.2019, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи, про що винести відповідну ухвалу.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 17.07.2019.

Суддя Ю.В. Фещенко