Рішення

від 16.07.2019 по справі 910/2629/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2019Справа № 910/2629/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовною заявою Державної наукової установи "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації"

до Державної наукової установи "Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України"

про стягнення 7 053, 23 грн.

без повідомлення учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулась Державна наукова установа "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації" (далі - УкрІНТЕІ, позивач) до Державної наукової установи "Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України" (далі - Інститут, відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 7 053, 23 грн.

Позов мотивований тим, що відповідач порушив умови договорів № 81/С від 28.09.2018 р., № 82/С від 28.09.2018 р. та № 83/С від 28.09.2018 р. в частині сплати вартості наданих Інституту організаційних послуг для участі у тренінгах з трансферу технологій та інноваційної діяльності, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

У позові УкрІНТЕІ просить суд стягнути з відповідача вартість послуг у сумі 6 300,00 грн., пеню у сумі 573,04 грн., інфляційні нарахування у сумі 132,43 грн., 3 % річних у сумі 47,76 грн., а всього - 7 053, 23 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.03.2019 р. (суддя Алєєва І.В.) за вказаним позовом було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до правил, визначених ст.ст. 12, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Цією ж ухвалою сторонам наданий строк, передбачений законом, для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов`язків.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом, надав відзив, у якому проти позову заперечив, зазначив, що позивач, як виконавець організаційних послуг, не довів суду належними доказами факту надання таких послуг. А долучені позивачем до матеріалів позову угоди № 81/С від 28.09.2018 р., № 82/С від 28.09.2018 р., № 83/С від 28.09.2018 р. та акти від 26.10.2018 р. та від 30.11.2018 р., підписані сторонами, не свідчать про належне виконання УкрІНТЕІ своїх зобов`язань, оскільки оригінали цих документів не були надані відповідачу. Також у відповідача відсутні сертифікати, які б підтверджували участь представників Інституту у тренінгах. Просив відмовити у задоволенні позову, також представник відповідача просив передати справу за підсудністю до Господарського суду Харківської області, зупинити провадження у справі до розгляду поданих Інститутом заяв до Національного антикорупційного бюро України, Головного Управління Національної поліції у м. Києві та Комітету з питань запобігання і протидії корупції Верховної Ради України про корупційні кримінальні правопорушення з боку позивача. Крім того, представник відповідача наполегливо рекомендував суду максимально прозоро розглянути справу і не сприяти корупційній схемі відповідача, бо інакше справа (про стягнення 7 053, 23 грн.) набуде серйозного резонансу та відповідно будуть проінформовані народні депутати, профільні парламентські комітети та компетентні державні органи.

У свою чергу, позивач у відповіді на відзив вказав, що усі оригінали документів, долучених до позову, наявні у відповідача, проте, останній безпідставно ухиляється від оплати наданих йому послуг.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судових справ від 07.05.2019 р., проведеного у зв`язку із перебуванням судді Алєєвої І.В. у відпустці, справа № 910/2629/19 передана на розгляд судді Головіній К.І. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 р. справа була призначена до розгляду по суті спочатку у порядку спрощеного позовного провадження з огляду на ч. 3 ст. 12 ГПК України про її малозначність та без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши, до початку розгляду справи по суті, клопотання відповідача про направлення справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Харківської області за місцем виконання робіт, а саме - за місцезнаходженням Державної наукової установи "Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України" у місті Харкові, суд вирішив у його задоволенні відмовити з наступних підстав.

За загальним правилом позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом (ч. 1 ст. 27 ГПК України).

Проте, відповідно до ч. 5 ст. 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів (альтернативна підсудність).

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник у зв`язку із виконанням Інститутом грошового зобов`язання перед УкрІНТЕІ за договорами надання організаційних послуг для участі у тренінгах № 81/С від 28.09.2018 р., № 82/С від 28.09.2018 р., № 83/С від 28.09.2018 р. При цьому зі змісту вказаних угод вбачається, що місце надання послуг у них не визначене, проте, з урахуванням певних особливостей надання організаційних послуг сторони домовились, що організатором цих послуг виступає позивач - УкрІНТЕІ, місцезнаходженням якого є - місто Київ, а самі послуги надавались учасникам, у тому числі і відповідачу, - дистанційно, що викликано особливостями обумовлених послуг.

Отже, суд вважає, що позивач мав право застосувати ч. 5 ст. 29 ГПК України та звернутись із даним позовом до Господарського суду міста Києва за місцем виконання договорів № 81/С від 28.09.2018 р., № 82/С від 28.09.2018 р., № 83/С від 28.09.2018 р.

З урахуванням викладеного клопотання відповідача про направлення даної справи за місцезнаходженням Державної наукової установи "Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України" до Господарського суду Харківської області задоволенню не підлягає.

Також відповідачем було заявлено клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду поданих Інститутом заяв до Національного антикорупційного бюро України, Головного Управління Національної поліції у м. Києві та Комітету з питань запобігання і протидії корупції Верховної Ради України про корупційні кримінальні правопорушення з боку позивача.

Розглянувши дане клопотання суд також відмовив у його задоволенні з огляду на таке.

Статтями 227 та 228 ГПК України передбачений вичерпний перелік підстав, за якими провадження у справі може або повинне бути зупинене, однак, вказаний перелік не містить такої підстави для зупинення судом провадження - до розгляду державними установами звернень учасників процесу.

Окрім цього, суд вважає, що наявні у матеріалах справи докази дозволяють суду самостійно встановити та надати правову оцінку усім доводам сторін, тому клопотання відповідача про зупинення провадження суд визнає безпідставним та відмовляє у його задоволенні.

Щодо клопотання позивача про застосування заходів процесуального примусу до Інституту, у вигляді притягнення представника відповідача до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 185-3 КупАП за прояв неповаги до суду, що полягало у намаганні відповідача вчинити тиск на суд шляхом подачі численних клопотань та заперечень на позов, то суд вважає, що у задоволенні цього клопотання слід відмовити, оскільки такі дії Інституту, по-перше, суд не розцінює як тиск, а по-друге, вони хоч і мають ознаки зловживання, проте, не носять ознак злісної зневаги до суду, що є необхідною умовою для притягнення учасника процесу до адміністративної відповідальності за ст. 185-3 КпАП України.

Отже, розглянувши заяви учасників справи по суті позову та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Установлено, що 28.09.2018 р. між УкрІНТЕІ (організатор) та Інститутом (учасник) були укладені наступні угоди:

- договір про надання організаційних послуг для участі у тренінгах з трансферу технологій та інноваційної діяльності № 81/С від 28.09.2018 р., із вартістю послуг 1 300,00 грн. (далі - договір-1);

- договір про надання організаційних послуг для участі у тренінгах з трансферу технологій та інноваційної діяльності № 82/С від 28.09.2018 р., із вартістю послуг 2 500,00 грн. (далі - договір-2);

- договір про надання організаційних послуг для участі у тренінгах з трансферу технологій та інноваційної діяльності № 83/С від 28.09.2018 р., із вартістю послуг 2 500,00 грн. (далі - договір-3).

Предметом указаних договорів є надання організатором (позивачем) організаційних послуг для участі у тренінгах 1 людини з трансферу технологій та інноваційної участі (у 1 та 2 блоках), зі свого боку, учасник приймає умови участі, ціни на послуги, гарантує оплату організаційного внеску та просить зареєструвати його у якості учасника тренінгів (преамбула договорів).

Оплата участі проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок організатора після підписання акту здачі-приймання робіт (п. 2 договорів).

Вартість організаційного внеску забезпечує надання наступних послуг: дистанційна участь у тренінгах, програма тренінгів, сертифікат учасника на два блоки навчання (п. 4 договорів).

Договори - 1, 2, 3 набувають чинності з моменту підписання та скріплення печатками і діють до 31.12.2018 р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 7).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У судовому засіданні встановлено, що позивач на виконання умов договорів № 81/С від 28.09.2018 р., № 82/С від 28.09.2018 р., № 83/С від 28.09.2018 р. надав відповідачу послуги із забезпечення замовника участю у тренінгах з трансферу технологій та інноваційної участі (1 та 2 блоках). Зокрема, організатор забезпечив учаснику програми тренінгів та сертифікати учасника на обидва блоки навчання, що підтверджується актами здачі-приймання послуг від 26.10.2018 р. та від 30.11.2018 р.

Відповідач не визнаючи позов, зазначив, що послуги, указані у цих актах, позивачем фактично не надавались, а тому вважав, що відсутні підстави для їх оплати.

Перевіряючи такі доводи відповідача, суд встановив, що згідно з п. 5 договорів-1, 2, 3 надання послуг підтверджується актом здачі-приймання наданих послуг, підписаних сторонами.

Матеріали справи свідчать, що акти здачі-приймання наданих послуг від 26.10.2018 р. та від 30.11.2018 р. до договорів № 81/С від 28.09.2018 р., № 82/С від 28.09.2018 р., № 83/С від 28.09.2018 р. на загальну суму 6 300,00 грн. були підписані обома сторонами, у тому числі відповідачем - без зауважень. Отже, будь-яких заперечень щодо обсягу та вартості наданих послуг відповідач не заявляв.

Натомість, з підписаних відповідачем актів від 26.10.2018 р. та 30.11.2018 р. вбачається, що учасник (Інститут) у повному обсязі визнає отримані ним послуги, із наданням йому сертифікатів на 2 блоки навчання, та будь-яких претензій до організатора немає.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Суд зазначає, що документами, що підтверджують фактичне отримання послуг, можуть бути, зокрема, акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання послуг, який повинен мати всі обов`язкові реквізити первинних документів, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що досліджені судом акти від 26.10.2018 р. та від 30.11.2018 р. є належними доказами у справі виконаної господарської операції (наданої послуги), оскільки вони є первинними бухгалтерськими документами.

Відповідач таких висновків суду не спростував. При цьому його доводи про те, що договори № 81/С від 28.09.2018 р., № 82/С від 28.09.2018 р., № 83/С від 28.09.2018 р. та акти наданих послуг на загальну суму 6 300,00 грн. у нього відсутні, а значить є фальсифікованими позивачем, суд відхиляє як безпідставні, оскільки факту укладення договорів-1, 2, 3 Інститут не заперечує, у той же час, зі змісту указаних договорів, підписаних обома сторонами, вбачається, що вони були укладені у двох примірниках, по одному для кожної із сторін (п. 6), а самі акти наданих послуг від 26.10.2018 р. та від 30.11.2018 р. підписувались та затверджувались директором Державної наукової установи "Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України". Отже, відповідач повинен мати указані документи та він обізнаний про їх наявність.

Про вказане свідчить також поведінка (дії) відповідача. Зокрема, з листування сторін вбачається, що відповідач (Інститут), не заперечуючи факт надання йому УкрІНТЕІ послуг, почав вказувати на неналежну їх якість лише після вимог та претензії позивача про необхідність сплати заборгованості.

Отже, суд приходить до висновку, що факт надання позивачем (УкрІНТЕІ) організаційних послуг за договорами № 81/С від 28.09.2018 р., № 82/С від 28.09.2018 р., № 83/С від 28.09.2018 р. на суму 6 300,00 грн. підтверджені належними у справі доказами і доводи відповідача таких висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки відповідач не надав доказів належного виконання свого зобов`язання з оплати вартості наданих за договорами № 81/С від 28.09.2018 р., № 82/С від 28.09.2018 р., № 83/С від 28.09.2018 р. організаційних послуг, суд вважає, що позовні вимоги УкрІНТЕІ про стягнення заборгованості у сумі 6 300,00 грн. з Інституту є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 573,04 грн., нараховану за прострочення грошового зобов`язання, передбаченого договорами-1, 2, 3.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідач не оплатив надані позивачем послуги, відтак допустив порушення зобов`язання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частинами 1, 2 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Розмір неустойки, якщо її предметом є грошова сума, встановлюється договором або актом цивільного законодавства (за змістом ч. 2 ст. 551 ЦК України).

У пункті 2.1 постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р. Вищий господарський суд України роз`яснив, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Як встановлено судом, спеціального закону, яким би визначався розмір пені у спірних відносинах не існує.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", положеннями ст. 1 якого також встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, в силу наведених положень чинного законодавства, пеня може бути стягнута лише у тому випадку, коли основне зобов`язання прямо забезпечене неустойкою у договорі, у якому також встановлено її розмір (за згодою сторін).

У даному випадку, з огляду на те, що укладені сторонами угоди № 81/С від 28.09.2018 р., № 82/С від 28.09.2018 р., № 83/С від 28.09.2018 р. не містять положень, якими б сторони визначили розмір та базу нарахування пені, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення пені в розмірі 573,04 грн. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Також позивач просив стягнути з відповідача матеріальні втрати, які він поніс за прострочення грошового зобов`язання, а саме - інфляційну складову боргу у сумі 132,43 грн. та 3 % річних у сумі 47,76 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем його грошового зобов`язання, вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційної складової боргу є такими, що заявлені правомірно.

Здійснивши власний перерахунок сум заявлених до стягнення матеріальних втрат, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню інфляційна складова боргу у сумі 132,43 грн. та 3 % річних у сумі 47,24 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем, оскільки нарахування матеріальних втрат за актами від 30.11.2018 р. здійснюється на наступний день після настання строку оплати, тобто з 01.12.2018 р., а не з 30.11.2018 р., як вважає позивач.

Отже, позов УкрІНТЕІ підлягає частковому задоволенню.

У разі часткового задоволення позову судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги Державної наукової установи "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації" до Державної наукової установи "Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України" про стягнення заборгованості у сумі 7 053, 23 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державної наукової установи "Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України" (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 80; ідентифікаційний код 02012214) на користь Державної наукової установи "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 180; ідентифікаційний код 40814998) основний борг у сумі 6 300 (шість тисяч триста) грн. 00 коп., інфляційні нарахування у сумі 132 (сто тридцять дві) грн. 43 коп., 3 % річних у сумі 47 (сорок сім) грн. 24 коп., судовий збір у сумі 1 764 (одна тисяча сімсот шістдесят чотири) грн. 79 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Повне судове рішення складене 16 липня 2019 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.