ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" липня 2019 р. м. Київ
Справа № 911/1167/19
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Групмед" до фізичної особи - підприємця Мельник Євдокії Василівни про стягнення 36 806,79грн, без виклику представників сторін,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "НК Групмед" (далі - ТОВ "НК Групмед") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи - підприємця Мельник Євдокії Василівни (далі - ФОП Мельник Є.В.) про стягнення 36 806,79грн, у тому числі: 27 698,05грн пені, 2 331,51 грн - 3% річних, 6 777,23грн втрат від інфляції за період з 24.07.2018 по 21.12.2018.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №П-2018/06-03 від 27.06.2018 щодо оплати товару з порушенням встановленого строку (а.с.3-6).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.05.2019: відкрито провадження у справі, постановлено розгляд даної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.2 ст.252 ГПК України; встановлено строки для подання заяв по суті (а.с.1-2).
Копія ухвали про відкриття провадження у даній справі отримана: представником позивача - 28.05.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103267923616 (а.с.110); позивачем - 29.05.2019, про свідчить повідомленням про вручення поштового відправлення №0103267923608 (а.с.111).
Поштове відправлення, у якому направлена копія вказаної ухвали відповідачу за адресою, яка відповідає зазначеній у витягу №1005321753 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.99-100) і яку відповідач вказує у відзиві на позов (а.с.117-121), повернуто відділенням зв`язку №1 м.Боярка з довідкою, у якій причиною повернення вказано: за закінченням встановленого строку зберігання (а.с.124).
28.05.2019 відповідачем подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи (а.с.116). З матеріалами справи відповідач ознайомився у той же день, про що свідчить його розписка (а.с.116, зворот).
У строк, встановлений ч.7 ст.252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
31.05.2019 з дотриманням строків, відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач відхиляє вимоги позивача в частині стягнення пені та у їх задоволенні просить відмовити; позов в частині стягнення процентів та втрат від інфляції відповідач визнав.
Відхиляючи заявлені вимоги, відповідач вказує на те, що:
- позивач наполягав на купівлі великих партій товару, хоча необхідності у такій кількості не було;
- п. 4.9 укладеного сторонами договору погоджено порядок зарахування коштів, відповідно до якого штрафні санкції погашаються в першу чергу, у зв`язку з чим позивач мав право здійснити зарахування коштів, що надійшли в рахунок оплати боргу незалежно від призначення платежу;
- сторони домовились про не нарахування штрафних санкцій за прострочення платежів.
Також відповідач звертає увагу суду на зменшення попиту та обсягу реалізації товарів косметичної групи, що пов`язано з сезонним падінням попиту на дані товари, а також вимоги позивача щодо купівлі одночасно великої партії товару, що призвело до скрутного фінансового стану.
Крім того, відповідач зазначив, що заявлені позивачем вимоги попереднього (орієнтованого) розрахунку в частині відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00грн не підтверджені доказами, у зв`язку з чим просив суд задовольнити такі вимоги у розмірі не більшому 2 000,00грн (а.с.117-121).
Відповідь на відзив та заперечення сторони у встановлений судом строк та до прийняття рішення у даній справі не подали.
Дослідивши зібрані у справі документи і матеріали, суд встановив наступні обставини.
27.06.2018 між сторонами у справі - ТОВ "НК Групмед" (постачальник) та ФОП Мельник Є.В. укладено договір поставки №П-2018/06-03 (а.с.10-15, далі - договір).
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
За умовами договору позивач взяв на себе зобов`язання передати у власність відповідачу косметичну продукцію (товар), а покупець взяв на себе зобов`язання прийняти товар та оплатити його вартість (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 4.2 договору, загальна вартість та кількість товару визначається сумою загальних вартостей та кількостей (обсягу) товару, що вказані в накладних, за якими покупець отримав товар від постачальника.
Оплата партії товару здійснюється на умовах відстрочення платежу строком на чотирнадцять календарних днів, що відраховуються від дати виписки видаткової накладної постачальником на відповідну партію товару (п. 4.3 договору).
Додатковою угодою №1 від 01.08.2018 (а.с.17) сторонами у подальшому п. п.4.3 викладено у новій редакції, відповідно до якої: оплата партії товару здійснюється на умовах відстрочення платежу строком на 30 календарних днів, що відраховуються від дати виписки видаткової накладної постачальника на відповідну партію товару.
Договором встановлено, що він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами зобов`язань, визначених договором (пп. 8.1, 8.2 договору).
Як встановлено судом під час розгляду справи, позивач в період з 24.07.2018 по 16.10.2018 поставив відповідачу товар на загальну суму 709 115,88грн, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними (а.с.18-34).
Відповідачем поставлений товар оплачений в сумі 705 272,87грн, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.35-52), при цьому товар оплачувався відповідачем із зазначенням у графі призначення платежу номеру та дати накладної.
Так, за видатковою накладною №К-18037681 від 24.07.2018 на суму 311 533,61грн (а.с.18-21) відповідачем фактично сплачено 3000,00грн, як вбачається з графи призначення платежу платіжного доручення №19 від 09.08.2018 (а.с.35); доказів оплати решти суми за відповідною поставкою не надано. При цьому, кошти у розмірі 304 690,60грн як оплату за товар, поставлений за відповідною накладною, позивач зарахував на підставі платіжних доручень №18Е3073818 від 20.08.2018, №125П941АС9 від 23.08.2018, №18Е52F3815 від 27.08.2018, №18FCFА3856 від 27.08.2018, у яких у графі призначення платежу зазначені реквізити іншого первинного документа (№К-18033661 від 27.08.2018), який суду не наданий; доказів зміни призначення платежу відповідачем не надано; доказів здійснення зарахування сторонами не надано.
Однак, зважаючи на те, що відповідач не заперечував щодо цього у відзиві на позов, суд приходить до висновку про те, що сторонами досягнута згода щодо зарахування відповідних коштів в рахунок погашення боргу за товар, переданий на підставі накладної №К-18037681 від 24.07.2018.
Станом на момент розгляду справи суду не надано доказів оплати переданого згідно наданих накладних товару на суму 3843,01грн, проте позивач не заявляє вимоги щодо стягнення з відповідача відповідних коштів, а зазначає, про те, що переданий товар повністю оплачений відповідачем.
Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору, за порушення взятих на себе зобов`язань.
Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 2 вказаної норми до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Так, сторонами змінено загальне правило та договором з урахуванням змін, внесених додатковою угодою, погоджено, що товар оплачується з відстроченням платежу строком на 30 календарних днів.
Відповідач під час розгляду справи не надав доказів того, що оплата товару здійснювалась в строки, встановлені договором, а зібрані у справі докази свідчать про порушення відповідного строку.
Частиною першою ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, не виконавши зобов`язання у строк, встановлений п.4.3 відповідного договору (в редакції додаткової угоди), відповідач допустив порушення зобов`язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, втрат від інфляції, суд зазначає, що такі нарахування виконані позивачем невірно.
Так, при розрахунку відповідних нарахувань на борг за товар, поставлений відповідно до видаткових накладних №К-18050567 від 28.09.2018, №К-18052308 від 16.10.2018, №К-18052309 від 16.10.2018, №К-18052319 від 16.10.2018, №К-18052320 від 16.10.2018, позивач невірно визначив останній день виконання зобов`язання з оплати товару та початкову дату, з якої зобов`язання з оплати товару є простроченим відповідачем. Фактично на борг за відповідними накладними позивач починає нарахування процентів та втрат від інфляції на тридцятий календарний день, а не з наступного дня. Окрім того, на борг за всіма накладними, доданим до матеріалів справи, позивачем невірно визначено останню дату нарахування, а саме: включено у період прострочення оплати дні, коли відповідач здійснив оплату (часткову оплата), що призвело і до невірного визначення боргу на певну дату. Між тим, у день оплати зобов`язання відповідача з оплати вже є припиненим.
За розрахунком суду, з урахуванням заявлених позивачем періодів з 24.07.2018 по 21.12.2018 розмір 3% річних складає 2200,12грн, а втрат від інфляції - 4144,09грн.
У зв`язку з чим, у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 131,39грн - 3% річних та 2633,14грн - втрат від інфляції суд відмовляє, не зважаючи на визнання позову у цій частині позивачем, з урахуванням положень ч.4 ст.191 ГПК України, відповідно до якої суд ухвалює рішення про задоволення позову у разі визнання відповідачем позову за наявності для того законних підстав.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 27 698,05грн пені за загальний період з 24.07.2018 по 21.12.2018.
Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
При цьому, згідно ч.3 вказаної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Так, сторонами п. 4.4 встановлено, що у випадку прострочення оплати товару при застосуванні умов відстрочення платежу, покупець додатково сплачує на користь постачальника штрафну неустойку в розмірі 0,1% за кожен день прострочення від вартості товару, оплата якого прострочена.
Пунктом 6.4 вказаного договору сторонами погоджено, що у випадку прострочення оплати товарів покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення; пеня нараховуються за весь період прострочення виконання зобов`язання до дня зарахування оплати на рахунок постачальника.
Вказаними умовами договору спростовується твердження відповідача, викладене у відзиві, про те, що сторони домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення платежів не здійснюється. Доказів зміни умов договору у встановленій формі - письмовій не надано.
Між тим, ч.7 ст.179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Як визначено ч. 1 ст.654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Отже, зміни до відповідного договору мали здійснюватись у письмовій формі.
Встановлений п.4.4 договору розмір пені перевищував у період, за який здійснено нарахування, максимальний розмір, визначений ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", у зв`язку з чим застосуванню підлягає граничний розмір пені, визначений відповідною нормою - подвійна облікова ставка НБУ.
Пеня позивачем нарахована у межах строку, встановленого ч.6 ст.232 ГК України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що за розрахунком суду, з урахування вірного визначення початкової та останньої дати нарахування, розміру боргу на певну дату, розмір пені за заявлені позивачем періоди становить 26 147,90грн. Отже, вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню у відповідному розмірі; у задоволенні вимог про стягнення 1550,15грн пені суд відмовляє
Розглядаючи спір у даній справі суд також не прийняв до уваги доводи відповідача щодо порядку зарахування платежів, встановленого договором, оскільки умови договору визначають право позивача зарахувати, а не його обов`язок; доказів того, що позивач скористався таким право не надано.
Не доведеними у встановленому порядку визнані твердження відповідача про те, що позивач примушував отримати відповідача товар у обсязі, який був досить великим і у якому у відповідача не було потреби. Так, весь товар за накладними прийнятий відповідачем без заперечень.
У відзиві на позов відповідач вказував на право суду зменшити розмір пені відповідно до ст.233 ГК, ч.3 ст.551 ЦК України та посилався на ряд обставин, які на його думку суд мав взяти до уваги: зменшення попиту та реалізації, вимога купівлі декількох партій одночасно, скрутне фінансове становище позивача. Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження відповідних обставин.
Між тим, в силу ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
У відповідності до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
В позовній заяві позивачем визначено попередній (орієнтований) розмір судових витрат, до якого включено витрати по оплаті позову судовим збором у розмірі 1921,00грн та витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 10 000,00грн. При цьому, розрахунок фактично понесених витрат та докази понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач зобов`язався надати суду до початку судових дебатів.
Разом з тим, в силу ч.8 ст.252 ГПК України, під час розгляду справи у порядку спрощеного провадження судові дебати не проводяться.
Згідно ч.3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Проте, позивачем до прийняття рішення у даній справі не надав відповідного розрахунку та доказів понесення відповідних витрат, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для покладення відповідних витрат на відповідача.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, в силу ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Як визначено ч.2 ст.252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Так, відповідачем у відзиві, який подано до закінчення 30 днів з дня відкриття провадження у справі, визнано вимоги позивача про стягнення 3% річних та втрат від інфляції, які задоволені судом частково.
Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, що складає 1648,23грн, а частина судового збору - 50 відсотків судового збору з тієї частини збору, що пропорційно припадає на оплату позову в частині стягнення втрат від інфляції та процентів, має бути повернена позивачу з Державного бюджету України відповідно до вимог ч.1 ст. 130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України Про судовий збір .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Мельник Євдокії Василівни (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НК Групмед" (ідентифікаційний код 39716293; 04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 18/14, корпус 25, офіс 302) 2200,12грн - 3% річних, 4144,09грн втрат від інфляції, 26147,90грн пені, а також 1648,23грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
3. В частині стягнення 131,39грн - 3% річних, 2633,14грн втрат твід інфляції, 1550,15грн пені у задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Суддя А.Р. Ейвазова
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 17.07.2019 |
Оприлюднено | 18.07.2019 |
Номер документу | 83086225 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Ейвазова А.Р.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні