Рішення

від 16.07.2019 по справі 917/619/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.19 р. Справа № 917/619/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроресурс", вул. Індустріальна, 7, м. Нова Каховка, Херсонська область,74900 , код 24112229

до Приватного підприємства "Полтава Люкс", вул. Половка, 76, м. Полтава, Полтавська область, 36034 , код 36324194

про стягнення 23 900, 00 грн. основного боргу, 19 864, 19 грн. пені, 9 325, 78 грн. інфляційних втрат та 1 936, 89 грн. 3% річних

Суддя Ореховська О.О.

Секретар судового засідання Кобець Н.С.

Учасники у справі явку своїх уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, їх явка в судове засідання обов`язковою не визнавалась. Справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 Господарського процесуального кодексу України

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпроресурс" (позивач) звернулось до господарського суду Полтавської області із позовною заявою (вх. № 806/19 від 17.04.2019 р.) до Приватного підприємства "Полтава Люкс" про стягнення заборгованості за Договором поставки № ДГ - 0000205 від 02.07.2015р. в сумі 55 026, 86 грн., з яких 23 900,00грн. - основний борг, 19 864,19грн. - пеня, 9 325,78грн. - інфляційні втрати та 1 936,89грн. - 3% річних.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідач не виконав свої договірні зобов`язання з оплати отриманої від позивача продукції, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, яка до цього часу ним не погашена.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 20.05.2019р. зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 917/619/19.Справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання з розгляду справи на 11.06.2019р.

Згідно ухвали господарського суду Полтавської області від 11.06.2019р. розгляд справи відкладено на 16.07.2019р. Явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Позивач належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення - копії ухвали суду від 11.06.2019р. (а.с. 39).

Відповідач відзив на позов не надав. Ухвала господарського суду Полтавської області від 11.06.2019р., яка направлялась відповідачу за адресою, зазначеною у позовній заяві, повернута підприємством зв"язку до господарського суду з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов"язки щодо пересилання поштового відправлення".

При цьому, як свідчать матеріали справи, ухвала господарського суду Полтавської області від 20.05.2019р. про відкриття провадження у справі № 917/619/19 була отримана відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с. 34).

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач - Приватне підприємство "Полтава Люкс" (код 36324194) зареєстрований за адресою: вул. Половка, 76, м. Полтава, Полтавська область, 36034 , що співпадає з його місцезнаходженням, зазначеним у позовній заяві.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів звязку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовим рішенням, зокрема, ухвали.

Отже, відповідно до ч. 7 ст. 120, ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 11.06.2019р. вважається врученою відповідачу.

Також суд зауважує, що ухвала господарського суду Полтавської області від 11.06.2019р. по даній справі розміщена в Єдиному Державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Відповідно до ст. 165 (ч. 9) Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що явка в судове засідання представників позивача і відповідача обов"язковою не визнавалась, а ненадання відповідачем відзиву на позов встановлений судом строк без поважних причин не перешкоджає розгляду справи по суті, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.07.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпроресурс" (позивач, за умовами договору - продавець) та Приватним підприємством "Полтава Люкс" (відповідач, за умовами договору - покупець) укладено Договір поставки № ДГ-0000205 (далі - Договір) (а.с. 15), за умовам якого подавець зобов"язався передати у власність покупця продукцію в асортименті, кількості і строки, та по цінах, які зазначені у рахунках - фактурах та у відповідності з умовами даного Договору, забезпечивши продукцію всіма необхідними відвантажувальними документами і документами, що засвідчують якість продукції, а покупець зобов"язався прийняти продукцію та оплатити її у відповідності з умовами даного Договору (п.1.1., п. 2.1. Договору).

Також умовами зазначеного Договору сторони узгодили, зокрема, наступне:

- оплата продукції покупцем здійснюється у формі 100 - відсоткової попередньої оплати в безготівкому порядку, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця (п. 3.1. Договору);

- разом з продукцією покупець надає покупцю: накладну на продукцію, податкову накладну (складену в електронній формі, з виконанням умов реєстрації в порядку, передбаченому законодавством); паспорт та інструкцію по експлуатації (якщо такий передбачається) (п. 4.1. Договору);

- продукція вважається переданою продавцем та прийнятою покупцем, відповідно до накладної; претензії з якості продукції приймаються в момент приймання-передачі продукції (п. 4.2., п. 4.3. Договору);

- продавець зобов`язується передати продукцію покупцю протягом 5-10 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати (п. 5.1. Договору);

- в разі несвоєчасної передачі продукції продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми по даному Договору, за кожен день прострочки (п. 7.2. Договору);

- в разі неповної оплати покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від непроплаченої суми по даному Договору, за кожен день прострочки (п. 7.3. Договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно рахунку - фактури № СФ - 0001569 від 14.07.2016р. відповідач повинен був здійснити передоплату за продукцію, а саме електродвигун АИМ250S4У2,5, 75 кВт, 1500об/хв, вик.лапи (далі - продукція), у кількості 1 (однієї) штуки в сумі 47 800,00грн.

Позивач стверджує, що на виконання умов Договору він 29.07.2019р. відвантажив відповідачу вищевказану продукцію, на підтвердження чого надав видаткову накладну № РН -0001429 від 29.07.2016р., підписану представниками сторін та скріплену їх печатками, а також довіреність № 3211 від 27.07.2016р. на отримання цінностей, видану на ім"я ОСОБА_1 (а.с. 17, 18).

Відповідач, в порушення договірних зобов`язань, розрахунок за отриману продукцію здійснив частково, в сумі 23 900,00грн., про що свідчить банківська виписка рахунку позивача (а.с. 19).

Позивач направив на адресу відповідача претензію від 22.02.2019р. за № 23/02 про сплату заборгованості в сумі 23 900,00грн. (а.с. 20-21), яка залишена відповідачем без виконання.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договір поставки № ДГ-0000205 від 02.07.2015р. в сумі 23 900,00грн. основного боргу. Крім цього, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 19 864,19грн. пені, 9 325,78грн. інфляційних втрат та 1 936,89грн. 3% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов`язки відповідно до договору.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини поставки та купівлі-продажу.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 6 ст. 265 ГК України визначено, що до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар, 2) надання товару в розпорядження покупця , якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходження товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що позивач належним чином виконав зобов`язання за Договором поставки № ДГ-0000205 від 02.07.2015р. Поставка позивачем продукції по Договору на суму 47 800,00грн. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткової накладної № РН -0001429 від 29.07.2016р., підписаної представниками сторін та скріпленої їх печатками, а також довіреністю № 3211 від 27.07.2016р. на отримання цінностей, видану на ім"я ОСОБА_1 (а.с. 17, 18).

За приписами ст. 692, ст. 693 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов"язку не встановлений або визначений моментом пред"ялення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов"язок у семиденний строк від дня пред"явлення вимоги, якщо обов"язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що обов`язок відповідача щодо оплати поставленої позивачем продукції витікає з умов вищевказаного Договору, а строк сплати є таким, що настав.

В супереч взятим на себе договірним зобов`язанням відповідач здійснив розрахунок за отриману продукцію частково, в розмірі 23 900,00грн., у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму 23 900,00грн.

Направлена позивачем на адресу відповідача претензія від 22.02.2019р. за № 23/02 про сплату заборгованості в сумі 23 900,00грн. (а.с. 20-21), залишена відповідачем без виконання.

Факт порушення договірних зобов`язань з оплати продукції не спростовується відповідачем, а також підтверджується копією банківської виписки по рахунку позивача (а.с. 19), наданою позивачем разом з позовною заявою.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 23 900,00грн. основного боргу є обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а тому підлягають задоволенню судом.

За неналежне виконання відповідачем договірних зобов"язань позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 19 864,19 грн. пені, 9 325,78 грн. інфляційних нарахувань та 1 936,89грн. 3% річних (розрахунки наведені в тексті позовної заяви).

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача суми пені, інфляційних втрат та 3% річних суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 ЦК України та ст. 199 ГК України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов"язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 19 864,19грн. за період з 30.07.2016р. до 11.04.2019р.

Щодо періоду нарахування пені, визначеного позивачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.1. Договору оплата продукції покупцем здійснюється у формі 100 - відсоткової попередньої оплати в безготівкому порядку, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Проаналізувавши умови Договору суд дійшов до висновку, що з моменту отримання продукції у відповідача виник обов"язок щодо оплати поставленої позивачем продукції, а строк сплати грошових коштів є таким, що настав.

В п. 7.3. Договору сторони узгодили, що в разі неповної оплати покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від непроплаченої суми по даному Договору, за кожен день прострочки (п. 7.3. Договору).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Поставка продукції здійснена позивачем 29.07.2016р. згідно видаткової накладної № РН -0001429 від 29.07.2016р., а отже початком перебігу строку прострочення оплати є 30.07.2016р. і саме з цієї дати у позивача виникло право на нарахування пені протягом наступних шести місяців та можливість звернення з вказаними вимогами до суду протягом року.

Приймаючи до уваги умови Договору та визначений чинним законодавством шестимісячний строк нарахування пені позивач мав право на її нарахування у період: 30.07.2016р. по 30.01.2017р.

Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Договором поставки № ДГ-0000205 від 02.07.2015р. не передбачено збільшення строків нарахування пені.

З огляду на викладене, позивач мав право на нарахування пені за період з 30.07.2016р. по 30.01.2017р.

Як вбачається з розрахунку, позивачем не дотримано шестимісячного строку нарахування пені.

Отже, позивач безпідставно здійснив нарахування пені за період з 31.01.2017р. по 11.04.2019р.

Здійснивши перерахунок пені за період з 30.07.2016р. по 30.01.2017р. у відповідності до п. 6 ст. 232 ГК України, суд дійшов до висновку, що за казаний період сума пені становить 3 531,65грн. (розрахунок сум здійснено за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт"). В іншій частині позовні вимоги в частині стягнення пені заявлені неправомірно.

Вирішуючи позов в частині стягнення пені суд приймає до уваги наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України передбачено, що позовна давність у один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п. п. 3.2., 4.2., 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. У зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

У даному випадку перебіг позовної давності починається з 30.07.2016р.

З огляду на скорочений строк позовної давності в один рік до вимог про стягнення пені, то строк позовної давності щодо стягнення пені сплинув 30.07.2017р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду 12.04.2019р., що підтверджується відміткою поштового відділення на конверті позивача. Статтею 267 ЦК України встановлено наслідки спливу позовної давності.

У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення .

З аналізу зазначеної норми сліду, що суд за власною ініціативою не має права застосовувати позовну давність.

В матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування строків позовної давності, як подана до винесення судом рішення у даній справі, згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення пені судом задовольняються в сумі 3 531,65грн. В іншій частині позовні вимоги щодо стягнення пені суд відхиляє за їх безпідставністю.

Також позивач заявив вимоги про стягнення 9 325,78 грн. інфляційних нарахувань та 1 936,89грн. 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за Договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Дії відповідача є порушенням умов Договору поставки, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до приписів ст. 625 ЦК України.

Суд, перевіривши розмір заявлених вимог про стягнення інфляційних нарахувань ( з урахуванням моменту виникнення зобов`язань щодо оплати продукції та в межах визначеного позивачем періоду (серпень 2016р. - лютий 2019р.)) встановив, що стягненню підлягають інфляційні втрати в сумі 8 542,41грн. (розрахунок залучено судом до матеріалів справи). В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань позов задоволенню не підлягає.

При цьому, при обрахуванні інфляційних судом враховано приписи п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", згідно якого, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Також судом здійснено перевірку розмір заявлених вимог про стягнення 3% річних ( з урахуванням моменту виникнення зобов`язань щодо оплати продукції та в межах визначеного позивачем періоду (30.07.2016р. по 11.04.2019р.)) встановив, що стягненню підлягає сума 3% річних в розмірі 1 936,05грн. (розрахунок залучено судом до матеріалів справи). В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних позов задоволенню не підлягає.

Перевірка правильності розрахунку інфляційних витрат та 3% річних здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 23 900,00грн. основного боргу, 3 531,65грн. пені, 8 542,41грн. інфляційних втрат та 1 936,05грн. 3% річних обґрунтовані, підтверджені документально та нормами матеріального права, а тому підлягають задоволенню. В іншій частині - позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем при зверненні з даним позовом судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Полтава Люкс" ( вул. Половка, 76, м. Полтава, Полтавська область, 36034, код 36324194) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроресурс" (вул. Індустріальна, 7, м.Нова Каховка, Херсонська область,74900 , код 24112229) 23 900,00грн. основного боргу, 3 531,65грн. пені, 8 542,41грн. інфляційних втрат та 1 936,05грн. 3% річних, а також 1 323,45 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині - у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з ст. 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 17.07.2018р.

Суддя О.О. Ореховська